"Львів – це не лише Вавилон, але й Содома Гомора". Зі спогадів Степана Шаха

23:59, 10 грудня 2022

лід

Часто можна почути порівняння Львова із Ватиканом. Бо у місті Лева справді дуже багато церков, особливо в його центральній історичній частині. А ось бабця Степана Шаха, майбутнього українського педагога та діяча “Просвіти”, говорила, що Львів – то ще й “Содома Гомора”. Принаймні про це сам Шах пригадував у своїх мемуарах-тритомнику “Львів – місто моєї молодости”, що побачив світ у 1950-х роках в Мюнхені. А ще – про такого собі “ученика III кляси філії академічної гімназії Ромка Шухевича”.

Оригінальний правопис тексту зберегли. Публікацію розшукав Павло Артимишин.

Stepan_Shakh_(1891-1978)

Степан Шах

український педагог, діяч "Просвіти"

Кожний, хто гляне на заголовок цього розділу, поставить собі й мені питання: чому саме це біблійне, таке некорисне порівняння? Це порівняння дала мені на дорогу як пересторогу моя близько 80-літня бабуня, коли я від’їздив до Львова до гімназії. Вона напоминала мене, щоб я стерігся перед його спокусами, бо у Львові жиють люди “всякої мови, всякої масти і сладострасти”. Уже із цих слів видно, яке було в нас вдома, в нашій місцевості, наставлення до Львова. А походжу я з місцевости, що лежить на п'ятому горбку східнього підніжжя, Львівсько-Томашівського Розточчя – 15 км на північ від Львова , такої старої як і сам Львів, якої назва кінчиться також на -івСтепан Шах народився у містечку Куликів неподалік Львова

1

Куликів на мапі 1898 року

alamy.com

Вона була колись оборонним “cтовпом” Данила на шляху зі Львова до Холму, звідти в погідні дні видно Високий Замок і Лису гору (Піскову гору), а коли вилізти на високе дерево, то й Чортківську Скалу (415 м) на схід від Високого Замку. Половина населення нашого містечка працювала й на хліб заробляла у Львові – чи то торгівлею, чи то фахово-ремісничою, чи то сезоновою будівельною або фабричною працею. В кожній родині була своєрідна львівська біржа праці і цін на товари; навіть діти були вже поінформовані, які були ціни у Львові на господарські продукти перед жовківською рогачкою, а які в місті на Ринку, які на овочі на Стрілецькій площі, а які на юхтові чоботи, чи “сардаки” або баранкові шапки на Старім Ринку, які на пряжу і клочча на Старотандетній вулиці, а які на ткані полотна на Краківській площі і т. п. А що я є ремісничий син – по батьковій і матірній родині – то Львів був змалку щоденно мені на устах і я бажав поїхати до Львова, щоб подивитися на це велике місто, бо чув я про нього, головно у зимовім сезоні, різні оповідання – веселі і страшні, різні особисті переживання і пригоди знайомих мені людей, тощо.

Хоч я ще у Львові не був, але знав я, що у Львові є високі кам’яниці, що в нім є багато церков, що місто лежить в кітловині, що Львів має “помийну” ріку – Полтву. І так від моєї бабуні чув я, що Львів лежав колись так само високо, як наше містечко, та що його ріка була чиста, з якої люди і звірята пили здорову воду, але що львовяни з часом, як до міста наплило всякого народу, і як з нього нові люди зробили Вавилонську вежу, дуже почали грішити – прокльонами, обманством, злодійством, п’янством і всякими “невимовними прогрішеніями” – гірше поган, то Пан-Біг остеріг місто двократним землетрусом перед загладою… При кожнім землетрусі обнизився позем міста, рік засмерділась, але люди не схаменулися. Коли приїхати до Львова, оповідала нам, внукам, бабуня, то слухати годі, які ті люди кленуть, прозиваються, як на кожнім кроці кроці шахрують, як в живі очі крадуть людям з воза, перед церквами не перехрестяться, ані навіть не здіймають шапки, пускають фальшиві гроші, і якщо так дальше буде, то, казала вона, Львів одного дня западеться за кару під землю, бо нинішній Львів – це біблійні Содома й Гомора; а на тім місці постане смердяче озеро, як мерзенне Мертве море, над якими навіть ніяка птиця не перелетить. Задержиться лише церква св. Юра, яку Бог і так уже вирізнив і на давній висоті міста задержав, та василіянська церква св. Онуфрія, щоб люди з околиці мали де ходити до сповіді.

2

Львів, торгівля на пл. Сольських (тепер пл. Зернова), 1932 р.

nac.gov.pl

Дальше знав я, що у Львові є два великі празники – на весну на св. Юрія і в осені на Покрови, куди наші люди їздили, пішки ходили, і що там сам “архита” – митрополит відправляє Богослуження. Знав я теж, що у Львові є Волоська церква з високою вежою і з великим і голосним дзвоном, якого голос навіть у нас – якщо вітер з полудня – можна почути, коли ним на Різдво і в Йордан в ночі на “полуношницю” дзвонять. Коли я підріс, наслухував я за цим голосом дзвона, але ніколи не чув його, аж приїхав на постійно до Львова. Знав я теж, що у Львові є цитаделя, де мій стрий і мій батько служили при 30 полку піхоти і їх військовий “Abschied” з кольоровим малюнком Цитадельської гори висів між образами; чув я теж про Гицлівську гору, бо наш учитель в школі все відсилав лінюхів до Львова, кажучи: “hyclem będziesz” і “будеш на Гицлівській горі лупити з псів шкіру”, що в моїй уяві мало бути найпідлішим ремеслом. І як гордий був я на кушнірський фах мого батька, чи на ткацький варстат мого вуйка!

3

Панорама Львова з Гори Страт, за деревами простягається вулиця Клепарівська, 1915 рік

nac.gov.pl

Крім цього говорилось у нас тоді багато про велику Краєву Виставу у Львові, куди все, що здорове, їздило подивитист на неї. Мої родичі їздили саме в той час, як “найяснійший пан” цісар Франц Йосиф I приїхав на цю виставу до Львова. Вони бачили його зблизька, про що оповідали опісля в родині всякі деталі довгі літа. На пам’ятку тої історичної події купив мій батько образ цісаря в сніжно-білій уніформі австрійського фельдмаршала з кервавочервоною лентою через рам’я і з ордером золотого руна на шиї, як ознакою найвищого полководця, або, як називалось в австрійській армії, “Allerhöсhster Kriegsherr”. Цей портрет висів у світлиці між образами, аж поки його не зняли в 1914 р. москалі. Тоді теж відфотографувалися мої родичі перший і останній раз в їх житті у фотографічнім закладі Лісси, при Академічній вулиці. Ця родинна фотографія пропала мені щойно під час II світової війни.

Рештки цієї Краєвої вистави з 1894 р. подивляв також і я, коли приїхав на стало до Львова, на т. зв. Повиставовій площі, (за польських часів від 1921 р. прозваній площею “Східних Торгів”). Подивляв я саме – за оплатою 10 крейцарів, в округлім будинку зі скляним дахом “Панораму Рацлавіцку”, що представляла бій польських повстанців з москалями під проводом ген. Тадея Костюшка, кисти визначних польських малярів Войцєха Коссака і Яна Стики, і всім львовянам відому чудову куртину пензля Сємірадзкого в міськім театрі, на якій мистець зобразив панораму Львова, глядячи на місто з Цитадельної гори, а не з Високого Замку, щоб не узглядняти мабуть катедри св. Юра (і тут слідний льокальний патріотизм!). 

4

Павільйон промисловості на Крайовій виставці, фото 1894 року

nac.gov.pl

На тій Краєвій (першій і останній) виставі між іншими павільонами були також бойківський і гуцульський павільойни – з домами і церквами і різними виробами ручної роботи. Рештки з цього гуцульського павільону бачив я також, правда вже аж по I світовій війні, у віллі Герміни Шухевичевої, вдови по професорові німецької мови у львівській реальній школі Володимирові Шухевичеві, авторові одинокої в українській мові монографії про Гуцульщину, при вул. Собіщинасучасна вулиця Довбуша ч. 7, у якої я в рр. 1920 – 22 мешкав, як ще був нежонатим. У цій віллі був теж покій умебльований у чисто гуцульськім стилі, навіть з кахльовою печею. В тім покою мешкав улюблений внучок п. Герміни Шухевичевої худощавий з білявим, кучерявим волоссям хлопець, ученик III кляси філії академічної гімназії, Ромко Шухевич, син повітового судді з Камінки Струміловоїсучасне м. Кам'янка-Бузька на Львівщині.

5

Фото зі студентської справи Романа Шухевича, 1926

cdvr.org.ua

В тім то покою втаємничував я цього мовчаливого, а дуже чемного Ромко в правила грецької граматики та читав з ним латинські життєписи Корнелія Непоса. І пригадую собі, як я моєму, спрагненому знання учневі. Хоч я його не мав в моїй клясі, представив графічно плян побідоносної битви греків з перською навалою під Маратоном, то йому засвітились очі і він спитав: “Як міг Мільтіяд уложити такий геніяльний плян, коли він не був генералом?”. На те відповів я словами молоденього македонського короля Олександра Великого до свого виховника філософа Аристотеля: “Як добрі педагоги так і великів стратеги родяться уже такими”. І дальше об'ясняв я йому, що коли військових академій, курси генеральних штабів учать вправді воєнної тактики, технічного ведення боєвих частин, але ідею боротьби дає полководцеві вроджена йому іднивідуальна інтуіція. І хто зна, чи при тій латинській лектурі про грецьких Мільтіядів, Аристидів та Епамінондів не зродилися в голові молодого Романа Шухевича перші проблеми його будучої революційної діяльности і воєнної тактики?

В тій то гуцульській кімнаті оповідала нам обом, вдячним і уважливими слухачам, гостинна і говірлива “бабуня” Герміна Шухевич про “старі часи” українського Львова – з виразною ноткою її антипольського наставлення, – про організацію українського народовецького руху 1890 – 1900-тих років, про Кардинала Сильвестра Сембратовича, до якого її чоловік особисто близько стояв та про зав'язки української жіночої організації на терені міста Львова, що переходила різні фази розвою від “Клюбу Русинок” – до повоєнного “Союзу Українок”.

Примір цей – моєї бабуні і бабуні Герміни Шухевичевої – поучає, як неписана українська історія Львова з одного покоління передавалась другому в усній традиції. Неначе продовжуючи цю традицію, передаю і я, коли і я вже осягнув відповідний вік, писемно те, що я принагідно тут і там чув, чого сам навчився, що передумав чи пережив по думці римського поета Вергілія: “Forsan et haec olim meminisse iuvabit” (Може колись комусь приємно буде, також і на це згадати).

Взято із: Шах С. Львів - місто моєї молодости (Спомин присвячений Тіням забутих Львов'ян). Частини I та II. Мюнхен: Видавництво "Християнський Голос", 1955. С. 124-128.

Схожі матеріали

мотопробіг

Перший український мотоциклевий рейд. З газети "Новий Час" 1932 року

Авраменко 1200

Василь Авраменко. На хвилях революційних років (зі спогадів)

Місько-ЗЕНКО_1921-1952

Побут Романа Шухевича у підпіллі. Зі спогадів особистого охоронця “Зенка”

музей сео

"Кращої робітні не було в світі". Іларіон Свєнціцький про роботу у Національному музеї

krasa_tekst-5.original.jpg

"До добра і краси" Юліана Дороша. Перший повнометражний галицький фільм

шухевич сео

Дуель з чекістами. Фрагмент з книжки "Роман Шухевич. Життя легенди" Олесі Ісаюк

Олекса Новаківський

"Новаківський пішов далі". Галицький критик про творчість митця

600__.jpg

Богдан Весоловський: хітмейкер міжвоєнного Львова

солід сео

Таємний суп. Уривок з книжки Юрія Скіри "Солід. Взуттєва фабрика життя"