"Росія поглядає на Україну як на щось втрачене". Виступ Джеймса Мейса

12:03, 15 травня 2024

neis4.jpg

У травні минає двадцять років від смерті американського дослідника Голодомору Джеймса Мейса. Він вперше приїхав в Україну ще у 1990-му. Мешкаючи в Києві, став повноправним учасником українського політичного і культурного дискурсу. Події в Україні дослідник розглядав насамперед під кутом творення громадянського суспільства. Окрім іншого Мейс відомий тим, що поставив усім українцям, незалежно від того, належали вони до "еліти" чи перебували на соціальному дні, тяжкий діагноз. Він назвав українське суспільство "постгеноцидним", тим самим пояснюючи тодішній (і багато в чому теперішній) жахливий моральний та матеріальний стан нашого соціуму. Виведення України з "постгеноцидності", із "зачарованого кола" — єдина нагально необхідна програма реформ для народу і держави, яку окреслював Мейс у своїх статтях.

Року 1999-го Джеймс Мейс, виступаючи на одній з конференцій у Києві, виголосив промову про відмінності між українською та російською політичними культурами. "Локальна історія" пропонує ознайомитися із міркуваннями вченого, які, зберігають свою актуальність і донині. Відзначимо, що цей виступ вперше був опублікований лише у 2016 –му в останній, станом на зараз, збірці публіцистики Мейса. Книга "Джеймс Мейс Україна: матеріалізація привидів" побачила світ державним коштом у рамках програми "Українська книга". Упорядником виступила дружина науковця Наталя Дзюбенко-Мейс. Вона ж є автором передмови до вказаного видання під назвою "Дорога правди і болю". На презентації книги Дзюбенко-Мейс зауважила, що все головне в житті її чоловіка сталося після його смерті, зокрема Музей Голодомору, Інститут національної пам'яті, про створення якого він мріяв, і в якому залюбки працював би; зрештою — акція "свічка у вікні" на пошану жертв Голодомору, ініціатором якої був саме Мейс.

Оригінальну орфографію і правопис збережено. Публікацію відшукав старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки Данило Кравець

James_Mace

Джеймс Мейс

американський історик, дослідник Голодомору в Україні

Відносини між націями і, більш того, між їхніми елітами залежать від того, як вони вдивляються один в одного як народи, як нації, як держави. Як історик і дослідник націоналізму я час від часу зупиняюся на моментах суб’єктивізму в історії. Існують об’єктивні факти, але також і суб’єктивні моменти, наприклад: що ми вкладаємо в "нашу" історію, як ми вирішуємо, що "наше" і "не наше", а також такі неминучі суб’єктивні моменти, як схема, концепція, інтерпретація. У невеликій, але блискучій книзі Бенедикта Ендерсона "Уявні спільноти""Imagined Communities" мова йде про націю як про відносно модерний і мінливий феномен. Ситуація, в якій ми всі є представниками тих чи тих націй або національних громад, досить модерна, навіть у Франції — парадигматичній національній державі. Більшість предків сучасних французів сприйняли свою національну ідентичність більше ста років тому. Коли наші предки створили наші "уявні громади", їм було необхідно спочатку запроектувати нові національні цінності, розуміння й інші аспекти розвитку на часи і періоди, коли такі цінності і розуміння були абсолютно чужими для більшості людей. Я вважаю, що корінь більшості проблем українсько-російських відносин потрібно шукати саме в цій площині, тобто в різному розумінні, що "наше" і що "не наше", і в першу чергу в різному розумінні і тлумаченні, що є наша і що не наша історія.

INd1582038314T87.jpeg

Джеймс Мейс (1952—2004)

Фото: uinp.gov.ua

Російська історіографія століттями працювала над створенням загальноросійської схеми історії великоросійської держави, як єдиного потоку, єдиного процесу. Український історик Михайло Грушевський стверджував, і з ним погоджувалися російські історики О. Є. ПрісняковОлександр Прісняков і М. К. ЛюбавськийМатвій Любавський, що така схема в принципі неможлива., тому що неправильна.

Так чи інак сьогодні в Росії мало хто пов’язує виникнення так званої російської ідеї, між іншим ідеї трьох єдинокровних народів, з патріархальними витоками династичних претензій московських Рюриковичів. Хоч безсумнівно її витоки галузяться саме там. 

Ніякої дискусії з цього питання не існує. Все йде віками заведеним порядком: один говорить, інший просто не чує. Тому що визнати, що Київ — українське місто, отже визнати, що історія Росії залишається без свого початку, і так звана "російська" ідея неминуче повинна зазнати значної модифікації і трансформації. За поширеною думкою, серед російських інтелектуалів – це інтелектуальна і політична катастрофа, яка може мати далекосяжні наслідки. 

Та особисто, я переконаний, що ніколи не припиняться тертя між Україною і Росією, якщо Москва й надалі виводитиме витоки своєї історії з матері міст руських Києва, а не займеться впритул проблемою ідентифікації власного народу і ролі власної держави, сприйнявши та переробивши матеріал, нагромаджений не тільки українськими істориками, а й російськими. І поки тим чи тим чином реанімуватимуть російську ідею у формі православ’я і великоросійської зверхности, або ж у формі комуністичної ідеології, в якій російська імперська ідея відігравала роль цементуючого клею для створення нової історичної спільності радянського народу на ґрунті русоцентризму, неросійським народам буде нелегко придушити в собі почуття історичної образи. Вони завжди намагатимуться захистити себе різними блоками, спілками, а то і війнами, як це сталося в Чечні, проти небезпеки, яку постійно генерує Росія щодо новостворених держав, виступаючи проти її територіальних та інших претензій. До речі, претензії ці також висуваються і артикулюються за вотчинним, а не національним правом, яке сприйняла і переробила більшість модерних держав.

Колись російський філософ С. БулгаковСергій Булгаков підсміювався над українцями, як народом, який сам себе вигадав. Парадоксально, але він мав рацію. Кожен народ сам себе вигадує. Своєю історією, міфами, піснями, культурою, діяльністю своїх еліт. Українці "придумали" себе як окрему націю давно. І державна незалежність стала закономірним результатом творчих зусиль і устремлінь цілого народу. Для України незалежність означає незалежність насамперед, від Росії. І поки Росія поглядає на Україну як на щось втрачене, українська незалежність із почуття самозбереження буде спрямована проти Росії. Тільки в разі, коли Росія настільки "вигадає" і "перевигадає" себе як окрему від українців ідентичність, буде можлива міцна дружба і навіть братерство східнослов’янських народів.

Взято з Мейс Дж. "Російські та українські політичні культури: подібності та відмінності. Джеймс Мейс Україна: матеріалізація привидів". Київ, 2016 рік

Схожі матеріали

7

Життєпис Євгена Коновальця від Олега Ольжича. Книжка 1941 року

10.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 9.

10.jpg

Анатоль Курдидик "Їду до Черча!". Стаття з газети "Діло" за 1934 рік

Читанка_СЕО_1.jpg

Репресії набирали обертів. Володимир Шухевич про окупацію Львова росіянами у 1914 році. Частина 3

Рашизм 1200

"Рашизм: Звір з безодні". Уривок з книжки Лариси Якубової

Підлюте

Спогади про похід в Карпати 1931 року

2

"Виглядали як трупи". Спогади про першу радянську окупацію Станіславова

крим сео

"У Севастополі наші хлопці вже мають окремий клюб". Українське культурне життя в Криму у 1920-х

Makhno_group

"По своїм переконанням Махно не був Українцем". Генерал армії УНР про лідера анархістів