Чим торгували та як одягалися продавці київських базарів 100 років тому

Юрій Павлович народився у Києві 1872 року у родині чиновника, здобув освіту на юридичному факультеті Київського університету, також навчався у Київській рисувальній школі. Ще у студентські роки він захопився етнографією. Після закінчення університету 1896 року переїхав у Санкт-Петербург, де працював бухгалтером у банку. Року 1918 через скруту повернувся до Києва. У 1920—1930-х працював в установах Всеукраїнської академії наук, зокрема в Кабінеті антропології та етнології ім. Федора Вовка. 

Року 1928 був обраний до ради Всеукраїнського етнографічного товариства. Після Другої світової війни працював у Державному історичному музеї тепер Національний музей історії України та Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР тепер Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України, ІМФЕ. Павлович помер у Києві 13 вересня 1947 року. Етнографа поховали на Лук'янівському некрополі. 

Пристрасть Павловича до замальовок побутових міських сцен виникла ще зі студентських років, коли він відвідував Київську рисувальну школу. Він вивчав побут городян та селян різних регіонів України, а також європейської частини Росії, Фінляндії, Середньої Азії, Кавказу. Свої спостереження фіксував на малюнках, що зображують одяг, споруди, знаряддя праці, поведінку людей. Збереглося близько 13 тисяч малюнків, які тепер є цінним джерелом для вивчення матеріальної культури першої половини ХХ століття.

Частину замальовок Юрій Павлович зробив на київських базарах у 1920—1930-х роках. Його малюнки зображають одяг тогочасних продавців та асортимент їхніх товарів.

Перелік "базарів, ринків та торговельних місць" містить "Київський довідник" 1929 року. Основні ринки того часу: Бессарабський, Володимирський (на місці, де тепер палац "Україна"), Сталінський (тепер Деміївський), Печерський, Галицький (більш вживана назва — Євбаз, тобто Єврейський базар, що на сучасній площі Перемоги), Львівський (тепер Сінний, що на сучасній Львівській площі), Житній, Олександрівський (на Контрактовій площі), Куренівський, Лук’янівський, Шулявський (на майдані, що існував на перехресті Брест-Литовського проспекту і Провіантської вулиці).

На фотографіях можемо побачити, як виглядали базари Києва.

Більшість замальовок Павлович робив на Сінному базарі.

Треба згадати, що 1920—1930-ті роки були епохою "нової економічної політики" (НЕПу), яка передбачала легалізацію приватної ініціативи, торгівлю гуртом, діяльність маклерів, комісіонерів, власників або орендаторів підприємств. На тогочасних базарах можна було купити практично все. В будинках поблизу базарів відкривали крамниці, де торгували гастрономією, спиртними напоями, шкіряними та хутряними виробами.

На малюнках Юрія Павловича ми бачимо великий асортимент товарів, які пропонували киянам. Це різноманітна їжа (хліб, молоко, м’ясо, сало, смалець, яйця, кишки для ковбас, гарячі і холодні напої, картопля, цибуля, редиска, яблука, груші), жива птиця (кури, гуси), предмети домашнього вжитку (табуретки, розкладачки, плетені килимки, віники, кошики, ложки, сита, рушники, рослини у горщиках), дитячі іграшки, фарби, квіти. 

Звісно, замальовки типажів з базарів Києва не дають нам повного розуміння того, як одягалися мешканці міста. Але ми бачимо одяг торговців, і з цього помітно, як модні тенденції 1920-х років поступово витісняють традиційне сільське вбрання.

Літні жінки вбрані у широкі довгі спідниці зі смугами плису, фартухи, керсетки, юпки з рукавами, свити, кожухи, на голові пов’язані хустки. 

Елементи традиційного чоловічого одягу представлені найкраще у зимовому та демісезонному варіантах плечового вбрання: свити, сіряки, киреї, кобеняки, кожухи. Серед головних уборів зображено як традиційні хутряні шапки, так і шапки-вушанки, кашкети і "будьонівки", зі взуття — черевики, валянки, чоботи. 

Деякі крамарки одягнені у ситцеві блузки сучасного крою, а не в традиційні сорочки з доморобного полотна. Такі блузки носили зі спідницею з крамної тканини . Обов’язковим елементом одягу продавчинь залишалися фартухи, бо вони були функціональними. 

Одяг молодших продавчинь виглядає сучаснішим. Перш за все, про це свідчить довжина суконь та спідниць — вони суттєво коротші. На початку 1920-х років відчутним був вплив західних модних фасонів. Зокрема, це пов’язано з повною відмовою від корсетів у жіночому вбранні. Особливо популярною стала сукня-сорочка з низькою талією, яка не підкреслювала фігуру, а навпаки приховувала лінію талії, стегон і грудей. Довжина жіночої спідниці поступово ставала коротшою. Саме такі сукні-сорочки ми бачимо і на деяких персонажах на малюнках Павловича. 

Також привертає увагу широкий відкладний комір у жіночих блузках та муфти, що також були тоді модними елементами одягу.

У 1920-х роках особливо популярним для пошиву жіночих суконь став ситець. Він був доступний, зручний і практичний. Серед дорожчих тканин фаворитами міжвоєнної моди були крепдешин, шовк, креп-жоржет і атлас. Модними були тканини в горошок і у смужку. На кількох малюнках ми бачимо різні варіанти ситцевих тканин на сукнях молодих жінок. 

Ще одним модним трендом цих років були хустки, які молоді жінки зав’язували не під підборіддям, а на потилиці. Особливо популярними були хустки червоного кольору. 

Також популярними були пов’язки-бандо, які носили на чолі. Модний образ жінок доповнюють короткі стрижки (мали назви "каре" або "боб"), які можна роздивитися з-під хусток.

Попри досить скромний одяг, який зафіксував Павлович, можна помітити, що в епоху НЕПу навіть незаможні верстви населення намагалися замінити традиційний одяг на сучасніший.