"У США українці мають імідж найсильнішої нації", — Марія Климчак

— У Чикаго проживає одна з найчисельніших українських громад США. Чому українці їхали і їдуть до цього міста?

— Це місто — один із найбільших американських мегаполісів. Тут мешкає приблизно 250 тисяч українців. Їдуть, певно, тому, що в Чикаго багато українців — це така маленька модель України за кордоном. Серед своїх, як відомо, найшвидше можна знайти порозуміння. У багатьох тут проживають друзі та родина. Також у великому місті можна швидше знайти роботу — це напевно головний чинник. Плюс — велика мережа шкіл українознавства, де діти продовжують вивчати рідну мову.

В історію еміграції кожна хвиля вносить щось своє. Остання, спричинена повномасштабним вторгненням Росії в Україну, активно долучається до різних акцій на підтримку України. Як правило, їх організовують представники третьої та четвертої хвиль1923–1939 і 1949–1954 роки. Тільки за 2022 рік Чикаго прийняло понад 25 тисяч українців, 10 тисяч з яких скористалися послугами "Асоціації Самопоміч". Кредитівка "Самопоміч" прийняла 11 тисяч нових членів. 

— А чому до Чикаго їхали наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть?

— Перша хвиля еміграції українців почалася у 1870-х роках і закінчилася 1914 року. Більшість з емігрантів називали себе русинами — Ruthenians, походили із земель, що були під Австро-Угорщиною. Ще в середині ХІХ століття емігранти засновували свої етнічні громади, однією з найчисельніших донині є польська. Можемо припустити, що були серед них і українці. Відомо про русинів з Лемківщини та Закарпаття. 

Їх поява була зумовлена економічними причинами в "рідному краю", які передусім зачіпали селянство. Недорога на той час земля Іллінойсу приваблювала багатьох: через кілька років вони ставали фермерами. Вирощували велику рогату худобу, відкривали молочарні, будували птахоферми, плекали сади та городину. Емігрантів використовували як дешеву робочу силу в металургійній та соледобувній промисловості.

Однак, аналізуючи ту хвилю, зауважу, що українці, позбавлені і політичних, і релігійних свобод вдома, у США почувались вільніше. У червні 1903 року в Чикаго було засновано першу греко-католицьку парафію, а через два роки збудували першу церкву Святої Марії, що на перетині вулиць СілліSeeley і 53-ї. УГКЦ загалом дуже укріпляла українську громаду. Перший греко-католицький єпископ Сотер Ортинський прибув до Америки 28 серпня 1907 року із благословення митрополита Андрея. Він зумів піднести рівень УГКЦ та об’єднати паству. 

Хоча наприкінці XIX століття греко-католицький єпископат негативно ставився до еміграції, вважаючи, що вона призводить до релігійно-морального занепаду. Як наслідок, в українських імміграційних осередках у США посилилися впливи Російської православної церкви. Громадський діяч і лікар Володимир Сіменович, який у Чикаго поселився 1893 року, першим залишив спомин про Російську православну церкву, яка вже тоді, 1893-го, існувала на вулиці РасінRacine і МадісонMadison. Через 10 років російський цар Микола ІІ пожертвував немалу суму на будову нової Свято-Троїцької церкви в районі, де жили вихідці з Галичини та Закарпаття — сьогодні ця місцевість відома як Українське селоUkrainian Village. Її звели за проєктом американського архітектора Луїса Генрі Саллівана на вулиці ЛевітLeavitt як російську православну, закарпатсько-русинську, греко-католицьку церкву. Варто наголосити, що це підштовхнуло українців 1906 року створити греко-католицьку парафію Святого Миколая. Згодом, 1913 року, — до побудови храму Святого Миколая. Року 1925 сестри-Василіянки почали місійну працю в Чикаго.

— Отже, Церква українців об’єднувала. Наскільки такий церковний вплив зберігся до сьогодні?

— Думаю, що тепер Церква сповняє своє найбільше покликання. Таку силу людей, як сьогодні мають греко-католицькі церкви у Сполучених Штатах Америки, зокрема в Чикаго, я ніколи не бачила. Кожної неділі всі наші храми переповнені. Правлять по три Служби Божі. Українці їздять на прощі, проводять нічні чування. А найголовніше — навколо церкви українці гуртуються, засновуючи нові організації. Сьогодні їхня головна мета — допомагати ЗСУ, також збирають кошти на потреби дитячих будинків, реабілітацію поранених на війні з рашистами українських військових тощо.

В Українському селі, уздовж вулиці ОклейOakley, розташовані чотири церкви: греко-католицький собор Святих Володимира і Ольги, збудований 1972 року з   благословення Йосифа Сліпого; найдавніша катедра Святого Миколая, яку звели перші емігранти 1913 року; римо-католицький костел Святої Гелени; православний собор Святого князя Володимира.

Віра, працьовитість і жертовність — це ті головні риси, якими Господь наділив отця-пароха Миколу Бурядника. Під його керівництвом і за особистої участи кількатисячна парохіяльна родина творить дива, приймаючи в себе важкопоранених військових, збираючи кількамільйонні  фонди, наближуючи перемогу над ворогом в Україні.  Не можу не згадати української православної катедри Святого Андрія в Блуміндейл біля ЧикагоСША. На її подвір’ї 2014 року встановили монумент на вшанування пам’яті жертв Небесної Сотні та всіх загиблих Героїв Україні скульптора Євгена Прокопова.

— Де найчастіше працювали українці на початку минулого століття?

— Дуже багато людей працювало у кравецьких та шевських майстернях. До нашого музею, буває, приходять нащадки перших емігрантів, які вже не розмовляють українською, але приносять фотографії з 1914—1916 років, де їхні діди та прадіди. Також тут була фабрика з виготовлення мийних засобів, на якій були зайняті українці. І як я зазначила на початку — у металургійній та соледобувній промисловості, фермерстві та навіть у торгівлі, коли відкривали свої крамниці й ресторани.

— Знаємо з голлівудських фільмів про імідж ірландців чи італійців у США. А яким є імідж українців?

— Українці мають імідж дуже працьовитих. Нас прийнято вважати нацією, яка працює і здобуває освіту. Зокрема 70 % дітей емігрантів післявоєнної хвилі1948–1954 здобули вищу освіту: стали лікарями, адвокатами, вчителями, інженерами. Кілька тижнів тому прийшла до нас студентка з університету. Її завданням було знайти архівну інформацію про порушення українцями на початку ХХ століття законів у США. На її велике здивування у кримінальній хроніці не було українських прізвищ. А тепер американці сприймають українців ще й як політичну націю, яка бореться проти Росії.

У розмовах про Україну сьогодні у США на першому місці — припинити війну, здобути перемогу й повернути території. Про це всюди наголошують, і саме в такому форматі ми працюємо в Українському національному музеї. Тому тепер — це імідж найсильнішої нації світу, яка стоїть на захисті людської цивілізації. З думкою про перемогу в Україні створено потужні фонди: Help Heroes Of Ukraine, KLYCH/Клич, UA Resistance Foundation, Revived Soldiers Ukraine, Фонд захисту Героїв та інші. Це імідж політичної нації. Прикладом тому є зустрічі активістів з усіх куточків США у Вашингтоні на Українських днях, які організовує УНІС Українська національна інформаційна служба. У Чикаго активно діє Український конгресовий комітет Америки й інші громадські організації.

— Як змінилася увага американців до українців після повномасштабного вторгнення росіян в Україну? Побільшало авдиторії в музеї?

— Часто чуємо фразу про те, що після 24 лютого 2022 року українці стали іншими й не будуть вже такими, як раніше. Це стосується також американців. Для України США — це стратегічний партнер № 1. Американські посадовці публічно називають дії Росії тероризмом, конгресмени активно підтримують законопроєкти стосовно України.

Ми пояснюємо нашим відвідувачам і гостям про те, що навіть не Україна, а відновлення імперії зла є причиною великої війни. Сьогодні більшість американців впізнають прапор України, повсюди синьо-жовті кольори, а найбільший  розвівається на високій щоглі при в’їзді до Чикаго.

У музеї ми не втомлюємося проводити лекції з історії та культури для студентів університетів, збільшилася кількість наукових дослідників у нашому архіві. Чи не щотижня у нас брали інтерв’ю для місцевих новин. Американці часто долучаються до благодійних збірок. На різних подіях, виставках, концертах, які ми провели за останній рік у музеї, було зібрано понад 100 тисяч доларів, які передано за призначенням на дитячі будинки та купівлю автівок і дронів ЗСУ.

Американські конгресмени обрали наш музей місцем, звідки лунають їхні заяви про збільшення санкцій Росії та постачання зброї Україні, про програми для тимчасового захисту українців та надання права на роботу у США тощо.

— Пані Маріє, а що можна побачити в Українському національному музеї Чикаго? Що найбільше цікавить американців?

— Цієї весни до нас приїхало п’ятеро студентів зі штату Мічиган. Як виявилося, одного з них маленьким всиновила американська сім’я і привезла з українського дитячого будинку. Батьки американці постійно розповідали про країну, у якій він народився. Тому, вступивши до університету, Максим із друзями створив фонд допомоги дітям-сиротам і цього літа планує поїхати волонтером працювати в тому дитячому будинку, з якого його колись забрали. Йому 20 років і він мріє вивчити українську мову.

Нещодавно нас відвідав Бернар-Анрі Леві, французький філософ і письменник. У Чикаго він презентував свій фільм "Слава Україні". Особливо зацікавила його виставка "Невидані дипломи" — про українських студентів і студенток, яких вбили росіяни на війні.

Один із нових і найпопулярніших експонатів, який виставлено в експозиції Козацької доби — сучасна мала пластика — козак булавою розбиває голову Путіну. Автор — В’ячеслав Федорченко з Черкас.

Ми запрошуємо американців у добу козацької слави. Там є експозиція портретного живопису кінця XVIII — початку XIX століть та колекція зброї. Також маємо портрет гетьмана Івана Мазепи, авторства Осипа Куриласа з колекції Богдана Лепкого. Також є роботи Гната Хоткевича: портрети матері гетьмана Івана Мазепи, Марії Магдалини, настоятельки Вознесенського монастиря на Печерську в Києві, та Любові Кочубеївни.

Перша хоругва катедри Святого Миколая в Чикаго, ікони XVII—XIX століття, Плащаниця, фелони, писанки, рушники, особисті речі митрополита Андрея Шептицького. Ще — величезна колекція фалеристики. Я більше як пів року працювала над експозицію про табори переміщених осіб. І навіть книжечку видала, пояснення до експозиції — "From D.P. to D.C.""З таборів переміщених осіб до Вашингтона". Наш музей єдиний на всю Америку, у якому  вже четвертий рік поспіль експонуємо роботи художника Івана Марчука.