Язичницький артефакт чи фальшивка?

117-1
Збруцький ідол Фото: pslava.info

10:20, 16 листопада 2022

Go to next

Збруцький ідол — один з найвпізнаваніших візуальних образів слов’янського язичництва. Понад півтора століття він привертає увагу спеціалістів і бентежить уяву численних любителів історії. Однак завжди були дослідники, які скептично ставилися до цієї знахідки. Серед таких — археологиня Наталя Хамайко, що працює в Інституті археології НАН України та Музеї історії Десятинної церкви. Свої аргументи вона виклала в розмові з журналістом "Локальної історії".

Simonov Dmytro.jpg

Дмитро Сімонов

журналіст

Три боги на одній скульптурі  

O98_Idol_von_Sbrutsch_mit_Darstellung_von_Unterwelt,_Erde_und_des_Himmels,_zirka_10._Jh._n._Chr. (1)

Збруцький ідол у Краківському археологічному музеї

Фото: wikipedia.org

Збруцький ідол — це чотиригранний кам’яний стовп заввишки приблизно 2,7 метра, кожна сторона якого поділена на три рівні. Згідно з найбільш популярним трактуванням, верхня частина ідола присвячена верховному богу Святовиту, чотири лики якого дивляться на різні боки. На середньому рівні зображена Жива, або Погода — богиня кохання та плодючості. В самому низу — Чорнобог, він же диявол.

Артефакт знайшли двоє пастушків на дні річки Збруч біля села Личківці під час посухи 1848 року. Тоді по річці пролягав кордон між Російською та Австрійською імперіями, сьогодні ж це — межа між Тернопільською та Хмельницькою областями. Ні на що не схожа статуя швидко привернула увагу дослідників і любителів історії. Її відвезли до Кракова, в тамтешньому археологічному музеї її експонують дотепер. Копії в натуральну величину є в Національному музеї історії України в Києві, у центрі української столиці між Софіївською та Михайлівською площами, в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в Переяславі-Хмельницькому.

Походження ідола пов’язували спочатку із давньоруським городищемв урочищі Замчище (Звенигород) біля села Крутилів, що на Тернопільщині, розташованим за кілька кілометрів від місця знахідки. Археологи навіть знайшли там щось подібне до квадратного фундаменту, який буцім-то міг слугувати постаментом для скульптури. А пізніше, із відкриттям ще кількох пам’яток давньоруського часу поблизу, навіть виникло припущення про так званий "Збруцький культовий центр", що складався з трьох городищ-святилищв урочищах Богіт (Городниця ХV), Звенигород (Крутилів І), Говда (Постолівка І).  Ці городища уявляли язичницькими святилищами, що функціонували тут аж до XIII століття, коли  Русь уже кілька століть сповідувала християнство. Таке співіснування виглядає як щось абсолютно екстраординарне. Християнам контакти з представниками інших релігій були суворо заборонені. Тільки за спільну трапезу з іновірцем (євреєм, мусульманином або навіть християнином-представником латинського обряду) людину могли відлучити від причастя. Деякі послаблення існували хіба для подорожніх, які після якоїсь спокути отримували пробачення цього гріха.

Давній, але не дуже

Тривалий час давнє походження ідола просто приймали на віру. Впевненості в цьому додавали кальцитові відклади на одній з його сторін. Перші ж природничі дослідження артефакту провели лише через сто років після його знахідки. Тоді з’ясувалося, що статуя зроблена з того самого вапняку, що зустрічається в місцевості, де її знайшли. В цьому нічого немає дивного. Але решта результатів викликали сумніви та питання. Так, поверхня відносно м’якого каменя напрочуд добре збереглася — на ній можна розгледіти весь мікрорельєф, залишений інструментами скульптора. Ба більше, на ній збереглися навіть сліди червоного пігменту. Виглядає, що ідол потрапив у воду не за століття, а за лічені десятиліття якщо не роки до того, як його знайшли.

Дослідникам довелося вигадати досить складну гіпотезу, яка б не суперечила отриманим даним, але при цьому не заперечувала поважний вік фігури. Мовляв, вона стояла чи то у храмі, чи то під кроною густого дерева, схована від атмосферних опадів. Потім її обережно зняли й закопали десь на високому березі Збруча. Ріка з часом підмила берег, відтак ідол впав не на лінію води, а одразу на глибину, де його порівняно скоро знайшли.  Але в тому місці берег не високий, а пологий. Саме тому пастушки обрали його для купання. Складно уявити, як статуя могла опинитися далі від берега без допомоги людей.

Є й інші аргументи, які змушують сумніватися в давньому походженні Збруцького ідола. Один з них — його вже згадана унікальність. Нічого бодай трохи подібного у східних слов’ян дослідникам невідомо. Зовсім незвичною для східних слов’ян є багатоярусна структура скульптури, а також наявність у нього чотирьох облич. Дивує і те, що він присвячений одночасно кільком божествам — це суперечить усім відомим описам слов’янських ідолів. На додачу до цього пізніші археологічні дослідження городища Замчисько, яке вважали язичницьким святилищем, показали, що тут було християнське поселення.

Ідол для поета

Tymon_Zaborowski

Тимон Заборовський (1799 — 1838)

Фото: wikipedia.org

Досвідчене око може побачити в зовнішності божества цілу низку "цитат" чи натяків на інші давні твори мистецтва чи історичні артефакти. Візуальний образ Святовита з рогом в руці нагадує статуї скіфських часів, які в XIX столітті ще можна було побачити в околицях Збруча. Схожого Святовита описує данський хроніст Саксон Граматик, коли розповідає про Аркону — місто, що в VI—XII століттях було релігійним центром балтійських слов’ян. В першій половині XIX століття поляки були знайомі з цим описом завдяки книзі Адама Нарушевича "Історія польської нації". Серед любителів історії вона була популярною. Одяг і капелюх бога ніби "змальовані" з ікон християнських святих Бориса та Гліба. Багатоярусна композиція цілком звична для християнських ікон. А Чорнобог, який тримає на собі світ, нагадує грецького Атласа. На руці Чорнобога можна побачити хрестик — знак, який християни часом ставили на язичницьких ідолах, щоб він захищав їх від нечистого. Але в цьому випадку хрестик вирізьбив автор скульптури.

Тож можемо майже напевно стверджувати, що Збруцький ідол був створений не в дохристиянські часи, а незадовго перед тим, як його знайшли у річці. Та це не підробка, покликана когось обманути. Дуже схоже на те, що це було наслідування сакрального мистецтва давніх слов’ян.

Хто ж створив ескіз та замовив скульптуру? Найкраще на цю роль підходить польський поет Тимон Заборовський (1799—1828). Він народився у Личківцях, тут же помер за незрозумілих обставин за 20 років до доленосної посухи. Його поетична п’єса "Умвіт" розповідає про боротьбу між двома світоглядами — язичницьким та християнським — наприкінці X століття. Головне джерело, яке він використовував при створенні — вже згадана "Історія польської нації". В тексті можна впізнати ті самі пейзажі, які майже щодня бачив поет під час прогулянок. Можна припустити, що для більшого натхнення Заборовський замовив у когось із місцевих майстрів язичницького ідола, як він його уявляв, і встановив фігуру в лісі на березі річки. В п’єсі християнство перемагає. Тож і поет у творчому пориві цілком міг наказати скинути та втопити свого Святовита.

Схожі матеріали

navareks_800-500.jpg

Античний вітрильник “Зміїний-Патрокл”

600.jpg

Крила Ікара

600.jpg

Намиста-"лускавки"

600.jpg

Прочитати пектораль. До ювілею знахідки ХХ століття розкриваємо її секрети

1200.jpg

Богиня родючости

600.jpg

Кинджал із села Івання

600.jpg

Запорізька січкарня і не тільки

1200.jpg

Особистий фотоапарат Степана Бандери

600.jpg

Червень 1649: перша згадка про монету Богдана Хмельницького