Коштовності в обмін на їжу

16:24, 24 листопада 2022

торгсин 000

Крамниці мережі "Торгсин" — сумний символ Голодомору. Вони уособлювали все те вороже, із чим боровся соціалізм. Їхня робота — це звичайний грабунок, здійснений під егідою та за цілковитого сприяння влади. Відібраних у людей коштовностей і валюти вистачило, щоб придбати обладнання для найбільших підприємств перших сталінських п’ятирічок. Тимчасом мільйони радянських громадян переконалися, що "хліб — дорожчий за золото".

Horokh_foto

Микола Горох

кандидат історичних наук

"Россия гибнет, Сталин истребляет народ"

01

"Торгсин" на Смоленській площі, який відвідували герої роману М. Булгакова "Майстер і Марґарита", Москва, перша половина 1930-х років

Фото: надав автор

"Біля дзеркальних дверей торгсину на Смоленському ринку з’явився цибатий громадянин у картатому костюмі, а з ним — чорний здоровецький кіт", — йдеться у 28 розділі роману Михайла Булгакова "Майстер і Маргарита". Далі автор описує внутрішній простір установи: "Сотні сувоїв ситцю найбагатших малюнків", "шифони і сукна франчі", "стоси взуттєвих коробок" — і все це під акомпанемент музики з патефона.

— Чудова крамниця! Вельми і вельми добра крамниця! — констатував персонаж роману Коров’єв, той самий "громадянин у картатому костюмі".

У перше десятиліття свого існування Радянський Союз організував пришвидшену військово-промислову модернізацію. Однак фінансів бракувало. Щоб завезти в країну необхідне обладнання, була потрібна валюта. Її давав експорт сировини і продовольства, видобуток золота. А ще — спецоперації співробітників Об’єднаного державного політичного управління. У боротьбі з "чорним" ринком та "укривателями валюти" вони вдавалися до обшуків, арештів, конфіскацій і навіть розстрілів. 

Влітку 1930-го в магазинах системи московської торгівлі з’явився відділ із загадковою назвою "Торгсин". Через півроку організація отримала статус всесоюзного об’єднання. Назву утворювало російське словосполучення "торговля с иностранцами". Хоча народ розшифровував по-іншому: українською — "Торгують синами нашими", російською — "Товарищи, остерегайтесь! Россия гибнет, Сталин истребляет народ".

Первісне завдання цих крамниць — обслуговувати закордонних моряків і туристів. За товари вони розраховувалися валютою — у документах її називали "ефективною". Але вже 14 червня 1931 року Наркомат фінансів СРСР відкрив доступ до "Торгсину" і радянським громадянам. Вони могли купувати "торгсинівські" товари за золоті монети дореволюційного карбування.

Наступний крок — обмін товарів на побутове золото. Його зневажливо називали "брухтом". Ідею таких операцій приписують директору московського універмагу "Торгсин" № 1 Єфремові Курлянду. Експерти Народного комісаріату Робітничо-селянської інспекції стверджували, що золоті обручки, сережки, браслети, хрестики втратили своє побутове значення і споживчу вартість. Натомість держава може використати їх, щоб фінансувати індустріалізацію.

торгсин 2

"Торгсин" на проспекті Карла Маркса (нині Дмитра Яворницького), Дніпропетровськ, 1930-ті роки

Фото: надав автор

Ціна коштовностей

Дозвіл на операції із золотом організація отримала 10 грудня 1931 року. Приймали все, окрім церковного начиння. Його вважали націоналізованим ще у 1920-х. Хто приносив у "Торгсин" Розп’яття чи шати ікон, мав бути затриманий як злодій. Міліція передавала до крамниць системи переліки викрадених речей із докладними описами. Від грудня 1932 року у великих містах скуповували побутове срібло та срібні монети дореволюційного карбування. Через кілька місяців практику поширили на всю країну. У серпні 1933 року дозволили приймати діаманти. Наступного року — платину.

Один грам хімічно чистого золота в "Торгсині" коштував 1 карбованець 29 копійок. Спочатку це відповідало світовій вартості. Іноземну золоту монету без дефектів приймали за паритетом згідно зі спеціальною таблицею Держбанку. Дефектну монету купували за вагою.

На початку 1934 року ціна на золото у світі зросла майже удвічі. "Торгсин" цін не змінив. Це дало змогу в наступні два роки отримати додатковий прибуток — понад 27 мільйонів карбованців. Крім того, обмінний курс долара в СРСР був штучним. Власникам золота мали сплачувати щонайменше уп’ятеро більше.

Те саме було зі сріблом. Зростання його вартості на світових ринках не позначилося на цінах організації. Голова ВО "Торгсин" Михайло Левенсон визнавав, що відвідувачам недоплачували до 40 % вартості.

04

Продовольчий відділ "Торгсину". Ленінград, 1934 рік

Фото: З фондів ЦГАКФФД СПб

Арешт у крамниці

Очевидці Голодомору 1932—1933 років із сумом згадували свій нехитрий скарб, зданий у "Торгсин": золоті обручки, сережки, срібні натільні хрестики, чайні ложки, нагороди з коштовних металів. Сам візит до крамниці був виявом неабиякої сміливості. 14-річного Миколу Неліна з села Хортиця Чернігівської області мати дбайливо збирала в дорогу до Прилук, де діяв "Торгсин". Зароблені до революції важкою працею на бурякових плантаціях золоті хрестик, сережки та обручку завбачливо зашила у хлопцевий одяг. Попереджала: "Стережися у дорозі, нікому не кажи про золото".

Нелін побачив під універмагом десятки "жінок, чоловіків, дітей чорніше чорної землі, стомлених, висохлих". Хто не потрапив у магазин, ночував на вулиці. Черги були невід’ємним атрибутом "торгсинівських" крамниць. До прикладу, одеське відділення організації обслуговувало до півтисячі відвідувачів на день. У піковий період щодня тут приймали більше 2 кілограмів золота.

Від початку між ОДПУ і "Торгсином" точилося запекле суперництво. Свої валютні плани обидва відомства виконували за рахунок заощаджень громадян. Політичне управління вирішило використати торговельну мережу у власних потребах. Бо ж якщо є цінності для "Торгсину", то знайдуться і для них. Агенти стежили за покупцями, встановлювали їхнє місце проживання, відтак арештовували. Траплялося, чекісти вбігали до крамниць зі зброєю і тут же затримували покупців.

"Торгсин" — це була розвідка ДПУ, — оповідав Сергій Сидоріков, житель Прилук. — Вони, переодягнені в покупця, прислуховувалися до кожного і згодом почали запрошувати до себе для здавання золота. Хто не здавав, саджали в підвал, годували оселедцем, а води не давали. На додачу натоплять піч, щоб людина від спеки зовсім очманіла, поставлять кухоль води, якнайвище — щоб бачив, але не міг дістати й випити. Багато з тих, хто повертався додому, лягали на ліжко хворими і більш не підіймалися".

00

Рекламна листівка Ленінградського портового відділення "Торгсин, 1930-ті роки

Фото: Колекція І. Чуракова, з фондів відділу естампів Російської національної бібліотеки

Скуповування за інструкцією

Втомленого, зголоднілого відвідувача "Торгсину" зустрічали службовці, "одягнені у брудні халати", "з мокрими, від поту, спинами і спітнілими обличчями". Тут працювали швидко і суворо. Спочатку оцінювач за допомогою плоскогубців, кусачок, магніту, лупи, викрутки, ножиць, молотка, зубила позбувався всіх некоштовних частин виробу. Далі напилком, шилом чи голкою робив надріз або глибоку подряпину, більші речі розламував. Туди спрямовував кілька крапель азотної кислоти. Реакція допомагала встановити, з якого металу виготовлений виріб.

Серед зданого часто траплялись справжні витвори ювелірного мистецтва. "Не можна допустити, щоб цінні речі вартістю в кілька тисяч карбованців йшли в брухт, — зауважував наприкінці 1932-го голова правління ВО "Торгсин" Артур Сташевський. — Треба ці речі своєчасно зберегти, щоб потім реалізувати за відповідною вартістю в інвалюті". Тож їх купували за ціною металу, потім переправляли в Москву, реставрували і продавали іноземцям.

Деякі прикраси були інкрустовані коштовним камінням. Спочатку їх приймали за загальною вагою коштовного металу. Однак більшість каменів виявлялися дешевшими за золото. Це завдавало системі збитків. Винятком були діаманти. Траплялося, оцінювач виймав їх перед зважуванням, а потім "забував" повернути власнику.

Перевіривши справжність металу, приймальник визначав його пробу. Клеймам не довіряли. Використовували реактиви або пробірний камінь та золоті пластини. На чорний шліфований камінь працівник наносив вузьку смужку золота, яке досліджував. Поряд робив смужки золотими голками різних проб. Шукав збіг.

05

Яків Мурашковський, приймальник цінностей у Глухівській крамниці "Торгсин". Перша половина 1930-х років

Фото: з колекції Глухівського міського краєзнавчого музею

Золото скуповували з точністю до 0,01 грама. Вагу срібла пробою нижчою за 875-ту округлювали до цілих. Точність зважування встановлювали на рівні 0,5 грама. Часто ці вимоги ігнорували. Приймальник ніжинської крамниці Файвишевський без докору сумління заявляв: "За 0,75 грама ніколи не платив і платити не буду".

Маніпуляцій не бракувало. Оцінювач приймав вироби за однією пробою і вагою, а здавав до Держбанку за іншою. Різницю називали "припек". У лютому 1932 року у скуппунктах Харкова щоденний "припек" становив до 22,3 грама. Дослідниця Олена Осокіна порахувала: тільки протягом 1933 року від держави приховали валютних цінностей на 9 мільйонів карбованців.

Працівники скуппунктів були переконані у правомірності своїх дій. Оцінювач харківської контори Брун вважав за норму з кожних 2 кілограмів прийнятого золота привласнювати по 10—12 грамів. Не дивно, що коли в його колеги Арона Клеймана влаштували обшук, там вилучили срібні виделки, ложки, портсигари, шматки риз, царські монети, золоті злитки з помітками "Торгсину".

Трактор за 2 кілограми золота

"Матінко Божа, чого там тільки нема, — пригадувала похід до крамниці "Торгсин" Анастазія Цимбалюк — Очі розбіглися по полицях. Ми вже встигли і позабувати, що такі чудові речі можуть бути на світі. Там вам і шинка, різного ґатунку ковбаси, сир швайцарський і голландський, макарони, цукор, біла мука, що її я не пам’ятаю, коли мала у своїй хаті, а масло... аж слина покотилася, різні ґатунки риби, ікра, цитрини, рис".

Позбувшись родинних цінностей, відвідувачі "Торгсинів" скуповували хліб і зерно. Промислові товари практично ігнорували. Голодного 1933-го харчі у структурі продажів Чернігівської облконтори становили 94 %. Домінувала категорія "хлібофураж". Вилучене в селян під час "хлібозаготівель" зерно влада продавала їм же втридорога. Щоб придбати мішок борошна завважки 70 кг, доводилося здати до скуппункту майже 11 грамів чистого золота. Найдорожчим у прейскуранті значився трактор. Щоб його придбати, потрібно було 2 кілограми золота.

03

Черги за хлібом. Харків, 1933 рік. Фото А. Вінербергера

Фото: з колекції кардинала Теодора Інніцира. Архів Віденської Дієцезії, ЦДКФФА України

Року 1932 "Торгсин" планував придбати золота на 20,9 мільйона карбованців. План перевиконали на 128 %. У ваговому еквіваленті — це майже 21 тонна чистого металу. 13 % від цього дала Всеукраїнська контора "Торгсин".

У 1933 році вимоги збільшили: побутового золота — на 26 мільйонів карбованців, золотих монет — на 22 мільйони, срібла — на 40 мільйонів. Це свідчило, влада не буде вживати дієвих заходів із подолання продовольчої кризи. Вона свідомо використовуватиме голод, щоб викачувати валютні цінності з кишень власних громадян. Основний притік покупців очікували у квітні—червні, тобто в пік голоду.

Рік закінчили з перевиконанням плану удвічі. Охоплена голодом Україна дала майже п’яту частину надходжень — 8,5 тонни золота на загальну суму 10,7 мільйона карбованців. Срібла скупили на 4,3 мільйона. Понад половину цінностей здали жителі Харківської, Київської та Одеської областей.

Відтак голод почав відступати. Необхідні товари дедалі частіше можна було придбати у звичайних універмагах та крамницях за радянські карбованці. Асортимент у них покращився, а ціни — знизилися. Та й валюти і коштовностей у громадян практично не залишилося. 14 листопада 1935 року уряд ухвалив постанову "Про ліквідацію ВО "Торгсин"".

Схожі матеріали

600.jpg

Чому Захід не виступив на захист українців, знаючи про голод 33-го?

600+.jpg

Як говорити про трагедію Голодомору, щоб бути почутими : кейс онлайн-ресторану пам’яті “Непораховані з 1932-го”

600+1.jpg

Кількісні докази геноциду українців

6001.jpg

Москва вдалась до Голодомору, усвідомивши, що інші стратегії знищення українців не діють

Camera 2-1200х600-05.jpg

Українські підлітки зняли короткометражки про своїх бабусь та дідусів. Показуємо сім найцікавіших

meis.jpg

В Україну покликали мертві, але не чули живі. Яким був Джеймс Мейс?

800x500-Kylchuckuj.jpg

Чому відбувся Голодомор | Станіслав Кульчицький

800x500 obkladunka Kogut.jpg

Що (не) приховують архіви КДБ? | Андрій Когут

errio_banner_pt1.jpg

Отвертий лист Ольгерда Бочковського до пана Едуарда Ерріо