Богдан Весоловський: хітмейкер міжвоєнного Львова

19:16, 17 червня 2020

800-12-768x480.jpg

Тетяна Кузьмінчук про композитора, який наблизив музичну Галичину до світового мистецтва і став культовим для кількох поколінь львів’ян

kuzminchuk.jpg

Тетяна Кузьмінчук

журналістка

“Бондіана” на Галичині

“Прийде ще час, коли затужиш ти за мною, прийде ще час, коли згадаєш наші дні…” – від цієї пісні в ритмі танго 1937 року львів’яни аж мліли: її наспівували на вулицях, у трамваях, на усіх застіллях і забавах. Після Першої світової війни танго – пік музичної моди в усьому світі, а всі західні віяння миттю вривалися і на Галичину. Втім саме ця композиція по-справжньому сколихнула глибоко полонізований Львів, адже це – чи не перший власний українськомовний танцювальний хіт. До того часу українською співали переважно фольклорні або ж стрілецькі пісні. “Люди думали, що “Прийде ще час” – це українська народна пісня, – розповідає  автор книги “Бонді, або Повернення Богдана Весоловського” Ігор Осташ. – Навіть було багато варіантів текстів, різних награвань. Її співали, не знаючи, що це пісня Богдана Весоловського”.

2_Bondi-104_new.jpg
“Ябцьо-джаз” на марші

Юний композитор зі Стрия 22-річний Богдан Весоловський, якого у творчих колах кликали “Бонді”, – справжня поп-зірка Львова. Його впізнавали на вулицях, ним захоплювалися дівчата й нестримно аплодували музикантові на “балях”, “дансінгах”, “фестинах”, “ревіях” та перед кінопоказами. Хлопець із неординарним музичним мисленням уже ось як три роки писав музику для гурту “Ябцьо-джаз” – так у народі називали популярну “Капелу Яблонського”, такий собі танцювальний оркестр, який одним із перших в Україні виконував джазові композиції й українськомовні “кавери” на топові світові мелодії.

Ще у 1934 році вийшов його перший шлягер “Чорні очі” – це була вже така типова хітова музика. Можна сказати, що він просто вистрілив із кількома своїми танго

– Вони намагалися, як тепер модно кажуть, бути у тренді: слухали сучасників, були в контексті європейської і світової культури, – аналізує Ігор Осташ. – Починали з перекладів польських, французьких, але розуміли, що треба творити оригінальну музику й обов’язково українською. Це те, чого реально бракувало на той час, а Богдан Весоловський прийшов до них уже як сформований композитор,  бо ще у 1934 році вийшов його перший шлягер “Чорні очі” – це була вже така типова хітова музика. Можна сказати, що він просто вистрілив із кількома своїми танго.

2_Bondi-75.jpg
Перше видання танго “Чорні очі”
2_Bondi-79.jpg
Перше видання танго “Усміх”

Таку “революцію” на музичному Олімпі, який тоді був переважно польським, з Богданом Весоловським творили засновник гурту Леонід Яблонський, або ж “Ябцьо” (син полковника-емігранта УНР) та Анатолій Кос, або ж “Тацьо” (той самий майбутній відомий радянський композитор Кос-Анатольський). Хлопці в університеті вивчали юриспуденцію і паралельно навчалися у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка.

– Вони не були, як тепер кажуть, “лабухами”. Вони були з інтелігентних сімей із високим державним інтересом, – додає музикознавець і дослідник творчості Богдана Весоловського Олександр Зелінський. – Ці оркестри хлопці організовували чітко для того, щоб пропагувати українську музику.

Ноти та слова до хіта Богдана Весоловського “Прийде ще час” 1937-го навіть видали і продавали у книгарні Товариства імені Тараса Шевченка. Це теж стало непересічною подією, бо ні свого заводу грамплатівок, ні повноцінного доступу до радіо українці не мали, тож через відсутність будь-яких записів щоразу доводилося чекати наступного концерту улюблених артистів. Хлопці із  “Ябцьо-джазу” грали у клубах та народних домах, а влітку підробляли на курортах, де відпочивала українська інтелігенція.

– Вони ціле літо могли провести, наприклад, у Черче, бо там публіка оновлювалася, і не треба було дуже часто змінювати програму, – розповідає Олександр Зелінський. – Їх там дуже любили.

2_Bondi-101_new.jpg
“Ябцьо-джаз” на станції Черче

Саме на таких курортних гастролях до “Ябцьо-джазу” 1937 року приєдналася як вокалістка перспективна співачка Ірина Яросевич – племінниця самого Остапа Нижанківського (до того ж, майбутня дружина польського генерала Владислава Андерса). Струнка білявка з неперевершеним мецо-сопрано “Рена” відразу впала Богданові в око і стала його музою – творчою і сердечною.

– Вона виступала на академічних концертах, виконувала в оперних уривках роль Тетяни з “Євгенія Онєгіна” і Маргарити з “Фауста”, – розповідає Олександр Зелінський. – У газетах були відгуки на ці концерти: писали, що вона має добрий голос. Люди згадували, що вона була рідкісно гарною, всі захоплювались нею.

Це перше кохання тривало недовго. Богдан Весоловський наприкінці 1938 року відклав музичну кар’єру, бо вирішив піти добровольцем у Хуст, де саме створювали Карпатську Україну. Юрист за освітою, він хотів допомогти її становленню і нарешті реалізувати свої правничі знання, що було не так просто здійснити на польській території.

– Після поразки Карпатської України Богдан Весоловський не мав можливості повернутися: польський уряд не пускав, були розстріли на кордоні, – розповідає Олександр Зелінський. – Він фактично захопив із собою ноти, альбом старих фотографій, які були дуже цінними для нього, – і подався до Відня. У цьому місті жила його родина, і  він сам там народився, коли мати рятувалася від російської окупації в роки Першої світової війни.

“Бондіана” на чужині

1945-й рік. Десятки діалектів і говірок, будучи уже начальником відділу та спеціальним слідчим прикордонного контролю Верхньої Австрії, Богдан Весоловський вмів чітко розрізняти. Крім слов’янських, він майже досконало знав німецьку, французьку, англійську мови і добре відчував їх завдяки своєму “музикальному слухові”. У Шердінгу, який потрапив у зону американської окупації, йому вдавалося розпізнавати нацистських злочинців, котрі намагалися перейти кордон між Німеччиною та Австрією. Цю роботу Богдан знайшов через кілька місяців після того, як разом із дружиною Оленою та двома дітьми тікав із Відня від бомбардування.

2_Bondi-72_new.jpg
“Ябцьо-джаз” на підводі

У будинок, в якому вони жили, влучила бомба, при чому вона так влучила, що розрізала його майже навпіл. Це – як у кіно! Уявляєте собі цю драматичну сцену? Це було величезне везіння, що вони вціліли. Рятуючись, їм вдалося втекти в останньому вагоні.

– У будинок, в якому вони жили, влучила бомба, при чому вона так влучила, що розрізала його майже навпіл, – розповідає Ігор Осташ. – Це – як у кіно! Уявляєте собі цю драматичну сцену? Це було величезне везіння, що вони вціліли. Рятуючись, їм вдалося втекти в останньому вагоні.

За 6 років у Відні Богдан не лише встиг створити сім’ю, а й закінчити два престижні європейські навчальні заклади – Консульську академію та Віденську вищу школу міжнародної торгівлі. Одну з дипломних робіт присвятив економіці Львова – Бонді вперто вірив, що ці дипломатичні та економічні знання йому обов’язково знадобляться в Україні. Та в реальному житті навички з торгівлі допомагали виживати у найскрутніші часи. Ще живучи у Відні, Весоловський виступав у ресторанах і навіть якийсь час колекціонував марки, за продаж яких сім’я згодом могла жити аж чотири місяці. І хоч після переїзду до Шердінгу життя видавалося стабільним, а на роботі у прикордонному відділі Весоловський себе добре зарекомендував, все ж розумів, що окупаційні зони – це тимчасове явище. Весоловський почав активне листування щодо можливості емігрувати до США або Канади. 

– Він дуже наполегливо намагався зробити собі потрібні документи і весь час шукав поручителів, – розповідає Ігор Осташ. – Ця епопея тривала два роки… І те, що Весоловський потрапив до Канади, також дуже позитивна іронія долі, тому що в Канаді у нього з’явилося українське оточення. Він знову розцвів як музикант.

1949 року в новому будинку Весоловських ще не було меблів, але вже стояло фортепіано. Не бувало такого дня, щоб 34-річний Богдан не писав музики. У канадських Судобурах він швидко став знаним музикантом, хоч доводилося до самого ранку грати на весіллях та по кілька тижнів поспіль не знімати акордеона з червоних від ран плечей. 

– Треба розуміти, що Судобури, як наш Донбас: шахтарське депресивне містечко на півночі Канади, яке було дуже забруднене, – додає Ігор Осташ. – Пригадую сімейні перекази Весоловських: мама, згідно з традицією, посадила квіти біля будинку – і все було чорним від цих викидів. Там треба було дуже важко працювати, щоб вижити, але його працьовитість була унікальною.

Понад те Весоловський зумів знайти канадського спонсора та найкращих музикантів, з якими записав свої платівки, які враз стали популярними й розлетілися у книгарні “Арка”. Попит був такий, що несподівано в газеті “Свобода” з’явилася стаття  “Пересторога”. У ній йшлося про те, що у Нью-Йорку продають “лівий” тираж за значно нижчою ціною.

Це один з унікальних випадків! Адже авторське право в Канаді уже було добре захищене, а Весоловський мав всі права на свої пісні. Якщо з’явилися підробки, то це означає тільки одне: це була дуже популярна і продавана музика.

Bez-nazwy-3.jpg
Богдан Весоловський та Ірена Яросевич у Зелемянці (біля с. Гребенів Сколівського р-ну Львівської обл.)

– Це один з унікальних випадків! – дивується Ігор Осташ., – Адже авторське право в Канаді уже було добре захищене, а Весоловський мав всі права на свої пісні. Якщо з’явилися підробки, то це означає тільки одне: це була дуже популярна і продавана музика.

Спочатку Весоловський продовжував львівську традицію і писав танго, однак пильно стежив за модою в українській культурі. Працюючи в українській секції канадської радіокомпанії Сі-Бі-Сі, він щодня дізнавався про літературні новинки в Радянській Україні. Замість танцювальних мелодій із власними текстами, Весоловський писав музику на слова, наприклад, Володимира Сосюри. 

– Спочатку його платівки були на 78 обертів, тобто одна пісня – з одного боку, – розповідає Олександр Зелінський. – Потім з’явилися на 33 оберти, так звані “гіганти”, де можна було записувати більше пісень. Він видав кілька таких гігантів: “Верба”, “Як тебе не любити”, “Мрії”…

Одного разу композитор запримітив збірку 17-річної української поетеси Галини Чубач і його вразив вірш “Я знов тобі”. Записати нову мелодію спочатку Весоловський планував із тріо “Троянда”, втім в останній момент передумав. Цю пісню, яка згодом стала хітом, як колись “Прийде ще час”, він пропонував заспівати Рені – Ірині Яросевич – першому коханню і на той час вже відомій співачці та першій леді польської еміграції. 

– Стовідсоткових свідчень немає, але я думаю, що вони зустрілися, – аналізує Ігор Осташ. – Є інформація, що Ірина Яросевич (на той час  Ірена Андерс) виїжджала з концертами до польської діаспори в Канаду і США. Коли він приймав рішення про зміну виконавців, десь напередодні  очевидно був на її концерті. Я на 99 % впевнений, що він побачив оголошення і прийшов. Тому що я не можу уявити, як інакше до нього могла потрапити її платівка, підписана “Для Бонді від Рені”.

Року 1968 Богдан Весоловський вперше після довгої розлуки завітав до України – на запрошення українського радіо. Під пильний “супровід” держбезпеки у Львові він зустрівся із давнім другом із “Ябцьо-джазу” Тацьом – Анатолієм Кос-Анатольським, однак так і не зміг потрапити до рідного Стрия. Бачачи кадебістську Україну і розуміючи, що більше ніколи сюди не повернеться, Весоловський сів у літак і гірко заплакав. Через три роки після робочого дня на радіо Богдан Весоловський несподівано помер. Щоб зберегти понад сотню чоловікових композицій, його дружина Олена Весоловська дбайливо записала їх усі у мікрофон старого магнітофона. Серед них є лише шість із голосом самого Весоловського, який соромився і рідко записував своє виконання.

Схожі матеріали

600Х400

Бубон, скрипка і цимбали: як наші предки музикували

Koshyts_sharzh.jpg

Тріумф "Щедрика" у світі

600.jpg

Поет на мільйон. Сучасні переспіви Шевченка

shhedryk_noty.jpg

“Щедрик” Леонтовича планують внести до списку ЮНЕСКО

Без назви-1.jpg

Українські корені американської Квітки

600.jpg

"Моя зброя потужніша, ніж звичайний автомат", – Юрій Журавель

1620911297-855.jpg

На Вінниччині відкрили єдиний у країні пам’ятник пісні “Повій, вітре, на Вкраїну”

IMG_20210602_183738.max-1920x1080.jpg

У Києві відкрили меморіальну дошку на честь Мирослава Скорика

600.jpg

Проект “Поліфонія”: як відроджують українське пісенне багатоголосся