"Після Джадта берешся за голову: трясця, чому я не прочитав цього швидше?", – Ігор Балинський

09:44, 14 серпня 2021

1920х630.jpg

Видавництво "Човен" на українському книжковому ринку – одне з найцікавіших у форматі літератури на історичну тематику. Їхні автори: Тімоті Снайдер, Тоні Джадт, Мартін Поллак чи Ґжеґож Ґауден – для українців є не тільки важливими, а й актуальними. А завдання, які ставлять перед собою у видавництві – заповнювати лакуни і започатковувати невідомі жанри – заслуговують на особливу увагу аудиторії.

Як книги допомагають побачити себе збоку, які сторінки українського книговидавництва ще треба зафарбувати, і в чому полягає секрет бестселера для маленького видавця – "Локальній історії" розповідає засновник видавництва "Човен" Ігор Балинський

Володимир Молодій.jpg

Володимир Молодій

журналіст

2-33.png
Ігор Балинський Фото: ukd.edu.ua

– Художній репортаж й інтелектуальний нонфікшн – це два напрями, на яких спеціалізується видавництво "Човен". Порівняйте їх через призму авдиторії – що краще купують, на що найчастіше відгукуються, що має потенціал?

– Це справді два магістральні напрями "Човна", але я б поділив їх на піднапрями. Художній репортаж, який ми видаємо, – це насамперед перекладні тексти польської школи літератури факту. 

По-перше, польський репортаж – один із найцікавіших репортажних феноменів у світі. По-друге, їхні автори й теми є зрозумілими українцям завдяки близькості та величезним шматкам спільної історії. А по-третє, польська школа унікальна ще й тим, що має, окрім внутрішнього, і зовнішній вектор. Автори прагнуть пояснити полякам не тільки Польщу, а й світ. І це намагання розказати про світ через репортаж інколи вражає масштабом.

Інший репортажний піднапрям, який нам цікавий, – новий український репортаж, як ми собі його назвали. Він є спробою давати талановитим українським репортерам і репортеркам можливість заявити про себе у форматі книжки. Частково ми це запозичили з тієї ж таки польської школи. Бо там для книжок пишуть цілком окремі тексти, які раніше не публікували в медіа.

Видавати українських авторів чи авторок виходить повільніше, ніж перекладні тексти, бо процес написання і підготування до друку – значно довший. Однак ми й надалі це робитимемо, бо розвиток українського репортажу, зокрема і в форматі книжки, є для нас важливим.

– Другий напрям – нонфікшн.

– Так, і він також складається із кількох пазлів. Насамперед нам йдеться про інтелектуальний нонфікшн. Ми намагаємося приносити в наш гуманітарний дискурс найкращі приклади західного. Що особливо важливо – приклади, актуальні для українців.

Маємо амбіцію впровадити в Україні західну інтелектуальну традицію. Найкраще її можна пояснити на прикладі таких авторів, як Тімоті Снайдер і Тоні Джадт. Ці двоє – одні з головних світових інтелектуалів останньої третини ХХ – початку ХХІ століття. Їхні книги – приклади інтелектуальної роботи з текстом, з історією, з символами та явищами. Дуже важливо, що українські публічні інтелектуали, історики, медійники – зокрема Ярослав Грицак, Валерій Пекар, Володимир В’ятрович, Володимир Єрмоленко, Павло Казарін чи Вахтанг Кіпіані – активно допомагають просувати інтелектуальну книжку до читача. Тексти Снайдера в нас уже перекладали і видавали, а Джадта на український книжковий ринок привів саме "Човен".

cover-Judt-01-scaled.jpg
Фото: choven.org

– Його в Україні не знали?

– Багато років ідею перекласти Джадта українською просував Ярослав Грицак. У тому, що ми це таки зробили, є його велика заслуга. Спершу ми видали "Роздуми про ХХ століття" – розмова Тоні Джадта з Тімоті Снайдером.

Переконаний, що історія – фундаментальна дисципліна для багатьох гуманітарних напрямів. Якісна журналістика чи політичний аналіз, наприклад, неможливі без розуміння історії. Нам би хотілося відкривати й перевідкривати через деякі історичні періоди і події те, чого раніше ми не знали чи не розуміли. Або те, що провокує думання чи осмислення, теми, які можуть допомогти вирішити українські проблеми. Тому й видаємо Джадта зі Снайдером чи Ґаудена з його книжкою про Львів 1918 року.

– Ви згадали про українські репортажні книги. Чи спробуєте друкувати українських авторів і в інших жанрах?

– За аналогією з репортажем хочемо спробувати залучити українських авторів і до інтелектуального нонфікшину. У процесі написання книжка Катерини Зарембо про український Донбас. Готуємо її на наступний рік. Катерина – антропологиня, культурологиня й історикиня, перекладачка "Після війни" Джадта, вона має багато зібраного матеріалу. Ця книга для нас є експериментом.

– Ви одразу декларували такі напрями роботи видавництва чи коригували їх уже у процесі?

– Базово ми декларували також есеїстику. Потрохи розвиваємо і цей жанр. Поки що видали"Топографію пам’яті" Мартіна Поллака та історичну есеїстику Тоні Джадта "Коли змінюються факти".

Також розвиваємо жанр біографії. Першою спробою стала книга Мірослава Влеклого "Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала". Це життєпис з елементами історичного репортажу-реконструкції. У вересні в "Човні" вийде біографія Станіслава Лема.

Хочемо розповідати українцям про осіб, які є важливими для нашої історії. Маємо у планах біографії низки персон, які би були важливими для українського читача. Наприклад, Альбер Камю. Чому він? Бо без Камю був би неможливий Джадт, а без Джадта – Снайдер. Ці три постаті – це 100 років інтелектуальної історії Європи та світу: від 1930-х років ХХ століття до 2020-х років ХХІ століття.

Також маємо амбіцію розвивати жанр книги-інтерв’ю. Через такі книжки можна розповідати про цікавих, яскравих, особливих українців, які тут і тепер творять новітню українську історію.

Тож якщо підсумувати, "Човен" – це репортажний напрям, інтелектуальний нонфікшн, спроба розширити книжкову полицю есеїстики та біографії у двох форматах: біографічної реконструкції і книги-інтерв’ю.

– Чи можна провести таку аналогію: поляки намагаються пояснити себе і своє місце у світі зокрема через репортажі, а ми можемо спробувати це робити через інтелектуальний нонфікшн, через авторів, які пишуть про українців і нашу історію? Ми так намацували б своє місце у світі?

– Інтелектуальний нонфікшн дає змогу зрозуміти те, як нас бачать інші. Українцям як громадянам молодої держави важливо усвідомити себе у глобальному контексті. Так ми можемо дозбирувати своє "я".

Gauden_obkladynka-scaled.jpg
Фото: choven.org

Можливість дивитися на себе збоку надзвичайно потрібна, коли вектор нашого руху є хитким – через війну, економічні чи політичні проблеми. Добрі книжки підказують, що ми можемо бути суб’єктом, а не об’єктом, що нас помічають, бачать наші переваги й недоліки. Частково книжки можуть задавати нам домашні завдання, які маємо виконати. Прикладом таких книжок можуть бути "Криваві землі" Тімоті Снайдера чи "Львів: кінець ілюзій" Ґжеґожа Ґаудена.

– Знаємо, що Джадт був дуже критичний – до себе, до своєї роботи, до колег. Інколи така критичність відкриває не вельми приємні речі. Чи його книжки не помножать українські комплекси?

– Книга "Коли змінюються факти" не сподобається багатьом. Чимало українців "дозбирували" власну європейську ідентичність через "Європу" Нормана Дейвіса. Я тут навіть не іронізую, бо так і є. А після есею Джадта про Дейвіса берешся за голову й думаєш: трясця, чому я не прочитав цього швидше?!

Коли йдеться про Джадта, то передовсім треба говорити про його чесність і відвагу. Саме їхнім наслідком є критична позиція. Джадт був критично налаштованим не лише до Дейвіса, Гобсбаума, а й до багатьох інших. Мав відвагу, наприклад, відверто говорити правду про внутрішню ситуацію в Ізраїлі.

Тоні Джадт був серед тих, хто вважав, що Ізраїлю треба відновити державність і боротися за неї. Але глибоке занурення в ситуацію з часом показало багато речей, які всі замовчували. Тоді євреї, які мали позицію і авторитет, наважилися публічно говорити про це у впливових американських медіа. Джадт був одним із них. Деякі його критичні тексти щодо Ізраїлю можемо прочитати в кількох есеях книги "Коли змінюються факти". Тоні не міг змовчати, коли бачив брехню і фальсифікації, або ж коли розумів – як у випадку з Ізраїлем – до чого може призвести така політика. Зрештою, те, що можна прочитати про Ізраїль у Джадтових "Коли змінюються факти", ми побачили на власні очі під час нещодавнього загострення в Секторі Гази. Але про все це Джадт застерігав ще 10–15 років тому.

Коли ми бралися за переклад цієї книжки, то вагалися, чи частина текстів буде актуальною. Зізнаюся, саме блок про Ізраїль у мене викликав найбільше сумнівів. Бо ті есеї є цікавими з погляду минулого, але я не бачив прив’язки до теперішнього. І тут – на тобі – масштабне загострення між Ізраїлем і Палестиною, про що попереджав Джадт!

Ще одна річ, яка мене особливо вразила – Джадт показав справжній рівень команди Дональда Трампа. В окремих текстах можна прочитати про деградацію й непрофесіоналізм американської політики. Зокрема через присутність у ній іще у 2000-х таких людей, як Болтон чи Джуліані, головних постатей адміністрації Трампа. Вже тільки заради цього варто було перекласти "Коли змінюються факти". 

Jvuks9t4KS_rbyn7wPSUBg.jpg
Антон Мартинов Фото: the-village.com.ua

– Директор видавництва "Лабораторія" Антон Мартинов сказав в одному з інтерв’ю, що українське книговидання в жанрі мемуарів і біографій вже досягло рівня, коли ту нішу більш-менш заповнили, а тому можна видавати те, що пишуть тепер, що актуальне сьогодні. Чи погоджуєтеся?

– Не зовсім. Вважаю, що в українському книговидавничому контексті ще є персони, є теми, які потребують заповнення. Нам треба розширювати українськомовне книжкове меню.

Частково Мартинов має рацію, бо перелік цікавих актуальних американських біографій, які прийшли на український ринок – того ж Джобса, для прикладу, – дійсно став значно більшим. Багато книг з’являються у нас синхронно з іншими країнами. Вже немає того часового розриву, який був раніше, коли в нас перекладали книжку, яка вийшла десять чи більше років тому. Але ми ще точно не закрили всіх ніш.

Можна провести хорошу аналогію з персоною Станіслава Лема. Його твори українською мовою перекладені всі. Видавництво "Навчальна книга – Богдан" постійно видає їх і додруковує. Але книга, яка вийде у "Човні", стане першою біографією Лема українською мовою. Поряд із тими читачами, які люблять його твори, є велика авдиторія, яка хотіла би прочитати і про автора, щоб зрозуміти його.

Наступна наша амбіція – біографія Альбера Камю. Він також весь перекладений українською, але досі немає жодної біографії.

Тобто якщо ми беремо широко, то деякі яскраві персони, деякі епохи, країни чи континенти в нас вже досить добре пропрацьовані. І на ринку є вибір. Але якщо говоримо вужче – то тут ще є дуже багато роботи. "Вужче" – це, наприклад, про Львів. Є український вимір цього міста, є єврейський, польський. Коли йдеться про біографію Лема, то це саме той польський вимір. Бо зараз Львів польського періоду перетворився на риторичну фігуру – ми не до кінця розуміємо, ким був Лем чи ті персони, які жили в цьому місті за Польщі. Із такого погляду є ще багато персон і тем, які потребують досліджень і книжок.

– Та динаміка збирання картинки з цих пазлів все ж добра?

– Так. Попри проблеми з накладами, купівельною спроможністю читачів і дистрибуцією – меню українськомовного книжкового ринку я вважаю досить добрим. Воно є якісним і різноманітним, враховує потреби різної авдиторії, реагує новинками і класикою. До "Книжкового арсеналу" в Україні видали до тисячі нових книжкових найменувань. Це мало для Польщі, але водночас дуже багато для сучасної України.

Vleklyj_foto_obkladynka.jpg
Фото: choven.org

– Якою книжкою "Човна" Ви задоволені найбільше?

– З комерційного погляду – звичайно, біографією Ґарета Джонса. Ми є малим видавництвом, яке формує наклад за принципом "один плюс один", тобто друкуємо тисячу екземплярів, і якщо продаємо цей наклад упродовж року, то додруковуємо. "Ґарет Джонс…" – це книжка, яка до кінця цього року, я так сподіваюся, перейде чотири тисячі проданих екземплярів. Комерційно вона найуспішніша.

Найважливіша книга для мене як для львів’янина – це, однозначно, "Львів: кінець ілюзій" Ґжеґожа Ґаудена. Відчуваю задоволення від того, що ми переклали цю книжку для українського читача. Вважаю її однією з найважливіших львівських книжок ХХІ століття.

А з читацького погляду найамбітніша книга – це "Роздуми про ХХ століття". І вихід на український ринок книг Тоні Джадта.

Ці три книжки – Влеклого, Ґаудена та Джадта – добре продаються. Однак всі вони – це далеко не про комерцію.

 –     Цікаво, як сприйняли книжку Ґаудена в Польщі?

– Дуже критично. Навіть у тих середовищах, до яких він був близький. "Львів: кінець ілюзій" – це мужній вчинок. Тим паче в теперішній Польщі. Це книга, яка викликає шалені дискусії.

Праця Ґаудена не є історичним дослідженням. Це реконструкція трьох днів єврейських погромів, які сталися у Львові, на тому корпусі документів, які є доступними. Історики дуже часто закидають Ґжеґожу, мовляв, а отут документа не вистачає чи недостатньо поданий контекст. Але всі ці закиди не мають сенсу, бо Ґауден не претендує на те, щоб зібрати всі документи чи показати повний контекст. Це не історичне дослідження, а авторська розповідь – емоційна і шокуюча. Він про це зізнається на початку книжки. Тому критика Ґаудена звучить фальшиво й нагадує гру, коли через те, що тобі незручно, ти просто говориш абищо, аби тільки не мовчати.

Найімовірніше, польське історичне середовище знало про ті події і мало доступ до відповідних документів. Однак братися за цю тему було кон’юнктурно невигідно. Тому Ґауден в українсько-польську історію Львова ввійде як людина, яка зуміла сказати правду про найбільш замовчувану львівську подію ХХ століття. Саме так і з’являються справжні книжки – відверті, болючі та важливі.

– Як можна порівняти тиражі оригіналу цієї книжки й українського перекладу?

– Їх неможливо порівнювати. Бо польський книжковий ринок і український – абсолютно інші. Звісно, у Польщі видавці й автори нарікають, що поляки почали менше купувати й читати. Але коли йдеться про тиражі 10–40 тисяч, то нам слухати такі жалі трохи смішно.

"Човен" позиціонує себе як нішеве видавництво. Для нас принципово не надрукувати якомога більше, а саме закрити нішу. Для цього в жанрах інтелектуальної літератури треба продавати від 3 до 5 тисяч екземплярів книги. Якщо ми продаємо 1 чи 2 тисячі – це теж непогано, бо означає, що книжка розійшлася різними регіонами та середовищами.

У Польщі тепер є така тенденція, що частина журналістів, які звикли працювати з великими текстами, унаслідок закриття газет переходять у книжковий формат. І читачі активно ці книжки купують. Чудовий польський журналіст Павел Решка ще до пандемії написав дві репортажно-розслідувальні книги. Вони про польську медичну систему, про її проблеми зсередини. За півтора-два роки ці дві книжки продали в Польщі загальним тиражем понад 100 тисяч примірників.

На українському ринку найбільшими тиражами продають перекладні художні книжки. Наприклад, "Місто дівчат" Елізабет Ґілберт. Таких книг за рік можуть продати 15–20 тисяч. Серед українських авторів феноменом є Джордж Бату. Утім це художня жанрова література. Якщо ж говорити про нонфікшн чи репортаж, то з поляками порівнювати недоцільно, бо ми маємо різні стартові умови та можливості. Там зовсім інші традиції, правила ринку. 

Snajder_obkladynka.png
Фото: choven.org

– Та й, напевно, інтелектуальний нон-фікшн не може претендувати на високі тиражі.

– Не може. Тімоті Снайдер – один зі світових інтелектуалів. Нам здається, що його книжки видають сотнями тисяч екземплярів. Але це не так. Він – авторитетний інтелектуал та історик через свої ідеї, позицію – але не тиражі. Книжка Снайдера "Про тиранію. Двадцять уроків XX століття" справді продали у США накладом понад 100 тисяч екземплярів і вона стала бестселером. Це його найуспішніша книжка, написана в жанрі попісторії. Інші ж продаються значно меншими накладами.

– Ви вже сказали про тих, кого збираєтеся видати. Доповніть ще тими, кого хотіли би видати? Тобто про свої творчі плани на майбутнє :)

– Ми у процесі закінчення перемовин про купівлю копірайтів на дві нові книжки Тоні Джадта. Можу про це говорити, бо вже отримали підтвердження від агентів, що ці копірайти вільні, тож чекаємо на угоди. Плануємо видати 2022 року. Одна з цих книжок – про світ, який ми втратили, інтелектуальні підсумки ХХ століття від Джадта. Друга – есеї про його улюблені міста: Відень, Нью-Йорк, Лондон, Прагу. Він описував те, що йому було найцікавіше: їжу, театри, транспортну систему.

Крім того, вдаємося до експерименту – видаватимемо разом із видавництвом "Видавництво" книгу Тімоті Снайдера "Про тиранію". Незвичайну книгу! "Про тиранію" виходила в українському перекладі в "Медузі" декілька років тому. Але зараз німкеня Нора Круґ намалювала артбук книги Снайдера. Це буде формат коміксів, фотоколажів, мальописів – що дуже незвично для його книг. Ми чекаємо угоди на копірайт. І якщо встигнемо, то книжка побачить світ ще цього року.

Приглядаємося до ще однієї книжки – репортажів про сучасні Балкани в розрізі осмислення трагедії 1990-х. Ідеться про книжку британського репортера Еда Вулліамі "Війна померла, хай живе війна: боснійський судний день". Я хотів би, щоб на наш ринок прийшла репортажна література про трагедію балканських війн. Видати цю книжку – одна з наших амбіцій. Ми маємо добру балканську "художку", перекладену українською – Милорад Павич, Міленко Єрґович, хорвати, словенці, серби. А от нонфікшину чи репортажистики майже немає, крім, можливо, Славенки Дракуліч.

Ми шукаємо репортажні книжки, які були би повчальними, корисними й актуальними для українського контексту. Саме так з’явилася книжка Катажини Кобилярчик "Струп" (про події в Іспанії), яку ми недавно видали. Хто її прочитав, думаю, розуміє, чому вона є важливою для українців. Це те, що нас чекає – раніше чи пізніше – на Донбасі.

Схожі матеріали

1.Кавер_книги_1200х600_.jpg

“Кафе Європа”, “Збагнути Росію”: 10 історичних книжок 2020 року, які варто прочитати

600.jpg

"Моя зброя потужніша, ніж звичайний автомат", – Юрій Журавель

Справа Стуса

“Крапку поставлено”: Медведчук не оскаржив рішення суду щодо “Справи Стуса”

IMG_20210518_235630.jpg

В Острозькому музеї книги і друкарства оцифрують давні рукописи

1200х600.jpg

“Рускій мір” на експорт. Огляд книжки "Кордони мрій" Томаша Ґживачевського

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

197361557_2286803821450844_1489723565288535368_n.jpg

На Закарпатті прикордонники вилучили в іноземця 13 стародруків

Справа Стуса

Справа Стуса: Суд зобов'язав Медведчука сплатити видавництву Vivat майже 300 тисяч гривень

6--.jpg

Топ-10 авторів та книг, яких читали львів’яни у XV–XVIII ст.