Найсумніша екскурсія на світі. Аушвіц-Біркенау

09:00, 26 січня 2021

Auschwitz.jpg

"Фабрикою смерти" називали нацистський концтабір Аушвіц-Біркенау, розташований неподалік польського містечка Освенцим. Протягом 1940–1945 років тут знищили 1,3 мільйона осіб – переважно євреїв, а також ромів, поляків, українців. Звільнивши від нацистів, табір не зруйнували – на цьому наполягли вцілілі в’язні. Тепер тут діє меморіальний музей. Щороку його відвідує близько двох мільйонів людей.

shved.jpg

Ольга Швед

журналістка

Едукаторка Урсула

– Ми не обирали такого сусідства, – кажуть жителі Освенцима в численних інтерв’ю. Назва їхнього 40-тисячного містечка дотепер асоціюється із нацистським табором смерти. Він займає 500 гектарів і є одним із найбільших у світі об’єктів пам’яті Другої світової війни.

Освенцим розташований за 50 кілометрів від Кракова. Щогодини між населеними пунктами курсує автобус. Біля адміністративного входу до музею є просторе парковання, ресторан, камери схову, вбиральні, зали очікування. Час і мови екскурсій розписані на сайті. Української немає. Російська – раз на день, об 11:00. Квитки вартістю 50 злотих – трохи більше 300 гривень – треба купувати заздалегідь. Можна погуляти й безкоштовно, але тільки вранці та без гіда. Заборонено брати з собою продукти й сумки, навіть маленькі. Фотографувати дозволяють, але не всюди.

У нашій групі – тридцятеро осіб. Переважно молодь, декілька пар. Українців – третина. Двоє із Кропивницького, решта – із Західної України. Усім роздають навушники. Попереду – група французів, позаду – британці. Якщо попередня екскурсія затримується, ми змушені чекати своєї черги.

– Воліємо називатися просвітителями або едукаторами, а не гідами чи екскурсоводами. Музей називаємо місцем пам’яті, – представляється Урсула. – Цієї подорожі ви ніколи не забудете. Ваші ноги будуть ступати по місцях, де за годину вмирали тисячі людей, де падали й гинули від голоду діти. На цих 500 гектарах – не так багато метрів, на які б не стікала кров. Ви побачите, на що здатна людська жорстокість і наскільки сильною буває жага до життя.

Урсула – невисока струнка сивоволоса жінка. Полька, працює в музеї 30 років. Її фото на бейджі – досі чорно-біле. В Україні була торік – їздила в Дніпро на міжнародний форум-зустріч гідів.

Auschwitz20.jpg
Вхід на територію табору. Напис на воротах Arbeit macht frei – "Праця робить вільним" Фото: Ольга Швед

"Запам’ятайте, де лежать ваші речі"

Екскурсія починається біля сумнозвісних воріт із гаслом Arbeit macht frei – "Праця робить вільним". Сюди до табору потрапляли в’язні. "Заходиш через ворота, а виходиш з димом із крематорію", – сумно жартували.

Концтабір заснували 1939 року, коли нацисти окупували Польщу. Він зайняв збудовані дещо раніше казарми. Сьогодні "Аушвіц 1" – це приблизно 30 будинків, колишніх бараків та адміністративних приміщень, кухні. Навколо – колючий дріт. У десятьох спорудах розмістили експозиції – документи, фотографії, інформаційні стенди, речі в’язнів.

Заходимо в перший блок. Урсула показує за склом гори бляшаних банок з-під газу "Циклон Б". До війни таким нищили комах і гризунів. А в Освенцимі його жертвами стали люди. Перше випробування газу провели 3 вересня 1941 року у блоці № 11 на радянських військовополонених, які не мали сил працювати. Вони померли не одразу – мучилися добу. Тоді кількість газу збільшили. Тест визнали успішним. Один із бункерів переобладнали: під землею розташували камери для отруєння, вгорі – печі, щоб спалювати трупи.

В’язням говорили: "Ви приїхали з дороги, треба продезінфікувати одяг і речі, помитися. Заходьте всі в душ". Просили запам’ятати, де кладуть речі, щоб потім забрати. Двері щільно закривали й подавали газ. Через 15–20 хвилин всі гинули. Тіла спалювали.

Арештантам нашивали на роби геометричні фігури різних кольорів. Євреї носили шестикутну зірку, політичні в’язні та радянські полонені – червоний трикутник, роми – чорний, гомосексуалісти – рожевий, свідки Єгови – фіолетовий. Решту позначали зеленими трикутниками.

Auschwitz02.jpg
Товарний вагон, в якому перевозили в'язнів Фото: Павло Ардан

Дві тонни жіночого волосся

Перед входом до блоку № 5 Урсула просить особливо вразливих зачекати на вулиці. Дві жінки залишаються. Решта йдуть вузькими коридорами. Повітря затхле. У навушниках чути Урсулине дихання – вона піднімається на другий поверх.

– Табір був прибутковим підприємством, – продовжує вона. – Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер пишався: щомісяця "Фабрика смерти" приносила до державної скарбниці 2 мільйони марок. Два бараки виділили, щоб зберігати коштовності. В’язні називали їх "Канадою" – так уявляли далеку багату країну. Щодня у прибулих до табору євреїв вилучали майже 12 кілограмів золота. Його переплавляли на злитки. Прикраси сортували. Забирали одяг, особисті речі. Із волосся, що зістригали з трупів, шили матраци, перуки, килими. Навіть попіл із газових печей продавали як міндобриво для землі.

Наша група заходить у просторий зал. З обох боків за склом – 110 тисяч пар взуття. Гори чобіт, черевиків, босоніжок на підборах. Окремо складені зовсім крихітні дитячі черевички. Далі – приміщення з валізами, посудом, 40 кілограмів окулярів. Є милиці, штучні кінцівки, залізні корсети.

Найстрашніша кімната – з жіночим волоссям. Його тут більше двох тонн.

Чотириметрові гори різнокольорового волосся, яке зістригали з уже мертвих жінок. Експонати за склом, але відчувається сморід чи то мокрої шерсти, чи то шкіри.

– Відголоски тих часів знаходимо й тепер, – оповідає Урсула вже на вулиці. – Під час ремонту в одній зі сторожових веж між балками знайшли механічний годинник. Імовірно, належав охоронцеві. Якщо його накрутити, працює. Раз на 6–8 років ми перебираємо все взуття в експозиційному залі – чистимо, ремонтуємо, витираємо від пилюки. Знаходимо там гроші, діаманти, каблучки, старі газети (їх використовували як підкладки).

Auschwitz5.jpg
Валізи в'язнів Фото: Ольга Швед

Почути відомі прізвища

Спочатку табір складався із 20 будівель. Потім з’явилося вісім нових корпусів, а до старих добудували поверхи. Всього Аушвіц охороняло приблизно 6 тис. осіб. Охоронці вважали в’язнів представниками нижчої раси. За найменший проступок розстрілювали. Для цього існувала спеціальна "стіна смерті" – бетонна стіна між двома бараками, вкрита звукоізоляційним матеріалом. Тепер там лежать вінки та квіти з чорними стрічками.

– Два дні тому тут покладала квіти Ангела Меркель, німецька канцлерка. Вона вперше тут відколи обійняла посаду. Ще були Папи Римські, президенти та королі, – каже Урсула.

– А німцям таку саму екскурсію проводять? Так само все розповідають? – запитує чоловік із нашої групи. На вигляд років 30, у яскраво-салатовій куртці. Його дівчина кладе до стіни червону троянду.

– Таку саму. І вони так само плачуть, як і ви. 

Берлін дає кошти, щоб сюди привозили старшокласників. Вони повинні знати про це місце, щоб більше ніколи таке не повторилося. Ставлять багато запитань про нацистів. Бояться почути відомі прізвища.

Ліворуч від стіни – вікна табірної лікарні-барака № 10. Тут професор Карл Клауберґ проводив над єврейками експерименти зі стерилізації, а доктор Йозеф Менгеле досліджував генетику дітей-близнюків і дітей із фізичними вадами. У блоці № 11 ув’язнені відбували покарання у стоячих клітках. Одну розібрали, щоб можна було роздивитися зсередини. Клітка схожа на комин, стіни вологі та слизькі. У таких проводили до кількох тижнів. Більшість там і помирала.

Auschwitz01.jpg
Крематорій у таборі Фото: Павло Ардан

Тут добре родить городина

Року 1942 кількість в’язнів сягнула 20 тисяч. Нацисти звели ще один табір Біркенау – в селі Бжезінка, за 3 кілометри звідси. Тепер туди щопівгодини курсує безкоштовний автобус. У Біркенау не було адміністративних будівель – тільки бараки, чотири газові камери і стільки ж крематоріїв. Там тільки знищували.

Їдемо вздовж колії – це розвантажувальні платформи. Щодня сюди прибували потяги з євреями. Їх ділили на чотири групи. Жінок, дітей, старих і немічних одразу направляли в газові камери. Сильніших – працювати на індустріальні фабрики. Близнюки та карлики цікавили Йозефа Менгеле. Гарних жінок офіцери забирали в прислугу.

У чотирьох крематоріях було по три печі. У кожному за день спалювали до 350 тіл. Попіл вкривав землю навколишніх сіл. "Ніде не родить так добре городина, як навколо Освенцима", – жартували нацисти.

Йдемо в жіночий блок. Дерев’яний барак схожий на стайню – крізь дірки всередину струменями потрапляє світло. Каторжники жили на триповерхових нарах, замість матраців – тонкий солом’яний настил. Маленька пічка не давала достатньо тепла. На нижніх нарах було мокро, на верхніх – холодно. Люди тулилися одні до одних по шестеро-восьмеро на середніх нарах.

– Раціон харчування такий: вранці – баланда, схожу на "каву", або відвар із трав. На обід – суп, зварений із гнилих овочів. Вечеря – 300–350 грамів чорного глинистого хліба і трохи маргарину.

aushwits_1.jpg
Триповерхові нари на бараках Фото: Павло Ардан

Національність – "совєт"

Запитую Урсулу про українців в Освенцимі. Едукаторка каже, що не має інформації. Або не хоче озвучувати – у групі не лише українці.

– Есесівці називали усіх вихідців із Радянського Союзу "совєтами", так і писали у графі національність. Додавали на робу літеру "R". Багато з них загинуло від голоду, епідемій, виснажливої праці або були страчені.

Вже вдома дізнаються, що 110 тисяч в’язнів Аушвіцу були вихідцями з України. Серед них 95 тисяч євреїв із Закарпаття, решта – військовополонені червоноармійці, члени Організації Українських Націоналістів (ОУН). Співробітниця музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Олеся Ісаюк підготувала дослідження "Бандерівці в Аушвіці: вижити і не зламатися". Згідно з ним, в таборі побувало 350 членів ОУН. Загинуло тільки 25. 

Нацисти називали українських націоналістів "Бандера группе". Вони працювали в табірному шпиталі, пральні, із кравцями, сортували речі. Очільник групи Микола Климишин отримав роботу в реєстратурі. Петро Болехівський-Боян організував оркестр. Грав вранці, коли одні в’язні йшли на роботу, а інші поверталися з роботи через ворота. Микола Климишин підміняв номери, щоб викреслити зі списку тих, хто повинен був поїхати в інші табори чи на смерть. За це їх недолюблювали інші в’язні, зокрема поляки та росіяни.

Брата провідника ОУН Степана Бандери – Олександра – побив до напівсмерті поляк-наглядач. У шпиталі йому вкололи в серце смертельну ін’єкцію фенолу. Інший брат, Василь, також помер у шпитальному блоці № 28.

Прапор із блакитними смужками

– Я знаю Василя Петренка. Я ним опікувалася, коли він приїжджав, – каже мені стиха Урсула, коли відстаємо від групи. – Але нам не можна казати, що це зробили українці. Лише солдати Червоної армії. Кожне необачне слово може роздмухати міжнародний скандал. Петренко приїжджав сюди на кожну річницю вшанування пам’яті. Казав: його місія – розповідати про це місце, аби таке ніколи не повторювалося.

27 січня 1945 року солдати Першого Українського фронту зайшли в концтабір "Освенцим". Майже половина вояків – 42 % – українці. Серед них був і полтавець Василь Петренко, командувач 107-ю стрілецькою дивізією. А киянин Ігор Побірченко на танку Т-34 підім’яв ворота з цинічним надписом "Праця звільняє". Вдалося звільнити 7,5 тис. в’язнів, яких нацисти не встигли вбити чи вивезти.

Auschwitz03.jpg
Руїни бараків і крематоріїв Фото: Павло Ардан

"Ми бачили гори мішків з волоссям, багато трупів, ледь живих в’язнів-скелетів, руїни чотирьох підірваних крематоріїв і газових камер, гори попелу. В таборах стояв трупний сморід, гори сміття", – описував майор Анатолій Шапіро, родом із Харківщини.

Документи свідчать, що союзники знали про "остаточне вирішення єврейського питання" і газові камери в Аушвіці. Проте жодних дій не чинили. Точились остаточні бої, які визначали переможця. Питання з концтаборами відклали.

Наша екскурсія закінчується біля пам’ятника жертвам нацизму. Майорять прапори Освенцима – білі з блакитними смужками, як роби в’язнів. Монумент – це хаотично складені бетонні уламки крематорію. Перед ним – 23 плити з написами мовами закатованих у таборі людей. Читаю українською:

"Хай це місце вічно буде криком відчаю і попередженням для людства. Тут нацисти вбили близько 1,5 мільйона чоловіків, жінок і дітей, в основному євреїв з різних країн Європи. Аушвіц-Біркенау, 1940–1945 роки".

Урсула прощається – за пів години вона має екскурсію польською мовою. Дівчина із Кропивницького озвучує майже мої думки:

– Я побувала тут. У мене будуть діти, а у них – свої діти. І усім я розкажу про те, як божевільна ідеологія, підкріплена неправильними науками, породила один із найбільших моторошних вчинків людства. Ворожнеча, расизм, презирство призвели до Геноциду. Музей став мені попередженням: не бути байдужою і стримувати внутрішнє зло.

Auschwitz18.jpg
Напис на плиті перед пам'ятником жертвам нацизму Фото: Ольга Швед

Схожі матеріали

Вшанування рабина Рему, Старе єврейське кладовище в Кракові, 1931 р.

Криваві квіти. Спогади про винищення євреїв на Галичині

600.jpg

А хто твій сусід насправді? Ким був Іван Дем'янюк

Оголошення про збір євреїв

На Дніпропетровщині тривають пошуки місць масових розстрілів євреїв під час Другої світової війни

400px-Щукін_В.В.jpg

У Миколаєві затримали підозрюваного у вбивстві дослідника Голокосту Володимира Щукіна

60b8d048b45ea.jpeg

Документальний фільм українського режисера про Бабин Яр покажуть на кінофестивалі у Каннах

b4a1e65-3-illenka-melnykova-44 (1).jpg

Приміщення державного комплексу “Бабин Яр” віддають в оренду “приватному російському проєкту”

1bcb2c0-219404226-1267820080315625-4541521231622906198-n.jpg

Дослідники Меморіалу Голокосту “Бабин Яр” оцифрували понад мільйон документів

received_584509485909409.jpeg

США повернуть Україні артефакти, викрадені у євреїв під час Голокосту

Бабин яр.jpg

У школах змінять підхід до вивчення історії Голокосту та війни