Війна в музеї. Галина Пагутяк

15:01, 6 червня 2023

музей

Втрата бодай одного артефакту — все одно що втрата людського життя. Бо відновити чи воскресити їх неможливо. Оті скопійовані з давніх креслень споруди Варшави чи Дрездена — все одно не те, що оригінали. А коли йдеться про рукописи, картини, скульптури, які загинули у вогні, відчуття таке, ніби це померли люди.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Розграбовані музеї, які не встигли евакуювати, знищені архіви на півдні та сході змушують поставити питання — чому ж їх не евакуювали, тим більше, що про це попереджали, і наші українські музеї мали евакуаційні плани? Я спитала директорку одного музею на півдні, як це було. Її місту пощастило уникнути окупації на відміну від Маріуполя чи Херсона, але важко уявити, в якому напруженні перебували працівники музею, на чиї плечі ліг тягар небувалої досі матеріальної та моральної відповідальності. І при тому, що потенційних колаборантів та кремлівських агентів аж кишіло. Артефакти були спаковані, чекали тільки наказу міністра культури. З години на годину. Але не дочекалися. Частину експонатів вдалося вивезти до Львова на виставку. Їх неминуче би знищили, бо вони стосувалися історії національно-визвольних змагань українців. Директорка могла би втекти, але не могла залишити Музей, виплеканий її руками. Їй вдалося створити в музеї своєрідний анклав українців у всуціль зросійщеному місті, що як і більшість промислових центрів був десятиліттями під владою червоних директорів, призначених Москвою.

photo_2022-07-14_08-13-27-2

Маріупольський краєзнавчий музей, квітень 2022 рік

Фото: Олександр Горе/gwaramedia.com

На неї та її родину чекала фізична розправа. Позиція цієї жінки була відома всім. Вона думала, що в разі окупації знайде прихисток в якомусь глухому селі, бо люди намагалися у перші дні війни втекти на дачі чи в села. Це було помилкою, бо постраждали найбільше саме приміські села. Ця війна виявилась не типовою, не тією, якої нас вчили боятися, коли у містах зникає електрика, вода та їжа, а самі вони заблоковані.

Зізнаюсь, я була шокована, що до рук окупантів потрапили унікальні артефакти з Мелітополя, Маріуполя та Херсона. Принаймні частину з них можна було сховати або евакуювати. Мене неважко було б переконати, що дирекція цих музеїв свідомо пішла на співпрацю з окупантами. Але виявилося, не все так просто. Керівники цих закладів не отримали наказу з Міністерства культури на евакуацію, і після війни все одно стануть офірними цапами. Можливо, їх навіть засудять. Те саме з архівами, які втрачено, здається, безповоротно. Я пригадала, як читала, що в Кенігсберзі в 1943 році радянські солдати грілися біля багать, кидаючи туди книги, надруковані готичним шрифтом. З не меншою втіхою у ХХІ столітті армійські чоботи представників країни, що пишається "великою культурою", топталися по документах і книгах, написаних українською мовою.

Марна надія, що Міністерство культури в Україні буде відповідати за саботаж евакуації. Усі тридцять років Незалежності ним керували як не дилетанти, то агенти Кремля.

Зараз у тому музеї у вестибюлі виставка, присвячена фронту. Речі загиблих героїв і речі окупантів, гільзи, трофейна зброя. У напівтіні здається, що там стоїть український воїн і дивиться збоку на всі ці знайомі реалії. Але це ілюзія — просто вішак з повним обмундируванням воїна ЗСУ. А знадвору такий знайомий антураж — мішки з піском, що прикривають підвальні вікна. Що у Львові, що у Києві, що всюди, куди на вулиці не прийшла війна. Але десь існують списки тих, кого знищать в першу чергу, якщо міста будуть окуповані. Я б хотіла у майбутньому музеї війни 2014—? років побачити ці списки, щоб вони нагадували про те, хто в Україні — еліта, і хто готовий був померти, але не покинути скарби народу.

FqyXm4XOnpAUczQJE90QTg

Музей ім. Куїнджі, березень 2022 рік

Фото: Олександр Горе/the-village.com.ua

Як прикро, що у нас досі панькаються з декомунізованими пам’ятниками, дбайливо шукають місце для них, створюють парки. Щоб потім в разі чого повернути на те місце, звідки їх прогнали? Щоб далі імперський та совковий кіч був об’єктом поклоніння совка, що таки докликався "визволителів" на нашу голову? Якщо ми в такому випадку "варвари", то хто тоді руйнівники храмів, бібліотек, театрів? Лють московського агресора спрямована цього разу не на поневолення і не на колонізацію, а на геноцид українців, що і так не надто пишалися національною культурою, бо їм втовкмачили в голову, що вона не така цінна, як культура великоросів, французів чи британців. І після перемоги нам ще довго доведеться вичавлювати з себе дух меншовартості. 

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

сергій громенко

Концептуальні питання російсько-української війни. Сергій Громенко

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії