“Коли б зі мною щось сталося”. Розстріли перемишлянських євреїв в урочищі Березина

11:37, 5 листопада 2021

1920.jpg

Зранку 5 листопада 1941 року в перукарні Герша (Германа) Клейнмана на вулиці Базарній у Перемишлянах було тривожно. Тут зібралася уся його невеличка родина. Разом із ним була дружина, красуня Міріам бас Хана з Секлерів, а також сини: старший Леопольд, якого батьки кликали Польдеком, та молодший Долько. Того дня німецька окупаційна влада наказала усім єврейським чоловікам у віці від 16 до 60 років з’явитися на подвір’ї Міської приватної гімназії імені Королеви Ядвіґи. Ніхто не знав мети цієї збірки. Заплакані сини Герша міцно обійняли батька, боячись його втратити. Усі сподівалися, що прощаються ненадовго, але не полишала думка: “А якщо…”. Останніми словами тата, які Леопольд запам’ятав на все життя, були: “Коли б зі мною щось сталося, опікуйся мамою і Дольком”

50.jpg

Олег Дух

кандидат історичних наук

“Голокост від куль”

З початку радянсько-німецької війни нацисти проводили масові розстріли єврейського населення в українських містах та містечках. Усі знають про трагедію Бабиного Яру, коли за два останні дні вересня 1941 року було вбито майже 34 тисячі євреїв Києва. 5-6 листопада у Рівному, столиці Райхскомісаріату Україна, німці розстріляли 17 тисяч осіб, практично усе єврейське населення міста. Тієї трагічної осені 1941-го “Голокост від куль” залишив свій кривавий слід і в інших місцевостях: Кам’янці-Подільському, Бердичеві, Вінниці, Дніпрі, Харкові, Одесі. Ця страхітлива доля не оминула євреїв Перемишлян, що на Львівщині.

Перша згадка про цю місцевість над Гнилою Липою, при дорозі, що вела зі Львова до Бережан, датується 1437 роком. На початку XVII століття Перемишляни отримали магдебурзьке право. У ранньомодерний час місто належало до розлогих володінь Сенявських, а згодом Чарторийських. Серед його мешканців були представники різних етнічних спільнот: українці, поляки, згодом з’являються і євреї. За даними йосифінської метрики, з 1789 року у місті проживало 42 єврейські родини, які посідали власні будинки. Юдейська громада мала синагогу, микву, а також свій цвинтар. Чисельність єврейського населення у місті зростала впродовж усього ХІХ століття, особливо з другої половини, коли Перемишляни стали повітовим центром. Станом на 1910 рік їх було близько трьох тисячі. Усе населення міста становило п’ять тисяч. У міжвоєнний час більшість місцевих євреїв займалися дрібним ремеслом та торгівлею. Було також чимало лікарів і адвокатів. У місті діяли численні єврейські політичні партій та організації як лівого, так і правого спрямування.

Przemyslany,_Great_Synagogue.jpg

Синагога у Перемишлянах

Кривавий маховик насильства пройшовся по Перемишлянах уже в перші дні радянсько-німецької війни. Наприкінці червня 1941 року, перед відступом з міста, енкаведисти розстріляли за різними оцінками від кільканадцяти до майже 40 місцевих мешканців, головно українців. 1 липня у Перемишляни увійшли німецькі війська. Нова окупаційна влада скерувала вістря ненависти тепер уже проти єврейського населення. Першим проявом насильства стосовно перемишлянських євреїв став підпал німцями синагоги на початку липня.

Про цю подію згадував Михайло Шкільник, який тоді очолював місто: “Однієї неділі після Служби Божої я подався до своєї канцелярії в суді. Я звик до неї й не хотів працювати в громадському будинку. В обід, близько першої години, прибіг до мене Стах Гіщинський, секретар громади, і сказав, що німці підпалили міський квартал, де було 4-5 єврейських божниць. З вікна я побачив велику пожежу. Збираюся вийти, але Гіщинський рішуче стримує мене й каже, що це роблять німецькі жовніри й заохочують також вуличну чернь, яка ловить старих євреїв і кидає у вогонь”. 

За свідченнями Анни-Марії Баран, на порятунок євреям прийшов її батько о. Омелян Ковч, парох місцевої греко-католицької церкви Св. Миколая, що знаходилася навпроти юдейської святині: “Батько завважив дим поблизу церкви і водночас почув розпачливі крики. До хати вбігли кілька євреїв у великій паніці і стали благати в батька порятунку. Німці, кинувши в синагогу, де вони саме зійшлися на молитву, запалювали бомби, зачинили двері й нікого не випускали. Не замислившись ні на мить, батько побіг туди (…). В голові не було іншої думки, крім тієї, що люди горять і просять рятунку. Він вбіг між юрбу біля синагоги й німецькою мовою, яку знав досконало, крикнув до вояків, щоби покинули її. На диво, вояки сіли в свої мотоцикли і від’їхали в бік своєї станції”. Не знаємо кількості загиблих під час цих подій. Відомо, що тоді загинув єдиний син четвертого белзького ребе Ааарона Рокеаха – Моше.

Одне важливе рішення

В наступні місяці життя єврейської громади стабілізувалося. Уже влітку було створено Юденрат, який очолив д-р Леон Ротфельд, батько Адама Даніеля, котрий у 2005 році обійматиме посаду міністра закордонних справ Польщі. Організовано єврейську поліцію, у якій чільну роль відігравали брати Кагане. Здавалося, що події перших днів німецької окупації не повторяться, однак жахлива дійсність 5 листопада перекреслила ці сподівання.

Того дня сім’я Клейнманів на свій страх і ризик прийняла одне важливе рішення. Разом із батьком мав з’явитися у визначеному нацистами місці і старший із синів Герша, Леопольд, оскільки юнаку було уже більше, ніж шістнадцять. За “перших совітів” він завершив навчання у місцевій середній школі. Батько Польдека, який очолював клезмерський колектив, що грав по єврейських штетлах від Бібрки до Бережан і від Рогатина до Глинян, а навіть трохи далі, покладав на старшого сина великі надії. Перед війною Леопольд навчався на курсах по класу фортепіано при Львівській консерваторії у професора Тадеуша Майєрського. Та й загалом був спритним хлопчиною. У той складний час це було на вагу золота. Сім’я вирішила, що Леопольд Клейнман залишиться удома…

Miriam i Herman Kleinman (1).jpg

Міріам та Герман Клейнмани

На подвір’ї Міської приватної гімназії імені Королеви Ядвіґи того дня з’явилося декілька сотень чоловіків. Були тут знані у місті особи поважного віку, так і юнаки, які ще зовсім недавно бігали по цьому шкільному подвір’ї. Серед прибулих Герш побачив свого племінника, сина Елі, єдиного з його братів, які жили у Перемишлянах. Інші брати й сестри, сини музиканта Пейсаха Брандвейна, знаного наприкінці ХІХ століття в єврейських штетлах на південний-схід від Львова, мешкали в США. Так, брат Герша й Елі, легендарний кларнетист Нафтуле Брандвейн вже як три десятиліття полишив місто і встиг прославитися на просторах між Сан-Франциско і Нью-Йорком як неперевершений виконавець клезмерської музики…

Зібрані євреї отримали лопати і були повідомлені, що їдуть на роботу. Ті, хто мав власні ремісничі майстерні, могли залишитися. Усіх інших заштовхали на вантажівки, однак ті проїхали недалеко. Зупинилися поблизу Дому “Сокола”. Там сформували колону і за різними оцінками від 300 до понад 400 єврейських чоловіків рушили в напрямку лісу, що простягався за лікарнею в напрямку села Коросно. Колона приречених на смерть дісталася урочища Березина, неподалік міста. У міжвоєнний час тут любили відпочивати перемишлянські міщани. Тепер воно мало стати місцем останнього спочинку декількох сотень євреїв. Німці наказали їм копати рови, а потім по черзі розстрілювали. Чи Герман Клейнман був в першому ряді, а чи мусив чекати своєї смерті, бачачи, як відходять у засвіти приятелі, знайомі, клієнти, що навідувалися до його перукарні? Про це ми ніколи не дізнаємося.

Herman Kleinman i synowie-Leopold przy fortepianie,Dolek ze skrzypcami.jpg

Герман Клейнман з синами. Леопольд за фортепіано, Долько зі скрипкою

Єдиний, хто вижив

Леопольд Клейнман єдиний із сім’ї пережив Голокост. Скільки міг, опікувався матір’ю і братом. Пам’ятав про батьківське прохання... Та не вберіг… Мати загинула в таборі праці в Куровичах, а брат, з котрим вони разом звідти втекли, невдовзі був убитий у лісах поблизу Ганачівки. Леопольд, котрий після повоєнних єврейських погромів у Польщі, змінив прізвище на Козловський, не полишить музики, яка в роки Голокосту врятувала йому життя. Протягом багатьох років керував Ансамблем пісні і танцю Краківського і Варшавського воєнних округів, був музичним директором Варшавського державного єврейського театру та Варшавського театру оперети. З початку 1990-х років відроджував клезмерські традиції в Польщі. Створив музику до прекрасного фільму Єжи Кавалеровича “Аустерія” (1983), а також консультував в музичних питаннях Стівена Спілберга, який у Кракові знімав свій фільм “Список Шиндлера”. Коли переглядатимете ці кінокартини, задумайтеся, що музичний супровід міг бути іншим, коли б 80 років тому родина Клейнманів не зважилася б на цей відважний крок: Польдек мав залишитися…

Про батька та інших жителів міста, які загинули у Березині, Леопольд Козловський пам’ятав усе життя, передав цю пам’ять дочці, Марті Козловській-Возняк. Вона згадує: “Я була дитиною, коли Тато розповів, що мої Бабуся й Дідусь – його Батьки, не живуть і не мають могил. Кожного року, 1 і 5 листопада, ми запалювали свічки на Могилі Невідомого солдата. Згодом, коли я вже більше розуміла, він розповів мені про Дідуся, Бабусю, дядька Долька”.

Поблизу місця розстрілів у середині 1990-х встановили пам’ятний знак розстріляним перемишлянських євреям. Цього року, у перші дні листопада, якраз напередодні 80-річниці цих трагічних подій, урочище Березина відвідала офіційна делегація німецького міста Хюрт, партнера Перемишлян, щоб віддати шану загиблим. Над лісом луною рознеслася молитва за загиблими під час Голокосту, яку промовив представник єврейської громади Олександр Назар. У місці болю і смутку зібралися німці, євреї, українці. Зібралися, щоб пережити разом. 

Схожі матеріали

Вшанування рабина Рему, Старе єврейське кладовище в Кракові, 1931 р.

Криваві квіти. Спогади про винищення євреїв на Галичині

600.jpg

Ґжеґож Ґауден: “На початку ХХ століття антисемітизм став елементом польської самоідентифікації”

600.jpg

Нобелівський лауреат із галицького горища

600+.jpg

Великомостівська синагога – пам’ятник жертвам Голокосту. Золота галицька провінція

5.jpg

Зручний, дешевий, небезпечний. Секонд–генд сто років тому

600.jpg

Не пережив СРСР. Пережила музика

005_29788698_Фотоотпечаток- Дом_1_4161-7

Єврейські квартали подільських містечок у 1920-х роках

karajimy 1200-630.jpg

Ті, що селилися на березі річки

(Venice)_La_distruzione_del_tempio_di_Gerusalemme_-Francesco_Hayez_-_gallerie_Accademia_Venice

9 ава, або Гріхи розвідників