Чому і як Київський Псалтир досі є петербурзьким експонатом

Kievskaya_psater_02_by_shakko.jpg
Київський Псалтир Фото: wikipedia.org

10:31, 9 лютого 2022

Go to next

Підрадянська історична наука вважала аксіомою, що в другій половині ХIV століття Київ усе ще не відновився після татаро-монгольського нашестя 1242 року. І був настільки зруйнованим, що економічне й культурне життя занепало остаточно, а “монастир Антонія і Феодосія” (тобто нинішня Києво-Печерська лавра) ледь животів на нечисленні пожертви, а тому й почало зміцнюватись і зростати Московське князівство.

500.jpg

Діана Клочко

мистецтвознавиця, лекторка

Струнку логіку протиставлення "занепадає тут, зростає там" заперечувала одна книга. Одна, але дуже коштовна. Велика за розмірами, надзвичайно майстерно писана і вражаюче щедро прикрашена мініатюрами. Київський Псалтир – це пергаментна книга, яка на 230 аркушах містить 302 повноколірні мініатюри: фронтиспис, заставки, орнаментовані ініціали, маргіналіїМалюнки й написи на берегах сторінок. На останньому аркуші є напис рукою писця: "В лето 6905 [1397] списана бысть книга си Давыда царя повеленьем смиренаго владыкы Михаила рукою грешнаго раба Спиридонья протодиякона, а писана в граде в Киеве". 

Від 1932 року Псалтир зберігають в рукописному відділі Російської національної бібліотеки в Санкт-Петербурзі. Видають його для особистого перегляду вкрай рідко, навіть профільним спеціалістам. Однак 1978 року надруковано двотомне факсимільне видання з дослідженням Герольда Вздорнова. У висновках йшлося, що “Киевская Псалтырь является памятником московской, а не киевской письменности”. А ще, що “Миниатюры Киевской Псалтири свидетельствуют о характерном для рубежа XIV и XV вв. слиянии византийской традиции и русского мастерства”.

1.jpg

Сторінки факсиміле Київського Псалтиря

На тези російської медієвістики можна було би не зважати, якби їх підважили актуальні українські дослідження. Київський Псалтир вчені Яким Запаско, Павло Жолтовский і Григорій Логвин відносили до пам'яток староукраїнської мови. Проте в більшості сучасних друкованих й електронних ресурсів, зокрема й у статті Юрія Мицика в“Енциклопедії історії України” за 2007 рік, повторюється той самий російський висновок – про “неовізантійський стиль”.

У чому ж проблема відсутности києвоцентричної інтерпретації видатного рукопису?

Почнімо з фізичних параметрів, за якими – вартість матеріалів і роботи.

230 пергаментних аркушів сорту веленьНайякісніший сорт пергаменту, що відрізнявся особливою тонкістю і білизною. – це стадо молодих телят, шкіру яких щонайменше пів року обробляли за певною технологією, щоб потім вирізати аркуші. Таку кількість високоякісного  й дуже коштовного матеріалу, звісно, могли до Києва привезти. Однак, найімовірніше, що виготовили його в місті, де в урочищі Гончарі існував цілком реальний район Кожум’яки з відповідним ремісничим цехом. Тобто замовнику було вигідніше оплатити роботи на місці, ніж везти дорогоцінний вантаж лісами чи доправляти Дніпром.

Kievskaya_psaltir_006.jpg

Київський Псалтир, 1397 рік

Фото: wikipedia.org

Пергаментні листи складали в зошити, на яких спочатку писали текст – процес міг тривати кілька років. Потім оздоблювали мініатюрами, зшивали у книжковий блок і покривали дошками-палітурками. Людина могла створили максимум один малюнок на день. Потрібен був і дорогий матеріал, який видобували із коштовного каміння і золота. Кілька мішечків лазуриту, кіноварі, бірюзи, бурштину, гранату й малахіту треба було перетерти на порох, змішати із жовтком, нанести на очищений фрагмент пергаменту, покрити після висихання найтоншими асистами золота.

Найімовірніше, писець Спиридоній не був ілюмінатором. Але він працював із цим безіменним генієм мініатюри поруч: радячись, як писати, щоб той міг додати ініціал, яскраво-кіноварну крапку, від якої йде лінія до мініатюри, щоб композиція усього листа була гармонійною. У книзі величина полів уніфікована, а мініатюри на них уміщено так, що навіть найбільші з них, як-от “Страшний суд”До речі, найдавніше зображення цього сюжету є у Києві, у Кирилівській церкві ХІІ століття., не заважають сприйняттю тексту. Важливо згадати, що ілюмінатор настільки добре уявляв композицію книги, що фігурки персонажів скрізь практично одного розміру. 

Цей анонім, якого не вписали у прикінцевій згадці, – видатний мініатюрист. Деякі з дослідників вважали його чи не Андрієм Рубльовим або якимось візантійцем, який прибув у наші краї разом із Феофаном Греком. Він дуже добре розумів текст, перекладений церковнослов’янською з грецької, – отже, знав принаймні одну з цих мов. 

cyprian carthage2.jpg
Митрополит Кипріян Фото: johnsanidopoulos.com

Чому він ілюмінував цю книгу саме в Києві? Бідному, зруйнованому місті, де тримати зразки візантійських рукописів з ілюстраціями, на які він міг взоруватись, було як мінімум небезпечно. Навіть за умови, що скрипторій, у якому зберігали пергамент, коштовне каміння і золото, був при резиденції митрополита Кипріяна, і відповідно, його добре охороняли. До слова, згаданий митрополит цілком міг бути ймовірним перекладачем Псалтиря.

Можливо, замовлення Псалтиря надійшло від “смиренаго владыкы Михаила”, тобто єпископа Смоленського. Після “чорної смерти”, тобто чуми, 1387 року у Смоленську залишилось усього п’ять чоловіків! А від 1395 року місто перебувало під контролем Вітовта, тобто Великого князівства Литовського (ВКЛ). Як і Київське князівство у другій половині ХIV століття входило до земель ВКЛ.

Припустімо, що саме Вітовт не без впливу митрополита Кипріяна дав основну частину коштів на виготовлення дорогоцінної книги. Тоді навіщо, у практичному сенсі, цей вклад? Зокрема в контексті “а писана в граде в Кіеве”. Чи не була книга частиною  об’єднавчого унійного плану Вітовта? Адже і Кипріян, і Вітовт пам’ятали, що головне “сідалище” митрополитів Київських і усієї Руси міститься на вівтарі Софії Київської, і було збудоване до розколу церков? Саме вівтар Софії, з його напівкруглою конхою, де уміщені надписи грекою і церковнослов’янською, де у святоотечому ряді мозаїками викладено і портрет Папи Римського Климента І, символічно може стати місцем об’єднання князівств.

Російські дослідники дуже доклалися, аби характеризувати мініатюри як “неовізантійські”. І щоб не досліджувати, наскільки вони подібні на мозаїки Софії чи Михайлівського Золотоверхого – адже був би ще один аргумент на користь київської спадщини.

Тобто Київ у той час був геть не таким бідним та знелюдненим, і не другорядним у культурному сенсі містом. Тому поміркуймо, як і навіщо книгу кінця ХIV століття із “київської” перетворили на “неовізантійську”.

Kievskaya_psaltir_026.jpg

Київський Псалтир, 1397 рік

Фото: wikipedia.org

Із найраніших записів відомо, що 1518 року Київський Псалтир належав підскарбію Великого князівства Литовського Авраму Єзофовичеві Глембіцькому. Він пожертвував її православній Микільській церкві у ВільноНинішній Вільнюс.. На початку ХІХ століття її оглядали професори Віленського університету. А 1848 року книгу купив поміщик-бібліофіл Владислав Трембіцький, спадкоємці якого продали її графові Анджею Замойському до Варшави. За невідомих обставин книга стала власністю князя Петра Вяземського: можливо, як реквізована під час упокорення польського повстання 1864 року або її подарував Замойський, відвідуючи Санкт-Петербург. 

Року 1881 Вяземський, на той час  засновник і почесний голова “Общества любителей древней письменности” (ОЛДП), продав її графу Сергієві Шереметьєву, який приніс її у дар цьому таки “Обществу” – це засвідчено в записі на особливій сторінці на початку рукопису. ОЛДП та Київський Псалтир перебували у “Фонтанному домі”, палаці  Шереметьєва в Санкт-Петербурзі. Звідти після пожежі 1932 року книга була націоналізована й передана до місця нинішнього зберігання.

121.jpg

Київський Псалтир, 1397 рік

Kievskaya_psaltir_077.jpg
Фото: wikipedia.org

Ця довга історія мандрівного рукопису потрібна, щоб продемонструвати ланцюжок підмін. Як, до слова, це сталось і з більшістю рукописної спадщини київської культури княжих часів: зокрема, найдавніших – Остромирового Євангелія 1057 року та Ізборніків Святослава 1073 і 1076 років. У цьому ланцюжку підмін “київське” є лише формальною ознакою місця створення, однак фізично й ментально воно перетворено на заручника історичних концепцій Російської імперії, а потім і Російської Федерації. У ньому “київське” – частина візантології, так би мовити похідне в імперському міті про “передачу святості” і коштовностей до московської традиції. Як Романови – “від Рюрика”, так і “московський проторенесанс” – від “неовізантійства”.

А все, що стосується Великого князівства Литовського, включно з унійно-літургійними тонкощами, російські медієвісти вирішили не лише не помічати, а й здрібнювати, нівелювати – ніби історії цієї держави, включно з цінностями історії мистецтва, не існувало. 

Kievskaya_psaltir_izbienie_mladencev.jpg

Київський Псалтир, 1397 рік

Фото: wikipedia.org

Саме при такій "опції" Київський Псалтир, один із найкоштовніших рукописів усього східнослов’янського середньовіччя, опиняється поза зоною сучасного розуміння української культурної спадщини. За який нібито й нема сенсу навіть інтелектуально змагатись, бо викарбувати пам’ятну монетуПерша ювілейна монета, викарбувана на Монетному дворі НБУ на честь 600-ліття пам’ятки, введена в обіг 1998 року. номіналом 100 гривень на Монетному дворі НБУ, здається, простіше, ніж повноцінно вписати книгу в історію української культури. Однак хочу вірити, що логіка існування земель київської культури у складі ВКЛ буде відновлена в історичній пам’яті українців. 

Схожі матеріали

d3b2cd1ef3cfcf22.jpg

Біля Рівного відкопали тваринний череп періоду бронзи: припускають ритуальне поховання

630_360_1633432740-143.jpg

На Миколаївщині археологи відкрили підземний склеп, який в давнину пограбували мародери

IMG_20211027_233155.jpg

На Тернопільщині на приватних городах знайшли 600-річні артефакти

mech-getmana-sagajdachnogo.jpeg

Подарунок короля чи гарна легенда: що відомо про меч Сагайдачного

212410062_149522507167067_7694206216658558865_n_1625576083_1428x927_1_0-1024x665.jpg

На Львівщині археологи знайшли древні римські монети

630_360_1552289696-614.max-1920x1080.jpg

“Скіфське золото”: Апеляційний суд Амстердама винесе рішення 26 жовтня

Бузьк церква.png

У Буську археологи виявили залишки церкви ХІІ століття та поховання немовляти з розбитим черепом

IMG_20210602_184106.jpg

З України намагались вивезти скіфських прикрас на 40 тисяч доларів

FB_IMG_1639994499186.jpg

Музей Голодомору-геноциду збирає артефакти для збереження пам’яті про події 1932-1933 років