Український інтелігент в окупованому росіянами Львові. Зі щоденника Володимира Шухевича за осінь 1914 року

19:32, 12 травня 2022

Читанка_Шухевич_лід.jpg

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну і гнітючі, а подекуди й моторошні картини окупації змушують шукати аналогії в подіях попередніх епох. Схожий досвід 107 років тому пережив і Львів. На початку Першої світової війни російська армія здійснила вдалий наступ, унаслідок якого захопила Східну Галичину і Північну Буковину. 3 вересня 1914 року російські війська увійшли до Львова. Окупація міста тривала більш як дев’ять місяців – до 22 червня 1915 року.

Яскравий опис цих подій залишив у щоденнику Володимир Шухевич (1849–1915), багаторічний професор Львівської реальної школи, етнограф, автор фундаментальної праці “Гуцульщина”, активний учасник більшості українських товариств Львова, дійсний член НТШ і представник відомої в історії України родини. 

Володимир Шухевич.jpg

Володимир Шухевич

український етнограф, педагог та громадський діяч, дійсний член НТШ

На момент російської окупації Шухевич уже полишив викладацьку роботу, однак продовжував активну громадську діяльність. Він відмовився виїжджати зі Львова, взяв під опіку доньок і онуків (обоє його зятів були пов’язані з Легіоном УСС: Володимир Старосольський був членом Бойової управи, а Теодор Рожанковський – першим комендантом Легіону) і сподівався своєю роботою в умовах окупації допомогти українським товариствам та українській громаді Львова в цілому. 

Володимир Шухевич_портрет.jpg

Володимир Шухевич

Фото: з фондів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника

Автор почав вести записи наприкінці серпня, за кілька днів до вступу російських військ, і провадив їх до початку грудня, коли, вочевидь, стан здоров’я вже не дозволяв йому вести активний спосіб життя. Через чотири місяці, 5 квітня 1915 року Володимир Шухевич помер.

На сторінках щоденника зустрічаємо і обурення на адресу низки українських діячів, які покинули місто напередодні вступу російських військ, що він трактував як зраду інтересів громади; і сподівання на швидке повернення австро-угорської армії, і промовисті описи руйнувань та мародерств, які чинили російські військові. Можливо, окупація 1914 року виглядала не настільки макабрично, як картини жахіть Другої світової чи сучасної російсько-української війни, проте все одно була далекою від норм прийнятного, надто на початку XX століття.

Щоденник Шухевича зберігся у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові і зараз його готують до друку. Ми зібрали найцікавіші фрагменти. Мемуари Шухевича раніше не публікували, Локальна історія робить це вперше.

Текст упорядкував і прокоментував Ігор Петрій, кандидат історичних наук, завідувач сектора Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка. Оригінальний правопис збережено.

Понеділок 31/VIII.

Сумно і дивно зійшов той день; сумно, бо чути було заєдно арматні стріли від сторони сходу і з півночи, а дивно, бо своїх людий осталось дуже мало, а ті, що остались, якось на диво минали один другого, закриваючи тяжкий біль у своєму нутру.

Вже коло полудня рознесла ся перша чутка, що Львів піддав ся.

Урядникам виплачено платню 30/VIII, а нині розносили єї листоноші емеритам. Щасливі ті, що дістали платню; більше половини емеритів не дістало ніякої, гроші їх остались у листоношів.

Дрібних гроший не мож було дістати на лікарство. Давнійший урядник Дністра а теперішний касієр австро-угор. Банку, хоч був обложений дрібними грішми, не хотів навіть мині зміняти більше як 20 корон!

Зять мій, Рожанковский, приїхав зі Стрия, аби відобрати пенсию для себе і товаришів, яких приділено до нашої стрілецкої дружини, і аби з полковником МалікомЙдеться про Їндржиха Моліка (1860–?), полковника кавалерії австро-угорської армії, який у серпні 1914 року короткий час був командиром Легіону УСС, а згодом відповідав за вишкіл стрільців, назначеним командантом наших добровольців, обговорити справу забезпеченя живности і т. д. для них; рівночасно подав, що в Стрию зібрало ся їх звиж 5000, а тут прийшов наказ звільнити 3000 а оставити лише 2000! – Звільнені се всі з повітів занятих рос. війском, куда вони дінуть ся? – Рожанковский не застав вже у Львові Маліка, розминулися в дорозі зі згл[ядно] до Стрия.

02.jpg

Володимир Шухевич з родиною. Бл. 1912 р.

Фото: wikipedia.org

ВівторокНасправді 2 вересня 1914 року припадало на середу 2. вересня

Плякати по мурах міста оповістили, що Львів піддав ся, і що завтра наступить в’їзд рос. війска до Львова.

Безчисленна маса людий товпила ся на дворець, аби відїхати; кажуть, що подушено кільканайцять людий, а ті, що їм удало ся дістати ся на перон, полишали свої річи по коритарях і подвірю двірця. Люде влазили до ваґонів вікнами; було і таке, що одні члени родини відїхали, другі остались, або десь заподілись. Маса кільканайцятьтисячна залягла густо цілу площу від рампи до двірця. – Відїхало кілька потягів; один з них завіз подорожних до Городка, і там велено їм висісти, аби зробити місце війску, що з Городка вибиралось на місце бою, до шаньців.

Нині вийшло посьлідне число Діла ч. 8742 під австрійским правлінєм; залучене тут.

04.jpg

Віцепрезидент Львова Тадеуш Рутовський “передає” місто російському генералу Васілію фон Роде. Фото з колекції Ігоря Котлобулатова

Фото: Котлобулатова І. Львів на фотографії. 1860–2006. Львів, 2006

Рано єще урядовала наша почта, я сам надав на чоловій почті переказом гроші до почтової щадниці.

Рано писано в ґазетах, що Банк австро-угорский буде в середу рано отворений і буде дальше вимінювати гроші.

Пополудни замкнено почту.

Львів немов перед татарским нападом переполоханий; склепи позамикані; чоловік боїть ся другого; знакомі виминають ся; кождий надслухує звістки нової – а одна з них трівожніща від другої.

Четвер 3. вересня

Заповіджений вхід росийских війск прийшов з ул. Жовківскої Тепер вул. Богдана Хмельницького. Людий вздовж тої улиці зібралася тьма. Коло ½ до 12-ої вїхала перша патроля. Жиди кричали гурра, vivat!

Взятіє Львова.jpg

Малюнок 1914 року

Фото: focus.ua

Патролю було зложено з якогось офіцира і кільканайцяти козаків. Коли тота патроля зближалася до Преобр. церкви, казав парох єї, о. Давидович, застелити сходи килимом, надів фелон, устав коло себе процесию, а коли патроля зрівняла ся з входом до церкви, задзвонили дзвони на вежі церковній, о. Давидович благословив входячі войска, стоячи у вході до церкви, а з вікон мешканя о. Д. сипала єго жінка і панночки цьвіти на патролю. Сей факт ствердять совітники судові Йосиф Дрималик і Лукомский; бачили се і монахині СС. Бенедиктинок вірм. з вікон свого монастиря.

Коли ся патроля в’їхала на ринок, обсипано єї цьвітами, офіцирам подавано букєти, а рукавичник Ольшевский, котрий учора обходив склепи як член сторожи обиват. і всюда наказував “mówić tylko po polsku, to pryjdą nasi bracia Polacy z zaboru rosyjskiego”“говорити тільки польською, це прийдуть наші брати поляки з російського поділу” (пол.), вдав ся в розмови з офіцирами і то в мові московскій причім трактував їх папіросами і пр. Се діялось в ринку напроти склепу Бачевского, де тота патруля стояла більш години, чекаючи на в’їзд армії.

05.jpg

Перший патруль козаків на пл. Ринок, 3 вересня 1914 р. Фото з колекції Ігоря Котлобулатова

Фото: Котлобулатова І. Львів на фотографії. 1860–2006. Львів, 2006

Пятниця 4/9.

Российскі власти випустили всіх політичних вязнів, між иншими і славного КшемєнєцкогоСлужбовець залізниці й польський громадський діяч Леон Кшеменецький був заарештований у жовтні 1913 року за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії; коли гофрат Кіліан запремітив, що Кшем. засуджений за обманьство, відповів на се ґенерал: Ето нєчево, і велів випустити.

Натомість замкнено сов[ітника] фінан. уряду Сас Лісковацкого, котрий був поданий за закладника зі сторони Москвофілів. Припадково бачив я, як єго автомобілем везено, показав він на себе; а рівночасно зробив рух рукою, як робить ся замикаючи ключем.

Кажуть, що єго арештованє посьлідувало на припорученє Дудикевича; є се проте лична месть, бож прецінь Лісковацкий за дурний на політичного чоловіка.

Субота дня 5/9.

Нині вийшло перше і одиноке число Діла під росс. управою. – Залучене тут.

03.jpg

Відозва “До Українців м. Львова”, видана з нагоди вступу російських військ до міста

Фото: zbruc.eu

В нім відозва наша до Україньців міста Львова.

Війска моск. тьма; козаки прали нагайками людий, що стояли ґрупами, слухаючи оповісток.

По місті продавали салдати цілі пачки циґар по 2 кор. за 50 штук, зрабовані у фабриці Винник.

Антін Павенцкий швендяв ся автомобілем по місті з якимись моск. офіцирами; се був усе тихий кацап, а нині в глупоті своїй став просто доносчиком московским.

Нині зайшов я з др. Федаком і з моїм синомЙдеться про Йосипа Шухевича (1879–1948) до ратуша, щоби відвідати там інтернованих закладників – о. дра Боцяна і Мик. Заячківского. – Они росказували нам, що др. Павенцкий взяв нинішне “Діло” і показував РутовскомуТадеуш Рутовський (1852–1918) у 1905–1914 роках був віцепрезидентом Львова, а під час російської окупації виконував обов’язки президента міста статю “В окупованій териториї”; довго щось Рутовскому поясьнював, потім оба пішли до ШереметєваСєрґєй Шерємєтьєв (1880–1968) був військовим губернатором Львова. Статя тота є переложена з польских ґазет. Сей інцідент здаєсь спонукав Шер., що непозволив більше видавати “Діла”. Будь оно як було, є се справка дра Льва Павенцкого.

Там ми довідались, що Пав. взагалі страшно риє проти нас; що до него приходять якісь офіцири і він все лише говорить про Україньців та інформує офіцирів в дусі проти нас і наших Т[оварист]в.

Се спонукало нас зібрати ся вечером в ДністріЙдеться про будинок товариства “Дністер” на вул. Руській, 20 і застановитись над тим, чи не запобічи би тому в той спосіб, аби упередити Шер., що тут у Львові є тільки Т-а економічні і культурні, та просити єго, аби супроти заповідженого отвореня почти не спинив розсилку почтову від наших Т-в зглядно до них.

Салдати продавали нині за безцін тютюн з розваленої фабрики в Винниках.

139.webp

Вулична сцена на площі Ринок. Фото 1914 року

Фото: photo-lviv.in.ua
104.jpg

Російські військові та місцеве населення на Краківській торговиці. Фото 1915 року

Фото: photo-lviv.in.ua

Неділя 6. вересня 1914

У Львові війска повно; вулицями перетягають тисячі піхотиньців, козаків, армат, фурґонів, а за ними підводи наших фір. Усе те прямує в сторону Городка. Премного війска осталося і у Львові, приостановились по касарнях, вулицях.

По склепах, що тільки уміститись може, купують они хліб, солонину, тютюн; жиди здирають з них, що удасть ся; за бохонець хліба, що варт 30 сот., дають салдати палтінніка і більше. Жиди роблять і ту інтерес, відбивають собі у 1000-е ті сливки, якими салдатів обдаровували підчас вмаршу їх у Львів!

610.webp

Російські козацькі патрулі на Марійській площі. Фото 1914 року

Фото: photo-lviv.in.ua

Нас 9 зібрало ся о год. 11-й в Дністрі, замісьть сов[ітника] Романа Сосновского прийшов В[асиль] Ґресяк; я відчитав текст моєї промови, яку я мав виголосити у Шереметієва. По зробленю деяких поправок вийшов єї текст ось як:

Ми єсьмо представителями україньских економічних і культурних товариств, які на підставі австрійских законів вже від давних літ позакладали у Львові свої централі, а в сьлід за тим і по всіх містах, місточках і селах східної Галичини основали свої філії, аґенциї, кредитові і торговельні спілки, позичкові каси, рільничі кружки, молочарні, шпіхлері, читальні, педаґоґічні кружки, школи, бурси, співацкі і музичні Т[овариств]а і т. п., – а все се в тій ціли, аби з одного боку піднести наш народ економічно, а з другого боку при помочи культурних товариств піднести єго умово.

Як з сего короткого представленя бачать Ваша Ексцелєнция, сповняють наші Т-а виключно культурну і економічну задачу, насьлідком чого заанґажований в наших Товариствах увесь україньский народ без ріжниці партій, замешкуючий східну Галичину і часть Буковини.

Найменче хвилеве захитанє діяльностю наших Товариств спинило би хосенну працю для нашого народу, а в сьлід за тим знищило би до тла вже і без того бідний наш нарід так, що не булоби з него нікому хісна ні на тепер, ні на будуче!

Сьвідомість обовязку супроти нашого народу спонукала нас явити ся перед Вашою Екс. з просьбою о конечну прихильність для нашої праці, а рівночасно і о те, аби В. Ек. не давали віри неприхильним для нашого розвою голосам, але щоби зволили лично переконувати ся о нашій праці, а ми заявляємо з нашого боку готовість з усею докладностю на підставі актів дати доказ, що наші Т-а рівнож як і ми сповняли виключно загально людску місию, чого най буде доказом факт, що як раз усі наші Т-а, злучені в одну велику кооперативу, зістали відзначені не тільки на краєвих, але і на заграничних виставках, між тим в Одессі і Кіеві і на конґресі в Петербурзі.

Захитанєм діяльності наших Т-в могло би під теперішню хвилю бути те, наколи би почти і уряди не принимали зн. не доручували письм адрессованих в україньскій мові, так як населенє східної части нашого краю є переважно україньске, а велика більшість єго не розуміє иншої мови, як тільки україньску і пише тільки фонетичною правописю, якої учать в Австрийских школах.

Супроти того позволяємо собі просити В. Ек., щоби зволив для того населеня видавати обіжники і розкази в мові для него зрозумілій.

[З огляду на те, що населенє східної части нашого краю є переважно україньске а велика більшість єго не розуміє иншої мови, позваляємо собі просити Вашу Ексцелєнцию, щоби зволив для того населеня видавати свої обіжники, розкази і пр. в мові для того населеня зрозумілій тим певніще, що Ваша Ексцелєнция покликуючи на заставників 4 Українців тим самим вже з гори implicite прихованим чином (лат.) узгляднили дійсний стан річи]Цей абзац зберігся у чернетці промови, проте не увійшов до щоденника В. Шухевича і невідомо, чи був озвучений.

Кость_Паньківський.png

Кость Паньківський (1855-1915) – український громадський діяч, журналіст і видавець, член-засновник наукового Товариства ім. Т. Шевченка

Фото: uk.wikipedia.org

На се відповів Шереметєв, питаючи: Чи читали Ви прокламацию?

Я не відповідав, бо єї не читав, але Кость Паньківский перший сказав: Так, читали!

Ну, каже Ш., Ви поняли, що там писано?

Так, каже Паньківский.

Так чого ж писати инакше одзиви і розкази, коли ви їх розумієте в русском язикє?

Так, кажу, ми розуміємо, але народ ні! – Ми ж читаємо книжки, писані в великорусской мові, ми ж інтеліґенти, а ту ходить о селах...

І знов Паньківский впав в мою бесіду. Мині стало ніяково; чи слухати, що Шер. говорить і готовитись на відповідну відповідь, чи слухати, що П. говорить.

Зробилося цілій депутациї ніяково! А коли Шереметєв сказав, що єму не ізвєстно, аби які ґазети і пр. видавані були в Россиї в каком то укр. язикє, сказав Паньківский: Я Вам можу їх достарчити, у мене є їх ціла бібліотека! – зробилась констернациязбентеження, бачу, що розгорячковуєтся все, сказав я до Ш.: Ми прийшли яко заступники культурно-економічних Товариств з просьбою не спинити їх діяльности, тому і в інтересі тих Товариств будемо ішли законною дорогою; по тих словах встав я, а за мною всі. Ш. подав нам руку на пращанє.

По тім інциденті вийшли ми дуже сконстерновані; горячка і ...... Паньківского була причиною сего.

Ціле пополудне сего дня було найтяжше в моїм житю! Наколи б не цілий ряд дрібних внуків, не був би я вже сего писав!

Ніч провів я майже безсонно, наслухуючи, чи не іде трус!

Понеділок 7. вересня 1914 р.

Рано о год. 8-ій Богослуженє в волоскій церкві за душу пок. Яр. Кулачковского.

В церкві повідомив мене др. Охримович, що Шереметєв казав нам 9-ом, що учора у него були, ставитись о год. 11-ій. Охримович вже і так переляканий, зденервований, нині вже цідив те повідомленє, тремтячи на тілі і дзвонячи зубами, а скінчив: “Ми вже певно відтам до дому не повернемо!”. Ми зібралися в “Дністрі” о год. ½ до 11-ої, де ухвалилисьмо, щоби одиноким, хто мав право і обовязок відповідати Шереметєви, був я, на що я під условієм, що ніхто і пари з уст не пустить, пристав. – Аби успокоїти членів депутациї, сказав я їм, що як раз був у Митрополита, а сей сказав мині, що нема найменчої обави, аби в загалі Шереметєв хотів робити над нами акт репрессиї вже тепер, він має час на те і пізніще.

Як ми дістались до бюра президента міста, се я і сам не знаю, бо ми не ішли, а якась филя нас несла за салдатом, що робив собі через товпу дорогу накликуванєм: “Дайте дорогу!” і помагаючи собі при тім кольбою. – Се був перший мій добродій московский, інакше булиб роздусили!

У передній комнаті Шереметєва була товпа людий, що бажала з ним поговорити. Чотирох салдатів з наїженими на пушки баґнетами сиділо дрімаючи на фотелях; поміж очікуючими були кромі нас: жиди, пані, мущини, офіцири... все те балакало на ріжнородних язиках; дивлюсь, увійшов з міною тріумфатора др. Лев Павенцкий і то так собі свобідно, як до своєї хати, оглянув нас всіх і, не поздоровкавшись з нікотрим з нас, почав щось балакати то з одним, то з другим офіциром, отворив двері до сальону Шереметєва, заглянув туди, замкнув двері, ухопив “Wiek nowy”, що лежав на софці і знов щось замурмотів до якогось Штабс-капітана, коли як раз покликано нас до Шереметєва. Там застали ми стоячих під вікном якихсь двох висших офіцирів, а при дверях салдата з наїженим на пушці баґнетом, котрий стояв як недвижима статуя.

145.webp

Російський патрульний на площі Катедральній. Фото 1914 року

Фото: photo-lviv.in.ua

Шереметєв подав кождому з нас руку, потім сказав: “Я учора Вас нє харашо панял. Ви билісьте от какой то політической партиї!”.

“Ні, відповів я; ми були від економічно-культурних Товариств з просьбою зарадити, аби ми ніякої перешкоди в дальшій нашій діяльности не мали!”.

На се ухопив Ш. відозву до Укр. Народу, видану в серпні у Львові і сказав до мене: “А вот ваш подпіс!” – “Се не мій підпис, а дра Стефана Шухевича, а я називаю ся Володимир Шухевич і єсьм професором. Шухевичів є більше у Львові. Там не тільки нема мого підпису, але нема єго нікотрого з нас тут присутних”, відповів я.

Шереметєв поклав відозву на стіл, відступив 2 кроки в зад і сказав:

“Радуте ся, Ґаспада, що ви присоєдинені к великой Россиї!”. По тих словах дзенькнув запятками, вклонив ся дуже низько, а ми подалися у ждальню, а звідси до “Дністра”, де узнали одноголосно, що мимо тих прикрих хвиль, які ми учора і нині перебули у Шереметєва узнали ми, що сповнилисьмо гідно наш обовязок не тільки супроти наших Товариств, але і супроти україньского народу, бо се було конечним заявити зараз на вступі, що і ми тут єсьмо, а що з нами буде, розкаже істория.

Я подав ся до Митрополита, розказав єму про ту візиту, а він знов впевняв, що се все не може мати лихих насьлідків для нас.

З поворотом купив я Wiek nowy з 7/9, та там було вже подане що: Z polecenia p. gubernatora wszystkie napisy nad biurami magistratu mają być wygotowane w dwu językach polskim i rossyjskim. Tak samo wszelkie odezwy do ludności i obwieszczenia mają być redagowane w obu językach. Zarządzenia tego od wczoraj ściśle przestrzegano!За розпорядженням п. губернатора всі написи над бюро магістрату мають бути зроблені двома мовами, польською і російською. Так само всі відозви до населення і оповіщення мають бути написані обома мовами. Цю постанову від учора слід неухильно виконувати! (пол.) От маєте, братя Поляки, polski Lwów! Не допустилисьте нас до управи, і т. д., тепер маєте для вас несподіванку!

По дорозі додому здибав я транспорт ранених мадярів і тирольців, яких везено під сторожею салдатів на хлопских підводах з-під Ременова. Людність мала єще тільки серця і піетизму, що обкидувала їх квітками, дарила хлібом, булками, овочами!

Дома застав я сина мого Йосифа і єго жінку, що повернули з міста з сльозами в очах, довідавшись, що їх усе майно, усю хатню заставу покрадено, понищено, лишивши чотири нагі стіни.

Я їх успокоїв словами: “Се річ набута! Пожиєте, будете иншу мати; будьте раді, що ні Вам, ні діточкам Вашим нічого не стало ся! – потім успокоїлось усе, укриваючи жаль кожде у душі своїй!

Сполудня довідав ся я, що заказано видавати “Діло”, значить посьлідне число 8743 вийшло в суботу дня 5-ого/9 під редакциєю дра Іляріона Свєнціцкого. В тім числі сконфіскувала цензура звістку про арештованє Митрополита!

Вечером коло год. 6-ої кружляв над Львовом австрійский аероплян; патролі, що були розставлені по 5 і більше салдатів по всіх улицях, давали до него сальви, однак безуспішно. – По місті роспущено звістку, немов би з того аеропляну кидано ось яку відозву: “Не тратьте відваги і надію; Париж піддав ся, Варшаву заняли наші війска”. Що аероплян літав, що стріляно до него, се певна річ, а відозва се мабуть одна з цілої сотні новинок, в яких нема правди на макове зерно.

Через цілий день греміли гармати безупинно з заходу. Пізно вечером ішло много войска з фурґонами і пр. з Городецкого на жовківску рогачку, бо там як говорено, мав явитися ґен. Ауфенберґ з під Любліна і зайшов під Раву, яку росийскі війска опорожнили були.

Коло год. 8-ої забракло в місцях висше положених води; догадувались, що насьлідком борби, яка як раз коло Добростан лютіла того дня, ушкоджено водопроводні машини.

Гармати ревіли єще о год. 9-ій, по силі гуку здавалось, що близше Львова. – До год. 1-ої в ночі утікало війско российске в переполоху, безладно. Коло ½ до 2-ої в ночи дав ся чути голос трубки российскої, почім я вже заснув, перебувши пекольні муки на саму гадку, що води бракне.

О год. 5-ій поп[олудни] прийшло до музея ім. Дідушицких 2 офіцирів, які хотіли поглянути в музей; они застали мене коло стола, над списуваням отсеї хроніки. Я пішов за ними на гору, – там показало ся, що один з них був Поляк з Кіева, що служив при саперах; на відомість про се покотились по моїм лици сьлози. Він побачив се і питає про повід. Кажу: маю сина, що вже місяць тому пішов до саперів, не знаю, що з ним дієсяЙдеться про Володимира Шухевича (1883–1949). На се сказав офіцир: Niebawem będzie koniec wojnie! Za kilka dni weźmiemy Przemyśl i dalej nie pójdziemy!Незабаром буде кінець війні! За кілька днів візьмемо Перемишль і далі не підемо! (пол.) – Дальше сказав він мині, що війна при теперішнім скорострільнім orężu (sic) не може довго трівати; і ми, каже, завдячуємо побіду нашу тому, що відповідно до такого оружя посуваємо ся скоро; не було одного дня, аби наше війско не зробило на добу 50 верств. Сему завдячуємо, що ми, вистрілявши австрійску патрулю і передну, зайшли у шанці коло Красного і Буска і ..., які Австрійці для себе покопали, – з їх власних окопів клали ми з них трупами цілі сотки, що посували ся по рівних полях під їх власні шаньці! – І тут справдилося: Oesterreich komt immer um eine Stunde zu spät!Австрія завжди запізнюється на годину! (нім.)

Схожі матеріали

Nestanychi_Ivan Dik_008.jpg

Пімста Ґнипика на Зелені Свята. Гумореска з газети "Діло" за 1930 рік

Bez nazwy-2.jpg

Іван Керницький “Мій світ”, 1936 рік

104.jpg

Різдво Христове у ріжних народів. Стаття з газети "Воля Покуття" за 1942 рік

1-1.jpg

Свято Маланки та Василя. Стаття 1945 року

4.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 2

gimnazija.jpg

Богдан Лепкий "Матура"

10.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 9.

600_dontsov.max-165x165.jpg

Дмитро Донцов. Душа москаля

2018_03_01_groshi YNR3.jpg

"Наша прикмета і наш Тризуб". Стаття Галактіона Чіпки за 1936 рік