А хто твій сусід насправді? Ким був Іван Дем'янюк

09:17, 13 квітня 2021

1920.jpg

14 квітня 2009 року, місто Севен Гіллз, штат Огайо, США. П’ятеро агентів міграційної служби виносили з будинку інвалідний візок. У ньому – старий чоловік в окулярах, вкритий ковдрою. За цим зі сльозами на очах спостерігали дружина та онука затриманого.

Осінь 2019 року. Українські соцмережі вибухнули від звістки про новий проєкт американського Netflix’а. Йдеться про документальний серіал "Диявол по сусідству", присвячений українцю Іванові Дем’янюку. За життя він був громадянином СРСР і США, кількадесят років перебував під слідством, п’ять років просидів у камері смертників. Його справи досі де-факто не закінчено

Bez nazwy-1.jpg

Іван Гоменюк

історик

02.jpg
Постер серіалу Netfix’а (2019) Фото: digitalspy.com

Біла пляма завдовжки три роки

Життєпис Івана Дем’янюка докладно висвітлили журналісти. Особливо багато матеріалів з’явилося після появи рейтингового серіалу "Диявол по сусідству". Водночас на найважливіші питання щодо його біографії досі нема одностайної відповіді.

Нам більш-менш відомо про життя Дем’янюка до 1941-го. Що було з ним після 1945-го, також знаємо достатньо. А от три роки радянсько-німецької війни залишаються білою плямою. Точніше, ми маємо багато варіантів про той період. Кожна сторона справи висловлювала власну версію. А дехто – і не одну.

У квітні 2020 року Іван Дем’янюк святкував би ювілей – сторіччя. Його родина пережила Голодомор, про що він згадував під час судових процесів. Рятуючись від голодної смерти, Дем’янюки продали своє майно та виїхали до родичів під Москву. Коли повернулися, Іван став трактористом у колгоспі, вступив до комсомолу. Призваний до Червоної армії, отримав поранення і потрапив у полон десь біля Керчі.

У травні 1945 року наш герой опинився в таборі біженців у баварському Ландсгуті. Як і десятки тисяч інших східноєвропейців, він не бажав повертатися додому, за вже незримо встановлену залізну завісу. Одружився з молодшою на шість років Вірою Булочник. Вона так само пережила Голодомор і війну. У пари народилась донька. 1952 року емігрували до США. Там Іван працював автомеханіком на заводі Ford. Через шість років отримав громадянство та американізував ім’я – став Джоном. Жив тихо, громадською активністю не відзначався. Народились ще одна донька і син.

Аж раптом одного дня його оголосили нацистським злочинцем.

"Чорна мітка" від земляка

У 1975 році Майкл Ганусяк надав імміграційній службі США перелік із семи десятків українців, які начебто були причетні до нацистських злочинів під час війни. Усі проживали у США.

01.jpg
Фрагмент посвідчення, яке слугувало для обвинувачення доказом винуватості Дем’янюка в інкримінованих йому злочинах Джерело: wikipedia.org

Ганусяк був лідером прорадянської Ліги американських українців та редактором її офіційного органу – газети "Українські Вісті". Як стало відомо згодом – також активістом Компартії США, нагороджений радянським орденом "Дружби Народів". Він навіть заслужив персональну статтю у монументальній "Українській радянській енциклопедії". Серед приписаних йому заслуг – книга "Щоб ми не забули", у якій "розкрито злочинну діяльність українських буржуазних націоналістів". Нещодавно стало відомо, що насправді цю книгу підготували кадебісти, а Ганусяк тільки поставив своє авторство. Так радянська спецслужба хотіла посилити напругу між українцями і євреями в діаспорі.

Серед наданих доказів – посвідчення СС із тренувального концентраційного табору Травники, видане на ім’я Івана Дем’янюка, з відмітками про подальші переведення до інших таборів.

Ганусяк стверджував: непомітний автомеханік, чемний сім’янин у минулому був охоронцем у концтаборах і жорстоким вбивцею.

Зрадники поневолі

Практично кожний радянський художній фільм про війну не обходиться без зрадників. Їх змальовували гротескно чи огидно, але не могли замовчувати. На бік нападника стало не менше 800 тисяч громадян Радянського Союзу. Хтось – від безвиході, але чимало йшли на це свідомо.

Німецька армія не була готова до мільйонів полонених червоноармійців у перші ж місяці війни. Їх треба було охороняти, годувати, лікувати. Червоний Хрест і нейтральні держави неодноразово зверталися до влади СРСР із проханням про допомогу. Втім марно. Полоненим, яких не відпустили додому, доводилося виживати в нелюдських умовах.

Багатьом пропонували роботу на Вермахт. Таких помічників називали "гіві", від німецького Hilfswilliger – "ті, що бажають допомогти". Піти на службу "до німців" на початковому етапі війни виглядало цілком прийнятним варіантом. Це гарантувало життя. Багато хто не бажав воювати за сталінський режим. І не вважав за потрібне помирати, зберігаючи йому вірність. Розкуркулення, розкозачення, репресії, Голодомор – усе це підштовхувало до думки, що Третій Райх – менше зло. Але й колишніх комуністів чи комсомольців у лавах гіві не бракувало. Там були навіть партійні функціонери та службовці НКВС – міліціонери, пожежники тощо.

03.jpg
Травники поруч з тілами жертв акції нацистів з ліквідації Варшавського гетто (1943) wikipedia.org

На початках полоненим давали нескладну роботу – водовози, кухарі, конюхи. Невдачі на Східному фронті підштовхнули командування Третього Райху до того, що гіві нерідко переводили в озброєні бойові чи поліційні підрозділи. Формували з них охорону і для концтаборів, і таборів смерти. Для цього влаштовували навчання у Травниках, тепер територія Польщі. Звідси й неофіційна назва таких охоронців – "травники".

Чи був серед них Іван Дем’янюк – питання відкрите. Він заперечував цей факт. Його обвинувачувані та радянська сторона (негласно) наполягали на цьому.

Суд у театральній залі

Справою Дем’янюка займався Відділ спеціальних розслідувань Міністерства юстиції США. Розгляд розпочався 1981-го. Через два роки Ізраїль попросив видати Дем’янюка. Це питання затягнулось ще на три роки.

Процес викликав розголос, подібний до того, який спричинила історія Адольфа Айхмана. Він був одним із керівників нацистської програми зі знищення євреїв. Після війни переховувався в Аргентині. Його викрали агенти Моссаду, відвезли до Ізраїлю, провели показовий суд і стратили.

03a.jpg
Іван Дем'янюк прибув на засідання суду щодо його депортації в Ізраїль. Клівленд, США, 12 травня 1983 року Фото: AP Photo

Слухання проводили в театрі – надто багато охочих взяти участь. Туди навіть возили школярів на екскурсії. Частина свідків впізнала в обвинуваченому лиховісного наглядача, відомого за красномовним прізвиськом "Іван Грозний". Адвокати наполягали, що не всі опитані навіть бачили його на власні очі. До того ж упізнання Дем’янюка часто з порушенням процедури проводили агенти американського Мін’юсту.

"Оборонець Дем’янюка, адвокат О’Коннор, поки що дивиться на справу процесу оптимістично, – писала діаспорна газета "Свобода". – Хоч він свідомий того, що процес в Ізраїлі, де атмосфера й упередженість до підсудного і до національностевої групи, до якої він належить, є велика, не може бути об’єктивний. Засоби масової інформації і публічна опінія будуть, без сумніву, по стороні прокуратури. Це дуже утруднюватиме оборонцям їхню працю".

03b.jpg
Дем'янюк у супроводі ізраїльських поліцейських і маршалів США, 2 лютого 1986 року. Фото: Національний фотоархів держави Ізраїль

Шибениця під вікном

Головним доказом стало вже згадане посвідчення із Травників. Його начебто передав ізраїльському судові американський мільйонер Арманд Гаммер. Деякі експерти вважали, що це – фальсифікат. Мовляв, до бланка доклеїли довоєнне фото Дем’янюка. Претензії були і до записів у документі. І персона Гаммера викликала підозру – він відверто симпатизував СРСР, товаришував із його лідерами, а свої статки заробив на напів темних оборудках з антикваріатом та коштовностями царської сім’ї.

Року 1988 Дем’янюка засудили до смертної кари. Суд визнав, що саме він – "Іван Грозний", зловісний наглядач нацистського табору знищення, кат, садист і вбивця.

04.jpg
Іван Дем’янюк в ізраїльській в’язниці, червень 1993 року Національний фотоархів держави Ізраїль

Іван сидів у в’язниці посиленого режиму біля Тель-Авіва. У тій самій камері або по сусідству чекав на вирок Адольф Айхман. Стіни були обклеєні іконками та листами підтримки від діаспорян. Подейкують, під його вікном звели шибеницю, на яку доводилося дивитися щодня. Адвокатові засудженого один з обурених відвідувачів процесу плюснув в обличчя кислотою, він ледь не втратив ока. Принагідно об’єктом для прокльонів стали всі українці, передусім націоналісти з діаспори.

Ситуація змінилася після падіння залізної завіси. Захист в’язня знайшов у щойно відкритих радянських архівах сенсаційну інформацію. У документах КДБ вказано, що насправді "Іван Грозний" мав прізвище не Дем’янюк, а Марченко. Є і фото. Той чоловік зовсім не подібний на бідолаху, який чекав на страту в тюремній камері.

Вбивця чи цап-відбувайло? 

1993 року Верховний Суд Ізраїлю одноголосно скасував винесений раніше вирок. Постановили: оскільки "Іван Грозний" достовірно – інша людина, Дем’янюка не можна карати за цим звинуваченням. А інших проти нього не висували. Українець повернувся до США, йому навіть поновили громадянство.

Але 2001-го почався новий процес. Дем’янюка знову позбавили громадянства і прийняли рішення про депортацію в Україну. Адвокати протестували – боялися, що на батьківщині до чоловіка можуть застосувати тортури. Через вісім років Німеччина погодилася забрати в’язня до себе.

Дем’янюку закидають знищення майже 30 тисяч в’язнів у концтаборі Собібор. Створено прецедент – особу судять не за її конкретні злочини, а за діяльність, яка сприяла функціонуванню злочинної установи.

04а.jpg
Іван Дем'янюк у своїй одиночній камері, червень 1993 року Національний фотоархів держави Ізраїль

12 травня 2011 року Баварський земельний суд оголосив вирок: п’ять років позбавлення волі. Зважаючи на стан здоров’я, йому дозволили перебувати в будинку для осіб поважного віку. Там він і помер у сні 17 березня 2012 року. Оскільки тривав розгляд апеляції, вирок не набув законної сили.

– Мій батько спочив у Бозі як жертва радянської та німецької брутальних систем, – заявив син обвинуваченого, Джон Дем’янюк-молодший. – Він любив життя, родину і людство. Історія доведе, що Німеччина використала безпомічного українського військовополоненого як цапа-відбувайла, аби перекласти на нього провину за вчинки нацистів.

04b.jpg
Іван Дем'янюк під час судового засідання в Німеччині, Мюнхен, 4 травня 2011 року Фото: afp.com

Справа з багатьма невідомими

Процеси над Дем’янюком викликають надто багато питань, навіть якщо абстрагуватися від його особи. Як розділити відповідальність однієї людини й тоталітарної машини, коліщатком якої вона була? Де межа між розумінням та засудженням конкретних життєвих виборів в умовах жорстокого воєнного протистояння? Які докази визнавати достатніми для притягнення до відповідальности та чи можна притягати до неї без строку давности? Чи правомірно узагальнювати провини окремих людей та переносити їх на цілі нації чи соціальні групи? Чи можливо приймати беззастережно докази, що надала зацікавлена сторона?

05.jpg
Обкладинка однієї з багатьох публікацій, присвячених судовому переслідуванню Дем’янюка Фото: press.princeton.edu

Центрально-Східна Європа у Другій світовій війні виявилася ареною для кривавих боїв та безжальних злочинів. Мільйони стали жертвами бойових дій, репресій, голоду, епідемій. Відповідальність за це поніс малий відсоток винуватців. Хтось загинув до суду, комусь індульгенцією стала належність до переможців. Але навіть ті, кого затримували й судили, далеко не завжди опинялися на в’язничних нарах чи шибениці.

СРСР і західні союзники радо приймали німецьких науковців, якщо вони могли допомогти в нарощуванні їхнього потенціалу. Перепоною не були ані належність до СС, ані причетність до нелюдських експериментів. Нерідко судові процеси видавали доволі поблажливі вироки військовим злочинцям. Достатньо подивитися на біографії вцілілих учасників Ванзейської конференції 1942 року. Тієї, де було ухвалено "остаточне вирішення єврейського питання". Німців, які служили охоронцями та наглядачами в тих самих таборах смерти, після війни засудили на незначні терміни ув’язнення.

Озвучені вище питання не вирішені де-факто і в Україні. Відсутні і компроміс у суспільстві, і виважена наукова оцінка. Можливо, добре, що спочатку документальний серіал про Івана Дем’янюка зняли американці. Українцям складно бути безпристрасними, говорячи про події 80-річної давности. Надто болючі ще ті рани. Тим паче, окупація, військові злочини, колабораціонізм для нас – не лише рядки в підручнику. Це – наші сьогоднішні новини.

Схожі матеріали

Auschwitz1.jpg

Найсумніша екскурсія на світі. Аушвіц-Біркенау

Вшанування рабина Рему, Старе єврейське кладовище в Кракові, 1931 р.

Криваві квіти. Спогади про винищення євреїв на Галичині

Оголошення про збір євреїв

На Дніпропетровщині тривають пошуки місць масових розстрілів євреїв під час Другої світової війни

400px-Щукін_В.В.jpg

У Миколаєві затримали підозрюваного у вбивстві дослідника Голокосту Володимира Щукіна

60b8d048b45ea.jpeg

Документальний фільм українського режисера про Бабин Яр покажуть на кінофестивалі у Каннах

b4a1e65-3-illenka-melnykova-44 (1).jpg

Приміщення державного комплексу “Бабин Яр” віддають в оренду “приватному російському проєкту”

1bcb2c0-219404226-1267820080315625-4541521231622906198-n.jpg

Дослідники Меморіалу Голокосту “Бабин Яр” оцифрували понад мільйон документів

received_584509485909409.jpeg

США повернуть Україні артефакти, викрадені у євреїв під час Голокосту

Бабин яр.jpg

У школах змінять підхід до вивчення історії Голокосту та війни