Як стати святим мучеником: уроки від Бориса та Гліба

12:05, 6 вересня 2021

Lid_святі.jpg

Перші святі Руси-України – Борис і Гліб – відомі в історії як мученики, яких убив їхній старший брат Святополк. Канонічна, церковна, версія подій зображає їх смиренними жертвами "нового Каїна". Княжичі покірно прийняли смерть, бо не бажали воювати з братом – тому і стали святими. Однак існує і конспірологічна гіпотеза з доби сталінізму: замовником вбивства називають Ярослава Мудрого.

Реальність була віддаленою від релігії чи конспірології – конфлікт між братами запрограмувала політика їхнього батька, князя Володимира Великого. А загальноприйняті уявлення про Бориса та Гліба сформувалися аж через століття 

Арістов (1).jpg

Вадим Арістов

кандидат історичних наук

Таткові улюбленці й нагла смерть

У родинному проекті Володимира Святославовича була міна сповільненої дії. Його сини мали різних матерів.

Борис і Гліб – одні з наймолодших князівських синів. Його улюбленці. Ім’я їхньої матері залишилось невідомим. Жінку описують в історичних джерелах як "болгариню". Її походження пояснює, чому сина величали Борисом: так звали болгарського князя-хрестителя ІХ століття. Гліб же – ім’я скандинавське, цілком органічне для династії норманського кореня.

Коли брати досягли повноліття, Володимир виділив їм власні княжіння. Борисові дістався далекий Ростов. Гліб посів Муром, не менш віддалений від Києва.

У княжій сім’ї сини мали різних матерів і їх виховували окремо. Вони сиділи в різних куточках Східної Європи – до яких їх відправив батько. Не дивно, що на момент смерті князя 1015 року братів майже нічого не поєднувало. Натомість їм не бракувало готовності до кривавої бійні.

Наприкінці життя у Володимира назрів конфлікт зі старшими синами. Одного з них, Святополка, він ув’язнив через підозру в заколоті.

Iziasłaŭ,_Rahnieda,_Volodymyr._Ізяслаў,_Рагнеда,_Володимир.jpg
Володимир, Ізяслав і Рогніда. Мініатюра з Радзивилівського літопису Фото: uk.wikipedia.org

Інший непокірний син, Ярослав, сидів у Новгороді. Київський князь вирішив угамувати і його. Запланував похід на північ – але під час підготовки наступу його скосила смертельна хвороба.

Природними союзниками Володимира в батьківському конфлікті зі старшими синами стали молодші діти. Незадовго до кончини князь викликав до себе Бориса, надав йому "свою дружину і воїв та доручив виступити проти печенігів на Лівобережжі. Мабуть, Володимир хотів залишити Бориса "на господарстві" на час своєї битви з Ярославом. Проте плани київського володаря не втілилися – він помер 15 липня 1015 року.

Після смерті князя Святополк вийшов з ув’язнення і посів батьків престол. Конфлікт перетворився на змагання дітей за спадок. Природними ворогами нелюбого сина мали стати молодші брати, батькові фаворити.

Брат на брата – із ножем і списами

Подробиці вбивства в "Повісті временних літ" не можна вважати точними: літопис укладали на сторіччя пізніше. Втім загальна картина цілком зрозуміла – Святополк вирішив влаштувати "бліцкриг" і за короткий час ліквідував трьох потенційно небезпечних братів: Бориса, Гліба і Святослава.

scale_1200.jpg
Вбивство Бориса та Гліба Фото: uk.wikipedia.org

Борис становив для нього загрозу як близький помічник Володимира. До того ж він очолював батькове військо. Гліб же був повнорідним братом Бориса й міг стати потенційним месником.

Інший із княжичів, Святослав, сидів загрозливо близько до Києва, у "Деревах", де нині Житомирська область. Через ці землі проходив шлях на захід, до володінь могутнього польського князя Болеслава Хороброго, Святополкового тестя.

Житія і літопис докладно описують жахливі сцени загибелі Бориса та Гліба.

Звістка про смерть батька застала Бориса в поході, у полі біля річки Альта, поблизу сучасного Борисполя. Улюблений син якраз повертався із "дружиною і воями" до Києва, бо так і "не знайшов" печенігів. Соратники підбурювали молодого князя піти у столицю і силою взяти владу, яку здобув Святополк. Але Борис відмовився "здійняти руку" на старшого брата. І військо його покинуло.

Спочатку Святополк послав до Бориса гінця із пропозицією "миру і любові", а потім підіслав й убивць. Найманці напали на немилого брата на світанку 24 липня 1015 року. Улюбленець Володимира Святославовича смиренно чекав своєї долі в наметі. Шатро зусібіч проштрикнули списами. Слуга Георгій намагався закрити господаря власним тілом – сам загинув, а княжича таки не добили. Коли Бориса везли до Вишгорода, то дорогою з’ясувалося, що князь "дихає". Згідно з переказом "Повісті…", тоді про це дізнався Святополк і наказам двом варягам врешті прикінчити брата.

5 (4).jpg
Посланці Святополка захоплюють човен Гліба. Кухар Торчин вбиває Гліба ножем. Мініатюра з Радзивилівського літопису, кін. XV ст. Фото: uk.wikipedia.org

Розправа над Глібом відбулася 5 вересня. Святополк виманив конкурента з Мурома звісткою, начебто сина кличе хворий батько. Під Смоленськом княжич зі своїми воїнами пересів на човни, щоб далі плисти Дніпром до самого Києва. У дорозі Гліб мав нагоду врятуватися: про небезпеку його попередив посланець Ярослава, який уже встиг дізнатися про реальну ситуацію в Києві. Втім молодому Володимировичу забракло рішучості – він спокійно плив у човні. Святополковим людям не чинили опору. Злочинці наказали розправитися з Глібом – і за вбивство взявся зрадник, кухар князя, який зарізав свого пана ножем.

Тіло кинули на березі. Поховали у Вишгороді разом із братом.

Вигаданий Ляшко

В описах смерті братів слушно вбачають елементи вимислу, звертають увагу на численні суперечності. Чому Бориса не добили відразу? Чи справді сини Володимира та "болгарині" прийняли смерть без жодного спротиву?

Втім історію мучеників не могли писати по-іншому. Жанр вимагав, щоб Бориса та Гліба закололи, ніби невинних ягнят. У мученицькій смиренній смерті вони уподібнювалися Христові й тим заслуговували на святість.

Жанр вимагав, щоб Бориса та Гліба закололи, ніби невинних ягнят. У мученицькій смиренній смерті вони уподібнювалися Христові й тим заслуговували на святість

Сумнівні й точні дати загибелі братів. Невже вбивці карбували дні в календарі? Чи могли ці дати зберегтися впродовж десятиліть, поки Борис і Гліб були забутими?

Про вимисел можуть свідчити й імена вбивць. Підіслані до Бориса найманці називалися Путша, Талець, Єлович та Ляшко. "Талець" – означало "заручник" або "полонений". "Ляшко" – це зменшене від "лях", отже – чужий. Ватажок банди, яка напала на Гліба, мав ім’я Горясір – ймовірно, від "горючої сірки", яку традиційно асоціювали з пеклом. Кухаря-зрадника звали Торчин – його ім’я вказувало на представника тюркського народу торків, тобто знову – чужоземця.

Самого Святополка завжди зображали як "другого Каїна". За ним закріпилося прізвисько "Окаянний" – проклятий, грішний. У деяких рукописах його ім’я виправляли на "Поганополк".

Чи "окаянним" був Ярослав?

Доба сталінізму із властивими їй викриттями "заколотів" та інформаційними маніпуляціями теж позначилася на борисоглібській історії. Саме тоді з’явилася гіпотеза про те, що вбивцею братів був Ярослав Мудрий. Спекулювали, що хитрий кульгавий князь замовив убивство Бориса та Гліба, а потім канонізував їх, щоб замести за собою сліди. Усю ж провину звалив на конкурента Святополка.

Radz-kyiv-yaroslav.jpg
Ярослав Мудрий розширює Київ. Мініатюра з Радзивилівського літопису Фото: uk.wikipedia.org

Впадає у вічі те, що Ярославові Мудрому приписували поведінку тоталітарних лідерів новітнього часу. Атмосфера епохи цьому сприяла. Втім чи справді є підстави для такої версії?

Конспірологічна гіпотеза з Мудрим спиралася на ісландську сагу про варяга Еймунда. Він брав участь у війні Володимировичів на боці Ярослава – "Яріцлейфа". Північна легенда називала суперником цього союзу «Буріцлава». В одному з епізодів твору йшлося про те, що Еймунд убив "Буріцлава" на замовлення "Яріцлейфа".

Скандинавський текст побудований на переказі реального факту – участі групи норманів у війнах між руськими князями. Однак твір записали через кілька століть після самих подій. Найімовірніше, це сталося під час укладання ісландського збірника саг "Книга з Плаского острова" в 1387–1394 роках. До того моменту історію руських воєн передавали усно, відірвано від східноєвропейського контексту.

Bacciarelli_-_Chrobry.jpeg
Болеслав Хоробрий. Картина Марчелло Баччареллі Фото: uk.wikipedia.org

Головні персонажі оповіді поєднують риси кількох різних осіб, відомих із ближчих за часом джерел. "Буріцлав" має риси Святополка та Болеслава Хороброго. Саме ж ім’я "Буріцлав" є ближчим відповідником Болеслава, а не Бориса.

Сага подає настільки викривлений образ подій, що її важко розплутати без допомоги руських і західноєвропейських джерел ХІ–ХІІ століть. Тож цей текст не може бути ключем до реконструкції вбивства Бориса та Гліба.

Але дуже промовистими є інші джерела.

Німецький хроніст Титмар, сучасник війни Володимировичів, доніс цікаві свідчення про Русь того часу. Літописець і його інформатори «не помітили» вбивства Бориса та Гліба на тлі значно бурхливіших подій – протистояння Святополка та Ярослава й походу польського князя Болеслава на Київ 1018 року.

Смерть молодших братів виявилася маргінальним епізодом в історії – вони ніби згубилися у кривавій боротьбі старших родичів.

Кар’єра святих

Насправді ж "борисоглібоцентричний" образ громадянської війни 1010-х років виник лише через сто років. Молодші сини Володимира вийшли на перший план в історичній пам’яті водночас із культом святих братів. І улюбленцям старого князя в цьому сенсі казково поталанило.

M. 163.jpg
Привезення тіла вбитого Бориса до церкви Святого Василя у Вишгороді. Прихід до Святополка вбивць Бориса. Мініатюра з Радзивилівського літопису, кін. XV ст. Фото: uk.wikipedia.org

На відміну від решти молодших Володимировичів, Бориса та Гліба поховали неподалік Києва. Місце їхнього спочинку – у церкві Святого Василя у Вишгороді – було відомим. Так об’єкт для поклоніння був готовий – і тіла вбитих братів стали у пригоді молодій княжій династії через кількадесят років.

Ярослав та його нащадки потребували власних святих і бажано – мучеників. З ініціативи князя тіла братів відкрили й виявили нетлінні останки – мощі. Їх перепоховали в невеликій, спеціально зведеній дерев’яній церкві. Тоді Русь іще не знала офіційно регламентованої процедури канонізації. Тож запорукою святості ставала політична воля світської влади та визнання Церкви.

Втім згодом з’явилася і решта атрибутів святих. За кількадесят років біля мощів почали ставатися чуда зцілення, знамення. А далі – побудова нових церков на честь Бориса і Гліба, написання церковної служби та житій.

На кого покаже ніготь святого

Церемонія урочистого перенесення мощів Бориса і Гліба до нової дерев’яної церкви відбулася у травні 1072 року, майже за шістдесят років після смерті братів. 

1 (2).jpg
Ікона "Борис і Гліб", середина XIII ст. Київ, Київська національна картинна галерея Фото: uk.wikipedia.org

У "Сказанні про мучеництво Бориса і Гліба" описано, що київський митрополит Георгій сумнівався у святості мучеників. Утім коли саркофаги відкрили, він "сповнився жахом, бо не твердо вірував у святих". І потім "упав додолу, просячи прощення".

Як можна сьогодні пояснити таке "прозріння"? Ймовірно, князі "пояснили" архієреєві, що він не тямить у питаннях святості. Надалі Церква не висловлювала сумнівів до руських мучеників.

Під час церемонії сини Ярослава Мудрого заходилися прикладати мощі до хворих ділянок своїх тіл. Зокрема Святослав Ярославович підносив руку Гліба до своєї пухлини. По закінченні "терапії" він відчув, що його в голову щось штрикає. Зняв шапку – а там ніготь святого! Княжа родина не брала до уваги, що елемент мощів міг відвалитися через надмірне завзяття страждальця – цю прикрість витлумачили як знак благословення. Сам Святослав за чотири роки помер – таки від пухлини.

Культ Бориса та Гліба виникав як елітарний. Упродовж кількох десятиліть руські володарі змагалися за те, хто побудує церкву на честь братів, хто пишніше прикрасить їхні саркофаги. Зрештою за те, чиє прочитання історії стане загальноприйнятим.

Спочатку культ Бориса та Гліба був пов’язаний передовсім із цілительством. Але ще за сорок років брати-мученики перетворилися на святих воїнів, а їхня історія набула виразно політичного символізму.

Бувальщина без "демонів" і "янголів"

Фінал у творенні культу Бориса і Гліба припав на правління Володимира Мономаха. Року 1115 у Вишгороді відбулося друге перенесення мощів. Цього разу – до нової кам’яної церкви, тоді однієї з найбільших в Русі. Сам храм будували впродовж десятиліть. Його починав зводити іще Святослав Ярославович під час своєї недуги, у 1073–1076 роках. Справу продовжили брат, потім син – аж поки 1111 року завершили будівництво. Втім тодішній київський володар Святополк не дозволив перенести чудотворних останків до нової святині. Це зробив уже новий правитель, Мономах.

Skazanie_o_Borise_i_Glebe.jpeg
Сказання про Бориса та Гліба. Мініатюри з "Сільвестрського збірника" XIV ст. Фото: uk.wikipedia.org

Великі урочистості відбулися якраз на соті роковини кончини братів, у травні 1115 року. На церемонію зібралося стільки люду, що саркофаги не могли провезти від старої церкви до нової. Винахідливий князь наказав кидати в натовп шматки шовкових тканин та срібні монети. Тільки так вдалося відволікти публіку й доставити мощі до нової святині.

Приблизно в той самий час було створено головні руські тексти, що описували долю братів, – "Повість временних літ" і два житія. Втім основне – Мономахові вдалося зробити своє прочитання борисоглібської історії загальновизнаним.

Двох молодших Володимировичів зобразили невинними жертвами, а Святополка – мучителем. Визначальними атрибутами в їхньому образі стали вже не посмертні чуда, а їхні страждання. Братів проголосили мучениками не за Христову віру, а за вірність настановам князівського співжиття. Культ праведних страждальців скріплював ідеали династійних взаємин на релігійному рівні.

Нове осмислення борисоглібської історії мало далекі наслідки. Від початку ХІІ століття ім’я Святополк вийшло з ужитку. Окаянний був затаврований в історичній пам’яті. Постраждав також і тезка братовбивці, син київського володаря Ізяслава Ярославовича, конкурент і попередник Мономаха на київському престолі. Бо лише через своє ім’я – Святополк – мав негативне реноме в давньоруських текстах, а потім і в наукових працях.

Натомість Борис і Гліб стали постатями біблійного масштабу. І пам’ять про них остаточно розставила всі акценти в історії кривавої війни за спадок Володимира Великого.

Хоча насправді серед її учасників не було явних "демонів" і "янголів".

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Grucak.jpg

Як і коли з’явилась назва “Україна” | Ярослав Грицак