Як степ змінив українців | Олександр Галенко

07 січня 2022 р.

Великий кордон і степові спільноти – як вони вплинули на українську ментальність? Про це у новому випуску "Без брому" розповідає історик-тюрколог Олександр Галенко. Експерт з історії Кримського ханату, Османської імперії, степових держав Євразії, работоргівлі у Східній Європі та українсько-турецьких відносин.

Поглянемо на українців не як на землеробів, а як на воїнів, які опинилися на кордоні зі Сходом і вміло опанували степ. Коли він став українським? Як татарська земля дісталася козакам? Історія скіфів, сарматів, кіммерійців – це історія України чи українського народу? Що пояснює силу тюрків та інших кочовиків? Чий Крим історично? Скільки “живих голів” приходило до Криму? 

– Пане Олександре, доброго дня! Дякую, що ви з нами. Мені одразу спав на думку одвічний поділ Фредерика Тернера (до українських реалій його припасував Ярослав Дашкевич) – йдеться про “теорію Великого кордону”. Ми сприймаємо її лише зі сторони свого прикордоння – землеробська ойкумена. Наскільки вам як фахівцю, який досліджує степові спільноти, бути “по той бік” того “Великого кордону”? 

– Той бік кордону – це моя мала батьківщина, де я з'явився на цей світ Божий. І це та історія України, якої мені колись не пояснили і яка завжди була мені цікавою. Я народився в теперішньому Кам'янському, а тоді Дніпродзержинську. Це середина степу. 

Фредерік Тернер.jpeg

Фредерик Тернер (1861-1932) - американський історик початку XX століття. Відомий насамперед як творець оригінальної "теорії кордону"

Фото: uk.wikipedia.org

Насамперед скажу, що у нас не один великий кордон, а два. Тому що за тим великим кордоном, який відмежовував слов’ян від степовиків, були ще одні неслов’яни, які долучилися до історії України, які були осідлими, – це і греки, і римляни, і візантійці, які сиділи по узбережжю. Вони ж теж не були степовиками, а займалися землеробством і виноробством. Ця зона завжди такою була, ще від світанку історії України, яким я вважаю не Русь, а перші свідчення про цю територію.

– Від кімерійців можемо рахунок вести?

– Правильно, кімерійці і скіфи – це перші народи, яких ми знаємо за іменем і можемо навіть з'ясувати з більшою чи меншою впевненістю їхню мовну приналежність. Це були люди, які розмовляли східноіранськими мовами. Східний Іран – це територія нинішньої Середньої Азії. Західний – це і є нинішній Іран. Вони ж були насправді східніше, але Східний Іран – це скіфи. І ця Скіфія простягалася аж до Алтаю. 

Власне степовики є таким собі кордоноутворювальним народом і спільнотою в історії України. Але у них було два кордони: один на півночі – це ми, а другий – на півдні.

Скіфський казан.png

Казан скіфської доби (V ст. до н.е.). Виготовлений з бронзи. Виявлений  у 1987 році в кургані №3 в с. Долинське, Мелітопольського району

Фото: melitopol-museum.zp.ua

Ми зі своїми уявленнями про “золотий вік” думаємо, що всі жили в мирі і злагоді й сьорбали юшку з одного казана. Але так не буває. Всі б’ються за один і той самий казан, і хто вправніший, той і отримує юшку. Вся історія України полягає в тому, що хтось за щось бився. 

І той помітний великий кордон – це кордон-змагання між слов'янами, які перетворилися зрештою на народ, який зумів відібрати землю і “юшку” в татар, тож ми тепер маємо південь України, який колись був татарським.

– Тобто ця “юшка” тепер українська?

– Українським степ став лише 200 років тому. Османці здали свою останню територію на теренах сучасної України в 1812 році. Формально.

– Це БуджакБуджак – історична область на півдні України, тюркською означає “кут,” розташована між річками Дністер та Прут. Нині – південна Одещина. До 1812 року належала до Османської імперії. Згідно Бухарестської угоди перейшла до Російської імперії. ?

– Так, це південь Одеської області, колишня Ізмаїльська область. За Бухарестським договором 1812 року. А захоплений він був у 1807 році. Тільки відтоді степ став українським. І формально, і фактично, тому що українці його заселили. Хоч як би це не дивно було – усе відбувалося під владою Російської імперії - але та земля стала національною територією українців. 

У цьому і полягає ключ до розуміння загальної української історії. Саме українці навчилися, по-перше – відбирати, по-друге – виживати. На цій території не було більше кому в Російській імперії цього робити. Після цього українців посилали на інші території, які треба було освоїти, перетворити з кочовища або гірських пасовищ на оброблювані землі. І українці це зробили.

– Але це дуже парадоксальна річ, бо коли ми говоримо про степ, то кажемо про його войовничість. Коли ми говоримо про українськість кінця XVIII-XIX ст., то йдеться переважно про рустикальність. Як селяни змогли перемогти номадську спадщину?

– Змогли. І це, звичайно, зробила Козаччина, про яку ми тепер не часто згадуємо в такому аспекті. Особливо після 2013-2014 року, після анексії Криму, ми дали собі завдання шукати мир між козаками і татарами. Але яким чином пояснити, як татарська земля дісталася козакам? Я вже не кажу – українцям. 

А козаки справді вчилися в татар воювати, та й від самого слова починаючи, це вже хрестоматійні речі, які бринять у повітрі, що козаки навіть вдягалися як татари. Але тепер, зазираючи в джерела, написані тюркськими мовами, мовами, які побутували на Півдні, ми знаємо, що слово “козак” активно вживали в тюркській мові, зокрема у Кримському ханаті. Звичайно, не в значенні самоврядної слов’янської спільноти. 

Спочатку це були персональні збройні загони невільників кримських ханів та інших вельмож. Що було нормальним, звичайним інститутом і правилом у степу – невільник може бути озброєним. Чому? Тому що це раб, який зобов’язаний своєму панові всім, у тім числі і життям. І тому цей пан може ризикувати життям свого підданця. Це інститут тренованих невільників, який існував від початку скіфських часів, від самого початку історії України.

На Лівобережжі живуть скіфи-басилеї – царські скіфи, які решту скіфів вважали за рабів. І ми собі починаємо вигадувати про те, що це якась метафора, що вони не були рабами, а данниками. Так, вони платили данину, але вони ще й мусили служити й ризикувати власним життям за свого пана. І цим ми дуже відрізняємося від Європи. 

19._Ukr_selanyn.jpg

Зображення посполитого, що працює в полі. Малюнок О. Шафонського, 1786 рік 

Фото: uk.wikipedia.org

Моя задача полягає ще й у тому, щоб пояснити, а чим саме ця цивілізація, цей український степ, ця культура відрізнялася від Європи. Щоб ми все гамузом не ліпили і українську історію посортували. Ви знаєте, що в західній традиції збройне служіння асоціювалося з соціальними привілеями. Натомість у степу – ні. Це був не привілей, а повинність – служити збройно своєму пану.

– І не мати за те привілеїв.

– Звичайно. А козаки ухопилися за цю подібність. Якщо ми служимо в Речі Посполитій, подумали вони про себе, то ми такі самі шляхтичі – бо вони ж теж служать. Мовляв, будемо подібні в цьому середовищі до всіх інших, хто служив збройно. Причому наші повинності переписані в документах. Ми ці повинності бачимо в люстраціях замків. 

– Ми говоримо про те, що українці опанували територію степу у XVIII-XIX ст. Але історія скіфів, сарматів, кімерійців – це історія України чи історія українського народу?

–  Українці є тим фіналом української історії, який її оформив в Україну, в ту державу, в якій ми тепер живемо і намагаємося зрозуміти, з чого вона постала. Якщо ми хочемо пояснити історію України, яку створили українці, всю цю територію…

– … на великому фронтирі, навіть двох…

– …всю територію України, бо до історії України має належати вся територія України, від початку її історичного часу, то ми мусимо враховувати всі чинники, які спричинилися до цього. А українці успадкували землю і всю її історію. Завдання історика полягає в тому, щоб пояснити, яким чином це відбулося і що сталося зі спадщиною попередників. 

– Ми зараз говоримо про степ і переносимося в сучасність. Росія краде золотоординську спадщину, вона починає вважати себе нащадком Золотої Орди, в певному сенсі – у сенсі Криму. Навіть не те що краде, Росія підібрала те, що лежало на узбіччі, а українці до того навіть не дивилися в той бік – бо це, мовляв, щось зле і чуже.

–  Росіяни, як у відомій комедії, – попандопуло з “Весілля у Малинівці”: “Якщо вам не треба, то я візьму”. І ми віддаємо, але не я. 

Спадщина Золотої Орди для України є не тільки видима, а й дуже промовиста. Україна досі має ті кордони, які провела Золота Орда. Але це були кордони не для України, це були її власні адміністративні кордони між провінціями Золотої Орди, які називали “тумен” (або тьма). Тумен – це адміністративна одиниця, виділена на тій підставі, що мусить поставити в імперське загальне військо 10 000 вояків.

Спадщина Золотої Орди для України є не тільки видима, а й дуже промовиста. Україна досі має ті кордони, які провела Золота Орда.

– І скільки цей східний кордон сягав? Щоб співвіднести з етнографічною межею, бо ми часом говоримо про Кубань…

– Монголи знищили цивілізаційні кордони. Вони внесли нас до складу своєї монгольської імперії.

– І надцивілізацію побудували.

– Вони завоювали. Князі були у татарській владі і мусили отримувати санкцію собі на правління, їдучи до хана. Ми можемо фантазувати і думати, що у нас існували незалежні одиниці. Але вони були незалежні лише тією мірою, наскільки дозволяли монголи. А монголи дозволяли не владу, а лише збирання податків на цій території. Монголи розуміли, що їм розмовляти зі слов'янами чи з кимось іншим – незручно. 

Але саме монголи, як би прикро для нас це не звучало, завели податкову систему, яка існує досі.

Rus_vs_Cumans.jpg

Напад русів на половецькі вежі (Радзивілівський літопис) 

Фото: uk.wikipedia.org

– Баскаки.

– Не в тому річ. Вони завели розверстані податки – податки вже збирали не силою, а “як домовилися” чи “як вийде”. Князь Ігор спробував з древлянами таким чином домовитися…

– І поплатився, але вдалося.

– Вдалося його дружині, вона взяла ту данину, яку хотів князь Ігор. І забрала в полон й роздала деревлян…

– Знаменита історія спалення.

– Але після того ми не знаємо, які податки збирали за Русі. Ми знаємо лише про полюддя, яке брали, скоріш за все, людьми. Церква це припинила. 

Але про те, що монголи завели податки, ми знаємо із праць Плано КарпініДжованні дель Плано Карпіні (бл. 1180 – 1252) – католицький чернець. У 1245 очолив дипломатичну місію із Ватикану до Монголії. Під час подорожі відвідав Київ. Спогади про побачене у мандрах, зокрема про Україну, залишив у двох рукописах. , який проїжджав Київ 1245 року. Монгольська імперія, тоді вона ще не була Золотою Ордою, підібрала під себе мусульманські краї. Вона поставила мусульман збирати податки, а вони були дуже досвідченими податківцями. Це пов’язано з ісламською традицією. 

Податки вони збирали розверстано, тобто по продуктивних одиницях, по хатах, по родинах. Тому що родина була основною ланкою суспільства, і, відповідно, залежно від заможності призначали податки. Вже в 1245 році монголи прислали нам переписників, які провели перепис населення. Для чого він був потрібен? Щоб збирати податки. І хозари набагато раніше робили те саме.

image002.jpg

Мапа походів князя Святослава 

Фото: uk.wikipedia.org

Про це ми знаємо з повідомлень про походи Святослава Хороброго. Хозари так само були тюрками, але мали і мусульман до своєї диспозиції – купців, та купці так само завели податкову систему.

– З ваших слів (я собі так міркую, не знаю, чи мій висновок правильний) – степові спільноти, держави були краще розвинені, ніж землеробська ойкумена українського народу.

– На відміну від осілих спільнот, які, запровадивши державність, трималися її, як правило, безперервно, степовики такої традиції не мали. У них держави з'являються і зникають. Ви знаєте це на підставі історії України, тільки у нас це подають як нашестя.

– “Прийшла орда зі Сходу”. 

– Спочатку гуни прийшли, потім то мадяри, то печеніги, то половці.

– То авари.

– Правильно, авари мали власну державність. А ще тюрки. Вони теж були на території України. Це Великий Тюркський каганат, який постав 1552 року, а 1579-го захопив одне з найстаріших міст України – Керч. Для того, щоб шантажувати Візантійську імперію. Це складна і цікава історія. 

Деякі з нашесть були державами. І ми собі уявляємо, як Грушевський писав, – якісь дикі орди заходять на територію України і починають трохи цивілізуватися. Насправді це одна за одною держави постають у центрі створення. А центром створення держав у степу була Монголія, з однієї причини – бо вона розташовувалась поряд із Китаєм. 

Китай можна було грабувати. Китай був провідною економічною силою, за винятком періоду правління Мао Цзедуна. Решта часу Китай був провідною силою. Європейський колоніалізм хотів його прибрати до власних лап, і майже зробив це. 

Але завжди на північних кордонах Китаю з'являлися держави. Тому що вони, отримуючи данину від Китаю, могли здійснювати обширні завоювання. І вони це робили. І тих, хто програвав у цьому змаганні, відкидали кудись. І кудись – це, як правило, було на захід. Тому що на сході вже була Корея, там не було що робити і це було за горами. Всі йшли до старих інших цивілізаційних центрів типу “Б” (Піднебесна, звісно, була “А”). Це були Персія, Кавказ, Середземномор'я. Тому після гунів маємо хвилі – аварів, мадярів, які доскочили аж до центру Європи й осіли в степовій частині на середньому Дунаї. 

Отож, це були держави, але вони були нетривкі, тому що ними керували династії, а династії були…

– Смертні.

odjag-osmaniv.jpg

Султан Селім ІІ (1524-1574)

Фото: tr.wikipedia.org

– Не просто смертні. Степовики мали свою візію, якою повинна бути влада. Якщо в західних та осілих цивілізаціях виробився хоч якийсь порядок престолонаслідування – або до старшого сина, або до молодшого, було хоч якесь правило, то в степовиків правил не існувало. Хіба що одне – кому бог неба Тенгрі дарує вищу харизму, той дістається до влади. Не важливо, якого ти віку, старший чи молодший, ти мусиш збройно довести свою харизму і своє право на престол, виживши у цій боротьбі. 

Ті ж турки-османи, попри те, що вони осіли, мали з тим страшенну проблему. Вони своїм не могли довести, що треба завести якийсь порядок престолонаслідування. Максимум, що вони зробили, – дозволили тому султану, якому дісталася влада, вбивати своїх братів. Тому що вони залишилися степовиками зі своїми правилами степового устрою. Тож ці держави були нестабільні, ми не можемо сказати, що вони були вищими чи досконалішими.

– Але Кримське ханство?!

– А що було на стороні тюрків і степовиків, що пояснює їхню силу? Вони були першою військовою потугою свого часу. Мобілізувавши все своє населення, ополчення, вони могли хапати будь-які території і користуватися найкращими ресурсами завойованих земель. 

Тому на Русь вони послали сарацинів, тобто мусульман. Так само сарацинів послали збирати податки в Китай. В Китаї існувала своя культура, але мусульмани збирали податки навіть там. Тому що так було зручно монголам. У них була єдина уніфікована система оподаткування і перепису населення. Це була їхня сила. Але через нетривкість держав ці переваги швидко спливали.

– Кримське ханство є прикладом доволі тривкого державного об'єднання, яке існувало тут три століття – з XV до XVIII, нехай з різними умовами. Якщо ми говоримо про історію з акцентом на Кримському ханаті, то чий Крим історично – український?

– Звісно, тут немає жодних питань. І я можу пояснити чому. Та спершу відповім на ваше зауваження про те, що Кримський ханат дає приклад довготривалості.

– Принаймні хронологічної.

– Це цілком слушно, тому що Великий Тюркський каганат проіснував 200 років всього- на-всього. Кримський ханат – 300 років. Це, до слова, найтриваліша й найживучіша Чингізідська держава. Чингізіди, до яких належали Ґіреї, в усіх інших місцях втратили свої держави. 

Крим історично український, тут немає жодних питань

153037563214934251.jpg

Перший кримський хан Гаджи Ґірей (?- 1466)

Фото: uk.wikipedia.org

Кримський ханат заснувався не одномоментно. Першому кримському ханові Гаджи Ґірею доводилося кілька разів відчути гіркоту поразки і втрати власного трону. Ми знаємо, що він карбував монету у 1441 році, втрачав владу у 1452-му. Тому що Крим розбивали або внутрішні чвари, або приходили золотоординські хани, які намагалися відновити контроль над півостровом.

Все це закінчилося після завоювання османців, яке сталося всього-на-всього через 34 роки після карбування першої монети – у 1475 році. І далі вже османці своєю силою, і нічим іншим, контролювали ситуацію в Криму. А в Криму були династичні чвари – один хан хотів заступити іншого. Османцям належали право і сила змінювати ханів так, як вони хотіли. І під владою османських султанів, вже під кінець XVI століття, кримський хан був посадою суто чиновницького рангу, кандидата на яку визначав уряд султана.

– Але з Ґіреїв?

– Лише з Ґіреїв. Османці дуже добре маскували свою владу над Кримським ханатом і надавали знаки пошани, що належали Чингізідській династії, яка вважалася вінцем і взірцем правителів всесвіту. Османські султани не належали до цього класу, який називався сагібкиран, тобто володарі щасливого розташування планет – Юпітера і Марсу.

Іншими представниками таких володарів вважали: царя Соломона, Олександра Македонського, по-їхньому Іскандера, Тімура, і Чингісхан був одним з цих чотирьох. Я навів реєстр найвищого рангу правителів в ісламських очах і в ісламській політичній науці. Османці це всіляко підкреслювали, вони не могли здійснити революцію в ісламському правознавстві. 

Османці грубою силою контролювали Кримський ханат. Якщо заводилися хани, які пручалися, османці знаходили спосіб знищити їх чужими руками. Наприклад, Мегмеда Ґірея, сина Менґлі Ґірея, у 1523 році вбили ногаї. Вони повстали і знищили. 

жіночі костюми східного типу.png

Реконструкції жіночих костюмів східного типу XIV-XV ст. за К. К. Стамеровим (1978) і матеріалами розкопок в околицях Волошиного (2005)

Фото: з книги Супруненко О. Б. "Унікальний комплекс золотоординського часу поблизу Волошиного" Київ-Полтава, 2005

Або вони присилали армаду в Кафу – галери з яничарами. Оскільки османці не дозволяли Кримському ханату мати вогнепальну зброю, якою вони монопольно володіли в межах своєї держави, вони дуже швидко наводили порядок. І тому в 1624 році таким повстанцям з кримських ханів, як Мехмед Ґірей ІІІ і Шагін Ґірей, потрібні були козаки, бо вони мали зброю, яка могла б перемогти яничарів. 

А так вже з середини XVII століття османці безроздільно контролювали призначення ханів. При тому, все почалося лише з того, що вони дістали собі право призначати нового хана. Але після того, як вони знищили у 1551 році Сагіба Ґірея, чужими руками, руками черкесів, вони привласнили собі право усувати ханів. Якщо вони раніше могли тільки заповнити порожнє місце, то тепер могли, немов будь-якого чиновника, усунути з посади і призначити на його місце нового. В цьому і полягала причина стабільності Кримського ханату.

Але ми трохи відхилилися від питання. Я не знаю, як його вести. Чи Україна має якийсь стосунок до території Кримського ханату? Якщо повертатися до критеріїв історичного об’єкта, тобто території і часу України, то що таке Кримський ханат? Це держава, яка зникла до появи сучасної України. 

Але якою була її територія? Кримський ханат взявся конкретно з провінції-тумену Золотої Орди. І ця провінція охоплювала території, добре описані, які розкинулися між річками Дніпро і Дон. Кримський півострів потрапляє на цю пляму, це на півдні. А на півночі – верхів'я Дону закінчується чим? Ми це всі прекрасно знаємо – Куликовим полем. 

У князя Дмитра Донського жижки дрижали, коли він переходив річку Дон. Тому що це була погранична ріка, чіткий кордон між туменом, до якого належало Велике князівство Московське, як воно себе називало. Це був тумен між Доном і Волгою. Столицею цього тумену було місто АзовТепер місто в Ростовській області Росії., або Азак, як воно тоді називалося. 

Переходити у часі громадянської війни, під час конфлікту в Золотій Орді кордон Дону, який перебував у руках старшого з туменних беків, було дуже страшно. “Задонщина”"Задонщина" — пам'ятка літератури кінця XIV – початку XV століть про розгром татарського війська Дмитром Донським у Куликовській битві 1380 року.  нам дуже добре всі ці деталі передає. І з ким Дмитро Донський зустрічається на Куликовому полі? Не зі всією Золотою Ордою, а там чітко написано: “скрипели возы меж Днепром и Доном”, себто з Кримським туменом. 

Що я можу ще додати? Реалії, особливо географічні, вивітрюються дуже швидко, але вони залишаються в текстах, які до нас дійшли від того часу. 

Територія нинішнього українського Лівобережжя і до самого Дону входила до Кримського ханату. В тому числі Донбас і вся Слобожанщина. А чим закінчувалася Слобожанщина на сході? Доном. Коли ви подивитеся на карти розселення українців або карту поширення української мови – Доном закінчується етнічна територія України. Дон був тим золотоординським кордоном, який обмежував розселення українців. 

Якщо подивитися на теперішню територію України, то східний кордон повторює течію Дону, тільки відсунуту завдяки російській діяльності, або русифікації, як ми її назвемо, на території Росії. 

А західний кордон – це був Дністер. Тому що територія між Дніпром і Дністром належала іншому тумену, про який Плано Карпіні пише, що він належав так званому Куремсі, або Курмиши, під владою якого був Данило Романович. Чому під владою Курмиши? Тому що навіть автор Галицько-Волинського літопису під кінець XIII століття територію Лівобережжя вже як називає – Заднєпря.

– Задонщина, Заднєпря.

– Правильно. Для Москви Задонщина – це те, що було за кордоном, за Доном. Для галичанина Лівобережжя, територія кримського тумену, – це вже було закордоння, Заднєпря. 

Тому Дніпро досі є тією межею, що ділить Україну на дві частини. Ділить її на ліву і на праву – це суто степовий принцип організації, номінації частин держави. Всі турецькі держави і династії ділилися на праву і на ліву. І це залежало від орієнтації, що вважати головною стороною світу – північ, чи південь, чи схід. Визначалося – права чи ліва рука. Оскільки монголи орієнтувалися на південь, то Правобережжя – це не просто правий берег Дніпра за течією. Це - відповідає монгольській орієнтації. Це було «право», а Лівобережжя було “ліво”.

– Мене завше дивувало, що ми артикулюємо, починаючи з 1990-х і тепер, що в Україні є поділ по осі схід-захід. А чи не видається вам, що краще говорити не про схід-захід, а про північ-південь?

– Північ-південь представляє цивілізаційний поділ України. Тому що північ належала осілим землеробам, а південь – степовикам. Після монгольського завоювання навіть генуезькі колонії перебували там не завдяки своїй військовій потузі, а завдяки тому, що степовики потребували їх через торгівлю із Західною Європою. І Європа того потребувала, вона прагнула тканин, спецій і різних диковинних товарів, які отримувала з Китаю. Тому італійці тут прижилися. Звичайно, вони нічого у монголів завоювати не могли. 

Північ-південь представляє цивілізаційний поділ України. Тому що північ належала осілим землеробам, а південь – степовикам.

Але весь фокус української історії полягає в тому, що українці змогли опанувати  південь. І як вони це зробили – це є той резерв…

– …наш “грааль”, певний.

– Резерв спокус, який мене як історика звабив. Тому що його можна пояснити, його можна зрозуміти. Насамперед, щоб вам дістатися до того “граалю”, треба було навчитися воювати як степовики. В чому полягала їхня сила 2500 років до цього? Вони воювали верхи на конях, стріляючи з луків. Це була головна зброя.

Якщо ви подивитеся переписи люстрації замків південної Київщини, то побачите там слов'ян, які мусили служити кінно і з луками та стрілами. Вони мусили опанувати військову справу, набути тих самих навичок, що у степовиків. Люстрації спиралися на ті часи, коли ці землі підібрав Вітовт. Він переписав те, що знайшов на місці, – це ті самі люди, які служили ще монголам. І те, що ми маємо в цих люстраціях, – це репліка того, що було ще за монголів. Не випадково у тих люстраціях покликаються саме на Вітовта, бо це ж від нього і йде. Але Вітовт не сам це вигадав. Ми бачимо, що слов'янське населення, яке опинилося під монголами, мусило опанувати монгольські звичаї війни. Це були вже не просто селяни, це треновані люди. 

В них уже була перша інструкція, як воювати – верхи і зі стрілами, тому що вогнепальної зброї ще не існувало. Але після того, як козаки на цій підставі відчули свою силу і те, що вони можуть кинути збройний виклик татарам і туркам, вони почали це робити. І “складали іспити” вони у бойових умовах.

Yasyr_3.jpg

Гравюра Ергарда Шена (1491-1542) "Взяття ясиру"

Фото: uk.wikipedia.org

– І доволі успішно.

– Як у студентів: залік-не залік – вимірювалося головою. Бо османці дуже добре про це рапортували і дуже добре описували тих бідолах, скільки голів вони привезли.

– А от скільки “живих голів” приходило до Криму? Ще одне цікаве питання – питання татарських набігів, ясиру. Маємо з “Енеїди”, “Людоловів” багатий літературний образ кримського татарина, який тут хоче вхопити когось.

– Це, на жаль, щонайменше дуже неприємний епізод як для кримських татар, так і для українців. Це дражлива тема для обох. Тому що кримським татарам, як і туркам, на користь яких вони працювали, не вигідно тепер згадувати про работоргівлю, адже після її скасування у XIX столітті вона стала зовсім непристойним заняттям. Для українців це проблема, бо вона суперечить національній гідності: як це так, що ми дозволяли таку велику кількість народу втратити в набігах?! 

Але така проблема існувала. І вона, звичайно, дуже важлива для обох народів. Для кримських татар вона важлива тим, що це був один із головних економічних важелів існування Кримського ханату, адже татари продавали невільників до Османської імперії. 

Чому саме кримські татари стали основними постачальниками невільників для Османської імперії? На це було кілька причин. Насамперед це вміння степовиків полонити людей, і воно проходить у джерелах від самого початку української історії. Бо якими страшними не здавалися б степовики грекам і римлянам, але Полібій, Страбон та інші навіть античні автори пишуть, що зі степу, з півночі, на територію Римської імперії потрапляють передусім невільники. І хутра. Степовики були великими фахівцями з цього. 

Тож коли сюди прибули італійці, вони не встигли осісти в Кафі приблизно в 1270 році, як ми маємо перші свідчення про те, що вони продають невільників у Геную в 1275-му. Негайно починається работоргівля. 

Другий чинник – самі османці. Османська держава не була зацікавлена в тому, щоб хтось спеціально привозив невільників з того чи іншого району, Османська держава не була спеціально налаштована проти слов'ян. Так вийшло через дію економічних законів.

– Рентабельності.

– Так. Невільники, яких могли надати татари, коштували дешево. Але це не все пояснення, тому що дешевих невільників постачали з Балкан, перед тим як з'явилися українські, перед тим як османці завоювали кримських татар. А торгівля османська починається лише після того, як османи підгребли татар. Дуже швидко вона спинається на ноги. 

Аспр правителя Криму Бек-Суфі (1419-1422), карбований у Каффі. Такими монетами найчастіше розраховувалися за рабів.jpg

Аспр правителя Криму Бек-Суфі (1419-1422), карбований у Каффі. Такими монетами найчастіше розраховувалися за рабів

Фото: надав Сергій Громенко

Османська держава миттєво зрозуміла, що невільники – це не лише подарунок від Аллага, те, що їм дарує перемога, яку, звичайно, дарує Аллаг, а ще й великі гроші. Османська держава, яка себе бачила окремо від своїх підданців, хотіла мати гроші зі своїх підданців у вигляді податків, які вона призначила за купівлю і ввезення невільників. Тому османські податки було страшенно високі. 

На кожному невільнику Османська держава заробляла до 10 золотих монет. Але татари були страшенно бідні порівняно з людьми, які могли придбати цей крам.  Будинок, в якому могла жити ціла татарська родина, скажімо, в Карасу-базарі чи Бахчисараї, міг коштувати менше як 1 золотий. То як татарин міг заплатити 10 золотих за невільника, якого треба було ще продати? А продати його ти не можеш, доки не заплатиш податку, бо продають тільки зареєстровану людину, вона мусить бути канонічно зафіксована як невільник. Османське законодавство на це пішло і дозволяло податки платити купцям, які перекуповували у татар невільників.

– Тому Кафа – такий центр.

– Правильно. Але не тільки Кафа. Вся Україна була вкрита такими торжищами, на місці яких постало чимало українських міст. Після того, як ці степові території були заселені.  І це ще інша тема української історії. Але сліди кримськотатарської торгівлі, людоловства видні на карті України.

На ці торжища з’їздилися торговці і скуповували, як пише Михалон Литвин, пачками невільників. Чому? Тому що за безцінь скуповували, татарам платили копійки. А далі платили податки османській скарбниці і вже повертали свої витрати, коли перепродували невільників на території самої Османської імперії, там, де водилися гроші. Османці були грошовитими людьми. 

А вже ті невільники, яких кримські татари не могли збути, залишалися сотнями тисяч на території Криму. Тобто османський ринок був заповнений вщерть невільниками, яких діставали кримські татари. Але кримські татари ніколи не могли отримати великого зиску зі своєї торгівлі, тому що вони продавали за безцінь. Це гнало їх знову на здобуток, який їм приносив крихти. І це пояснює, чому Кримський ханат, хоч він сидів на такій грошовій торгівлі, ніколи не спорудив таких величних  будівель, які ми знаємо у Стамбулі. От у Стамбулі, де існував ринок і де водилися головні гроші, ми маємо величні мечеті, які стоять досі і які перевершили досягнення візантійської архітектури. Нічого подібного в Криму ми не маємо, лише маленькі провінційні містечка. І навіть Кафа, яка була шостим за значенням містом в Османській імперії, залишалася порівняно дуже скромним місцем.

– А чи можемо оцінити матеріальні втрати материкової України від кримських набігів?

– Точно ми ніколи цього не зможемо зробити, тому що османці не вели статистики. Маємо лише поодинокі згадки, деякі з них можуть нагадувати статистику, та це податкові дані. Османці вели свою канцелярію і рахували податкові надходження, які їм приносила торгівля. 

Але була проблема – Османська держава завжди потребувала грошей наперед. Тож вона здавала податки на відкуп. Такі податки, або відкупи, продавали з аукціонів: хто більше дасть за таку-от річну суму податкового надходження з такого-то промислу. Так і бувало. Тому точних даних не маємо, але маємо орієнтовні – про такі відкупи з продажу невільників. Зазвичай їх подавали з іншими надходженнями, за продаж вина чи ще чогось. 

Для 1578 року маємо таку цифру. Якщо її поділити на 10 золотих, то дістанемо 17,5 тисячі невільників, яких можна було за рік вивезти. І людина, відкупник, була готова заплатити стільки грошей, яких вистачило на сплату податків.

– Немала цифра.

– Але вона не була постійною. Переписано такі відкупи за чотири роки, там цифри коливаються приблизно, якщо в перерахунку, – від 2 до 17,5 тис. 

За оцінкою найкращого османського історика Галіля Іналджика (він помер 2016 року), щороку вивозили щонайменше 10 тисяч народу. Це плюс-мінус реалістична цифра. Якщо ви її помножите на 150 або 200 років, як робив це Іналджик, то це вже 2 мільйони. Ми можемо сміливо рахувати на мільйони. Це багато. Очевидно, мусимо порівнювати ці дані з кількістю українського населення, про яке ми теж не знаємо точно. Тож нам залишаються ось ці прогностичні оцінки. Але це все-таки багато…

– Водночас, ясир ми трактуємо в такому біполярному світлі – мовляв, всім було зле. Але є приклад (не знаю, наскільки легендарний) про Сірка і тих кілька тисяч визволених бранців, яких він зарубав у степу, бо ті, мовляв, аж надто швидко асимілювалися до кримського суспільства.

– Людей, які навернулися в іслам (а він говорить саме про таких людей, які були потурченцями; це слово означає як того, хто прийняв іслам, так і того, хто походить від турка), ісламське законодавство не відрізняє. Нащадка будь-якого мусульманина в першому поколінні і мусульманина воно рівняє у всіх правах. Єдине, що вони залишали якісь клієнтські зобов’язання щодо колишніх власників. Їх навіть так називали – колишні, що по-арабськи, по-турецьки звучить “атик”. Але їхні нащадки вже нічим не відрізнялися від мусульман. Тобто вони були дійсно членами суспільства і могли отримати всі ресурси і можливості.

– І могли не хотіти повертатися в Україну.

– А це вже суто українська риса. Люди звикають до того місця, де їм добре. І вони, на відміну від степовиків, вже не хочуть його залишати. Тому що степовик не просто мобільний, він мобільний навіть упродовж року: він літує десь на полонині в Кримських горах (це називається яйлак), а зимує (кишлак) вже в іншому місці. 

До речі, українці позичили це слово, кишлак, переклали своєю мовою – і воно стало означати зимівник. Тому що киш – це зима. Вони його лише трохи перетлумачили. Тож якщо для татарина кишлак – це місце, де він зимує з родиною, місце його більш-менш постійного побуту, з якого він тільки на літо виходить туди і назад, то для козаків слово “кишлак” означало місце відходу, зовсім протилежне. 

Навіть ті місцини, з яких я походжу, – Кам'янське, Середнє Подніпров'я, справжнє Запоріжжя, – були всипані саме зимівниками. Назва “Кам’янське” походить від зимівника козака Камійона, до каміння вона не має стосунку. 

Бачте, наскільки навіть на рівні слів ми багато запозичали, і що цікаво – запозичали ідеї, смисли цих слів. Тому що ніде більше ви не знайдете осілих, які мають зимівники. Ви маєте зимівники в Росії? Пошукайте. І це одна з таких невеличких рисочок.

– …що степовий світ дав Україні…

– Це те, що зробило українців українцями. Опанування степу, досвід власних збройних сил, власного виживання на незвичній території. І ця незвична територія становить понад половину території сучасної України. Я тут тільки додам, що освоєння цієї території почалося в XIV столітті під час так званого монгольського іга. Воно почалося з монголами.

Опанування степу, досвід власних збройних сил, власного виживання на незвичній території - це те, що зробило українців українцями

Тому що монголи користувалися тими ресурсами, вони гнали русів воювати на своєму боці аж на південь Китаю у XIII столітті. Коли вони ще дозавойовували Китай. Не знаю, чи вони увійшли у В'єтнам, але були близько. Так само вони користувалися іншими людськими ресурсами – вони їх ставили “під рушницю”, вони їх змушували вирощувати хліб, обслуговувати поштові станції. Якщо мусульмани сюди приїздили переписувати податки, то українці, наші предки, під монголами мали дуже неласкавий тренінг із пристосування та виживання серед степових умов.

– Дуже неласкавий тренінг.

– Це те, що нас зробило. І зробило іншими, порівняно з Москвою. Тому що спочатку ординці поділили ці території, і вони виламувалися з-під ординської влади саме такими туменами, і їхні кордони досі живуть. Можете проаналізувати: Румунія і Молдова розташовані де? Між Дунаєм і Дністром. Це ще один тумен - той, який займав Ногай. Вони розмовляють однією мовою. А ми зайняли два тумени. Тільки шматочок – Ізмаїльщину від румунського, Валаського тумену. То Сталін постарався. 

А позаяк ми займаємо територію двох туменів, то і ділимося на дві половини. І це лише адміністративна частина. В побутовій культурі ми позичили так багато, що часом цього просто не помічаємо. А особливо, оскільки українці ще й мусили розмовляти мовою і перекладали тюркські слова по-українськи (як-от зимівник – це колишній кишлак), ми втратили ключ до розуміння того, що ми позичили. Тому тюркологія дуже добре дає змогу відновити нашу пам'ять та спадщину і допомагає нам зрозуміти, чому ми інші.

Чому ми не такі, як молдовани, не такі, як росіяни, білоруси? У нас є власний, свій унікальний досвід. І, звичайно, розширення національної території – це не механічний процес. Не так, як ми собі уявляємо колонізацію на Заході, – от прийшли німці, завоювали територію, сіли й сидять. 

Українці вчилися. Вони позичали. Оскільки вони при цьому не мали власної державності, бо перед ними був Кримський ханат, Османська імперія, а в тилу вони мали неласкаве Польське королівство, то на що вони  взорувалися? Переважно на військову силу, яка контролювала степ.

– Кримський ханат.

– Звичайно. І вони, навчившись цього, вже лякали поляків. Перевдягалися в татар.

– Це відомі історії.

– Так, вони взорувалися і в політичній культурі. Ми досі маємо безліч цих слідів. Насамперед, ми маємо не просто багатопартійність, а тисячі партій, і кожна з них називається іменем свого ватажка.

– Така традиція номадів?

– Це суто степова традиція. Чому? Тому що, не забуваймо, – кожну державу степовиків творили конкретні люди – один або два. Чи Османську імперію, чи Сельджукську, які ось у нас поряд, творили конкретні люди, які залишили свої імена в назві цих держав – Сельджук і Осман, засновник Османської династії. 

Ми маємо чимало інших прикладів. Але перший приклад цієї традиції засвідчений де? У нашій неньці-Україні. Тільки вона називалась тоді Скіфією, тому що так греки її називали. Насправді це семітське слово, яке походить зі Сходу. А самі скіфи себе як називали? Іменем свого царя – Сколота. 

– Бачимо доволі тривку тяглість. 

– Це цивілізаційна тяглість. У скіфів ми маємо зрілі форми степової державності, які пережили тисячоліття і дожили до наших часів, до Османської імперії, а ми їх досі свято бережемо в нашій звичці. 

– Пане Олександре, дуже вам дякую за таку цікаву розмову і за те, що даєте нам бачення і розуміння того, що українці – не лише землероби, а й воїни, які були на фронтирі Сходу і опановували степ. Україна є різна, але міцна.

– І заслужена. Вона має заслугу і своє місце у світовій історії, яке дуже легко побачити, знаючи мінімум. За кілька хвилин ви можете пояснити історію України будь-кому: це були слов'яни, а до них були степовики, і слов'яни дістали собі землю степовиків, і навчилися, і так стали Україною.

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Kowalewska.jpg

Портрети гетьманів | Ольга Ковалевська

800x500-Kylchuckuj.jpg

Чому відбувся Голодомор | Станіслав Кульчицький

800x500 obkladunka Yaremenko.jpg

Історія Києво-Могилянки | Максим Яременко

800x500 obkaldunka Okarunskuy.jpg

Як неформали вплинули на українську історію | Володимир Окаринський

800x500 obkladunka Lupoweckuy.jpg

Міжвоєнна Галичина | Святослав Липовецький

800x500 obkladunka Kebyladze.jpg

Спадок гомо совєтікуса | Вахтанг Кебуладзе

800x500 obkladunka Kwit.jpg

Українська мрія Дмитра Донцова | Сергій Квіт

800x500 obkladunka Grucenko.jpg

Коли з’явилась українська мова | Павло Гриценко

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна