Князь Володимир між християнством та ісламом

15:30, 26 липня 2022

Хрещення Русі

Руський літопис хитромудро та суперечливо оповідає про те, як Володимир Великий прийняв християнство. З одного боку, перед читачем розгортається картина складного вибору віри. Князь слухав представників різних релігій, зважував аргументи, розсилав своїх ревізорів для перевірки, сумнівався і ставив умови — ніби на конкурсі.

Водночас той самий текст намагається переконати, що обрання грецького християнства було безальтернативним, зумовленим усією попередньою історією. Віщому Олегові нібито показували християнські реліквії у Царгороді, за Ігоря частина населення вже була охрещеною, а Ольга охрестилася сама і стала предтечею рівноапостольного князя, навіть апостол Андрій провіщав Києву тріумф Христової віри.

Та чи насправді Володимир мав вибір?

Арістов (1).jpg

Вадим Арістов

кандидат історичних наук

Перед князем був каган

"Повість временних літ" описує цю сторінку історії, ніби кастинг. До київського володаря прийшли мусульмани з Волзької Болгарії, хозарські юдеї, німці-християни від Папи Римського і грецький "філософ". Володимир з усіма провів співбесіду. Ставив незручні запитання, придивлявся до поданих "резюме".

Мусульмани не пройшли добору через "сухий закон". Князь пояснив, що "для русів пиття — це веселощі, не можемо без того бути". Юдеям він дорікнув тим, що не мають власної країни: мовляв, якщо їхній закон істинний, то чому Бог вигнав їх із батьківщини? До посланців від папи не було суттєвих претензій. Єдина заувага звучала загадково: "Наші отці не прийняли того". Можливо, йшлося про невдалу місію латинського єпископа Адальберта на Русі у 961–962 роках.

Найбільше ж Володимира вразив грек. Він коротко переповів князеві всю біблійну історію, згадав про Страшний суд. "Філософ" "показував йому праворуч праведників, що в радості попереду йдуть у рай, а ліворуч — грішників, що йдуть на муку".

Хрещення Володимира

Володимир слухає грецького філософа. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, кінець XV століття

Фото: wikipedia.org

— І Володимир, зітхнувши, сказав: "Добре сим праворуч, горе ж тим ліворуч". Грек тоді додав: "Якщо ти хочеш праворуч стати, то охрестись". І Володимир прийняв [це] до серця свойого, сказавши: "Пожду ще трохи", — бо хотів він розізнати про всі віри, — так переказував літописець.

Щоб зробити остаточний вибір, київський володар вислав розвідників подивитися на богослужіння різних релігій. Перше місце очікувано здобули греки. Жодна служба не припала посланцям до вподоби. Тільки в Константинопольському храмі вони відчули себе ніби на Небі:

— Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати. Тільки те ми відаємо, що напевне Бог перебуває з людьми і служба їх є краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти, — вражалися літописні посланці.

Конкурс закінчився, князь ухвалив рішення.

Втім науковці вважають цю розповідь недостовірною, а сам сюжет про "вибір віри" — "мандрівним", запозиченим. Історикам відома аналогічна легенда. У ній розповідається про навернення хозарського правителя Булана у VIII столітті, який обирав поміж трьох релігій та заслуховував представників різних вірувань. Вона записана в листі хозарського царя Йосипа до високопоставленого єврея мусульманської Іспанії у другій половині Х століття. Володар відкинув християнство та іслам, а прийняв юдаїзм.

Хрещення Володимира

"Князь Володимир вибирає релігію", художник Іван Еггінк, 1822 рік

Фото: Державний музей історії релігії, Санкт-Петербург

Подібність сюжетів разюча. Однак навряд чи руський хроніст перейняв його напряму із хозарсько-єврейського листування. Він мав напохваті інше, слов’янське джерело: надихався "Житієм" Костянтина-Кирила, якого разом із братом Мефодієм вшановують як просвітителів слов’ян.

Цей текст оповідає про місію Костянтина до хозар, під час якої він у присутності кагана сперечався з мусульманином та юдеєм. Місіонера у "Житії" названо "філософом" — так само, як того грека, що переконував князя Володимира в перевагах християнства. Отож київський книжник мав зразок, із якого міг списати сюжет. Творчо його переробивши.

Цар Буладмир ісламу бажає

Про навернення Володимира розповідає кілька історичних джерел. Київський митрополит Іларіон прославляв цю подію у "Слові про закон і благодать" XI століття. Згадував про неї і Нестор у "Читанні про Бориса і Гліба" на початку ХІІ сторіччя.

Далеко за межами Руси теж знали про хрещення князя та його країни. Про це писали вірменин Степанос Таронеці наприкінці Х століття та сирієць Ях’я Антіохійський в ХІ сторіччі. Втім про конкурс релігій при київському дворі пише тільки літопис. Винятковість цього джерела, а також літературне походження сюжету роблять із Володимирового "вибору віри" цілковиту фікцію. Однак незалежні свідчення підказують, що релігійній політиці князя таки була притаманна певна "багатовекторність".

Середньоазійський автор кінця ХІ століття аль-Марвазі описував спробу русів прийняти мусульманство. Бо коли вони охрестилися, "притупила віра їх мечі", тож захотіли звернутися в іслам, "щоб можливими стали для них війна та боротьба". Руський "цар Буладмир" нібито надіслав до Хорезму посольство з побажанням перейти в їхню віру, а хорезмійський шах надав прохачам учителів.

Хоча аль-Марвазі датує хрещення русів початком Х століття, описані події стосуються доби Володимира, а в імені Буладмир легко впізнати князя. Хай там як, а важливою є послідовність: спочатку – прийняття християнства, а потім — спроба перейти в іслам. Та чи справді київський князь звертався до хорезмійців і чи мав він серйозні наміри, історикам складно відповісти.

Vasnetsov_Bapt_Vladimir_fresco_in_Kiev

Фреска "Хрещення святого князя Володимира". Фрагмент розпису Володимирського собору у Києві, художник Віктор Васнецов, 1885 — 1893 роки

Фото: wikipedia.org

Німецька якість

Існують свідчення про контакти Володимира із християнами з "німців".

Року 1007 в Києві протягом місяця гостював місіонер Бруно Кверфуртський. Він намагався охрестити печенігів. Потім — пруссів. Котрі й убили його через два роки.

У листі німецькому королю Генріху ІІ Бруно писав: "Володар Руси, великий державою і багатством, упродовж місяця утримував мене проти волі". Коли ж місіонер таки відправився у степ, князь особисто супроводжав його до прикордонних фортець.

У Європі ходили легенди про подорожі Кверфуртського. Французький монах ХІ століття Адемар писав про те, що саме німецький місіонер охрестив Русь. А вже потім буцімто прийшов грецький ієрарх і примусив жителів країни відрощувати бороди.

Хоча християнізація Руси почалася до прибуття латинського гостя, у розповіді про бороди може бути доля істини. Перший відомий митрополит Київський Феофілакт прибув до своєї єпархії значно пізніше за 988 рік — вірогідно, вже після західного місіонера.

Іще через п’ять років в Русь прибув єпископ Рейнберн. Він супроводжував доньку польського князя Болеслава, яка вийшла заміж за Святополка Володимировича. Кар’єра у цього "німця" не склалася. Хреститель кинув Рейнберна до в’язниці через підозру в заколоті, де той і помер.

Отже, у цьому епізоді проявляється та сама послідовність: спочатку хрещення від греків — а потім контакти з "римськими" християнами. Виглядає, що Володимир здійснив вибір немовби навиворіт. Спершу охрестився, а вже після цього почав випробовувати інші віри.

Візантія як символ престижу

Хрещення Володимира змальоване в "Повісті временних літ" з довгою передісторією. Однак інші руські тексти, Іларіона і Нестора, на відміну від літопису, описують осяяння князя раптовим. Отже, переказ про багатовікову підготовку Руси до хрещення виявляється лише конструкцією хроніста.

Славнозвісна подорож Андрія Первозваного на Дніпро не згадана в жодному з переказів про апостола. Ймовірно, вона є вигадкою літописця Сильвестра. Зусилля автор спрямовував на те, щоб прив’язати свою країну до християнської традиції. У "Повісті…" таких фрагментів достатньо. Так само літопис стверджує про знайомство слов’ян з учнями апостола Павла. Потім згадує про близькість дніпровських полян до слов’ян Моравії, до яких приходили Кирило і Мефодій.

Радзивиллівський літопис

Апостол Андрій ставить хрест на дніпровських пагорбах. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, кінець XV століття

Фото: wikipedia.org

Християнство для давньокиївської держави стало пізнім імпортом. Русь була зухвало молодою країною. Сильвестр-хроніст дуже старався, щоб створити образ довшої історії своєї держави й обґрунтовував, що вона з’явилася не випадково.

Насправді ознайомлення дніпровських русів із "грецькою вірою" сягало не глибше Х століття. Отож хрещення Руси Володимиром було актом спонтанним і революційним.

"Варварське королівство", яке очолював Київ, виникло на далекій орбіті Візантії. Ця "світова держава" була головним центром тяжіння для первісної руської спільноти. Вона давала ринки, укладала торговельні договори, приймала військових найманців, вабила багатством. І коли треба було, силою стримувала. Релігію ромеїв, їхні обряди та храми руси сприймали як символ престижу та успіху. Саме тому найбільш очікуваним було хрещення від греків.

Прийняття ісламу, латинського християнства чи тим паче юдаїзму виглядало би надто дивно. І дива не сталося.

Хрещення Володимира

Хрещення Володимира у Херсоні. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, кінець XV століття

Фото: wikipedia.org

Вибір купелі. І жінки

Довкола місця Володимирового хрещення точилися суперечки. Іще на початку ХІІ століття хроніст наводив три версії: Херсон, Київ, Василів.

Версію з Василівим відкидаємо одразу. Сучасний Васильків, що під Києвом, названо вже за християнським ім’ям Володимира. Київ — теж сумнівна локація. У тодішньому місті тотально бракувало інфраструктури: християнської громади, духовенства, церков. Натомість версія з Кримом відповідає усій логіці подій. Сильвестр-хроніст теж віддавав перевагу їй.

Згідно з "Повістю временних літ", руський князь питав мужів перед прийняттям віри: "Де будемо хреститися?". Вони відповіли: "Де тобі любо". Володимир обрав Херсон. І йшов на чорноморське місто вже з твердим рішенням перейти у "грецьку віру".

Насправді Володимир мав зовсім інші причини для походу на Крим. І навряд чи підозрював, що назад він повернеться вже християнським правителем.

Відомо, що 989 року київський володар надав візантійському імператорові Василю ІІ військову допомогу й фактично врятував його від могутніх повстанців. Кілька тисяч Володимирових воїнів взяли участь у головних битвах і подарували ромейському цісарю перемогу.

Є гіпотеза, що сам імператор попросив Володимира прийти йому на допомогу і приборкати нібито неслухняних кримців. Та найбільш правдоподібно, що князь-хреститель виступив на південь із власної ініціативи. Його військо взяло Херсон — і вже після цього почалися перемовини з Константинополем. У критичний момент імператор вирішив використати прибульців з півночі, щоб поповнити власну армію. Звісно, з поступками. Перемовини закінчилися хрещенням Володимира і шлюбом з Анною.

Хрещення Володимира

Царівну Анну везуть до Володимира. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, кінець XV століття

Фото: wikipedia.org

Руський хроніст оповідав, що царівна не хотіла їхати до варвара:

— Заявила їм: "Ліпше б мені тут умерти". І сказали їй брати: "Коли наверне як-небудь бог Руську землю в покаяння, ти й Грецьку землю ізбавиш од лютої раті. Ти ж бачиш, скільки зла наробили руси грекам? Нині ж, якщо ти не підеш, те саме вони творитимуть нам". І ледве удвох присилували вони її, і вона, сівши в корабель з плачем поцілувавши родичів своїх, рушила через море.

По поверненні до Києва — найвірогідніше влітку 989 року — відбулося хрещення киян. "Повість временних літ" пише, що цей масштабний обряд відбувся у Дніпрі. У "Житії" Володимира, написаному у другій половині ХІІ сторіччя, з невідомих причин Дніпро замінили на Почайну — притоку, що омивала нижнє місто, Поділ.

Із пов’язкою Венери на череслах

На цьому історія хрещення Руси не закінчилася. А тільки розпочалася.

У Києві та на околицях процес навернення відбувався швидко. Згідно з літописним переказом, князь заявив: "Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде". Усі послухались.

Невдовзі після хрещення на одному з київських пагорбів почалося масштабне будівництво кам’яних палаців та головного храму — Десятинної церкви. Із Херсона привезли визначну святиню — мощі святого Климента, римського єпископа І століття, який доживав у кримському вигнанні. Київ перетворювався на справжнє місто і церковний центр.

Радзивіллівський літопис

Чин освячення Десятинної церкви. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, кінець XV століття

Фото: wikipedia.org

Утім до віддалених куточків нова віра доходила довго. Русь не була централізованою державою й не мала апарату, здатного підтримати Церкву.

Попервах акт хрещення був здебільшого формальним. Справжню християнську побожність вдавалося прищепити лише наступним поколінням. Матері неохоче віддавали своїх дітей навчатися грамоти й Слова Божого. Плакали за ними, як за мертвими.

Вчорашній язичник Володимир сприймав нову віру все ще в поганських категоріях. За переказом німецького хроніста Титмара Мерзебурзького, руський князь носив на череслах особливий пояс. Його називали "пов’язкою Венери". Злі язики поєднували цей дивний елемент інтимного гардеробу з відомою хтивістю князя.

Насправді це був прояв наївного чи навіть магічного слідування Біблії. У Євангелії від Луки сказано: "Нехай підперезані будуть вам стегна, а світильники засвічені". Євангелист писав про готовність зустріти друге пришестя Христа. Втім Володимир виконав припис надто буквально й начепив спеціальну пов’язку.

Хрещення Русі

Фреска "Хрещення Русі". Фрагмент розпису Володимирського собору у Києві, художник Віктор Васнецов, 1895 —1896 роки

Фото: wikipedia.org

Подібно князь виконував і біблійну заповідь про подаяння. Титмар писав, що Володимир "змив пляму сорому щедрою милостинею". Руські тексти теж змальовували енергійну "соціальну допомогу". Володимир дозволив знедоленим приходити на княжий двір і брати собі харчі та гроші. Наказав возити містом вози з їжею, щоб доставляти допомогу адресно.

Після Володимира нічого подібного в історичних джерелах не зафіксовано. Але не тому, що князі стали гіршими християнами. Радше навпаки. Надто буквальне й перебільшене виконання євангельських принципів видавало у хрестителі людину, яка будувала взаємини з "новим Богом" на зразок поганських. Що більша і яскравіша жертва, то міцнішою була гарантія допомоги з боку вищих сил.

До варварської побожности Володимира та його оточення маємо ставитися поблажливо. Це був лише початок християнської історії України.

Століттям пізніше Сильвестр-хроніст образно писав про три покоління: "Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє".

Упродовж наступних століть українці здебільшого перебували в лоні православного християнства. Складно цілковито осягнути вплив "християнської революції" Володимира на історію України. Прикметно, що цей "вибір віри" робив ще язичник. Але чи мав він вибір?

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Cherkas.jpg

Руська спадщина у Великому князівстві Литовському | Борис Черкас

СЕО_2.jpg

Як стати святим мучеником: уроки від Бориса та Гліба

600.jpg

Тмуторокань. Сто років руської самотности

600.jpg

Сім варязьких знахідок в Україні

Звенигородська_берестяна_грамота_2.jpg

Берестяна грамота зі Звенигорода, якій майже тисяча років

bez_b 800x500_1.jpg

Що хозари дали Київській Русі? | Олексій Комар

bez_b 800x500_1 (1).jpg

Яким був княжий Київ | Сергій Тараненко

Vojiny.jpg

Епоха людей меча: якими були руські дружини

Русь.jpg

Чому саме Україна – справжня спадкоємиця Руси