“Хто за нас, встаньте в знак протесту”!

22:58, 4 вересня 2020

Untitled-1 (2).jpg

55 років тому 4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі "Україна" під час показу фільму "Тіні забутих предків" відбувся перший в Україні публічний протест проти офіційно замовчуваної першої хвилі політичних репресій серед інтелігенції у постсталінський період, що став також першим публічним правозахисним виступом на теренах СРСР. Ця історія вже стала легендою, має певні відмінності у різних джерелах, а в епіцентрі її такі відомі нам нині постаті як Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус та Сергій Параджанов...

300_300_1603361613-3380.png

Любов Крупник

кандидатка історичних наук

“Тіні забутих предків” як явище

Політичний протест відбувся на показі фільму “Тіні забутих предків”, який, у тому числі й завдяки резонансу після  показу, став культовим. У 1972 році у листі до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста Голова Держкіно УРСР Святослав Іванов дав таку характеристику найвідомішому творінню кінорежисера Сергія Параджанова: “Його останній фільм “Тіні забутих предків” (1964 р.) після довгої перерви знову вивів українську кінематографію на міжнародний екран, одержавши багато призів на фестивалях, був проданий більш як в 30 країнах. Радянська і світова преса вважає фільм “Тіні забутих предків”визначним явищем і називає й досі Параджанова поряд з іменами видатних режисерів світу… С.Параджанов працює в ключі поетичного кіно, його фільми відзначаються яскравою самобутністю, він прекрасно знає культуру і побут України”. Також у своїх спогадах він зазначив, що в УРСР: “Був різний ступінь в позитивній оцінці “Тіней забутих предків”, але негативних оцінок не було ні на студії, ні в республіканському Комітеті. Пізніше серед кінематографічної молоді з’явилась легенда, що фільм не хотіли приймати, що в ньому щось вирізали. Ця легенда була даниною моді – модними стали фільми і сценарії, які забороняє начальство… молоді режисери самі розпускали чутки, що їхні фільми “не приймають”. Так от “Тіні забутих предків” були прийняті на всіх інстанціях, як кажуть без найменшого спротиву”.

118793444_648576822456915_1088671645160768566_n.png
Кадр з фільму “Тіні забутих предків”

Проте “Тіні забутих предків” – це твір, що не вписувався в рамки типового радянського кіномистецтва, а сам Сергій Параджанов був несистемною людиною, не корився правилам “соціалістичного гуртожитку”.  Оператор фільму Юрій Іллєнко так схарактеризував цю роботу: “Що таке “Тіні забутих предків”? Окрім видатних естетичних параметрів – це був політичний вчинок. Фільм працював проти системи соціалістичного реалізму, він запропонував зовсім іншу формулу, за якою повинно було  робитися мистецтво. Навіть те, що в центрі картини – особистість, що стрічка виходила на ареал народного життя – було практично тоді заборонено, особливо українського народного життя. Сама українська ідея, яка в цьому фільмі утверджувалась, хоч би через те, що він був зроблений тільки в українському варіанті – то просто був політичний виклик". Переважно фільми на українських кіностудіях озвучували російською, лише деякі дублювали українською мовою. У “Тінях забутих предків” російськомовної версії так і не було створено, обмежились коротким лібретто російською на початку кожної наступної новели. Тому 4 вересня 1965 року під час показу в київському кінотеатрі “Україна” перетнулися мистецька і політична форми спротиву та відбувся перехід від суто мистецького нонконформізму до політичного спротиву.

2-1 (2).jpg
Кінотеатр “Україна”, де проходив показ фільму

Перший публічний політичний протест

Оскільки фільм “Тіні забутих предків” здобув нагороди, мав успіх за кордоном, дуже вирізнявся від типових радянських фільмів, а тому став значною національною подією і до його показу в київському кінотеатрі "Україна" була прикута особлива увага і, як показали наступні події, ці очікування більш ніж виправдали себе. Про це багато написано, навіть зафільмовано і  ці події в різних джерелах дещо різняться.

З цього приводу я маю такий особистий спогад. Колись у 1990-і я була студенткою історичного факультету Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Тоді ще збирали та  накопичували інформацію про ці події, не завжди було достатньо джерел для аналізу. Якось на лекції нам дуже цікаво розповідали про цю подію і викладачка сказала, що на заклик встати на знак протесту проти політичних репресій, піднялася значна частина залу. Тоді піднявся мій однокурсник і повідомив, що на демонстрації того фільму була його бабуся і вона розповідала, що насправді встали всього кілька осіб. Бабуся зауважувала, що прем’єрний показ (передпоказ) вже був на кіностудії імені Олександра Довженка і всі, хто мав дивитись фільм “по роботі”, подивились його там. Тому показ у кінотеатрі “Україна” був розрахований на широкі глядацькі маси і, на її думку, в тому може причина того, що зал не відреагував, бо це була дуже різна публіка. Вона тоді працювала відповідальним секретарем часопису для зарубіжних українців “Вісті з України” і особисто знала Івана Дзюбу, а В’ячеслава Чорновола не знала, він тоді не був відомий в широких колах. Іван Дзюба під час того виступу називав прізвища заарештованих, в тому числі Івана Світличного, якого вона також знала.  Коли Івана Дзюбу почали відштовхувати від мікрофона, здійнялась метушня і тому в тому шумі не ясно було хто закликав зал встати.   Кілька десятків осіб підвелися, інші ж просто сиділи, не зовсім розуміючи що відбувається, або ж швидко прямували до виходу…

Згідно з доповідною запискою на ім’я Голови Держкіно УРСР директора кінотеатру “Україна” Федора Брайченка, датованою 6 вересня 1965 року: “В день відзначення VI Київського дня кіно, у кінотеатрі “Україна” була запланована зустріч з творчою групою кінофільму “Тіні забутих предків”. Серед присутніх були: режисер-постановник фільму С.Параджанов, оператори Ю.Іллєнко та В.Давидов, режисер В.Луговський, художники тт. Якутович, Байкова, актори Миколайчук, Кадочникова та директор кінокартини т.Юрьєва. Творча група затверджувалась заступником директора кіностудії т. Трусько В.Л. Група з’явилася вчасно. Рівно о 20 год".

Після короткого вступного слова самого директора кінотеатру, слово взяв режисер-постановник Сергій Параджанов. Згідно з доповідною вищезгаданого Федора Брайченка: “Уже на початку свого виступу т. Параджанов почав зводити рахунки з дирекцією студії та керівними установами, які начебто явились тормозом у випуску та показу фільму “Тіні забутих предків”. Далі т. Параджанов підкреслив, що його фільм розуміють негри, французи, американці, а керівні органи держави не дають можливості випустити фільм на екран з причин, що його не зрозуміє наш народ. Т. Параджанов виголосив, що у нього точиться боротьба за те, щоб фільм не дублювався на інші мови, бо загубить український національний колорит". Присутня на цьому перегляді дружина Івана Дзюби Марта пригадувала, що Сергій Параджанов “дуже заелектрезував аудиторію розповіддю про те, наскільки важко було зняти цю стрічку, як багато доган він отримав і як довго він боровся, щоб фільм не дублювали російською мовою. Його виступ був дуже гострим”.

Марта Дзюба стверджує, що її чоловік заздалегідь планував виступити на прем’єрі і розповісти про першу хвилю політичних репресій постсталінського періоду, яку влада приховувала від суспільства: “Іван не міг мовчати, знаючи, що відбулася хвиля арештів його соратників. Він був пригнічений цими подіями, бо гадав, що епоха арештів уже минула. Його дратувало те, що затримували тихо у різних місцях, а люди про це не знали. Перед прем’єрою “Тіней забутих предків” Іван зустрівся з Михайлиною Коцюбинською та Юрком Бадзьом і на цій зустрічі вони вирішили, що Іван повинен зі сцени вдарити на сполох про хвилю арештів. Прем’єра відомого фільму була доброю для цього нагодою. Вони свій план тримали у таємниці. Про це не знав ані Параджанов, ані Стус, ані Чорновіл”.

Згідно з цитованою вище доповідною запискою Федора Брайченка: “Після закінчення виступу т. Параджанова… З другого боку залу з’явився молодий чоловік, як потім стало відомо, це був член Спілки письменників України Іван Дзюба. Вийшовши на сцену, він вручив квіти художниці кінофільму т. Байковій. Скориставшись тим, що перед ним був мікрофон, Іван Дзюба почав виголошувати націоналістичні антирадянські слова, які звучали приблизно так: “Товариші! Наступила реакція 1937 року. Зараз на Україні ведуться арешти української інтелігенції – письменників, поетів, художників. Так, заарештована група людей в містах Києві і Львові. Стогнуть і плачуть матері України. Ганьба властям. Хто за нас, встаньте в знак протесту про арешти і закликав присутніх встати на знак протесту”.

Однак згідно з “Спеціальним повідомленням”  КДБ при РМ УРСР від 6 вересня 1965 року на адресу ЦК КПУ, заява Івана Дзюби звучала дещо інакше: “Зараз проходять масові політичні арешти української інтелігенції і молоді в Києві, Львові і інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість”. Деяка частина глядачів вигуками схвалення і аплодисментами пробували підтримати Дзюбу. Присутній в глядацькому залі кореспондент Чорновіл звернувся до публіки з закликом піднятись з місць в знак протесту проти “політичних репресій. Деяка частина публіки пішла за цим закликом”.

Як пригадує сам Іван Дзюба: “Зал це повідомлення зустрів мовчанням. Люди були залякані. Слова про арешти впали, як камінь у воду. Було зрозуміло, яким вузьким є наше українське коло” . Щодо чисельності тих, хто встав на знак протесту, то за спогадами кінокритика, літературознавця  Романа Корогодського, який також там був, маємо такі дані: “1965 рік. Кінотеатр “Україна”. Прем’єра фільму “Тіні забутих предків”. Іван Дзюба повідомляє про арешти української творчої інтелігенції. Що здійнялося в залі! А на естраді! Ґебешники кричать: “Провокація!” Ввімкнули гучномовці, щоб заглушити Дзюбу. І тут у двох проходах з’являються Василь Стус і Славко Чорновіл і закликають глядачів на знак протесту встати. Встала купка людей. Я оглянувся — може 50-60 людей стояли. Зал був набитий — 800 місць… Але факт відкритого протесту відбувся”.

stu.jpg
Василь Стус

Про дальший хід подій директор кінотеатру Федір Брайченко повідомляв так:  “Зорієнтувавшись, я негайно  вирвав з рук політичного хулігана мікрофон. Секретар партійної організації кінотеатру т. Кузьмич Олег Степанович виключив радіодинаміки по яких почала транслюватись музика, а в цей час мною було зроблене все, для того, щоб локалізувати подію. За 1,5 – 2 хвилини обстановка нормалізувалась і почалась демонстрація фільму “Тіні забутих предків”.

Під час подій глядачевий зал згуртовано і монолітно вимагав приборкати і покарати осіб, які виступили з антирадянськими промовами. В залі були вигуки: “Ганьба”, “Гоніть цих бандюг зі сцени”.

Після закінчення сеансу з боку цієї групи молоді була знову спроба звернутись до глядача з аналогічними промовами, але глядач не став їх слухати. Виходячи з залу, з великим обуренням вимагали покарати цих людей за антирадянські виступи".

За цей виступ Івана Дзюбу та В’ячеслава Чорновола звільнили з роботи. Василя Стуса – вигнали з аспірантури, що означало для сільського хлопця з Донбасу втрату також і даху над головою – гуртожитку  у Києві. Крім того, це було фактично перед весіллям з майбутньою дружиною Валентиною Попелюх.  Невдовзі всі вони потрапили за грати: В’ячеслав Чорновіл у 1967-у, Іван Дзюба і Василь Стус у 1972-у.

Режисера Сергія Параджанова, який після подій 4 вересня 1965 року остаточно ствердився як людина деструктивна щодо системи, позбавили можливості працювати, забороняли його сценарії, фактично вилучили з кінопроцесу. У 1966 р. він їде до Вірменії, але повертається у 1971 р. в Київ і вже у 1973 р. його було ув’язнено на 5 років за звинуваченням у кримінальному злочині, який мав би принизити та знищити його.

pa.jpg
Сергій Параджанов

Коли Сергій Параджанов уже надійно сидів за гратами, з трибуни чергового пленуму ЦК КПУ перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький було виголосив доповідь: “Про завдання організацій республіки з дальшого поліпшення ідеологічної роботи у світлі рішень
ХХІV з’їзду КПРС”, в якій, зокрема зазначалось: “Деякий час прийоми так званого “поетичного кіно” з їх наголосом на абстрактну символіку з різко підкресленим етнографічним орнаментом трактувались окремими кінематографістами ледь не як провідні принципи розвитку кіномистецтва в Україні. Ці погляди можна сказати подолано”. У це же день секретаріат Спілки кінематографістів України виключив Сергія Параджанова зі своїх лав. Проте арешт Сергія Параджанова став причиною широкої міжнародної  кампанії на Заході до якої долучилася вірменська інтелігенція, митці Грузії та Москви з метою його звільнення і це сприяло тому, що його достроково випустили, але спонукали виїхати з України. Фільм “Тіні забутих предків”   був заборонений, надовго покладений на так звану “полицю”. Поновний вихід фільму на широкі екрани під час показу в кінотеатрі імені Олександра Довженка в 1986 році у  період горбачовської перебудови став важливим символом завершення епохи антиукраїнських репресій, ознакою лібералізації суспільного життя та провісником відновлення української державності.

Схожі матеріали

600.jpg

Дзиґа. Обертання та падіння

600.jpg

А хто твій сусід насправді? Ким був Іван Дем'янюк

600.jpg

10 фільмів про Чорнобиль, які ви навряд чи дивилися

2ef29fccf5ffc60a.jpg

Біля Луцька знімають документальний проєкт про українське підпілля на Волині

Deported_44-46_.00_16_49_20.Still019.jpg

У всеукраїнський прокат виходить документалка “Депортація 44-46" про виселення українців з Польщі

Camera 2-1200х600-05.jpg

Українські підлітки зняли короткометражки про своїх бабусь та дідусів. Показуємо сім найцікавіших

600-.jpg

Екранні “двійники” Петлюри

800.jpg

Кіно без гепіенду. Історія акторки Віри Холодної

Одеса розкопки.jpg

Поляки пропонують спільно дослідити останки жертв НКВС в Одесі