Заново відкритий Володимир Івасюк

Людина з підручника

Після початку повномасштабного вторгнення я поставив собі за мету викривати ворожу пропаганду. Створював контент, у якому акцентував на тому, що не варто дивитися російських блогерів, не варто любити російські серіали, кіно — всі вони просякнуті небезпечними наративами. Це цікаво глядачам, але це все одно було про росіян, а не про нас. Вирішив змінити оптику. Коротких матеріалів про українську культуру багато — вони переважно клішовані, однотипні, ґрунтуються на мітах і не спонукають до захоплення, не дають ключа до розуміння феноменів. Тому взявся робити повноцінні документалки.

Якось мій товариш Стас Весельський, актор Малого театру в Києві, розповів, що вже два роки досліджує творчість Володимира Івасюка.

— Це той дядько, який написав "Червону руту"? Що цікавого в його творчості можна знайти? — перепитав я. Стас коротко розповів мені історію створення тієї ж "Червоної рути" — і я одразу зрозумів, про що робитиму наступне відео.

Сценарій до фільму "Феномен Івасюка" писав Стас. Я вносив правки, ділився ідеями, добирав спікерів і монтував відео. Насамперед ми хотіли підтримки від сестер Івасюка. Вважали, що це дасть нам неписаний дозвіл на розгляд теми. Старша сестра Галина спершу не дуже хотіла долучатися. Можливо, втомилася — вона ж усе життя говорить про брата. Богдан Стельмах, товариш композитора, автор текстів до його пісень, теж спершу відгукнувся скептично. Та обоє погодились, коли ми скинули запитання для інтерв’ю. Нас цікавило, які книжки та фільми подобались Володимирові, його подорожі, як він жартував, писав музику.

Розповідати про музику Івасюка покликали Святослава Вакарчука. Він — музикант, ініціатор встановлення пам’ятника композиторові у Львові. Пояснити феномен творчості запросили критика Філа Пухарєва. Дуже хотіли записати інтервʼю із Василем Зінкевичем. Довго спілкувались телефоном, йому подобалась ідея та тема фільму. На жаль, наші графіки не збіглися. Однак благословення від нього теж отримали.

Раніше я сприймав Івасюка як образ із підручника, памʼятник. Тому й не розумів його музики. Тепер я побачив живу людину. Володі був лише 21, коли він написав "Червону руту". І лише 30, коли помер. Він мав модний гардероб, стиль, почуття гумору, запальний характер, любив подорожувати. Одна з його улюблених стрічок — "Хрещений батько" Френсіса Форда Копполи. Тож у процесі роботи над фільмом Володя став близьким мені, я почав себе з ним асоціювати.

Слідство без кінця

Мітів довкола його смерти не бракує. Є версія про вбивство задля збагачення. Або що композитора вбив шанувальник його коханої, моделі Тетяни Жукової. Богдан Стельмах пригадував, що Володя був запальним і завжди прагнув справедливости. Він міг із кимось заїстися, і вбивство — банальна помста. Ця думка ближча до реальности, ніж інші. Маємо ж приклад Ігоря Білозора, якого до смерти побили після побутової сварки. Найдурніша ж версія, яку я чув: Івасюка вбили на замовлення Миколи Мозгового. Він нібито заздрив колезі. Тому з портфеля після смерти і зникли ноти. Виходить, усі подальші хіти Мозгового насправді — твори Івасюка. Як на мене, це фанфіки, які демонструють неповагу до обох митців.

Є декілька незалежних розслідувань, які підтримують версію самогубства Івасюка. Як-от проєкт сайту WAS, до якого долучили коментарі судмедекспертки Єлизавети Опанасенко. Ми не обговорювали на камеру смерти Володі з сестрами та друзями. Але питали про його стан в останні роки життя. Він справді два місяці лікувався в лікарні, після чого почувався трохи ліпше. Хоч на позір не мав перешкод від влади, та система його не шкодувала: відрахували з консерваторії, затримували випуск платівок. У 1975 році творці театральної постановки "Прапороносці" отримали Шевченківську премію. Усі, крім автора музики — Івасюка.

Та стверджувати щось про смерть композитора не хочу й не маю права. Зрештою й у фільмі ми теж нічого не стверджуємо, спеціально розділяємо проблеми зі здоровʼям та смерть. Бо це не обовʼязково повʼязано. Офіційне слідство щодо обставин загибелі поновили 2009-го й закрили 2012 року, не змінивши висновку. Ще одне слідство триває від літа 2014-го, результатів досі немає. Була заява прокурора, наче вони впевнені, що це вбивство, мають усі факти. Ми подавали запити у прокуратуру, що зроблено відтоді, але чіткої відповіді не отримали. Хотілося б, щоб цю справу довели до кінця. Але і щоб відповідь була об’єктивна. Навіть якщо вона відрізнятиметься від тієї, яку хоче почути суспільство.

Неідеальний герой

Четвертого березня я написав у соцмережах, що починаю роботу над фільмом. Уже 30 травня стрічку виклали на Youtube. Відгуки були різні, негативних не бракувало. Переважно висловлювали претензії до мене, а не до змісту. Ну, є люди, яким я не подобаюсь. Траплялися коментарі, що неоднозначною кінцівкою ми зіпсували кіно, що підігруємо Кремлю. Багато користувачів домахались до того, що я називаю композитора на імʼя — Володя. Хоча саме так до Івасюка зверталося його оточчя. Його близькі не робили жодних зауважень щодо цього.

Івасюка часто змальовують палким патріотом, ледь не націоналістом. Але він просто творив музику на вірші рідною мовою, з мотивами свого краю. Робив те, що вмів, і хотів робити це якнайкраще. Кажуть, він не писав пісень на російськомовні тексти. Це неправда, писав. Чимало цитат, які активно поширюють у медіа — вирвані з контексту. Я не кажу, що Івасюк противився ідеї незалежної України. Переконаний, він би хотів цього. Своїми піснями він зробив не менше, ніж Іван Дзюба чи В’ячеслав Чорновіл.

Ми часто висловлюємо претензії до нашої культури. Мовляв, у нас усе про боротьбу та страждання. Ось вам приклад культури самобутньої, без страждань. Тому мені не подобається, що 30-річного чоловіка перетворюють на бронзовий пам’ятник. Щоб пояснити це, ми для фільму взяли коментар у психотерапевта Володимира Станчишина. Він зазначив, що українцям потрібні герої, бо протягом усієї своєї історії ми боремось за існування. Тому й ідеалізуємо найкращих. Ось — борець за свободу. Він — ідеальний, і ми маємо бути такими, як він. Івасюк, який мріяв про вільну Україну і якого за це вбили чекісти — набагато зручніший, ніж будь-який інший його образ. Такий фінал фільму сприйняли би значно краще, він зібрав би значно більше переглядів. Але в нас і так багато прикладів жертовности.

Сьогодні ми заново відкриваємо творчість Володимира Івасюка. Часто кидають тезу: "Шкода, що він передчасно пішов від нас, міг би ще стільки всього написати". Але Володя залишив величезний спадок. 100 естрадних та 50 інструментальних творів — це дуже багато. Є що досліджувати й переосмислювати. Багато з того, що він написав, досі не виконано. Я закликаю власників прав на творчість Івасюка: продайте або віддайте їх людям, які розвиватимуть цей спадок. Так, там будуть і неякісні переспіви, будуть такі, які важко впізнати. Але мистецтво не стоїть на місці, воно рухається вперед. Що більше спроб, то краще.