“Люди неначе ходячі трупи”. Спогади емігранта про Галичину 1935 року

11:37, 6 березня 2023

Львів панорама 1920-ті

“Нарід Львова мабуть є найсумнішим у світі. Ніде у своїм житті не бачив я такого понурого людського вигляду на вулицях міста як у Львові. Усмішка там не існує. Люди неначе ходячі трупи, або ці, що щойно вернулися з похорону. Очевидно, що найгірше поводиться українцям, бо покоштували свободи, полюбили її, але скоро втратили”. 

Таким побачив Львів у 1935 році Василь Галич, український історик, перекладач, член НТШ. Він 23 роки прожив у Сполучених Штатах Америки. Здобувши докторський ступінь в Університеті Айови, вирішив відвідати рідні землі – село Стрільбичі та містечко Старий Самбір на Львівщині.

Василь Галич вирушив кораблем із Нью-Йорка до німецького Бремена. По дорозі відвідав Перемишль та Ужгород. Він залишив спогади "Мої вражіння з подорожі в Західній Україні", де написав про інші українські сім’ї, що поверталися із заробітків додому, про прикордонників різних країн та їхнє ставлення до подорожніх. Галича вразила цензура, якій піддавалася українська преса, воли, якими у торгові дні все ще їздили вулицями міст, та селяни, які попри “незавидне становище” будували народні доми, читальні і кооперативи.

Оригінальний правопис тексту зберегли. Публікацію розшукав Данило Кравець. 

Двадцять третій рік минав від коли я покинув рідне село Стрільбичі, та містечко Старий Самбір. Хоча пережив я немало всяких труднощів за цей час, все ж таки час плив мов вода. Не було навіть часу застановлятись і рахувати роки в Америці… У повоєнних часах, скоро наші люди в Галичині відбудували доми по великій руїні, та запрошували рідних з Америки до себе на відвідини. Таких запрошень мав і я безліч, аж доки рідня в краю не довершила свого. Отже при одинокій нагоді яку я коли мав за всі ці роки, я рішився відвідати рідню минулого літа.

Квиток на лайнер

Рекламна листівка про подорож зі США в Україну, 1933 рік

Фото Данила Кравця

Корабель “Бремен”, на котрім я виїхав з Ньюйоркської пристані, в половині червня, віз понад 3000 людей, включаючи корабельну услугу. Це неначе пливуче місто. Я знав напевно, що на кораблі є українці, бо прощали їх знайомі українськими піснями, аж до півночі, коли корабель вийшов з пристані. Але скоро корабель виплив на великий океан. Українці наче загубилися між іншими пасажирами. Та після якогось часу мені вдалося віднайти декотрих. Зустрів до двадцяти людей, що їхали на Закарпаття. Були то або старі парубки або самітні люди, що пооставляли жінок в рідних селах і доперва по довгих роках, як не стало сталої роботи у копальнях Пенсильванії, вертались додому. Говорили вони мовою нібито українською, котра була закрашена не донепізнання словацькими, хорватськими, американськими та ще деякими домішками.

Час минав на кораблі при картах і пиві. Чи не вміли читати чи лінувалися, щоправда книжок українських на кораблі не було, були чеські і мадярські – хоч наших людей їздили на цих кораблях більше ніж чехів і мадярів. Річ ясна, що якби більше людей домагалось своєї книжки то дістали б її. Поруч людей-майнерів, були на кораблі три українські сім’ї; одна їхала на Закарпаття на стало, друга “русска” на Волинь, а третя після подорожі по Европі і на Галицькім Покуттю вернулась до Сент Пол, Міннесота, де провадить школу танків межи американцями.

Корабель Бремен

Океанський лайнер “Bremen” німецької корпорації “North German Loyd”

Фото: photo-lviv.in.ua

Подорож на воді не тривала довго, п’ять днів з Ньюйорку до французької пристані Чердборг та до англійської Сент Гемптон, а звідти за яких вісімнайцять годин до Бремен Гавен. Згодом корабель причалив до мізерної пристані, котра неначе вкопана у німецькі болота. Та перед потягом, мусіли пройти митні процедури. Декторі митні урядники виявилися дуже несумлінними: вони перекидали речима, забирали тютюн, хто мав забагато, хоч він тільки переїзджав через Німеччину; другі урядники були більше умірковані, не тикали речей, лише давали кілька питань і прибивали візитову наліпку. Попри залізничну дорогу в Німеччині, Чехословаччині і Україні видно літом прекрасні цвіти неначе в городі, поза плотом у збіжжю красувався цвіт дикого маку, котрий був дуже приманчивий на око. Хоч німецькі поля видаються богаті і обширні то українські попри Сян і на схід него, дуже урожайні, на них збіжжя і огородина виглядає ліпше, чим в Америці, Німеччині або Польщі.

Галицькі польські урядовці показались більше уміркованими, а один з поліцаїв і всі з залізничних урядовців навіть говорили до мене по українськи. Вони хотіли все знати про Америку, а один загнавсь так далеко, що аж хотів знати мій місячний заробіток. Здибаємо, іще раз через літо такого влізливого єврея в Старім Самборі, що хотів знати кілько я заробляю. Наші люди, хоч убогі, мають честь і ніхто, навіть рідня не відважувались давати такі питання. З усіх цілових урядників чехо-словацькі найменше турбують подорожнього, вони його поважають і хотять, щоб мав для них добре слово і ще раз приїхав.

Собор Юра, 1939 рік

Собор Юра у Львові, 1939 рік

Фото: photo-lviv.in.ua

Хоч бажав я дістатися до рідні чим скорше, бо за цим і робив цілу подорож, все ж таки рішився поїхати до Львова на кілька днів відпочити, оглянути українські установи, а відтак добратися на рідну Бойківщину. Саме місто Львів має старий вигляд, там мало є модерного. Вулиці є бруковані грубим камінням, котрий в літі, під час спеки, робить воздух неприємним, головно тоді, як раз на день скроплять вулиці. Замітають їх “по старому” березовими мітлами. Денеде видно плохі автомобілі на вулицях, котрі мусять їхати помалу по не гладких дорогах. Кінські вози всюди іще ведуть перед і не подаються автомобілям. Хідники, так як і вулиці дуже вузенькі. Іноді, як надїде маленька стріткара то вже дотикає хідника. Будівля міста так само виявляє свій вік. Старинні українські церкви остаються живими монументами, бо служать народу. Св. Юрій займає простір показне місце у місті. Музеї, книгарні, бібліотеки мають багато цікавого для заграничного гостя. 

Сам нарід Львова мабуть є найсумнішим у світі. Ніде у своїм житті не бачив я такого понурого людського вигляду на вулицях міста як у Львові. Усмішка там не існує. Люди неначе ходячі трупи, або ці, що щойно вернулися з похорону. Очевидно, що найгірше поводиться Українцям, бо покоштували свободи, полюбили її, але скоро втратили… Уніформи там буденне явище: монахи, монахині, попи, урядовці, військо, все построєне гордо в одностроях. Коли я розмовляв з українськими проводирями то наочно переконався, що їх становище незавидне. Редактори, всі без виїмку, заявляли, що не можуть написати правди, про дійсні обставини, бо цензура не пропустить. Ба, навіть при розмові кожний з них неначе на терню стояв. Їм потрібно третього ока, двох щоби на вас глядіти, а третього щоб наглядати чи нема поліційного волоцюги котрий всюди є присутній і не знати кого треба стерегтися.

З усіх українських міст, які вдалось мені відвідати – Ужгород виявляв найбільше руху! Там і бульвари будують і ріку простують і будують високі доми для правительства, а найпоказніший з них це новий судовий будинок. Але у торгові дні іще волами їздять по місті. Самбір і Перемишль тримаються сяко-тако. У Перемишлі можна зауважити більше українського ніж в Самборі; одначе і одно і друге місто заповнене нашими людьми у торгові дні. У Перемишлі українська культура більше вкорінена; у Самборі щойно починає розвиватися. Добромиль, Хирів, Борислав, Турка, виказують мало поступу, за то Старий Самбір у руках українців і Жидів, маю на думці торгівлю і ремісництво.

Луїза Бойд

Вечір на ринку у Старому Самборі. 20 вересня 1934 року

Фото: Луїза Арнер Бойд, University of Wisconsin-Milwaukee Libraries Digital Collections

Року 1934 американська мандрівниця провела декілька місяців на заході України і зробила понад 500 світлин. Вона відвідала, зокрема, і Старий Самбір.
Читайте більше у матеріалі "Скарби з фотокамери Луїзи Бойд"

Українські склепи можна пізнати здалека, бо на них видніються написи на рідній мові. Навіть “русскі”, які іще де-не-де існують виписують таблиці по українськи, з твердими знаками. “Маслосоюз” це є найбільша українська торговельна спілка. Про неї і поляки висказуються з поважанням. Кооперативний рух і по містах і по селах добре розвивається, розвивається тому, бо є ведений взірцево, чисто і приємно. Властитель хіба нарікає на публіку, що не тримаємо клича “свій до свого”.

Літо було холодне і слітне. Дороги, як звичайно, болотнисті, тому не дуже приманчиві до подорожі. Переїзджаючи по краю можна було завважити вузенькі поля, котрі самі собою представляють не завидну історію нашого рільництва. Іноді вони мають вигляд просто грядок. Але це “свята землиця” селянина, вірно служить йому. Крім гір Карпат все було красне но полях минулого літа, – жито богате, вище як у Німеччині або Америці, пшениця так само гарніша… Селяни убогі поля поділили на маленькі шматки, діти є, а ділити поле майже неможливо; заробітків для “доростаючої молоді” нема; до Америки всі їхали б та туди не пускають – таке є незавидне положення пересічного селянина. Дуже часто мусить позичати, щоб заплатити податки і асекурацію. Села у боргах, особливо на Бойківщині і на Закарпаттю. Злодійство дуже розповсюджене, іще від повоєнних часів, а по декотрим селам у білий день крадуть одинцем, а по ночах зорганізовано.

Де біда і нужда, там годі думати о поступ. Але і так свідоміші одиниці не тратять надії: будують народні доми, читальні і кооперативи. Одначе загал зостається консервативно позаді. Молодіж “паношить” по селах настільки, що цураємось сільської одежі, а на панське хоч би й тане треба грошей, які годі де роздобути. Щоправда, села наші є тверезі, за ціле літо ніде не бачив ані одного пияка. До тверезости, не навмисне, примусила людей держава високими цінами. Кажу не навмисне, бо там, під Польщею, не вільно проти алкоголю вести кампанії бо з цего держава має дохід. Отже хто виступив би проти алкоголю, або тютюну, поповнює протидержавний акт. Читальні є дуже розповсюджені по селах, але поки що мало було дотепер з них бажаної користі.

Взято із газети "Народне Слово", Пітсбург, 21 листопада 1935 року

Маслосоюз 2. vgolos.com.ua.jpg

Крамниця "Маслосоюзу" у Львові

Фоторепродукція Йосипа Марухняка

Як виникло гасло "Свій, до свого, по своє"?
Читайте у матеріалі "Успіх всупереч обставинам"

Схожі матеріали

сео2

Через спорт до незалежності. Як українці в Нью-Джерсі гартувалися (ВІДЕО)

Український павільйон, виставка у Чикаго

Заочний виклик Сталіну. Подвиг українців на Виставці 1933-го в Чикаго

800x500 obkladunka Kacharaba.jpg

Український світ за океаном | Степан Качараба

Терлецький 04.jpg

Стефан Терлецький – український радник Маргарет Тетчер

ангентина сео

Українські обличчя аргентинського футболу

600.jpg

Козак українського гумору

Омелян Антонович, Вашингтон, 1980-ті

“Працюй і не жалійся”. Сім порад Омеляна Антоновича, як облаштувати життя у США

600.jpg

"Царство Петлюри" на чехословацькому курорті

Журнал ЛІ 55_cover + 5 мм_Сергій Майдуков

Таборова Україна. Віталій Ляска