Український арієць: неймовірна історія єврея Саломона Штрауса

11:35, 8 вересня 2021

1920.jpg

Восени 1940-го року в табір для польських військовополонених в Ламсдорфі приїхала висока комісія. До цього табору збирали українців з різних таборів, переважно то були полонені з польської та французької армій. Всього зібралося близько шістдесяти тисяч українців. Умови в таборі були цілком пристойні, і полонені запідозрили, що німці їх готують для якоїсь важливої акції. Можливо, навіть для фізичного зміцнення арійської раси зі спеціально відібраними блондинками. Тому українцями стали зголошуватися і поляки, і євреї. Отже завданням комісії було відсіяти самозванців

yuriy-vynnychuk.jpg

Юрій Винничук

український письменник, журналіст, редактор

Серед полонених, які вишикувалися біля дверей бараку, де засідала комісія, був і веселун Тимофій Марко – високий, вродливий та ще й з козацькими вусами і люлькою на довгому цибуху. Він воював у польській армії. Коли надійшла його черга, він рішучим кроком увійшов до бараку і вигукнув: "Слава Україні!". Перше, що його попросили – перехреститися. На цьому ловився вже не один поляк. Далі посипалися запитання про християнські свята. Тимофій інколи плутався, зізнавшись, що до церкви ходив рідко, "але в цих грудях, – тут він вдарив себе в груди, – б'ється щире українське серце, і за незалежну Україну я готовий умерти". 

Голова комісії, вийшовши з-за столу, потиснув йому руку.

– Якби ти знав, синку, як нашій землі зараз потрібні такі діти.

А незабаром чутки підтвердилися. Відомство Гімлера справді розробило план, за яким високих і здорових слов'янських чоловіків вирішили визнати арійцями і з їхньою допомогою поліпшити німецьку расу.

"Українським полоненим почали видавати солодку каву, мармелад і маргарин до хліба, шматочок сала до обіднього горохового супу, – писав у своїх спогадах Марко. – Потім поміняли нам зношені мундири. Невдовзі український табір став більше скидатися на якусь опереткову армію, аніж на табір польських військовополонених. Нас зодягнули в французькі берети і плащі, в чеські мундири, в англійські штани, можна було навіть побачити мундири пожежників з якоїсь окупованої країни".

Одного ранку усіх вигнали на майдан і вишикували у десятки шеренг. То вже була комісія СС. Вона відбирала високих широкоплечих парубків. Це викликало в полонених підозру, що їх відбирають для праці на шахтах. Вибрали й Тимофія. Всього було відібрано до вечора шістсот осіб. Їх завели в барак, де стояли лавки і столи, а в убиральнях були окремі кабінки, що неабияк вразило полонених. Уранці їх нагодували так щедро, що навіть затяті оптимісти запідозрили щось лихе. 

Тепер їх оглядала вже лікарська комісія, звелівши роздягнутися. Їм зазирали в рот, вимірювали голови, оглядали руки, плечі і ступні, заглядали у вуха. Врешті усіх шістсот визнали повноцінними арійцями з правом одружуватися на німецьких жінках і завести дітей. Це означало свободу і нове життя.

Тимофій щасливо відбув комісію і хутенько ушився до вбиральні. Там він розрізав бритвою непомітну тонку нитку, яка впилася йому в шкірку прутня. Перед самою комісією, він в цій же кабінці натягнув шкірку на голівку прутня і, стиснувши зуби, туго перемотав ниткою.

Авжеж, Тимофій Марко не був українцем. Справжнє його ім'я – Саломон Штраус, і він був обрізаний, як то прийнято в пристойних єврейських родинах. Народився він 1912-го року в селі Варяж на Львівщині. Під час війни був офіцером Добровольчої роти польської армії. У вересні 1939-го його важко пораненими й він потрапив до шпиталю для військовополонених. А до війни навчався в єврейській релігійній школі, а потім грав козаків і українських парубків у театрі. Саме в театрі він бездоганно оволодів українською мовою, багатьма звичаями та бездонним пісенним репертуаром, яким дивував усіх в таборі. 

Приховав Саломон і те, що був членом КПЗУ. У 1940-му про ліквідацію євреїв ніхто ще не чув, а от про ставлення німців до комуністів знали всі. Це й змусило нашого героя запустити собі вуса та пригадати усі козацькі пісні, які співав зі сцени. 

А все ж доводилося пильнуватися. Одного разу, щоб не йти до лазні з усіма, Саломон імітував випадкове падіння з триметрової висоти з мішком зерна в руках. Дивом не покалічився. Комісія в Ламсдорфі була останнім смертельним випробуванням. Тепер він вважався повноцінним арійцем і з небувалим завзяттям взявся покращувати німецьку расу. 

Він уже не перебував у таборі, а в школі, де вчився на слюсаря. Якось до школи приїхав чоловік вербувати добровольців до майбутньої української армії, повідомивши, що через кілька місяців Німеччина нападе на Совєтський Союз, і українці повинні цією нагодою скористатися, щоб нарешті скинути "владу москалів і жидів". 

І ось Саломон, як справжній комуніст, вирішує поїхати до Відня в совєтське консульство, щоб попередити про небезпеку війни. Консулові він відразу відрекомендувався членом КПЗУ, признався, що він єврей, а потім переказав новину. Таким чином він був першим, хто намагався попередити Союз про неминучу і швидку війну. Щоправда, усі ці попередження Сталін пропускав повз вуха. 

Далі Саломон закінчив школу і опинився в місті Вінер-Нойштадт, Австрія, де на авіаційних заводах працювало кілька тисяч полонених. А що він мав репутацію дуже дисциплінованої і виконавчої людини, то через рік його звільнили від роботи і призначили бригадиром. Тепер у Тимофія Марка було своє бюро, секретарка і помічники, право їздити по усіх країнах Третього рейху і постійний пропуск в усі табори, звідки привозили робітників. Одного разу він особисто консультував маршала Герінга, коли той приїхав оглядати завод. 

Восени 1943-го Саломон узяв тижневу відпустку і поїхав до Львова, щоб розшукати свою родину, яка опинилася в гетто. Він приніс їм харчі, залишив гроші і обіцяв скоро приїхати знову. Через місяць він знову був у Львові. У течці мав стопку справжніх і підроблених документів. Але вже на вокзалі дізнався, що гетто більше не існує.

Про те, як він скопіював плани підземного авіазаводу в Рорбаху можна було б зняти пригодницький фільм. Одного вечора авторитетний чиновник Тимофій Марко заснув від утоми в службовому кабінеті. А ключ від сейфа він уже давно носив з собою. Через півроку він особисто віддавав ці плани генералові Родіону Малиновському, командуючому Другим Українським фронтом.

Але таких, як він, що перебували в полоні, совєти переслідували й арештовували, звинувачуючи у співпраці з німцями. Слідчий не вірив тим, хто приходив свідчити, що Тимофій Марко допоміг їм вижити, бо вони були скомпрометовані власним полоном.

Тепер Саломона чекав Сибір. Він вирішив негайно тікати. Це йому вдалося. Його ніхто не шукав. Він ще встиг вступити до польської армії, закінчити юридичний факультет університету в Лодзі. Потім працював багато років юрисконсультом в Міністерстві внутрішніх справ у Варшаві, а також зібрав величезний архів про євреїв-партизан і написав одинадцять книг.

Востаннє він провідав Львів у 1957-му, де познайомився з молодою скрипалькою Євою, одружився з нею і забрав до Польщі... 

А коли польський президент Гомулка звинуватив євреїв у тому, що вони організували студентські протести, назвавши їх п'ятою колоною, Саломон, шанований і відомий вже письменник та громадський діяч, прийшов до свого партійного комітету і мовчки поклав на стіл партійний квиток. А потім поїхав до Ізраїлю і до самого відходу на пенсію працював в Тель-Авівському університеті. Помер у 1992-му. 

Схожі матеріали

karajimy 1200-630.jpg

Ті, що селилися на березі річки

Auschwitz1.jpg

Найсумніша екскурсія на світі. Аушвіц-Біркенау

Вшанування рабина Рему, Старе єврейське кладовище в Кракові, 1931 р.

Криваві квіти. Спогади про винищення євреїв на Галичині

600.jpg

Майданек: найкраще місце після раю

syb4.jpg

Хасидська синагога в Чорткові: святиня, що занепадає духом

21.jpg

Юдейський Темпль у Чернівцях: кіно, поставлене на павзу

5.jpg

Зручний, дешевий, небезпечний. Секонд–генд сто років тому

Оголошення про збір євреїв

На Дніпропетровщині тривають пошуки місць масових розстрілів євреїв під час Другої світової війни

2_seo-zowkwa.jpg

Велика синагога в Жовкві: храм без сентименту