"До добра і краси" Юліана Дороша. Перший повнометражний галицький фільм

18:29, 4 лютого 2020

krasa_kaver-1.jpg

Як просто неба, без електрики і професійних акторів, відбувалися зйомки першого повнометражного галицького фільму.

DSCN3425.JPG

Павло Артимишин

кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"

Перші кроки у кіномистецтво

Початок XX cтоліття став періодом бурхливого розвою кінематографа в Європі та США. Поступово “мода на кіно” дісталась і міжвоєнної Польщі, де активізувались польські кіномитці. Це спонукало українські творчі сили Галичини взятися за виробництво та поширення кіномистецтва. До кінця 1930-х лише поодинокі українські ентузіасти-кіноаматори відзняли близько десятка короткометражок про культурне життя краю. Проте повноцінного, сюжетного, “довгометражного” фільму тоді бракувало, як, врешті, і коштів на створення такого кіно. Водночас не мала ефективної та якісної візуальної реклами українська кооперація. Так виникла ідея профінансувати фільм, який  пропагував би українську кооперацію не в “сухій репортажевій формі, а разом з побутовою фабулою та з етноґрафічним підмалюванням”. За таких обставин мета та бажання українських ентузіастів і підприємців збіглися: перші отримали фінансування, а другі — охочих зайнятись кіновиробництвом. І вже восени 1936 року з’явився колектив кінематографістів та українське підприємство “Фотофільм”, яке організувало перші кінопроби до фільму “До добра і краси”.

Знімання фільму тривало упродовж 1936–1937 років. Авторами сценарію стали Роман Купчинський — колишній усусус, відомий літератор й громадський діяч, та Василь Софронів-Левицький — письменник й журналіст. Режисером же став Юліан Дорош — вже на той момент відомий фотограф-художник та один із зачинателів української кінематографії в Галичині. Меценатом кіно виступив Ревізійний союз українських кооператив при допомозі Українських кооперативних централь.

Bez nazwy-1.jpg

Василь Софронів-Левицький (1899-1975)

krasa_tekst-7.jpg

Роман Купчинський (1894-1976)

“Фундатором цього фільму був “Центросоюз”, розташований у Львові. Ми творили тоді кооперацію, і нам чудово вдавалося. У кожній місцевості ми мали свою крамницю, де торгували яйцями чи фасолею. То все йшло на експорт. Масло, приміром, ішло на цілу Європу і мало дуже добру опінію”.

- Марічка Софіян

“Немає ще ні режисера, ні вишколених фільмових артистів…”

Зйомки відбувалися на Городенківщині, між мальовничими краєвидами Дністра, і в Копичинцях. Головні ролі у стрічці зіграли Андрій Поліщук — уродженець села Нетішин, молодий, але вже відомий соліст Львівського оперного театру (зіграв у фільмі Романа), та учасниця аматорського театру в Копичинцях — Марічка Софіян-Лозинська (зіграла однойменну героїню). При цьому, якщо участі Поліщука навіть не обговорювали, то на Марічку, яка на той момент мала заледве 16 років, Юліан Дорош натрапив випадково під час перебування в Копичинцях, де побачив дівчину на концерті. В епізодах виступала також студентка Вищого музичного інституту ім. Лисенка Оксана Радзівіл. Решту ролей грали селяни Семенівки — рідного села Дороша.

krasa_tekst-1.jpg

18-18 номер “Господарсько-кооперативного часопису” за 24 квітня 1938 р.

У процесі роботи знімальна група зіткнулась із численними труднощами. Насамперед часто підводила погода. Наприклад, дія фільму тягнулась протягом цілого року та вимагала від творців кіно зображення усіх чотирьох пір року. Проте зима 1936-1937 року виявилась безсніжною, і, як писало тогочасне “Діло”: “Фільмова експедиція, яка виїхала була на Різдво того року до Семенівки, щоб поробити там зимові знимки із заверюхою та зимові сцени з ярмарку в Городенці, не могла навіть поробити знимок з колядниками, бо безсніжний краєвид зовсім до цього не надавався”.

Давалась взнаки й тотальна відсутність в українських селах електрифікації. Так, сцени просто неба знімали у Семенівці, а сцени в хаті аж у Копичинцях. Відчувався і брак коштів. Бюджет польських фільмів середнього ґатунку становив 100–150 тисяч злотих, а на підготовку двогодинного “До добра і краси” було лише 5 (за іншими даними — 10) тисяч злотих. Акторський гонорар був мізерним: 5 злотих у день.

Проте найважчими зйомки стали для Андрія Поліщука та Юліана Дороша. Для першого — тому що доводилось навіть у зимові морози та заметілі лежати на полі в снігу в одній сорочці, допоки не були зроблені усі необхідні кінокадри. Дорош же, через брак фахових кадрів та незначний кошторис кінострічки, був змушений виконувати функції, і режисера і оператора, про що він пізніше писав: “Дошкульно відчувається в такій праці брак фахового помічного персоналу. Немає ще ні режисера, ні вишколених фільмових артистів…”. Вже при монтуванні стрічки між польською адміністрацією та Дорошем виник конфлікт: поляки вимагали, щоби першими йшли субтитри польською мовою, але для Юліана це було питанням принципу. Аж у Варшаві він домігся дозволу на використання лише українських субтитрів.

Про що фільм:

“В темнім, несвідомім селі живе парубок Роман, богацький син,
лінтяй і вітрогон. Ночі переводить на гульках і картах, додому вертається над ранком. На батькові дорікання не звертає уваги, а коли має їх забагато, забирається з хати…

 По дорозі, серед заверюхи, мало не замерзає, але рятує його справник кооперативи з іншого села, що везе товар до крамниці. Він забирає Романа зі собою до своєї хати. Завдяки дочці справника Марійці та під впливом книжки про українську кооперацію, що її дістав від Марійки…

 Як поступає моральне переродження Романа, яке тісно зв’язане з кооперацією та дальшою працею Романа у місцевім кооперативнім русі та яке врешті доводить до щасливого подружжа Романа і Марійки”….

17–18 номер “Господарсько-кооперативного часопису” за 24 квітня 1938 р.

krasa_tekst-3.jpg

Проектор “Simens” виробництва Siemens & Halske AG, Німеччина, 1933-1950

krasa_tekst-8.jpg

“Принесе не тільки велику користь нашій кооперації як добрий спосіб кооперативної пропаґанди, але буде також переломною подією в культурнім житті нашої тіснішої батьківщини, ба може — може навіть дасть почин до української національної кінематоґрафії“. “Господарсько-кооперативний часопис” за 24 квітня 1938 рік.

“Довго ще не розходяться і живо обговорюють все те, що на фільмі побачили”

Після прем’єрного показу у Львові 19 листопада 1938 року фільм мав величезний успіх на теренах Галичини. І це попри те, що стрічка була чорно-білою, лише з окремими кольоровими фрагментами, та без синхронізованого музичного супроводу. Почасти сам Дорош їздив кооперативними осередками та власноруч на проекторі “Siemens” демонстрував кінокартину. Лише впродовж  грудня 1938 року відбулося 26 показів у містах та містечках Галичини, під час яких 5320 глядачів переглянуло цей фільм. Він не втрачав популярності навіть улітку — у традиційний час сільськогосподарських робіт. Дописувач “Діла” писав тоді: “Дарма, що літні полеві роботи задержують наших селян до пізнього вечора в полі, зала в кожному селі з приходом 9-ої години, на яку назначений показ, заповнюється старшими громадянами, молоддю і дітьми, цікавими побачити українську фільму… Довго ще не розходяться і живо обговорюють все те, що на фільмі побачили».

“Принесе не тільки велику користь нашій кооперації як добрий спосіб кооперативної пропаґанди, але буде також переломною подією в культурнім житті нашої тіснішої батьківщини, ба може — може навіть дасть почин до української національної кінематоґрафії“. .

- “Господарсько-кооперативний часопис” за 24 квітня 1938 рік

Вже не побачимо?

У роки Другої світової війни кіноплівка “До добра і краси” зникла. Вже по війні робили спроби знайти її, проте ані в Івано-Франківському, ані в Нетішинському музеях, жодних слідів кінострічки так і не виявили. Є надія, що кінострічку ще можна буде знайти в архівах Кракова, Києва чи Львова, або ж у Винниківському музеї, куди свого часу передали більшість приватного архіву Ю. Дороша. Цей архів  складається з понад десяти тисяч одиниць неоцифрованих негативів і світлин, тому шанс віднайти фільм залишається.

Війна розділила навпіл долі і самих кіноакторів “До добра і краси” — Андрія Поліщука та Марічки Софіян-Лозинської. Наприкінці травня 1946 року Поліщука заарештували та засудили до 10 років позбавлення волі, які він провів на Колимі. До Львова він повернувся аж у 1960 році, працював солістом Опери. Однак у 1971, протестуючи проти політики русифікації оперного театру, Поліщук написав заяву на звільнення. З цього часу опинився під пильним контролем КДБ, який шантажував його та періодично робив в його помешканні обшуки. Відійшов у вічність один із перших українських акторів Галичини 7 листопада 2002 року на 97 році життя.

Інакше склався життєвий шлях М. Софіян-Лозинської. В 1944 році вона виїхала до Австрії, потім мешкала в Нью-Йорку, де активно займалась громадською діяльністю. Померла перша акторка повнометражного українського галицького кіно в 2007 році.

krasa_tekst-5.jpg

Апарат “Kodak Special” з 16 мм оптичною камерою, 1930-ті рр.

Схожі матеріали

600+--.jpg

“Хто за нас, встаньте в знак протесту”!

600.jpg

Chornobyl Files або як розповідати про українську історію Західній аудиторії

600.jpg

Тіні Івана Миколайчука

600-.jpg

Екранні “двійники” Петлюри

600-+.jpg

Як у 30-х роках ХХ століття знімали кіно у Верховині

Camera 2-1200х600-05.jpg

Українські підлітки зняли короткометражки про своїх бабусь та дідусів. Показуємо сім найцікавіших

800.jpg

Кіно без гепіенду. Історія акторки Віри Холодної

kino.jpg

Там, де кіно відчувають на дотик

600.jpg

А хто твій сусід насправді? Ким був Іван Дем'янюк