Криваві квіти. Спогади про винищення євреїв на Галичині

12:27, 27 січня 2021

Ярмарок у містечку Снятин Станіславівського в-ва, 1930-ті рр.

“Воно нарвало, бідацтво, то дівчатко, такі квіти, що в нас називали “блавáти” – сині квіти, волошки. Нарвало волошок і несло німцеві. А він з автомата її вбив, маму, а потім і тата”, – згадує Марія Поліщук, 1936 року народження, зі села Бистриця, що в нинішньому Дрогобицькому районі. Її подругу звали Рута. Дівчинку разом із батьками розстріляли під час Голокосту.

popeliukr.jpg

Роксолана Попелюк

історикиня

Із приходом німецьких військ Галичина стала територією нацистських “акцій зачистки” серед єврейського населення. Упродовж першого тижня німецької окупації у Львові внаслідок погромів вбили 6000 євреїв. А після приєднання Дистрикту Галичина до Генерал-губернаторства почалося планомірне знищення євреїв за директивами, які розробили нацисти.

Крайній зліва єврей Янкель Дуда
Крайній зліва єврей Янкель Дуда, с. Нижній Вербіж Коломийського п-ту Станіславівського в-ва, 1930-ті рр. З архіву проекту "Локальна історія"

“Тоді, знаєте, так не було різниці”

Марія Поліщук усе життя прожила в рідній Бистриці. Товаришувала з Атеною Пашко, яка теж походила звідти, – поетесою, дружиною В’ячеслава Чорновола.

Пані Марія пам’ятає, що взаємини українців з євреями в селі були хорошими – як і в більшості тогочасних сіл Галичини. Довгі роки юдейська та українська спільноти мирно проживали разом, поважали свята одні одних, а їхні діти відвідували спільні шкільні заняття.

– Я з тою єврейкою Рутою бавилася, а мама її мала німецьке коріння, вона всім помагала, в кого що боліло, чи голова, чи що, знала що дати. Не таблетки, а зілля… Всі до неї йшли, до тої Матиски… Потім прийшли німці і почали ловити тих євреїв… І та мама довела, що вона має німецьке коріння, а їй сказали: “Тебе відпускаєм, а дочка і чоловік будуть розстріляні”. А вона каже: “Якщо дочка і чоловік, то розстрілюйте й мене” – і їх всіх розстріляли…, – пригадала Марія Поліщук.

Українці згадують, що всім жилося мирно.

– Коло мене в школі сиділа Цотинберг, жидівка. Була гарна жидівочка, але калічка на руку, та дуже добре вчилася… Ми добре жили. Тоді так не було, знаєте, різниці, – розповіла Марія Чучуй, членкиня ОУН, про взаємини з євреями в селі Мшана колишнього Львівського повіту.

“Нами розчиняють, а вами замісять”

Із початком німецької окупації мирні часи для євреїв закінчилися.

Зі спогадів наших респондентів, іще до приходу німців ширився поголос про наближення гоніння і вбивств. Знали про це навіть школярі. Жартували на власний манір.

З Роздолу прийшли жиди, пам’ятаю, єден Лейба, єден Шульман, – а вони збирали фасолю, куделю… А хлопці такі (старші, може, 7-й, 6-й кляс) гукали: “Тікай жиде, бо Гітлер іде!”. Але ще так гий польська була, – згадувала Марія Панчак, 1928 року народження, зі села Надітичі в минулому Жидачівського повіту.

Самі ж юдеї застерігали місцевих українців: їм теж треба боятися німців. Від села до села переповідали, що коли євреїв вивозили до ґетто, вони казали фразу: “Нами розчиняють, а вами замісять”.

Як їх везли, то ми там вилетіли. Їх ловили. Жидів везуть – вона кричить, та Байва (Ім’я. – Ред.). Вона була в магазині і маму добре знала: “Пані Волінова, пані Волінова, ми на розчину, а ви будете на заміс!”. Боже! Я ті слова пам’ятаю, як вона кричала, – згадувала Ірина Бернадська, 1927 року народження, зі села Зашків колишнього Львівського повіту.

Вона казала бабі моїй: “Яцихо, нами, – каже, – розченєють, а вами замісять”, – та сама фраза лунає в розповіді Євдокії Лопатнюк зі села Гвіздець що належало до Коломийського повіту. У селі в міжвоєнний період із майже 3000 жителів 1500 були євреями. 

“Пізніше їх всіх порозстрілювали”

Від осени 1941 року в різних містах Галичини почали створювати ґетто, у яких утримували євреїв. 

Згадує Михайло Філь зі Самбора: 

По місті стріляли кажду п’ятницю. Спеціальна група приїздила зі Львова і розстрілювала жидів. Розстрілювали повністю, а пізніше зробили ґетто. Навіть пам’ятаю, вивели нашу школу. І коли наших десять хлопців розстріляли, з тюрми вивели, – в тому місці, де тепер є “Кобзар” побудований, там розстріляли. І німець підійшов, вивів нашу школу всю, щоб ми дивилися. І по всіх чотирьох углах стояли німці з карабінами. І німець підійшов до нас і сказав “Ми мусимо з бандитати кінець робити”.

Панові Михайлу запам’яталося і ґетто:

– Ґетто було  якраз за Дністром… Там була жидівська біжниця… Жиди мали свою команду і своїх поліцаїв, “юденрат”, – то так, як німці вибрали, такі були прислужники німецькі. Вони дуже добре знали німецьку мову, кожен жид знав, спільна мова була… Пізніше їх всіх порозстрілювали.

“Була така трагедія, я сам бачив на власні очі”

21 вересня 1939 року начальник безпекової поліції Райнгард Гейдріх написав секретне повідомлення. У ньому йшлося про створення ґетто та рад старійшин (юденратів) із шанованих і впливових євреїв. Цей орган виконував німецькі накази, йому підпорядковувалися всі члени громади. Перший юденрат в Галичині виник у липні 1941 р. в Тернополі.

Згодом створили “єврейську службу порядку” (“єврейську поліцію”), яка мала забезпечувати лад всередині ґетто. Всі євреї носили на руках пов’язки зі зображенням шестикутної зірки та мали виконувати трудову повинність.

Зробили ґетто тут, у Бібрці, і всіх тих євреїв – в те ґетто. І в 42-му році, літом, тих всіх євреїв вивезли. Пішки до залізнодорожної станції є шість кілометрів. Їх вивезли всіх на вагони і повезли, не знаю куди вони їх повезли. А ще трохи лишилось тих євреїв… Бо вони поховалися… Їх всіх повилаплювали. Є таке село Волове, там, ну, може, чоловік 400 – їх там всіх розстріляли, – згадував Йосип Патецький, 1927 року народження, із Бібрки. У місті тоді жило 2000 євреїв.

Зі слів пана Йосипа, місцевих юнаків змушували копати розстрільні ями.

Потім ще, на останок, вже було чоловік 50, можна сказати, що сі лишили були… Гет їх везли через нашу вулицю. Тут був такий піскокар’єр в кілометрі від нас. І от наших хлопців, от таких, як я, – нас полапали і ми ходили і копали ями… Ми там викопали яму, а через 3–4 години привезли тих євреїв… Вони роздівалисі, лізли в яму, лягали сами, лицем до землі, а вони зверха їх розстрілювали, а ми бачили… Потім то сі скінчило, тую всю одежу, всьо що було, вони там шукали за золотом, – бо вони мали багато золота… Тоді то забрали, нас закликали і ми то всьо загорнули. О то була така трагедія, я сам бачив на власні очі…, – згадував Йосип Патецький.

“Забрала дітей і трошки ховалися в нас”

– Їх гонили в ті ґетти і їх там тримали. Я навіть пам’ятаю одне ґетто було, як ми до школи бігли і вони так бідні просилися хліба, через ґрати так руки простягали. Ми що мали до школи, що мама дала – і там дали. Бо нам шкода дуже було дітей, – розповідала Галина Гебра, свідок ґетто у Сяноцькому повіті Підкарпатського воєводства.

Переховувати євреїв чи допомагати їм втекти – було дуже небезпечною справою. За це нацисти могли розстріляти всю сім’ю.

– Під час окупації ту в нас ґетто було в 41-му році… Приходила до нас єврейка з дітьми,  і забрали їх в ґетто. А дівчата повтікали з тих ґетто, то були в нас ті дівчинки. Тут через дорогу, близько, навіть ось тут по сусідству,  жив такий, як би, німецький поліцай і хотів їх забрати в ґетто. Але мама вмішалася, каже: “Нє, то мої діти і я їх не віддам”... Забрала тих дітей і вони трошки ховалися в нас. Потім, вже як прийшли освободили, то дівчата пішли, забрали їх в дитячий будинок. Потому вони вчилися у Львові, – згадувала Ірина Савицька. Її матері за переховування двох єврейських дівчаток присвоїли звання “Праведник світу”, вже посмертно. Цю нагороду дають громадянам неєврейського походження, які в часи Голокосту врятували життя євреям.

Загалом єврейська організація Яд Вашем визнала героями 2573 українців. Серед відомих праведників був також священник Омелян Ковч.

Вшанування рабина Рему, Старе єврейське кладовище в Кракові, 1931 р.
Вшанування рабина Рему, Старе єврейське кладовище в Кракові, 1931 р. Джерело: szukajwarchiwach.gov.pl

“І довго-довго земля ще рухалася”

Загалом під час Голокосту на Галичині вбили приблизно 495–610 тисяч євреїв.

– Ми йдемо на роботу – дивлюся, гонять людей, босих дітей. Так-во, штиками пробивають – погнали їх. То вже березень місяць, холодно, – в нічних сорочках, Боже мій. Так вигнали під гору, такий во схил. Пішли поліцаї по селі, взяли лопати, копали яму, де були дерева, там зрубували. Роздівалися догола, і їх стріляли так автоматною чергою. І то так довго-довго ще та земля так рухалася, – розповідала Марія Гудз, 1927 року народження, про вбивства євреїв у селі Коростенко, що нині у складі Польщі.

Деяким галицьким євреям усе ж вдалося врятуватися – переважно дітям.

– Ми жидівочку мали вдома, дівчинку, Люся називалася… Родичі ховалися в лісі, мали криївку... А той жид тата знав добре. І він прийшов і каже: "Палівода, заберіть тую дівчину до себе, вона замерзне або пропаде, або хтось кине гранату і ми всі погинемо – може, вона хоть виживе". І тато забрав, вона була в нас. Така дуже красива була дівчина, – пригадувала Ганна Левенець зі села Осталовичі колишнього Перемишлянського повіту.

Євреїв вбивали практично на всій території Галичини. Люди ставали свідкам загибелі людей, які жили з ними по сусідству, яких вони добре знали. Дослідники зібрали чимало спогадів очевидців тих трагічних подій. Значна частина розповідей опублікована на нашому YouTube-каналі.

Документальні свідчення мають важливе значення для розуміння історичних подій. А також для того, щоб подібне ніколи не повторилось.

 

Єврей продає овочі на ринку в  м. Мукачево, Підкарпатська Русь, друга половина 1930-х рр.
Єврей продає овочі на ринку в м. Мукачево, Підкарпатська Русь, друга половина 1930-х рр. Джерело: myshtetl.org
0111__Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg
Самуель Хайферман (Шама), 1861 р. н., мешканець містечка Печеніжин Коломийського п-ту Станіславівського в-ва. З архіву проекту "Локальна історія"

Схожі матеріали

Auschwitz1.jpg

Найсумніша екскурсія на світі. Аушвіц-Біркенау

600.jpg

А хто твій сусід насправді? Ким був Іван Дем'янюк

Оголошення про збір євреїв

На Дніпропетровщині тривають пошуки місць масових розстрілів євреїв під час Другої світової війни

400px-Щукін_В.В.jpg

У Миколаєві затримали підозрюваного у вбивстві дослідника Голокосту Володимира Щукіна

60b8d048b45ea.jpeg

Документальний фільм українського режисера про Бабин Яр покажуть на кінофестивалі у Каннах

b4a1e65-3-illenka-melnykova-44 (1).jpg

Приміщення державного комплексу “Бабин Яр” віддають в оренду “приватному російському проєкту”

1bcb2c0-219404226-1267820080315625-4541521231622906198-n.jpg

Дослідники Меморіалу Голокосту “Бабин Яр” оцифрували понад мільйон документів

received_584509485909409.jpeg

США повернуть Україні артефакти, викрадені у євреїв під час Голокосту

Бабин яр.jpg

У школах змінять підхід до вивчення історії Голокосту та війни