Едіт Еґер: "Навіть за найскрутніших обставин людина все-таки має вибір"

12:51, 17 січня 2024

кавер_аушвіц_1800_400.jpg

Едіт (Еді) Еґер не з чужих розповідей знає, як це жити з постійним відчуттям небезпеки. Єврейка з міста Кошице в юності мріяла стати танцівницею і потрапити до олімпійської збірної з гімнастики. Натомість опинилася в концтаборі Аушвіц. Сьогодні Еді — докторка психології, визнана лекторка, авторка книг "Вибір. Прийняти можливе" та "Дар. 12 уроків, які врятують ваше життя". Живе у США. Стежить за новинами з України, вболіває за нас і нашу боротьбу з агресором.

Катерина Міхаліцина.jpg

Катерина Міхаліцина

письменниця, перекладачка

Edith-Eva-Eger

Едіт Еґер

Фото: wikipedia.org

Про вміння жити теперішнім і внутрішню силу

Я розповідаю те, що пережила. Ніколи нічого не вигадую. І тому звертаюся до вцілілих, а не до жертв. Те, що нас спіткало, сталося не з нашої волі, ми такого не сподівалися. Ніхто з нас не був готовий. У такій ситуації важливо змістити для себе фокус із запитання "Чому я?" на "Що тепер?". Адже ми живемо лише в теперішньому. Думки про те, як ми могли би вчинити й чи могло би щось скластися інакше, ніж є, належать минулому. А минулого не повторимо. Натомість варто намагатися прожити кожну мить і вціліти наступної, бо далі ми сягнути не здатні.

Коли я прокидалась о 4-й ранку в Аушвіці і ставала в шеренгу разом з іншими дівчатами, то не знала, чи переживу той день. Ідучи в душову, ми не знали, поллється на нас вода чи піде газ. Сьогодні, у час війни, життя може здаватися вам нестерпним. Та прошу вас пам’ятати: навіть за найскрутніших обставин людина все-таки має вибір. І може плекати надію посеред найглибшої пітьми й хаосу. Може жити і працювати цієї миті, а потім наступної, цієї години, цього дня, не забігаючи далеко вперед, переконуючись, що страждання гартують нас. Зміцнюють нас. Особливо жінок. Думайте про себе не як про сильну жінку, а як про жінку зі силою у собі. Силою, яка лине з вашого нутра, і ніхто не здатен її у вас відібрати.

Bundesarchiv_B_285_Bild-04413,_KZ_Auschwitz,_Einfahrt

Концтабір Аушвіц, 1945 рік

Фото: wikipedia.org

Про відмінність реакції та обміркованої відповіді на щось

Важливо не те, як ви реагуєте на ту чи іншу ситуацію, а те, як ви відповідаєте на неї. Між реакцією та відповіддю є суттєва різниця. Коли ми реагуємо на щось, то часто не думаємо, діємо автоматично. Тебе вдарили — і ти б’єш у відповідь. Це не вихід. Щоб навчитися відповідати, доведеться спершу навчитися слухати та співпереживати, інколи навіть просити: "Розкажи мені більше, якщо маєш на це достатньо часу". Навчитися розуміти іншого — ось що важливо. Та найважливіше — навчитися обмірковувати власні рішення. Зважати на те, як і про що думаєш. Щоразу, перш ніж висловитися, запитуй себе: чи те, що я хочу сказати, потрібне? Чи воно важливе? І найголовніше — чи це для мого добра та добра інших? Якщо ні, то й говорити не варто.

Думки можуть змінювати хімічні процеси в усьому тілі. Ви прокидаєтеся вранці, йдете до ванної, дивитесь у дзеркало — те, як ви говоритимете до себе, теж багато важить. Не кажіть "Я ніколи…" або "Я завжди…" — це формули абсолюту. Повторюйте собі таке: "Щодня й за кожної можливости я ставатиму кращою/кращим", "Щодня й за кожної можливости я ставатиму сильнішою/сильнішим". Страждання гартують людину.

Едіт, до війни

Едіт Еґер до війни займалася балетом

Фото: readersdigest.co.uk

Про те, чому важливо бути собі "хорошою мамою"

Ось що варто собі сказати: усе це — війна, окупація, знищені міста — мені не до вподоби. Це несподівано, несправедливо і (саме "і", а не "але") тимчасово. Я зможу це пережити, тому що страждання гартують людину.

Пам’ятайте: ви — не жертви. Вас хочуть перетворити на жертв, але це не те, ким ви є. Це те, що вам нав’язують. Треба діяти на випередження з того місця, де ви зараз є, щоб не дозволити ворогові обернути вас на жертву, стати головним у вашому житті. Нагадувати собі, що будь-які скрутні обставини — скінченні. Ви вцілієте. Не можна втрачати надії.

Водночас треба бути дуже уважним, щоб і самому не перетворитися на кривдника. Берегти себе, піклуватися про себе й не загрузнути у стані жертви. Змінити іншу людину ви не в змозі, зате змінити своє ставлення, змінити свій фокус уваги — цілком. Так ви стаєте кращою мамою чи батьком самому собі. Кажіть собі: "Так, мені не подобається те, що відбувається. Але я роблю все, що в моїх силах, аби себе зберегти". Визнайте, що ваші можливості обмежені. Дійте в рамках цих обмежених можливостей. Будь-яке обмеження може стати шляхом до розширення зони комфорту.

Эдит (на коленях у матери) с родителями и сестрами Магдой (в центре) и Кларой.

Едіт Еґер (сидить на колінах матері) з батьками і сестрами

Фото: readersdigest.co.uk

У світі є чимало страшного зла. Проте людина завжди має вибір, як діяти у відповідь на зло. Власне, діяти, а не реагувати. Якщо я зроблю те чи те, то зміцнію чи почуватимусь спустошено? Ось на що варто зважати, щоб бути собі хорошою мамою. Віднайти в собі внутрішню дитину, яка плаче від страху та зневіри, і сказати їй: "Не бійся, я тут, я з тобою". Самотність лякає і виснажує. Знайшовши опору в собі, ви зможете стати опорою для інших. Для власних дітей, які дивляться на батьків як на найперший приклад взаємодії зі світом. Вчаться від нас, наслідують те, як ми чинимо, а не що говоримо. Коли дитина бачить матір, яка заклопотана тим, що робить добро — спершу для себе, хай і невеличке, от хоча б руханку, відтак для інших, — то її світ міцнішатиме.

Українці сьогодні дуже обмежені в засобах, які можуть слугувати рятівними соломинками чи провідними зірками. Та все ж вони є. Вам потрібно зробити все, щоби їх помітити та розпізнати. Не варто при цьому бути перфекціоністами, адже тоді вам захочеться прокрастинувати, сказати собі: "Я подумаю про це завтра". Не відкладайте пошуків того, що може додати вам силу і змогу триматися. Живіть теперішнім. Визнання обмежености свого ресурсу дуже важливе на шляху до загоєння ран. Історія має звичку повторюватися, нам варто враховувати це й робити деякі висновки. Та інколи найбільше, що ми можемо, — це залишатися людьми в рамках наших можливостей. Бути добрими до себе.

Про силу співпраці 

Я ніколи не запитую "Чим можу допомогти?", а запитую "Чим можу послужити вам?". Перше запитання мовби вивищує тебе над іншою людиною. Ні, я не допомагаю нікому, а сподіваюся опинитись поруч потрібної миті. Люди повинні вміти домовлятися і йти на компроміс. Не можна лише давати або нескінченно брати: хтось дає, а хтось бере, а потім навпаки. Уміння домовлятися унеможливлює відчуття, що хтось когось використовує. До того ж мудрість інколи надходить до нас із несподіваних джерел. Так, моя дворічна донька буквально вчила мене, як жити у США — розмовляти англійською, їсти арахісове масло тощо.

2

Едіт Еґер з донькою Маріанною, Нью-Йорк

Фото: readersdigest.co.uk
1

Едіт Еґер, кінець 1950-х років

Фото: readersdigest.co.uk

Як я вже казала, ми не можемо змінити світу довкола нас, але можемо змінити себе. І тут важливо враховувати велику силу співпраці. Саме вона має прийти на зміну суперництву чи домінуванню. Підтримка, пліч-о-пліч тут і тепер — це все, що ми мали тоді, і все, що маєте ви тепер. Тож варто віддавати перевагу співпраці, а не конкуренції чи домінуванню. Виходимо з принципу: я не краща/кращий за інших, але й не гірша/гірший. Ми в ситуації, якої не планували та якої не можемо змінити. Вона нам не подобається, у ній незатишно та боляче, і все ж – це не назавжди. Тому що все у цьому світі не назавжди.

Про гнів як крок до зцілення

Гнів — це, безперечно, одна з емоцій на шляху до зцілення. Потрібно визнати свій гнів: те, що зі мною сталося, несправедливо та болісно. Потрібно пройти крізь нього. Пережити його.

Коли я прийшла в терапію, то просила свого психолога просто сісти на мене і тримати доти, доки не відчую злість. Я не вміла злитися і випускати гнів назовні. Приховувала його, тамувала в собі. Але депресія має свою протилежність — експресію. І вона важлива. Те, що виривається назовні, не здатне зашкодити вашому тілу. Те, що в ньому застрягає, може його отруїти.

Коли відчуваєш приплив люті, то саме час записати всі свої страхи. Гнів приходить зі страхом. Гнів заступає собою безліч емоцій, але найсильніша з-поміж них — страх. Так, тривога там теж є. Але тривога — відчуття химерне, як такої її не існує, вас просто атакують тривожні думки. А думки, як ми вже говорили, можна змінити. Змінюючи спосіб думання, ви змінюєте поведінку.

3

Едіт Еґер (у центрі) зі своїми сестрами Магдою і Кларою

Фото: umoloda.kyiv.ua

Позитивне мислення нічого не означає, якщо воно не підкріплене позитивними вчинками. Можна виправдовувати себе буцім "Я роблю те то і те", а насправді не робити нічого, прокрастинувати, гаяти час. Я раджу людям активно взаємодіяти зі самими собою, але при цьому бути реалістичними у своїх очікуваннях. Можна без кінця тривожитися і переживати, але ж ми вкрай нечасто переживаємо, що станеться щось хороше! Почуття провини належить минулому, а хвилювання спрямовані в майбутнє. Тим часом ми маємо лише цю мить, у якій ми є.

Я живу нинішнім днем. Ранкове проміння сонця — неповторне, наступного ранку воно буде іншим. Я вже досягла схилку літ і дуже дбайливо ставлюся до того, якою мене запам’ятають. Хочу, щоб мене запам’ятали як людину, котра подбала про дітей та онуків. Бо саме ми даємо їм досвід піклування про себе і світ навколо.

Про подолання страху та найголовніші в житті стосунки

Щоб допомогти іншому здолати страх, потрібно спробувати проникнути в його шкіру й побути там поруч. Можна сказати: "Я не знаю, що ти зараз відчуваєш, але не певна, що якби опинилася на твоєму місці, то змогла би впоратися так само добре. Здається, тобі так багато вдалося". Наголосити на тому, що людина може, що вона робить добре. Насамперед — для себе. Вибудувати позитивну опору: ти тут, ти жива, не замордувала себе, була сама собі хорошою мамою. Стосунки з собою — найголовніші, вони триватимуть до скону. Всі інші стосунки — скінченні.

Про структурування часу

Прокидаючись вранці, я вирішую, як хочу почуватися, коли знову вкладатимусь у ліжко. Ставлю собі мету. Обираю те, на чому хочу зосередитися. Вибудовую своєрідну лінію, перелік пріоритетів, які допоможуть мені досягнути мети. Називаю це стрілкою, яка вказує мені напрямок руху. І таку стрілку має кожна/кожний з нас. Адже ми керуємо тим, що думаємо, що відчуваємо і як поводимось. Для кожного з нас доба має 24 години — питання в тому, як ми структуруємо наш час. Чи знаходимо його для себе, для коханих і дітей. Свій час потрібно розподілити так, щоб увечері почуватися задоволеною/задоволеним. Коли я думаю про себе на смертному одрі, то не хочу нарікати, що робота, шлюб тощо — все було не так. Не хочу докірливо запитувати, що доброго зробив для мене світ. Натомість сподіваюся з приємністю згадати, що мені вдалося зробити для інших. Зокрема дати їм вибір. Щобільше виборів ми маємо, то менше почуватимемося жертвами.

Про прощення як найбільший подарунок собі

Прощення не має нічого спільного з формулою "Я прощаю тобі за те, що ти вчинив мені". Прощення — це найбільший дар собі самому. Це вміння відпустити ненависть, яка, спричинена ворогом, оселилася в мені. Звільнення від неї. Тому що страх і любов не можуть співіснувати. І, звільняючи себе від ненависти, якою прикривається страх, ми даруємо собі найкращий подарунок: простір для любови.

Схожі матеріали

Natalka Rymska.jpg

“Коли я читала це вперше, на голові ворушилося волосся”, – перекладачка Наталка Римська

Вшанування рабина Рему, Старе єврейське кладовище в Кракові, 1931 р.

Криваві квіти. Спогади про винищення євреїв на Галичині

600.jpg

А хто твій сусід насправді? Ким був Іван Дем'янюк

600+.jpg

Великомостівська синагога – пам’ятник жертвам Голокосту. Золота галицька провінція

600.jpg

Венді Лавер: "Геноцид – це злочин над злочинами"

Iryna Maksymiv.jpg

Врятувати 16 душ: про родину Саїк – праведників світу з Тернополя

600.jpg

“Коли б зі мною щось сталося”. Розстріли перемишлянських євреїв в урочищі Березина

600.jpg

Пам’ять землі: Бабин Яр Івана Дзюби

9

Киянин, який створив фотосимвол Голокосту