Заочний виклик Сталіну. Подвиг українців на Виставці 1933-го в Чикаго

Вітрина імперій

Перша Всесвітня виставка відбулася 1851 року в Лондоні. На ній демонстрували досягнення країни-господині, колоній та дружніх держав, що зголосилися приїхати на технологічний ярмарок. Те ЕКСПО для Британської імперії набуло статусу вітрини.

Для першого ЕКСПО в Лондоні побудували Скляний палац. Гігантська будівля мала понад пів кілометра завдовжки та 40 метрів заввишки. Конструкція до наших днів не збереглася – 1936-го її знищила пожежа.

Року 1851 побачити унікальну будівлю й оглянути досягнення промислової революції приїхало шість мільйонів відвідувачів. Це величезна кількість, враховуючи логістику тих часів та відсутність літаків і автівок.

Успіх британців надихнув інші країни. У 1855 році Всесвітню виставку провели в Парижі, а 1873-го – у Відні. У 1876 році ярмарок вперше перетнув океан – він відбувся у Філадельфії. Відтоді ЕКСПО регулярно пересувалася світом та на своїх майданчиках демонструвала передові досягнення людства.

Ейфелева вежа в Парижі, брюссельський Атоміум, телефон винахідника Олександра Белла, двигун Рудольфа Дизеля, перше морозиво у вафляночці – це те, що презентували людству саме на виставках.

“Століття прогресу” на тлі депресії та “сухого закону”

Проведення Всесвітньої виставки в Чикаго збіглося зі 100-літтям від дня заснування міста. За ті 100 років поселення на березі Гудзону зросло у 755 разів – із 4,5 тисячі 1840-го до майже 3,4 мільйона 1930 року.

ЕКСПО-1933 назвали “Століття прогресу” й вона представила досягнення Сполучених Штатів Америки та самого Чикаго в технічній та науковій сферах. Хоча час був дуже непростим.

<p>Аль Капоне</p>

У 1929–1933 роках США переживали одну з найбільших криз у світовій історії, яку назвали “Великою депресією”. У країні панував “сухий закон” – заборона на продаж алкоголю. Спиртні напої збували нелегально. Активізовувались банди.

На той момент Чикаго було одним із найбільших міст у світі. Водночас то був один із найбільших кримінальних центрів Америки. Там промишляв найвідоміший гангстер усіх часів Аль Капоне.

У 1931 році на виборах мера Чикаго переміг чех Антонін Чермак. До його обрання суттєво доклалися іммігранти зі Східної Європи. Перемогу Чермака над корумпованим республіканцем Вільямом Томпсоном сприйняли як початок змін. Уже за нової влади Аль Капоне постав перед судом.

Чермак намагався позбутися гангстерського іміджу Чикаго. Про мера говорили як про політика, який на перше місце ставив інтереси міста та його громади. Чермак підтримував зміни в системі оподаткування та домігся лібералізації “сухого закону”. Планували, що ЕКСПО – 1933 стане тріумфом бургомістра.

Україна мусить вижити

Криза, яка охопила США, була жахливою. У піковий момент Великої депресії загальна кількість безробітних сягала 15 мільйонів осіб, 5 мільйонів фермерів позбавили домівок та земель через несплату боргів.

Україна в той час переживала свою трагедію. Людям влаштували голодомор. Села були спустошені. Виснажені голодом тіла лежали просто на вулицях. Згідно з офіційними оцінками, у 1932–1933 роках внаслідок Голодомору загинуло щонайменше чотири мільйони осіб.

<p>Стаття Ґарета Джонса про ситуацію в Україні у газеті Sunday American</p>

Не можемо стверджувати, що українці в еміграції знали про масштаби Голодомору. Дослідник діаспор Руслан Сіромський вважає, що чутки про великий голод доходили до українців за океаном. Переважно їх переказували галичани, які намагалися допомагати землякам із Наддніпрянщини переживати голод.

По крихтах інформацію збирали закордонні журналісти, яких привозили до СРСР, щоб вони писали репортажі про “успіхи колективізації та індустріалізації”. Серед них був валлійський репортер Ґарет Джонс, який викрив злочин Йосипа Сталіна та записав цитату українців: “Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду”.

Поразка в національно-визвольних змаганнях 1917–1921 років, жорстокі репресії, численні страждання, яких зазнали земляки, мільйони вбитих Голодомором і руйнація мрій про самостійність могли стати одними із рушіїв, який заохотив українських емігрантів взяти участь у “Столітті прогресу”. Пасіонарії прагнули показати світу, що Україна існує. Хоча такої держави й не було на політичній мапі. 

“Це був би непростимий гріх перед рідним краєм”

Український актив об’єднався навколо постаті Мирослава Сіменса-Сіменовича. Він народився у Чернівцях, а в Америці жив від 1907 року. У 1920-х він був членом Місії уряду ЗУНР у Лондоні, вже пізніше – головним отаманом гетьманських “Січей” Америки та Канади, засновником Українського архіву-музею в Чикаго. Сіменс-Сіменович очолив Український виставковий комітет. 

Марія Климчак, кураторка Українського національного музею у Чикаго розповідає, що українська діаспора подала до мерії Чикаго заявку на побудову українського павільйону на Всесвітній виставці. Ця ініціатива була неординарною. В ЕКСПО завжди брали участь лише незалежні країни, які мали свій суверенітет та уряд. До того ж проти участи українців виступило посольство Радянського Союзу. Будь-яка популяризація національних ідей підривала політику тоталітарного режиму Сталіна. Посол СРСР у США Максим Літвінов намагався завадити міжнародній спільноті звернути увагу на українців. 

Втім протест радянського консульства закінчився нічим. Мерія на чолі з Чермаком схвалила заявку українців на участь у “Столітті прогресу” за умови, що українська громада самостійно знайде кошти на побудову павільйону. На той час роботи оцінювали у 20 тисяч доларів – у перерахунку на сьогоднішні кошти йдеться про 303 тисячі доларів.

Діаспора в Чикаго поширила звернення до українців усього світу: “Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Всі цивілізовані народи світу беруть участь. Український нарід мусить показати свою національну життєздатність, і це він може осягнути тоді, коли український нарід візьме участь у Всесвітній виставі… Ми хоть народ без власної держави, але Американці трактують нас, як державницький народ… Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не взяли участи”.

 Українській громаді вдалося зібрати потрібну суму. Цей фандрейзинг можна вважати прообразом нашого майбутнього волонтерського руху. На тлі Великої депресії діаспора офірувала на павільйон хто скільки міг – іноді по 25 центів.

Відомо, що українка Агафія Бундзяк, яка працювала кухаркою, передала комітетові 100 доларів. Про це писав отець Пристай із парафії у Нью-Гейвені, до якої належала Агафія. Сьогодні ця сума становила б майже дві тисячі доларів.

Світлиця на два мільйони гостей

Вхід до українського павільйону коштував 50 центрів. Публіка мала можливість відвідати комплекс безкоштовно. Для цього потрібно було прийти у вишиванці. За даними Українського національного музею, павільйон відвідало приблизно 1,8 мільйона гостей.

Головну експозицію для українського павільйону створив скульптор Олександр Архипенко, який мешкав у США від 1923 року. Газета Chicago Daily News писала, що саме завдяки Архипенкові “український Павільйон на п’ять місяців став важливим осередком культурного життя Чикаго”.

Олександр Архипенко запропонував для експозиції 43 роботи. Скульпторові виділили чотири кімнати павільйону. 

Мистецький критик Кларенс Джозеф Бульє порівнював офіційну експозицію, яку склав міський Музей мистецтв, із виставкою робіт Олександра Архипенка в українському павільйоні. І оцінив, що експозиція українців була кращою, а скульптор продемонстрував найвищий мистецький рівень. Бульє у Chicago Daily News писав, що “починаючи від славного французького скульптора Родена до сьогодні було справді небагато великих мистців”, а “серед шести найбільших є Архипенко”.

<p>Сторінка брошури про виставку Олександра Архипенка</p>

На “Столітті прогресу” свої роботи представили українські художники з Франції (Бабій, Третьяків, Редько, Андрієнко, Савченко-Бельський, Кричевський, Перебийніс), Бразилії (Цимбал), Аргентини (Кришівський), Чехословаччини (Бутович). Правнучка Олекси Новаківського Дзвенислава у недавньому інтерв'ю “Локальній історії” згадувала, що свої роботи для українського павільйону надали художники з Мистецької школи Новаківського.

В українському павільйоні діяв Музей народних ремесел. Очільниця “Союзу українок” Америки Олена Лотоцька оформила кімнату вишивки. Експонати закуповували у Львові – з Кооперативи народного мистецтва привезли виробів на понад дві тисячі доларів. Членкині “Союзу українок” вітали гостей у національному одязі.

Хореограф Василь Авраменко ініціював побудову літнього театру. Під час українських днів на ЕКСПО він зібрав тисячу своїх учнів та станцював для присутніх, серед іншого і гопак. В Українському архіві-музеї зберігають костюм, який одягали під час показу на сцені літнього театру – його передала одна з танцівниць, вихованка Авраменка Розалія Дідс.

 14–20 серпня 1933 року на Чиказькому технологічному ярмарку був “Український тиждень”. На сцені літнього театру виступали мішаний хор Юрія Бенецького, оркестр Harrison High School під керуванням Івана Барабаша, хор під диригуванням Олександра Кошиця, духовий оркестр, музичний театр. Публіку розважали майстри верхової їзди школи Якова Бабенка.

“Закінчилося ж свято виконанням українського гімну “Ще не вмерла Україна”. Це був дійсно урочистий, святковий день. Українці почували себе, як вдома на чужій землі і, до того ж, були горді, як усе національне викликає захоплення чужинців. Мер Чикаго у своєму виступі сказав, що українці спромоглися показати світу свою культуру, і висловив своє переконання, що їм належить одне з почесних місць на цій виставці”, – описує історикиня Олена Ковальчук у книзі “Збереження і збагачення культурної спадщини українцями у США”. 

Однією з найатракційніших подій “Українського тижня” був конкурс краси – прототип майбутніх змагань вродливиць на кшталт “Міс Всесвіт”. Серед 25 учасниць перемогу здобула 18-річна Марія Любас. Дівчину коронували як принцесу української діаспори. Цей титул їй вручив голова Українського виставкового комітету Мирослав Сіменс-Сіменович. Олександр Архипенко кілька днів працював над портретом Марії Любас. Його талант захоплював публіку – відомо, що міс від Японії теж хотіла позувати для митця й отримати картину.

Шанс на повноцінне українське ЕКСПО

Всесвітня виставка майже завжди залишає по собі спадок (про вежу Ейфеля та Атоміум ми вже згадували), а також диктує моду для інновацій. У Чикаго презентували чимало винаходів, які стали прообразами для сучасних кондиціонерів та посудомийних машин. Павільйон автогіганта Chrysler Motors став настільки популярним, що компанія Ford збудувала на локації власний майданчик, хоча напередодні виставки не бачила сенсу експонувати свої вироби.

Український павільйон не зберігся. Для збереження споруд не вистачало фінансування, не було уряду, який погодився б перенести частину експозиції до України чи деінде. Єдиний спадок – нематеріальний: Український національний музей зберігає багато фотографій із ЕКСПО. У фондах є лише декілька предметів, презентованих на експозиції. Нещодавно на інтернет-аукціоні eBay продавали листівку із зображенням українського павільйону – стартова ціна становила 21 долар.   

У цьому десятилітті українці мають змогу провести повноцінну Всесвітню виставку на своїй землі. Україна подала офіційну заявку з кандидатурою Одеси як міста-господині на ЕКСПО — 2030. 

“У 2030 році, коли українська відбудова вже продемонструє значну частину із запланованих результатів, саме в Україні можна буде побачити, на що здатне людство, коли всі народи співпрацюють заради миру і безпеки, заради розвитку”, – заявив Президент України Володимир Зеленський під час оголошення заявки.

Країну-господиню визначать на засіданні Міжнародного бюро виставок у листопаді 2023 року. Кандидатуру майбутньої переможниці має підтримати більшість із 170 членів бюро.

Перед Україною постало багато викликів. В умовах війни держава не має зайвих грошей – так само, як 90 років тому в Чикаго, українці шукають альтернативне фінансування для ЕКСПО серед локального бізнесу, міжнародних фондів та представників української діаспори. Тоді українці боролися за участь в ЕКСПО наперекір жахливому тоталітарному злу і в умовах всесвітньої фінансової кризи. Сьогодні ж ми конкуруємо за власний павільйон в умовах повномасштабної війни з Росією, яка знову прагне ствердити, що нас не існує.