Села Волині та їхні мешканці у 1910-х на світлинах Володимира Сахарова

<p>Володимир Сахаров, 1907 рік</p>

Володимир Сахаров народився 1886 року у місті Усть-Кам’яногірськ, що в Казахстані. Коли хлопцю було п’ять років, родина переїхала у місто Болград (тепер в Одеській області), де його батько отримав місце при Микільському соборі. Року 1895 Володимир почав навчання у болградській гімназії. Через рік помер його батько, і скрутне становище родини (мати, троє старших сестер і брат) змусило звернутися по допомогу до родича, який мешкав у Санкт-Петербурзі. 

Сахарова прийняли на навчання до Санкт-Петербурзького університету і він разом з родиною перебрався у тодішню столицю Російської імперії. Спочатку він подав запит на зарахування до юридичного факультету, але після року навчання перевівся на фізико-математичний факультет. Окрім основних дисциплін (фізика, хімія, біологія, метереологія, геологія та географія), а також курсу психології, Сахаров з 1908 року відвідував заняття з анатомічної антропології, доісторичної антропології та етнографії, які проводив доктор Сорбонни, антрополог, археолог і етнограф, приват-доцент університету Федір Вовк. Результатом занять у Вовка стали не лише успішно складені іспити та письмова робота з етнографії, але й щира зацікавленість Сахарова цим предметом. Після закінчення університету, у 1911 році він приєднався до Російського антропологічного товариства.

Саме на той період припадають його етнографічні поїздки в Україну. Вовк зазвичай не лише вів лекційний курс, а й долучав своїх студентів до практичної роботи. Так, у 1909 році ще студентом Сахаров разом з майбутнім етнографом Петром Єфіменком під керівництвом Вовка брав участь у розкопках пізньопалеолітичної стоянки у селі Мізин на Чернігівщині. Влітку того ж року Антропологічне товариство відрядило Сахарова супроводжувати Вовка в його поїздці північними та центральними районами Волині. Мали на меті зібрати експонати для Етнографічного відділу російського музею та здійснити антропометричні дослідження. Це була добра школа польової роботи для Сахарова, яка дала можливість вже наступного 1910 року податися у самостійну етнографічну експедицію у західні та південні частини Волині, а також у північні частини Київщини, які були близькими за культурою. Ця експедиція Сахарова завершила системне дослідження українського Полісся, яке ініціював Федір Вовк.

Для купівлі експонатів Сахарову виділили 350 рублів. Його маршрут по Волині пролягав поштовими дорогами через Кременецький, Рівненський, Луцький і Володимир-Волинський повіти. Потім він поїхав на Київщину та Чернігівщину. Дослідник зробив 115 фотографій колекція №2731 – з Волині, колекція № 2732 – з Київщини та придбав 153 предмети української етнографії, які сформували дві колекції №2148 – з Волині та №2193 – з Київщини.

В описах вказано, як називали цей предмет, місце купівлі та ціна. Трапляються згадки про особливості побутування тієї чи іншої речі, місце її виготовлення. Зокрема, про свиту, яку Сахаров купив за шість рублів у селі Антоніни Заславського повіту колекція 2148-1, було написано, що вона "виходить з моди, і теперішні подібні "чемерки" роблять без всіляких прикрас".

Сахаров намагався зафіксувати як народний традиційний одяг, так і модні речі, які тільки входили у сільський побут. Часто це були предмети чоловічого і жіночого вбрання. Особливо виділялися головні убори і верхній одяг з сукна, прикрашені вишивкою кольоровим гарусом — різновидом вовняних ниток.

У селі Кримне Володимир-Волинського повіту Сахаров за 75 копійок придбав невеликий комплект жіночих прикрас, які мали назву "менделі". Ці прикраси були зроблені з іконок для прочан Почаївської лаври, підвішені на гарусній тясьмі — такий собі місцевий аналог намиста з дукачами. Між тими іконками були й намистини, звані "пацьорами".

У своїх описах-поясненнях до негативів і предметів Сахаров простежив культурні відмінності мешканців українського Полісся та центральної України.

Року 1913 він покинув Санкт-Петербург і оселився у Полтаві, де отримав місце викладача географії в Петровському Полтавському кадетському корпусі. Через два роки одружився, у сім’ї народилися три сини і три дочки. Коли у 1919 році кадетський корпус евакуювали у Владикавказ, потім Крим і Сербію, вчений відмовився виїжджати. 

Сахаров вирішив став священником. Його висвятили в ієреї і призначили у Воскресенську церкву містечка Носівка, що на Чернігівщині, де служив до її закриття більшовиками у 1930 році. Пропозицією бути настоятелем Георгіївської церкви у селі Холми (теж на Чернігівщині)  Сахаров не зміг скористатися, бо 1931 року її також закрили. Попри заборони він продовжував проводити службу вдома. Невдовзі йому запропонували переїхати у церкву Володимирської ікони Богоматері у Брянській області Росії.

Під час масового терору, у серпні 1937 року Сахарова заарештували працівники НКВС нібито за "контрреволюційну агітацію". Його звинуватили у розповсюдженні релігійних листівок, які мали на меті підірвати "соціалістичне будівництво і колгоспний устрій". Через три місяці додали обвинувачення у "розповсюдженні провокаційних чуток, уславленні ворогів народу". Сахарова засудили до страти з конфіскацією майна. Вирок здійснили 19 листопада 1937 року у Брянську. Реабілітували вченого 12 квітня 1989 року.

Для нащадків він залишив чудові світлини. Перш за все бачимо на них різноманітне народне житло — зрубне, каркасне з обмазкою і побілкою стін. У селі Кримне (Волинь) фотокамера Сахарова зафіксувала архаїчне однокамерне житло з курною піччю, так звану "довгу" хату, коли під одним дахом розташовували і житлові, і господарські приміщення. Житлову частину у такиї хатах білили, господарська —мала непобілений зруб. 

Також на фото бачимо різні форми даху (двоскатний, трьохскатний, чотирьохскатний) та варіанти покриття даху соломою та дошками. 

Цікавими є й фотографії вулиць села, де видно, як саме розташовували житло – причілковою стороною до вулиці (така стіна мала одне вікно, яке визирало на вулицю). У південній частині Волині тип житла тяжів до подільського, про що свідчать і побілені каркасні стіни, і глибинне розташування помешкання щодо вулиці.

Бачимо також і різний одяг місцевих жителів. Чоловіче вбрання складалося з довгої сорочки на випуск, білих полотняних штанів "до очкура" (верх штанів стягували шнурком "очкуром", який підтримував штани), штанів у смужку, свити, традиційного головного убору "шоломка"  або модного картуза. 

На фото є й чоловіче вбрання міського типу — темні штани з фабричної тканини, заправлені у чоботи, біла сорочка і жилетка.

На світлинах зафіксовано різні крої чоловічих сорочок — від традиційної уставкової до сучаснішої тунікоподібної. Відповідно до крою сорочки оздоблювали. Святкові чоловічі мали декор на уставці, комірі, погрудці та манжетах, буденні сорочки залишали без оздоби. Коміри уставкових чоловічих сорочок були відкладними, а тунікоподібних — у вигляді стійки. 

Також зустрічався і перехідний тип крою сорочки (від уставкової до тунікоподібної), коли залишалося призбирування біля коміра, але застібка вже була зміщена вбік. Такі святкові сорочки мали багато вишиту манішку. Цікавим зразком чоловічої уставкової сорочки є той, який Володимир Сахаров придбав для музею. Тут бачимо тканий декор на уставці і вишитий декор на комірі і погрудках.

Жіночий одяг, який ми бачимо на світлинах, складався з уставкової сорочки, спідниці, фартуха, свити, головного убору, прикрас. Судячи з куплених речей, спідниці були різних типів: домороблені з відбілених і невідбілених ниток, з тканим декором червоними нитками; смугасті біло-сині "димки" (з горизонтальною смугою декору); вовняні ткані "літники" у кольорові вертикальні смуги.

Давніші жіночі уставкові сорочки мали тканий декор у вигляді горизонтальних смуг на уставці і рукаві, за винятком вузької смужки вишивки на відкладному комірі. 

Новіші сорочки зберігали той самий крій, але вже замість тканого декору — вишитий.

При цьому вишивка була виконана вже не старими техніками, які імітували ткацтво, а новою, модною технікою хрестом.

Відомо також вартість сорочок. Наприклад, сорочка, яку придбав Сахаров для музею, коштувала 2 рублі. На той час це були непогані гроші, на які можна було придбати у місті черевики. Буханець хліба тоді коштував 3–4 копійки, десяток яєць — 25 копійок, пляшка горілки (0,6 літра) — 40 копійок, за 50-60 копійок можна було поїсти у трактирі.

На фотографіях ми бачимо і різні способи пов’язуваня хусток: навколо голови з ріжками, зав’язування під бороду, на потилиці.

На святково вбраних жінках з села Кримне бачимо й "менделі" — шийні прикраси, такі самі, які Сахаров купив в цьому селі для музею. Схоже, що на головах у жінок пов’язані хустки виробництва Баранівської мануфактури з характерним набивним малюнком. Жінки вбрані у короткі свитки —"куцини".

Традиційні святкові свити сірого та білого сукна мали багатий вишитий кольоровий декор. На фото добре видно і так званий крій "з прохідкою" спинки свити: передні поли цільнокроєні, а ззаду підрізаються боки і вставляються складки.

У буденній обстановці і жінки, і чоловіки, і діти босі. Звісно, вони могли носити і плетені постоли, і чоботи. Плетене взуття мають чоловік і жінка з села Кримне. На фото видно онучі з волоками.

Окремо треба сказати про волинське міщанське вбрання, яке не міг не помітити дослідник. Можливо, тут сфотографований саме той червоний "кофтан", який за словами Сахарова, "носять одні жінки, в той час як синій — і чоловіки, і жінки". Тут видно відкладний комір, який пошитий з іншої кольорової купованої тканини. Поверх цього коміра, вочевидь, викладений білий широкий комір святкової сорочки. Позаду кафтан має велику кількість м’яких складок, які можна було зробити завдяки тонкій дорогій верхній тканині. Схоже, що цей кафтан має підбій. На рукавах видно закавраші, оздоблені кольоровою тканиною, можливо, такою, як і на відкладному комірі. З-під кафтану виглядає мереживо чи то від сорочки, чи то від спідниці.

Також цікавий і тонкий вовняний вишитий пояс. Ймовірно, що тут вишивка була зроблена тамбурною технікою і, можливо, навіть у кілька кольорів. Подібні пояси були відомі і в інших регіонах України, зокрема на Поділлі. На голові у жінки пов’язані три хустки, що видно на фото у профіль: нижня кольорова набивна фабрична хустка з тороками пов’язана по білій полотняній хустці, яка складена у кілька складок на лобі і завдяки якій сформований силует всього головного убору. Кінці хустки з тороками зав’язані позаду. Поверх неї є ще одна хустка, яка йде по підборіддю і зав’язана на потилиці.

Таким чином світлини Сахарова занурюють нас в атмосферу волинського села більш як 110-річної давнини.