Перша жертва на шляху до порозуміння

08:52, 12 листопада 2021

1920-.jpg

Вибори до Сейму – парламенту відновленої Польської Республіки – відбулися в листопаді 1922 року. Галицькі українці їх бойкотували. Однак не всі. У виборчому списку опинилася Українська хліборобська партія, очолювана вчителем української мови Сидором Твердохлібом. Одні стверджували, що той пішов у політику за гроші влади, інші – за дорученням українського підпілля. Врешті-решт, Твердохліб поплатився за свою ініціативу життям

8_i-v1592984134.jpg

Святослав Липовецький

публіцист

Таємні збори в музичному інституті

"Дзіковський висів з поїзда в товаристві невеликого на зріст чоловіка з вусиком, темнорусявої барви волосся. Це й був Сидір Твердохліб. Зараз до них прилучився якийсь третій тип, як показалося, це був польський поліційний агент, що постійно охороняв Твердохліба", – описує свою першу зустріч з кандидатом до Сейму колишній хорунжий січових стрільців Федір Яцура.

Після Першої світової та українсько-польської воєн Галичина опиняється під контролем відновленої Польської Республіки. Однак формально доля краю ще не вирішена – щойно в березні 1923-го країни Антанти погодять кордони держави. 25-річний Яцура, як і багато його однолітків, перебуває в незрозумілому статусі – щодо українців діє ряд заборон та обмежень. Серед іншого, їм не дозволено навчатися в місцевому університеті – туди беруть тільки тих, хто служив у польському війську.

1.jpg
Усі ілюстрації: Сергій Костишин

Хлопець відвідує лекції Таємного українського університету. Якось на імпрезі в музичному інституті Миколи Лисенка дізнається, що поверхом вище відбувається зустріч українських військових старшин. У переповненій залі колишні товариші по зброї із запалом нагадують, що боротьба за державу не завершена і їх досі зобов’язує присяга.

Так починається знайомство Яцури з підпільною Українською військовою організацією. Її мета – терором і саботажем примусити нову владу відмовитися від претензій на українські землі. До реальної роботи доходить в листопаді 1922-го, коли повинні відбутися перші в Галичині вибори до польського парламенту. УВО агітує галицьких українців бойкотувати голосування. Однак не всі підтримують цю позицію.

У тузі за прекрасним

"Найзавзятіше працював за участю у виборах Сидір Твердохліб, – пише адвокат Степан Шухевич. – Він товкся по вічах по цілій Східній Галичині. Ніхто з українців не удержував з ним товариських відносин, ніхто його на вулиці не здоровив, ані не відповідав на його поздоровлення".

Твердохліб народився у Бережанах, але життя його було пов’язане здебільшого зі столицею Галичини. Тут він закінчив гімназію і університет, тут викладав українську мову в академічній гімназії. "Був дивним, якимсь мішаним типом так під антропологічним, як і духовним оглядом. Дрібної будови тіла, похилений, неначе згорблений, блідий на лиці, золотисте волосся, руда борідка, подобав радше на хитрого "Гриця" з театру, як на профессора гімназії. Безперечно, був це талановитий, але незрівноважений чоловік", – пригадував колега-педагог Степан Шах.

По війні редагує часопис "Рідний край". Перекладає німецькою та польською мовами вірші Тараса Шевченка, Олександра Олеся і свого товариша Михайла Яцківа. Сам пише вірші, за що при житті удостоїться одного рядка в ґрунтовній праці Сергія Єфремова "Історія українського письменства". А по смерті в діаспорній "Енциклопедії українознавства" зазначать: "Лірика Твердохліба перейнята сумом і тугою за прекрасним".

Разом з Яцківим він створює Українську хліборобську партію, яка потрапляє у виборчий бюлетень по Золочівському окрузі під 24 номером. В народі "хліборобів" зневажливо кличуть "хлібоїдами". Пізніше Яцків стверджуватиме, що балотуватися до сойму їх попросили… самі представники УВО: "Вони говорили нам, що УВО бажає мати в польськім Сеймі свої "вуха і свої очі", себто довірених собі людей, які інформували б УВО про настрої в Сеймі, серед послів, в уряді, про балачки, пляни правительства супроти українців, про колонізацію Галичини мазурами, словом, про все, що інтересує українців".

Підпільники начебто надали Твердохлібу секретаря – поручника січових стрільців Михайла Дзіковського – та пообіцяли фінансувати виборчу кампанію. Останнє викликає сумніви – в урядових протоколах вказують, що "хлібоїди" відмовляються працювати без фінансової компенсації. Підтримка адміністрації надто очевидна – зустрічі з Твердохлібом охороняє поліція, а їхніми учасниками стають переважно члени польських національних організацій. Владі залежить продемонструвати західним країнам участь українців у виборах, а відтак – їхню згоду на прилучення Галичини до Польщі.

На зборах УВО Сидору Твердохлібу оголошують смертний вирок. Атентат повинен організувати Федір Яцура.

Вбивці на велосипедах

Хлопець швидко вираховує, де мешкає Твердохліб – на Личакові. Однак він знає, що у Львові новоспеченого політика постійно супроводжує агент поліції. Тому вивчає розклад мітингів кандидата на провінції – там його супроводжує тільки Михайло Дзіковський. Вибір зупиняє на Кам’янці-Струмиловій, звідки сам родом. Найкраще місце для замаху – безлюдна дорога до сусідньої залізничної станції Сапіжанка.

Виконати вирок повинні двоє студентів – Іван Пасіка і Володимир Садовський. В неділю, 15 жовтня, вони велосипедами вирушають зі Львова. Дзіковський навмисно затримує мітинг і пропонує Твердохлібу підсісти в потяг у Сапіжанці. Подальший перебіг подій описує Федір Яцура: "Під самою станцією перестріли їх Пасіка з Садовським і всипали в нього цілий магазинок куль. Дзіковський вихватив свій пістоль, почав стріляти, нібито бігти за ними та кричати: "Стій! Ловіть їх!" Заки надбігли люди зо станції, обидва хлопці всіли на ровери і прямою дорогою так поперли до Львова, що приїхали туди ще перед поїздом".

Згідно з офіційними повідомленнями, в 36-річного Сидора Твердохліба полетіли три кулі, одна влучила в живіт. Він помирає наступного дня у лікарні. Залишає вдову і чотирьох маленьких дітей. Ходять чутки, що перед смертю просить встановити йому пам’ятник – як "першій жертві на шляху до польсько-українського порозуміння". Просить у поляків, бо від українців найближчим часом такого не дочекається.

Щоденна українська газета "Діло" повідомляє про вбивство політика щойно через три дні, та й то переказує польські публікації. На похорон приходять представники влади і журналісти польських видань. З українців присутній хіба що греко-католицький священник. Процесію охороняють кілька десятків поліціянтів. Львівський воєвода Станіслав Грабовський оголошує винагороду за допомогу в пошуку нападників – 2 мільйони марок. Це увосьмеро більше, ніж того самого року виділили на ремонт церкви святого Миколая.

Нікудишній революціонер

Край накриває хвиля арештів. Серед підозрюваних опиняється і секретар Твердохліба. "Можна бути добрим і відважним фронтовиком, та нікудишнім революціонером. Дзіковський не витримав поліційного тиску і без ніяких побоїв і тортур ще тої самої ночі заломився, і то так ґрунтовно, що всипав усіх і вся", – пише Яцура.

Дзіковський не знає імен виконавців замаху, тільки їхні псевда – "Тонько" і "Монько". Натомість видає усе керівництво УВО. Провіднику організації Євгену Коновальцю дивом вдається уникнути арешту. Він переховується вдома в колишнього судового радника Шеховича. Поліція ж помилково влаштовує обшук в адвоката Шухевича, який мешкає в сусідньому будинку. Після цього Коновалець назавжди покидає Україну.

В тюремному коридорі Дзіковського перепиняють двоє в’язнів-українців. Погрожують отруїти, якщо не відкличе своїх свідчень.

– Я поскаржуся адміністрації! – кричить той.

– Це тобі стільки поможе, що мертвому кадило, – відповідають. – Що ж, нас удвох можуть покарати за погрози. Але нас тут таких у тюрмі більше, а вони вже тобі не дадуть вийти живим.

Втілити погрози не вдається – Дзіковський втікає з тюрми. На вузьких і крутих сходах від кабінету судді до камери він вичікує момент, коли супроводжувач затримався з іншим в’язнем, і вибігає у двері, котрі ведуть на вулицю. Попри минулі прорахунки, УВО допомагає йому виїхати за кордон. Спочатку оселяється у Празі, потім – у Парижі, насамкінець – в підрадянській Україні. 1929-го галицька преса повідомляє, що більшовики розстріляли Дзіковського за участь в українському націоналістичному русі. "Не є виключене, що він тільки прикинувся більшовиком і на Україні діяв у хосен своєї організації", – відгукується на цю вістку адвокат Степан Шухевич.

З підпільників – у контрабандисти

До Праги перебираються і виконавці замаху. Пізніше Іван Пасіка повернеться в Галичину – й одразу опиниться в руках поліції. Його засудять на 10 років, по амністії замінять на 7. В тюрмі він відречеться від українства і спілкуватиметься тільки з кримінальними в’язнями. Вже після звільнення преса згадає його ім’я ще один раз – 1937-го Пасіку спіймають при контрабанді 5 кілограмів цукру. Сліди Володимира Садовського губляться, серед членства УВО ходять чутки про його самогубство.

Федір Яцура також був арештований, однак слідство не змогло довести його причетність до вбивства Твердохліба. Він очолить хімічну лабораторію УВО. Через два роки виготовить бомбу, якою намагатимуться підірвати президента Польщі Станіслава Войцеховського. По війні емігрує до Філадельфії, де й помре 78-річним.

На виборах Українська хліборобська партія здобуває п’ять посольських мандатів. До Сейму потрапляє звільнений з посади священник і четверо селян, які навіть не знають польської мови.

"Вони відіграли в Сеймі ганебну роль зрадників українського народу, – підсумовує політик Іван Макух. – Раз тому, що далися "вибирати" послами, коли український народ бойкотував вибори. Друге, вони далися вжити урядові за знаряддя для признання Польщі Східної Галичини й тим помогли уярмити український народ. Посли-хлібоїди ніколи не відважилися стати перед українською громадою або скликати публічні збори своїх "виборців". Тавро народної зради навіки залишилося на них".

Схожі матеріали

600.jpg

Наталя Яковенко: “Cвоїх князів у Польщі не було, усі вони — руські, тобто українські”

Untitled-1.jpg

Волинь перед Волинню. Де шукати причини трагедії 1943 року

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством

600.jpg

Ґжеґож Ґауден: “На початку ХХ століття антисемітизм став елементом польської самоідентифікації”

600русь.jpg

Рівні та солідарні

600+.jpg

Пересе/и/ленці. Переміщені силою

сео Москва Берлін

Вересень 1939: "Медовий місяць" Берліна та Москви

600-+.jpg

Як у 30-х роках ХХ століття знімали кіно у Верховині

kaver-6.jpg

“Потроху всьо тримає і помалу пропадає”. Один день з життя українсько-польського села на прикордонні