Київський Дмитро Солунський. Українська мозаїка з Третьяковської галереї

Св._Дмитрий_Солунский_-_Google_Art_Project
Мозаїка Святого Дмитра Солунського з собору Михайлівського золотоверхого монастиря, Київ, XII століття Фото: wikipedia.org
Go to next

12:00, 1 листопада 2022

Go to next

Великомученик Димитрій із Фессалонік був борцем християнської віри у Римській імперії. Його вважали захисником візантійського Константинополя від варварів. Зокрема, і з руських земель. У самій хрещеній Київській Русі на його честь висвячували князів — нащадків нещодавніх язичників.

На початку ХІІ століття мозаїка із зображенням покровителя воїнів Дмитра Солунського стала окрасою Михайлівської церкви у Києві.  Разом зі собором вона пережила сотні років лихоліть, і лише у 1930-х роках святиню дощенту зруйнували, на поталу будівництву нової української радянської столиці.

DSCN3425.JPG

Павло Артимишин

кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"

Культ святого великомученика Димитрія Солунського почав формуватися одразу після його трагічної смерті 306 року. Цей чоловік походив із аристократичної сім’ї міста Солунь — це слов’янізована версія топоніму Фессалоніки (тепер — Салоніки). Дмитро прийшов до християнства тоді, коли в язичницькій Римській імперії воно було під забороною, а послідовників піддавали смертній карі. 

Року 305 Солунського призначили на посаду проконсула Фессалонік. До його обов'язків належало, зокрема, боротися із послідовниками Христової віри. Натомість Димитрій розпочав справжню війну з поганськими звичаями і надихав підданих переходити у християнство. Такий злочин прирівнювали до державної зради, Димитрія запроторили до в’язниці, і незабаром воїни закололи його списами. 

У християнській традиції Солунський постає жертвою, яка полягла за віру. У Візантії, яка постала після падіння Римської імперії, його вважали одним із "небесних захисників" Константинополя. Казали, що він оберігав місто від "навали варварів". І переважно мали на увазі слов’ян, зокрема, і з Київської Русі.

Парадокс, але з поширенням християнства на руських теренах нібито ворожий культ став популярним і на цих землях. Уже на початку XII cтоліття Дмитро Солунський входив до пантеону руської християнської церкви як захисник і покровитель воєнних справ. Святого великомученика зображувати у вигляді воїна, озброєного списом і мечем — за аналогією з архангелом Михаїлом. 

Син Ярослава Мудрого князь Ізяслав при хрещенні отримав ім’я Дмитро. Саме він побудував у Києві Димитрівський монастир. Згодом на його місці син Ізяслава Святополк (при хрещенні — Михайло) замовив спорудження Михайлівської церкви. Храм будувався у 1108—1113 роках. 

Будівля Михайлівської церкви на свій час була інноваційною. Замість звичного свинцевого покриття верх прикрасили щедрою позолотою. Родзинкою споруди стали розкішні мозаїки, комбіновані з простими фресками. Серед них — і мозаїка зі зображенням великомученика Дмитра Солунського. 

Київ

Михайлівський Золотоверхий собор, 1888 рік

Фото: wikipedia.org

Святого Дмитра зобразили молодим воїном. Він одягнений у туніку до колін, поверх якої напнуто панцир. На плечах — зелений плащ, закинутий за спину, його краї звисають нижче колін. Під тунікою — орнаментовані штани, на ногах — чоботи. Герой підперезаний поясом із коштовним камінням, а груди стягнуті білою стрічкою. Він спирається на величезний щит, а правій руці тримає спис. За спиною — меч у піхвах. Довкола голови — німб. По боках мозаїки — скорочений напис імені.

Ідентифікувати творців мозаїки неможливо. Втім сучасні дослідники припускають, що над композиціями Михайлівського собору на початку XII cтоліття працювало щонайменше троє головних майстрів. Один із них був візантійцем. Про це свідчать характерні для візантійського релігійного живопису зображення у фас та схематична передача долонь.

Мозаїка пережила руйнування Києва військом хана Батия 1240 pоку, напади татар у XV столітті, численні землетруси та пожежі. Собор із мозаїкою Дмитра Солунського пережив усі історичні лихоліття — а трагічною для святині стала вже більшовицька доба.

За радянської влади коштовності, золотий і срібний посуд, усі цінні речі Михайлівської церкви просто розікрали. Спочатку храм стояв зачиненим. Згодом тут організували гуртожитки для радянських чиновників та військовослужбовців, а на території святини з’явилися комори та склади продовольства.

Року 1934 столицю радянської України перенесли із Харкова до Києва, і саме на околицях Старокиївської гори вирішили створити осередок нового урядового центру. Згідно з проєктом ленінградського архітектора Йосипа Лангбарда, на місці сучасної Михайлівської площі планували спорудити цілий комплекс, який складався б із двох симетричних будівель — одна для ЦК КПУ, а друга — для Раднаркому УРСР. Понад Дніпром також мав виструнчитися 75-метровий пам'ятник Леніну. Ця концепція не передбачала збереження Михайлівської церкви. Незважаючи на протести та заклики українських, ба навіть російських науковців, старовинну культову споруду почали розбирати. А 14 серпня 1937 року її остаточно знищила спеціальна підривна бригада, привезена із Одеси. 

Румовища_собору_Михайлівського_золотоверхого_монастиря_після_підриву_14_серпня_1937_року

Руїни собору Михайлівського Золотоверхого монастиря після підриву 14 серпня 1937 року

Фото: wikipedia.org

Із грандіозного проєкту Лангбарда було реалізовано лише урядовий корпус, у котрому мав розміститися Раднарком УРСР. Утім після відкриття у 1939-му тут розпочав роботу ЦК Компартії УРСР. Тепер тут працює Міністерство закордонних справ України.

Частково до науковців таки прислухалися. Саме завдяки зусиллям учених вдалося врятувати церковні мозаїки та фрески, зокрема й Дмитра Солунського. Більшість артефактів перевезли до Державного історико-культурного заповідника "Києво-Печерська лавра". А 1937-го мозаїки "Дмитро Солунський", "Святий Фадей", "Архідиякон Стефан" та фрески "Богородиця", "Архангел Гавриїл", "Пророк Самуїл" передали до щойно відкритого Державного українського музею.

Року 1938 мозаїки зі зображенням Дмитра Солунського та Архідиякона Лаврентія поповнили експозицію Третьяковської галереї у Москві. Їх привезли до радянської столиці начебто для тимчасового показу у рамках виставки, створеної до 750-річчя "Слова о полку Ігоревім". Відтоді вони залишаються у московській "Третьяковці".

Невдовзі після відновлення Незалежності України у Києві було відбудовано Михайлівський Золотоверхий собор. Року 1995 Президент України Леонід Кучма підписав указ "Про заходи щодо відтворення видатних пам’яток історії та культури", який передбачав спорудження святині. Будівництво завершили у 1999-му. Також заснували Музей історії відтворення Михайлівського Золотоверхого монастиря, який згодом розпочав збирати розпорошені історико-художні пам’ятки.

Першим до музею Золотоверхого монастиря повернули мідний горельєф Михаїла Архістратига, що колись стояв на фасаді собору, а згодом опинився в Етнографічному музеї у Львові. Потім частину цінностей повернула Києво-Печерська лавра, і деякі орнаментальні мозаїки віддала навіть Російська Федерація

Утім один із ключових творів — мозаїчний Дмитро Солунський — до Києва досі не повернувся. Втім є надія, що після української перемоги святий таки побачить рідний дім. На боці святого Дмитра всі українські захисники, якими він опікується.

Схожі матеріали

navareks_800-500.jpg

Античний вітрильник “Зміїний-Патрокл”

600.jpg

Крила Ікара

600.jpg

Намиста-"лускавки"

600.jpg

Прочитати пектораль. До ювілею знахідки ХХ століття розкриваємо її секрети

1200.jpg

Богиня родючости

600.jpg

Кинджал із села Івання

600.jpg

Запорізька січкарня і не тільки

1200.jpg

Особистий фотоапарат Степана Бандери

600.jpg

Червень 1649: перша згадка про монету Богдана Хмельницького