Зручний, дешевий, небезпечний. Секонд–генд сто років тому

11:30, 21 квітня 2021

кавер.jpg

Ввечері у п’ятницю 23 листопада 1860 року, коли центр Львова засяяв шабатним освітленням, ударив дзвін на ратуші. Він сповіщав містян про пожежу на третій дільниці міста – у Жовківському передмісті. Горіла єврейська тандета – “барахолка”, на якій продавали вживані речі.

Ношений одяг мав велику популярність серед незаможного населення і поступово почав витісняти народне вбрання. Уряд мусив регулювати торгівлю таким товаром. Стихійний промисел загрожував не лише пожежами, а й епідеміями

homiak.jpg

Мар'ян Хомяк

краєзнавець

1.jpg

Площа Краківська (тепер – площа Ярослава Осмомисла) у Львові, фото Ю. Едера, 1860–1870 роки

Фото: wikimedia.org

Продається хитро, мудро і недорогим коштом

Тандета була оригінальним місцем. Львівська газета Przegląd Powszechny писала: “Хто не бачив на свої очі цієї петрифікації з часів середньовіччя, нехай собі уявить напівзруйновані будинки, напівшатра, напівнамети, чи дрібні дерев'яні клітки, збудовані одна біля одної у межах великого чотирикутника. А в них – нагромадження найрізноманітніших предметів, на які тільки може спромогтися жидівський тандетний промисл”.

Тандитою, або тандетою, називали речі низької якости. Вони заполонили галицькі ринки щонайпізніше у середині ХІХ століття. Насамперед ішлося про дешеву фабричну продукцію, яка мала попит серед незаможного населення.

12.jpg

Гендляр на вулиці Самбора, 1942–й рік

Фото: nac.gov.pl

У польськомовній пресі писали, що “фабричне виробництво жодним чином не звертало уваги на цехові статути”. Наплив дешевих речей часто був вироком для місцевих ремісників. Кількість складів із віденською – і не лише – тандетою збільшувалася, а обсяг замовлень у місцевих кравців зменшувався. Члени львівської кравецької корпорації задля порятунку свого бізнесу скликали надзвичайні збори, на яких, зокрема, узгоджували постачання мундирів для службовців різних рангів – намагалися розподілити замовлення, які ще в них залишалися.

Також наплив дешевих речей пов’язували з цільовою урядовою політикою.

Практично вся “барахолка” на Галичині перебувала в руках євреїв. Із численних повідомлень у польськомовній пресі можна виснувати, що євреї, які торгували тандетою, відчутно доклалися до занепаду польського (чи ширше – християнського) ремесла й торгівлі. Найбільше на цьому акцентували газети соціалістичного чи партійно-католицького спрямування. В українській пресі також немало писали про євреїв-тандитників саме в такому контексті.

Старий, новий, відновлений

Убогість місцевого населення гарантувала успіх торговцям ширвжитком. Ринки галицьких міст і містечок заполонила дешева віденська тандета. Одним із прибуткових напрямів був продаж вживаного одягу.

3.jpg

Торгівля на площі Зерновій (сьогодні не існує) у Львові, поміж 1925–1934 роками

Фото: nac.gov.pl

25 вересня 1906 року санітарний радник Цісарсько-королівського намісництва у Львові доктор Юзеф Бажицькийдоктор медицини (магістр акушерства і доктор хірургії), багаторічний окружний лікар, санітарний радник Цісарсько-королівського намісництва у Львові, автор численних публікацій про санітарний стан галицьких міст, зокрема і статистичних замальовок про смертність в Австрії, з особливим акцентом на Галичині (1840–1908) опублікував доповідь для краєвої Ради здоров’я про торгівлю користованим одягом. Автор аналізував не лише особливості торгівлі ношеним вбранням, а й торкнувся теми інфекційних захворювань, що супроводжували цей промисел.

Доктор Бажицький підрахував, що на Галичині функціонувало 640 складів та склепиків (sklep із польської – крамниця) з уживаним одягом.

У Львові та Кракові було по 30 крамниць. Статистика свідчила, що цей промисел активніше розвивався у польських повітах. Найбільше точок було в Ярославському (37), Тарновському (35), Ропчицькому (28) та Сяніцькому (23) повітах.

В українських повітах найбільше складів і склепиків із тим добром було у Стрийському (21), Станіславівському (17), Добромильському (14), Дрогобицькому (12), Коломийському і Старосамбірському (по 11) повітах.

10.jpg

Загальний вид на місто Бережани Тернопільського воєводства, 1937 рік

Фото: nac.gov.pl

Чимало тандетярів паралельно торгували новим вбранням, зокрема кожухами. Неношений одяг можна було купити в тандитників у Діброві, Дрогобичі, Яворові, Кросні, Городенці. У Бібрці, Бережанах, Городенці, Калуші, Рогатині, Старому Самборі у склепиках із вживаним торгували ще й тканинами, у Бережанах – взуттям і шкірою.

Новий одяг у тандетах, щоправда, виготовляли з найдешевших ґатунків матерії. Нерідко таке вбрання було переробленим варіантом старого. Його чистили, прасували, пришивали нові ґудзики, навіть змінювали крій, аби він відповідав місцевій традиції, – і продавали, як новий.

Ношене можна було придбати або в садибах тандетярів, або на торгах і ярмарках у ближчих чи дальших околицях. Серед вбрання з чужого плеча переважали чоловічі речі; жіночих було помітно менше. Також торгували бракованим військовим одягом, зрідка – користованою білизною. Дехто з гендлярів мав крамниці з ганчір’ям – такий склепик був, наприклад, у Богородчанах.

Одяг з Відня і Ґраца

Торговці друговжитком постачали свій товар передовсім із Будапешта. В угорській столиці були гуртовні з тандетою. Серед відомих гуртовиків – Сімон Неуманн, Герман Друкер. Товар завозили із Відня, Ґраца, Філлаха, Зальцбурга, Берна, Простейова, Бельська, Цешина, Чернівців і Мукачева. Із “планет секонд-генду” у Львові, Кракові, Тарнові, Ряшеві, Ярославі, Перемишлі, Бродах і Станіславові б/у-вбрання везли в менші міста. Лише дехто із дрібних тандитників привозив одяг напряму, оминаючи посередників.

9.jpg

Площа Зернова (сьогодні не існує) у Львові, фото початку XX століття

Фото: wikimedia.org

У Кракові тандетярі часто продавали й російські військові плащі. Їх охоче купували селяни із Мисленицького, Тарнобжеського й Кольбушовського повітів. Зазвичай цю одежу привозили з Польщі бокорашіплотогони, ті, які сплавляли річками переважно ліс

У Дрогобичі, Ярославі, Кросні, Мостиськах і Перемишлі тандетярі, окрім недоношеним, торгували і бракованими військовими плащами. А в Переворську продавали старі плащі залізничників, привезені із Зальцбурга.

Окрім тандетярів, на Галичині промишляли й лахмити (domokrążni). Вони скуповували в містах і селах старе вбрання і перепродували його власникам крамниць вживаного. Деякі торговці відновлювали ношений одяг і самі продавали його по селах. Лахмитами були переважно євреї.

Вживаний імпортний одяг привозили з собою і робітники, які поверталися з Америки та Німеччини.

Хто і що купував

Клієнтами тандитників були небагаті містяни, робітники з фабрик, ремісники, заможніші селяни.

5.jpg

Торгівля на вулиці Старополтв’яній (сьогодні не існує) у Львові, 1931 рік

Фото: nac.gov.pl

Поступово тандетне вбрання почало домінувати – у пресі писали, що майже цілі ґміни, а то й цілі повіти замінили народний стрій домашнього виробництва дешевим одягом. Здебільшого це траплялося у районах, де переважало польське населення, – у Бяльському, Мелецькому, Плізненському, Підгірському, Тарновському й Живецькому повітах. Проте дешевий вживаний гардероб почав витісняти народний і на тих теренах, де проживало більше українців, – у Долинянському, Ліському та Золочівському повітах. В околицях Дрогобича і Кросна сільське населення доповнювало традиційний одяг старими військовими плащами.

На зміну моди впливали поїздки селян на заробітки до Америки й Німеччини.

Робітник, який не хотів відрізнятись одежею від людей, із якими випадало працювати за кордоном, змінював вбрання на дешеве і вживане – перед виїздом або вже на місці.

Такий одяг зазвичай був дуже зручним, тож робітник привозив його і додому. Приклад заробітчан переймали місцеві жителі.

Робітники, які працювали на фабриках і промислових підприємствах, наприклад, у Бориславі, у вугільних шахтах і в нафтових рафінеріях, одягали тільки вживаний одяг.

11.jpg

Торгівля на ринку в Дрогобичі, 1930–ті роки

Фото: nac.gov.pl

Друговжиток – розсадник інфекцій?

Доктор Юзеф Бажицький дослідив, що значна кількість складів і крамничок із вживаним мали не дуже добре розташування.

96 склепиків працювали безпосередньо у помешканнях тандетярів, зокрема у приміщеннях, які слугували родині кухнею. У 51 крамничці вживаний одяг зберігали в окремому приміщенні, проте сусідньому з помешканням. Часто склади облаштовували в комірках, у сінях хат – таке бачили у Збаражі, Тарнові. У Підгайцях один склепик із тандетою був у шинку, інший – у трафіці сигар (тютюновій крамничці). Траплялося, лахи зберігали в тому ж приміщенні, де був склад соли.

Припускали, що такі крамниці були джерелом поширення різних інфекцій: плямистого тифу, холери, віспи, скарлатини тощо. У сім’ях тандетярів нерідко всі хворіли

Втім в офіційній медичній статистиці прикладів такого зв’язку небагато. Доктор Бажицький зазначав: доповіді лікарів ґрунтувалися на неточних, а часто на неправдивих свідченнях самих тандитників. Ймовірно, гендлярі приховували випадки захворювання у своїх сім’ях, щоби урядовці з поліційної та санітарної служб не втручалися у вільну торгівлю секонд-гендом.

15.jpg

Торгівля у Величці, Краківського (тепер Малопольського) воєводства Польщі, 1932 рік

Фото: nac.gov.pl

Урядове розпорядження від 2 травня 1884 року зобов’язувало власників тандетного промислу вносити до записної книги закуплених і проданих товарів усі предмети, вартість яких перевищувала десять корон. Гендлярі зрідка мали на своїх складах таке дороге вживане вбрання. Тому спроби лікарів дізнатися, звідки походить одяг і кому його продали, були марними.

Деякі дані надходили до санітарних служб від повітової влади. Згідно з письмовими повідомленнями староства в Березові, всі тамтешні гендлярі “секондом” та їхні сім'ї погано харчувалися.

В Угневі 1904 року зафіксували перший випадок плямистого тифу в чоловіка, який латав старі кожухи. Один із тамтешніх лікарів пов'язував часті випадки лишаю на шиї у місцевих жителів із носінням старого одягу.

Перший випадок плямистого тифу в місті Березові 1905 року теж трапився у сім'ї тандитника. У Богородчанах діагностували сибірську виразку в кушніра, який продавав старі кожухи та сіряки.

У Добромилі зафіксували випадок черевного тифу в гендляра ношеного вбрання. 

Того ж року староству в Городенці донесли, що один із торговців вживаним одягом в Обертині привіз крам із якоїсь далекої ґміни, де лютував плямистий тиф.

Жандарми вилучили цей товар і отримали наказ переховувати його доти, доки все не владнається

16.jpg

Торговиця у Коломиї, 1938 рік

Фото: nac.gov.pl

У сім’ях торговців тандетою у Хшанові доволі часто виявляли туберкульоз. У березні 1906 року тамтешній кравець, який відновлював старе вбрання, захворів на віспу. Щоправда, тоді не наголошували на його контакті із вживаним одягом – вказували лише на те, що в цій місцевості вже доволі довго панувала віспа. Відомо, що цей майстер відновив роботу ще до того, як йому загоїлася шкіра.

У Ярославі в чотирьох сім'ях торговців недоносками виявили туберкульоз. В іншого тамтешнього гендляра зафіксували плямистий тиф, ще в одного – менінгіт. Виникнення захворювань пов'язували із контактом зі старим одягом.

Лікарі з Добромиля, Дрогобича, Золочева та інших міст доповідали, що туберкульоз, короста й інші захворювання часто трапляються саме в людей, які носять вживаний одяг.

Звісно, не можна все пояснити тандетою – впливали й інші чинники. Фактично в усіх випадках йшлося про бідних людей, які часто жили в антисанітарних умовах

Торгувати можна, але…

Щоб торгувати вживаним одягом, тандетярі мали отримати концесію від Галицького намісництва. Цю справу регулювали законом від 15 березня 1883 року. А 19 січня 1888 року вийшов міністерський рескрипт, що зобов’язував продавців іще й належно підготувати користований крам до продажу: Товар мав бути чистим і готовим до вжитку. За дотриманням норм мали стежити промислові державні інстанції, повітова влада й місцева поліція. Періодично мали проводити ревізії складів і магазинів вживаного одягу.

7.jpg

Торгівля на площі Зерновій (сьогодні не існує) у Львові, 1932 рік

Фото: nac.gov.pl

Виявилося, що у більшості повітів за складами і склепиками з тандитою майже не наглядали. Там, де таки наглядали, цим займалися лікарі. Вони перевіряли чистоту приміщення та одягу, а також здоров'я гендлярів та їхніх рідних.

У Самборі управління ґміни час до часу проводило дезінфекцію складів і склепиків. У Березові, Кросні, Сяноку і Стрижові торговці-тандитники мали звітувати про кожен транспорт із вживаним вбранням – його звіряли з рахунком-фактурою, а лікар проводив ревізію одягу. Якщо товар викликав сумніви інспекторів, власник мав його продезінфікувати. 

Без сертифіката про дезінфекцію торгувати товаром на ярмарках було заборонено

Найчастіше влада реагувала на проблеми із санітарією тоді, коли виникали підозри, що тандетний товар може спричинити гострі інфекційні захворювання. Або ж коли підтверджували зв'язок між захворюваннями і вживаним одягом (так було в Городенці, Кросні, Підгайцях і Стрию).

2.jpg

Листівка “Площа Краківська (тепер – площа Ярослава Осмомисла) у Львові”, 1907 рік

Фото: wikimedia.org

Чимало складів зі старим вбранням діяли незаконно. До прикладу, староство у Бродах 24 лютого 1906 року звітувало, що в повіті є дев’ять тандетних сховищ, але наглядати за ними не вдається, оскільки працюють підпільно. Подібна ситуація була і в інших повітах.

Щоб навести лад в тандетному промислі, довелося зменшити кількість концесій. Список ліцензій мав бути пропорційним до чисельности населення. Дозвіл на утримання складів і склепиків із секонд-гендом  могли отримати лише ті продавці, які викликали довіру й були здоровими. Приміщення для торгівлі мала перевіряти спеціальна комісія. Склад чи крамниця не мали бути в помешканні торговця чи в сусідній кімнаті, а також в одному приміщенні з точками, де торгують продовольчими товарами, напоями, новим вбранням тощо. У склепиках з тандетою потрібно було облаштувати місце для миття рук. Торговці мали подбати і про засоби для чищення – мітли, щітки, тріпачки. На крамниці обов’язково мав бути напис: "Продаж вживаного одягу", щоб асортимент не видавали за новий.

17.jpg

Загальний вид на торговицю в єврейській дільниці Самбора, 1930-ті роки

Фото: nac.gov.pl

У проєктах, котрі регулювали продаж вживаного вбрання, велику кількість обов’язків покладали на староства. Вони мали володіти повною інформацією про кількість тандитників і вести списки кравців, які відновлювали одяг. У повітах мали діяти служби для дезінфекцій, це – обов’язкова умова для надання концесії на таку торгівлю.

Окремі норми стосувались і ввезення старого одягу з-поза меж краю. Для цього потрібно було облаштувати пункти пропуску, де товар перевіряли б і дезінфікували коштом уряду. Дозволяли інспектувати крам вже після доставки у ґміну. У цьому випадку контроль мав здійснювати ґмінний чи окружний лікар, а оплачувати процедуру мусив уже сам тандитник. Після перевірки кожну одежину маркували знаком про проходження дезінфекції. Такий одяг вже можна було везти на ярмарки й торги.

Гендляр мав облікувати весь товар – записувати, звідки взялось вбрання, коли виконували дезінфекцію, кому продали. Ревізії у крамничках мали відбуватись три-чотири рази на рік. Самі ж торговці-тандетярі, як і члени їхніх сімей, мали двічі на рік проходити медогляд.

Схожі матеріали

600.jpg

Забуті дороги. Історія чумацького промислу

800x500 obkladumka Boltruk.jpg

Що нам залишили скіфи? | Юрій Болтрик

600.jpg

Рабство: законно та прибутково