Мізинський музичний комплекс
14:52, 26 січня 2022
Приблизно 15 тисяч років тому на території сучасної України вперше зазвучала музика. За ударні інструменти слугували мамонтові кістки та бивень, а браслет із мамонтового бивня видавав шумливі звуки на кшталт кастаньєти. Трапилося це на Мізинській стоянці, яка розташована поблизу однойменного села на Чернігівщині. У 1955–1956 роках цю, відому ще з початку ХХ століття, пам’ятку досліджувала експедиція Інституту археології під керівництвом Івана Шовкопляса. В одному із жител первісної людини дослідники натрапили на орнаментовані мамонтові кістки та бивень. Тривалий час ці знахідки вважали найдавнішими взірцями живопису у Східній Європі
І лише через чверть століття, у 1970-х роках, науковець Сергій Бібіков запропонував іншу, сміливу та інноваційну гіпотезу про їхнє ймовірне призначення. За допомогою усіх можливих на той час аналізів на поверхні артефактів було зафіксовано характерні затертості та залощення, які виникли внаслідок постійних ударів. Ці пошкодження зазвичай локалізовувалися на орнаментованих ділянках. Так виникло припущення про використання кісток як ударних музичних інструментів. Фахівці-судмедексперти підтвердили припущення вченого: зміни у структурі поверхні кісток відбулися внаслідок повторювальних легких ударів.
Одним із найяскравіших предметів Мізинського музичного комплексу є ліва лопатка мамонта з нанесеним червоною вохрою геометричним орнаментом. При використанні її розташовували вертикально.
Стегнова кістка мамонта із геометричним орнаментом, нанесеним червоною вохрою
Трубчаста стегнова кістка належить молодій особині мамонта. Її кінці (епіфізи) майстер зрізав з обох боків, а губчаста тканина, яка містилася всередині кістки, частково вичищена. Цей прийом міг слугувати для того, щоб порожнина кістки підсилювала звук від ударів.
Окрім лопатки та стегнової кістки, до комплексу, належали дві нижні щелепи, молотки з рогу північного й гігантського оленів та бивні, які використовували, щоб наносити удари.
Щелепа мамонта з геометричним орнаментом, нанесеним червоною вохрою
На думку Сергія Бібікова, для гри на цих інструментах залучали не менше 6–7 людей.
Шумливий браслет складається з п’яти окремих пластин із мамонтового бивня, на кінцях яких є отвори для смужки шкіри, які з’єднували їх в одне ціле. На пластини технікою гравірування нанесено ялинковий орнамент.
Лопатка мамонта з геометричним орнаментом, нанесеним червоною вохрою
У житлі також знайшли кілька скупчень червоної та жовтої вохри, кістяні проколки. Сергій Бібіков вважає, що ці речі також мають стосунок до комплексу кісток. Проколки використовували при виготовленні одягу, вохрою розмальовували не лише кістки, а й тіло. Найімовірніше, йдеться про ритуальні дійства з музикою, танцями у виконанні розмальованих, святково одягнених людей.
Музика, яку могли виконувати за допомогою таких інструментів, створювала ритм. Вчені вважають, що це найдавніший тип музики, який досі побутує у племенах з традиційним укладом життя. На початку 1980-х колектив ударників під орудою концертмейстера Національного симфонічного оркестру України Володимира Колокольникова відтворив давні ритми первісної людини. Їм допомагав і сам Бібіков, "граючи" на нижній щелепі мамонта. Завдяки всесоюзній фірмі звукозапису "Мелодія" музика з пізнього палеоліту потрапила на вінілову платівку.
