Мандри мамонтового бивня з Трипілля

03
Бивень мамонта в експозиції Центрального історичного музею (1938—1941) Фото: з колекції НМІУ
Go to next

12:13, 2 серпня 2023

Go to next

Дивні кістки виявили на берегових височинах Дніпра селяни з Трипілля, поблизу Києва, під час повені 25 червня 1836 року. Це були рештки велетенської тварини: ікло завдовжки понад 2 метри і завважки майже 45 кілограмів, два корінні зуби та суглобові кістки. Покликали місцевого лісничого, той показав знахідки головному київському лісничому. А він відправив їх до Музею старожитностей при Університеті святого Володимира. 

Світлана Сорокіна

завідувач сектору "Археологія доби каменю-бронзи" науково-дослідного відділу збереження фондів, Національний музей історії України

Тетяна Радієвська

старший науковий співробітник сектору "Археологія доби каменю-бронзи" науково-дослідного відділу збереження фондів, Національний музей історії України

Музей очолював Кіндрат Лохвицький1770–1849. Молодість він присвятив державній службі: спочатку копіїстом в Експедиції державних рахунків Сенату, потім в Адміралтейській та Військовій колегіях. Отримав чин статського радника або чиновника п’ятого класу згідно з "Табелем про ранги". Після 50 років подав у відставку й оселився в Києві. Тут захопився містицизмом і масонством. Почав активно долучатися до археологічних розкопок, аби підтвердити свої загадкові теорії. Мріяв знайти хрест, який, за легендою, апостол Андрій встановив на схилі Дніпра, де згодом виросло місто. Хреста не відшукав, натомість відкрив фундамент Десятинної церкви та залишки Золотих воріт. Коли в місті запрацював університет, подарував свою колекцію йому. Незабаром активного дослідника призначили завідувачем музею при навчальному закладі. 

02

Напис К. А. Лохвицького на бивні мамонта

Фото: з колекції НМІУ
02

Уламок бивня мамонта

Фото: з колекції НМІУ

Дотепер на бивні можна прочитати напис, який зробив Лохвицький: "Цей клик допотопного мамонта відкритий у Київській губернії в містечку Трипілля". Відтоді артефакт кочував різними установами. Спочатку перебував в експозиції Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Імовірно, 1936 року його передали до Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка, розташованого на території Києво-Печерської лаври. Під час нацистської окупації бивень виставляли у Крайовому музеї до- і ранньої історії. Року 1943 вивезли до замку Гекстедт у Німеччині. 

Артефакт повернули до Києва після війни. Відтоді він перебуває в історичному музеї — теперішній Національний музей історії України. Його виставляють у спеціально виготовленій вітрині, найбільшій в установі.  

Схожі матеріали

мозаїка сео

Київський Дмитро Солунський. Українська мозаїка з Третьяковської галереї

Памятка_Атаки_І_1955

Затоплені археологічні пам’ятки Дністра

сео музей

Війна в музеї. Галина Пагутяк

600.jpg

Крила Ікара

Звенигородська_берестяна_грамота_2.jpg

Берестяна грамота зі Звенигорода, якій майже тисяча років

DM_6378

Кінь, який виявився гірським козлом

A_FL5809

5 фактів про Берестейську унію

альбом

Дівочий альбом 1947 року

Дерев’яна церква у селі Новоселиця на Тячівщині, 1920-ті роки. Sbírka Národního muzea, Praha, Česká republika

Спалена церква, збережена у макеті