Вивести українські музеї на європейський рівень

Проєкт, який чекав понад 10 років

Державний історико-культурний заповідник "Трипільська культура" в Легедзиному на Черкащині започаткували 2002 року. Він охоплює території, на яких археологи виявили найдавніші та найчисельніші поселення у Європі. Найбільше, площею 450 гектарів, розташоване між селами Легедзине й Тальянки. Його 1981 року виявила експедиція під керівництвом Володимира Круца. Там проживало до 15 тисяч осіб. 

— Музей розмістили в колишньому фельдшерсько-акушерському пункті, — розповідає директор заповідника Владислав Чабанюк. — Село — за 25 кілометрів від Умані, на трасі, потік авто доволі великий. Приміщення підходило — двоповерхове, просторе. Ми стали обживати будівлю. Провели реконструкцію, облаштували невеличку експозицію. Під фонд виділили частину кімнат на першому поверсі, ще одна стала кабінетом працівників. Та згодом фінансування припинилося, робота зупинилася.

У музеї є 90 тисяч предметів трипільської культури. Наприклад, порожниста фігурка вагітної, всередині якої є дев’ять кульок. Якщо нею потрясти, звучить, як брязкальце. Більшість артефактів перебувають у фондах: фрагменти кераміки, будівель, мідні намистини тощо. Такі речі не надто цікаві туристам, проте важливі для дослідників. Найціннішим експонатом директор вважає фрагмент тканини, якому понад 6 тисяч років. Він крихітний і крихкий, тож побачити його відвідувачі можуть лише у визначені дні. Востаннє бачили в лютому. Тоді відкривали центральний вхід музею, реконструкцію якого профінансував благодійний фонд "МХП — Громаді". 

— Тривалий час цей вхід був заблокований, грошей на ремонт не було, — пояснює пан Чабанюк. — Відвідувачі заходили через чорний вхід, переступаючи через реманент, і коридорами прямували на другий поверх, де розташована експозиція. Це не відповідало жодним нормам і техніці безпеки. Будь-яка перевірка могла закрити музей. Понад десятиліття головний вхід у вигляді вежі чекав реконструкції. Нарешті час цього проєкту настав. Роботи виконали швидко і якісно. Вежу прикрасила люстра з реплік трипільської кераміки, робота творчої майстерні "Яр". 

Нове піаніно для автора "Щедрика"

Миколу Леонтовича вбили 1921-го в батьківському будинку в селі Марківці на Вінниччині. Через пів століття на його місці громада села вирішила створити музей композитора. Експозицію розгорнули у двокімнатному приміщенні. А 1977-го неподалік відкрили новий, просторий музей. 

— Демонструємо предмети з родинного дому Леонтовичів, — оповідає завідувачка музею Ольга Прокопенко. — Частину експонатів передала донька композитора Галина. Маємо його журнальний столик, годинник, самовар. Є і піаніно, на якому вчився грати малий Микола. Наразі його реставрують у Києві. Цікаві й архівні документи, які тривалий час були засекречені. Наприклад, рапорт начальника Гайсинського повітового відділу міліції, у якому вказано, що Леонтовича пострілом з гвинтівки убив чекіст Афанасій Грищенко. 

Чотири роки заклад був замкнений, а 2016-го його відкрили після ремонту. У залах лунає музика, про долю митця оповідають сучасні стенди. Привели до ладу й територію довкола могили Леонтовича. Тоді ж Ольга Прокопенко заступила на посаду. Вона продовжує шукати нових меценатів і ґранти. 

— Якось мені зателефонували з фонду "МХП — Громаді" й записались на екскурсію, — розповідає завідувачка. — Так почалась наша співпраця, завдяки якій тепер маємо репліку  дивана, на якому вбили Миколу Дмитровича. Також фонд допоміг перевезти з Вінниці 115-річне піаніно "Дрезден", яке нам подарував меценат Юрій Ткаченко. Інструмент потрібен для музичних номерів, які є частиною екскурсії. Адже піаніно Леонтовича — історична памʼятка, грати на ньому не можна. Планів у нас ще багато. Найбільш грандіозний — співоче поле біля музею. Щоб у погожі дні влаштовувати концерти. 

"Розповісти світові, хто ми такі насправді"

Благодійний фонд "МХП — Громаді" розпочав діяльність 2015 року на одному з локальних підприємств компанії "МХП", виробника харчів. Його мета — допомагати громадам розвʼязувати їхні соціальні, економічні й екологічні проблеми. До роботи залучено 700 населених пунктів у 150 громадах по всій країні. 

До повномасштабного вторгнення фонд працював за напрямами "Соціальний капітал", "Громадське здоровʼя", "Спроможна громада", "Екологія та енергоефективність". Це були освітні, культурні та спортивні проєкти. Створювали хаби, удосконалювали якість медичних послуг, популяризували здоровий спосіб життя, надавали ґранти для малого бізнесу, підтримували ініціативи з енергоефективних та екологічних практик. Два роки тому започаткували новий напрям — "Переосмислення національної ідентичності". 

— Показуємо українське кіно у громадах та госпіталях, підтримуємо театри, музеї, організовуємо благодійні концерти, — розповідає голова фонду "МХП — Громаді" Тетяна Волочай. — Торік до нас почали звертатися музеї. Кожен із них — унікальний, має свою історію. А їхні працівники горять справою й бережно ставляться до дрібних деталей історії. Для мене — це найважливіша частина нашої допомоги. Адже ми бачимо, що коїть ворог: нищить наші музеї, школи, бібліотеки, театри, історичні й архітектурні памʼятки. Всі ці об’єкти мають неабияке значення для творення нашої ідентичності. Сподіваємось, українські музеї і надалі звертатимуться до нас із проєктами. А ми, залучаючи партнерів, будемо виводити їх на сучасний європейський рівень. Лише так зможемо перемогти й розповісти світові, хто ми такі насправді.