Палац Жевуських-Лянцкоронських

_DSC1331.jpg

23:20, 20 серпня 2021

Go to next

Ще сто років тому тут знаходилася одна із найбагатших мистецьких колекцій Галичини. Сьогодні – розважаються компанії, залишаючи за собою купи сміття, розбиті шибки та розписані стіни. Битого скла на передньому подвір’ї як піску на узбережжі… З дитинства я з батьком часто відвідував маєток Лянцкоронських у Роздолі. За совєтів батьки встигли зафіксувати останні не звандалізованні твори мистецтва. А у моїй колекції знаходиться оригінальна світлина маєтку, зроблена графом Каролем Лянцкоронським. Натхненний цим спадком, я зняв фотопроект, у якому старі світлини вписую в сучасне середовище.

1.jpg

Артур Абрамів

фотограф

Один із найбагатших маєтків Галичини

Резиденція Лянцкоронських знаходиться у глибині великого парку. Протягом кількох століть її розбудовували і розширювали. А сьогодні вона поступово перетворюється в руїни.

Перший величезний палац на цій території з’явився у середині XVIII століття і належав роду Жевуських. У ньому зберігалася презентабельна на той час колекція живопису. Поряд із сімейними портретами та зображеннями військових і політичних активістів Республіки Польща висіли твори нідерландських  та італійських художників. Стіни прикрашала дорога зброя, а креденси – цінний китайський та західноєвропейський фарфор. Срібло й дорогі тканини доповнювали багатство маєтку.

 

_DSC1555.JPG
Сучасні фото: Артур Абрамів, архівні фото: приватна колекція автора та з публічних джерел

 

Після Жевуських маєток перейшов у власність Лянцкоронських, які володіли ним до 1939 року. Над одним із проектів перебудови працював львівський архітектор Юліан Октавіан Захаревич. Він узяв за зразок королівські палаци долини Луари й звів будівлю у стилі неоренесансу. Ще одну перебудову палац пережив на початку ХХ століття. У 1904 році цим займався французький архітектор Шарль Баужу.

Наприкінці XIX століття у палаці вже був власний водогін. Згодом з'явилося електричне освітлення виробництва німецької компанії «Siemens&Halske», телефон та інші технічні новинки. Навколо розбили парк площею понад сім гектарів. Відомо, що його почали закладати ще на початку ХVІІІ століття. За Кароля Лянцкоронського парк поповнився рідкісними екзотичними рослинами: це метасеквоя китайська, ґінкґо дволопатеве, багряник японський, сосни Веймута, рідкісні сорти дуба звичайного. На території парку були чотири оранжереї, де вирощували екзотичні рослини.

 

 

Відвідувачів, які наближалися до палацу, зустрічали гіпсові копії античних скульптур на фасаді. Під вежею зі шпилем знаходився головний вхід до резиденції. На вежі майорів прапор Лянцкоронського.

Графська родина чи не щороку проводила літньо-осінні вакації у роздольському маєтку. Збереглася ціла колекція фамільних портретів роботи Мальчевського, написаних саме у Роздолі, та фотографій дружини Марґарети та доньок Кароліни й Аделаїди. Ці твори мистецтва були лише невеличкою часткою багатих зібрань палацу. Колекціонував їх власник маєтку – граф Кароль Антоній Лянцкоронський.

 

 

Конкурент імператора Франца Йосифа

За освітою правник, за покликанням – археолог, історик мистецтва, досконалий знавець італійського ренесансу. Кароль Лянцкоронський був не лише графом, власником маєтків в Східній Галичині та Польському Королівстві, а й радником цісаря Франца-Йосифа. Він товаришував з Райнером-Марією Рільке, Огюстом Роденом, Яцеком Мальчевським. Сам писав книжки, багато мандрував й був віце-президентом Організації Культурної Оборони в Галичині.

 

 

Зважаючи на сферу особистих інтересів, граф за власні кошти споряджав археологічні експедиції в Туреччину і Грецію. І особисто брав у них участь. Після експедиції 1884 року він прикрасив маєток в Роздолі колекцією античних скульптур. Там же зберігав велике зібрання картин епохи Ренесансу, старовинних меблів, східних килимів і західних гобеленів, зброї, порцеляни.

Довгий час у палаці зберігався турецький намет - трофей героя Віденської битви полковника Михайла Флоріана Жевуського. Згодом його подарували Вавелю у Кракові.

У палаці розміщувалась одна з найбагатших бібліотек того часу, що налічувала 20 000 томів. Деякі датуються XIV століттям. Також у сімейному архіві зберігалися листи короля Станіслава Августа та національного героя Тадеуша Костюшка.

 

 

Ще у Роздолі зберігалися 120 000 фотографій із зображеннями мабуть усіх творів епохи Відродження. Це були знімки, зроблені в музеях та приватних колекціях по всьому світу. Дехто вважає, що за цими знімками можна було би прослідкувати, які твори мистецтва назавжди втрачені. У 1929 році Лянцкоронський передав половину цієї колекції Польській бібліотеці.

Загалом же, уся колекція Лянцкоронських, у тому числі колекція у Відні, була настільки великою, що конкурувала з колекцією самого імператора Франца Йосифа! Крім Роздолу, Лянцкоронський володів палацами у Комарному, Ягельниці та Відні.

 

 

У найкращі музеї світу та на металобрухт

У вересні 1914 року, перед тим, як лінія фронту підійшла до міста, місцеві жителі пограбували палац, частина бібліотеки та деякі речі зникли. Напередодні Другої світової війни син графа Антоній Лянцкоронський вивіз найцінніші речі до віденського палацу. Австрія планувала бути нейтральною і там здавалося безпечніше. Проте вона впала першою і була долучена до Рейху. У 1939 році гестапо реквізувало віденську колекцію Лянцкоронських. Найкращі полотна планувалося передати до збірок Гітлера та Герінґа. Але вже 1945 року Борман наказав знищити всю колекцію, яку перевезли у покинуті штольні біля Зальцбурґа. Тільки завдяки унтер-офіцеру, австріяку за національністю, вона вціліла. Цікаво, що схожий сюжет прослідковується у художньому фільмі «Мисливці за скарбами» Джорджа Клуні.

 

 

Після війни Антоній Лянцкоронський при допомозі свого шкільного товариша князя Ліхтенштейна перевіз врятовану збірку до Швейцарії у замок Гогенемс. Деякі полотна, серед них і роботи знаменитих італійців Мазаччо та Учелло, спадкоємці продали до найвідоміших музеїв Європи та США. У 1994 році остання з Лянцкоронських графиня Кароліна подарувала родинні збірки до польських музеїв – Королівського замку у Варшаві та Вавелю у Кракові.

З приходом совєтів найцінніші предмети старовини вивезли до Ермітажу. Те, що лишилося, розійшлося по музеях. Частина – до Одеського археологічного музею, до історичного музею Дрогобича й музейних колекцій замку в Олеську. Більша частина документів родини Лянцкоронських зберігається у Центральному державному історичному архіві Львова. Наприкінці 30-х років ХХ ст. документи родини Лянцкоронських були передані до Державного архіву міста Львова, на базі якого у 1939 році виник Львівський обласний державний архів.

 

 

Але дещо донедавна лишалося і в маєтку. У парку стояли скульптури, які вважалися гіпсовими копіями. Насправді це були оригінали: мармурова фігура Марса II століття, антична скульптура жінки з жертовною чашею II століття до нашої ери і портрет римлянки. Сьогодні вони входять до збірки Львівської галереї мистецтв і знаходяться у палаці Потоцьких.

А один роздольський скарб чудом удалося врятувати. Йдеться про унікальну бронзову фігурку «Путто з дельфіном». У 2001 році її знайшли на пункті прийому металобрухту. Якийсь волоцюга відшукав її на території старого маєтку і здав за 24 гривні. Як з’ясувалося, путто є витвором вчителя Леонардо да Вінчі — Андреа дель Верроккіо, відомого флорентійського майстра (1435—1488). Сьогодні скульптура експонується в палаці  Потоцьких. Її двійник знаходиться у Палаццо Веккіо. Робота була виконана на замовлення правителя Флоренції П’єтро Медічі для вілли Кареджі у 1465 р. За оцінками фахівців орієнтовна її вартість становить приблизно 40 мільйонів доларів.

 

_DSC1564 Кароліна Лянцкоронська.JPG
Останньою власницею резиденції була Кароліна Лянцкоронська – донька Кароля

 

Останньою власницею резиденції була Кароліна Лянцкоронська – донька Кароля. У 36 років Кароліна стала першою жінкою, котра захистила докторську дисертацію у Львівському університеті та загалом першою жінкою-доктором мистецтвознавства в Польщі. Під час Другої світової війни вона була підпільницею в Армії Крайовій. У Львові та Станіславові намагалася з’ясувати обставини страти гестапівцями 23 своїх колишніх колег, таємниці масової депортації цивільного населення Львова та розстрілу інтелектуальної еліти Станіславова у Чорному лісі поблизу міста. Вже невдовзі її захопило гестапо, а відомий кат Станіславова Ганс Кріґер вів допити. Про арешт графині почув її брат, який звернувся до італійської королівської родини, ті – до Муссоліні, а той – до Гітлера. За наказом Гіммлера, Лянцкоронську перевели до Львівського гестапо, а звідти відправили до концтабору «Равенсбрюк». Після війни Кароліна жила в Римі та Лондоні, де заснувала фонд Лянцкоронського, підтримуючи польських художників та науковців. Померла у 2002 році у віці 104 років.

 

 

Коротка пам'ять сучасників

З приходом радянської влади у палацових покоях облаштували притулок для дітей-сиріт. У другій половині ХХ століття у маєтку діяв санаторій «Розділ», що спеціалізувався на лікуванні захворювань органів травлення. Тоді приміщення палацу почали активно змінювати. Зробили перепланування усередині, звели перегородки, збільшивши кількість кімнат, що стали палатами. Десь додали дверні портали, а десь їх замурували. Змінили сходи. В одній залі сходи вниз повністю усунуті.

Діяв санаторій до 2004 року, після чого на аукціоні його придбала приватна фірма. Відтоді будівля стоїть неужитком і переживає часи руйнації.

Ще до 2017 року у маєтку працювала охорона і потрапити досередини було неможливо. Того ж року його повернули у державну власність, але ладу так і не навели.

 

 

Сьогодні доступ до палацу відкритий для усіх. Там часто розважаються компанії, залишаючи за собою купи сміття, розбиті шибки та розписані стіни. Битого скла на передньому подвір’ї як піску на побережжі. Багато кімнат із історичних світлин уже складно ідентифікувати із сучасним інтер’єром. Частина архітектурних елементів за останні роки повністю втрачена. Багато елементів здано у пункт прийому металобрухту.

Паркову зону доглядали до 2010-го. Тепер територія палацу заросла деревами, кущами і травою. Рідкісні види ледь можна знайти у тих хащах. Ґінкго зрубали повністю заради листя.

 

 

Якісь обривки пам’яті про Лянцкоронських ще залишилися серед мешканців Роздола. Місцева жителька Ольга розповіла мені унікальну історію про свого діда Михайла Бронєвича, особистого слуги Кароля Лянцкоронського.

«Дідо помер у 1930 році, тоді йому було 40 років. Залишив дружину і чотирьох дітей. Мамі на той час було лише два роки. І бабця отримувала від сім’ї Лянцкоронських пенсію по втраті годувальника, – передає сімейний переказ пані Ольга. – Тоді це було великою розкішшю, мати готівку. Завдяки цьому вона могла найняти людей, котрі обробляли поле. Мама розказувала, як до них навідувалась Кароліна, донька графа, польською гукаючи «Де мої діти», і роздавала цукерки». Така увага з боку вельмож викликала заздрощі і одного разу Бронєвичів пограбували, винісши все.

 

(1).JPG
Михайло Бронєвич, роки служби у графа

 

Михайло Бронєвич з юнацького віку працював у Кароля Лянцкоронського. Онуки Михайла розповідають, що граф осипав його милостями. Одягав красиво, добре ставився і возив із собою у віденьский палац. Після одруження Михайла, Кароль призначив його лісником. За той час він збудував для сім’ї будинок, найбільший у селі. Під час війни сім’я Михайла ділила дім з нацистами, потім червоноармійцями. А за часу совєтів там зробили сільську раду і клуб, де часто були танці та показували фільми. Родині ж виділили одну кімнатку у власному домі. Сьогодні будинок слуги Лянцкоронського перебуває у повній власності його нащадків.

Хоч роду Лянцкоронських у Роздолі вже немає, проте вони залишили яскравий слід в його історії.

 

Схожі матеріали

600--.jpg

Тріумфальний візит: Цісар Франц Йосиф І у Мостиському повіті 1896 року

600спорт.jpg

Як починався український спорт на Галичині

600.jpg

Тисячі українських книжок і декілька квадратних метрів: з чого починалася "Просвіта"?

600.jpg

Дитинство під опікою монахинь. Як виникли перші українські дитсадки

CEO_мова.jpg

Азбучна війна, або як кирилиця мало до коша не пішла

futbol.jpg

Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку

Вшанування рабина Рему, Старе єврейське кладовище в Кракові, 1931 р.

Криваві квіти. Спогади про винищення євреїв на Галичині

800_gakivka.jpg

Гаківка: на ледовище з тремою

сео 600х400.jpg

“Нас визволили, і нема на то ради”. Як відбувалась окупація Галичини "першими совітами"