"Царство Петлюри" на чехословацькому курорті

10:47, 13 грудня 2021

1920.jpg

Одним з осередків українського наукового життя міжвоєнних років була Українська господарська академія (УГА) в містечку Подєбради неподалік Праги. За неповних півтора десятиліття у ній здобуло освіту майже 800 осіб — інженери, агрономи, лісовики, кооператори. Тут відбувалися політичні дискусії та футбольні матчі, а пересічний студент міг закрутити роман із ректоровою донькою

радомир мокрик.jpg

Радомир Мокрик

науковий співробітник Інституту східноєвропейський студій, Карлів Університет (Прага, Чехія)

Нагінка від соціалістів

"Українці отримують допомогу від нашої держави не як сплату якогось боргу, а як подарунок нашої держави. Було б краще, якби наш уряд нарешті припинив цю багаторічну гостинність. Протягом років, які українці провели в нашому місті, їхня самовпевненість зросла. Тепер наше місто перестало бути притулком для студентів. Навпаки, виникла ситуація, коли чоловік з дружиною "навчаються" і отримують підтримку держави. Рівень та кваліфікація викладачів в Академії давно не відповідає званню Вищої школи. Говорять, що і в "Соколі" останнім часом через українців множаться непорозуміння. Ситуацію варто вирішувати на найвищому рівні. Найкраще — нарешті спровадити цих "дорогих гостей" додому".

1.jpg

Будинок готелю "Крале Іжіго", в якому була розміщена Академія у 1922—1923 роках

Усі ілюстрації надав автор

Таке повідомлення газета Poděbradské noviny опублікувала 9 жовтня 1925 року. Ректор Української господарської академії професор Іван Шовгенів не вперше натрапляв на статті з подібною риторикою. Перегорнувши сторінку, він занотував на полях: 

"Чехословацька соціалістична партія під керівництвом Клофача часто виступала проти українців. У канцелярії академії мусить бути спеціальна папка з газетними статтями про академію і українську справу". Первинно ця замітка була надрукована в газеті Obrana Lidu, офіційному органі Соціалістичної партії Чехословаччини, достатньо впливової політичної сили в новоствореній державі. 

Водночас тутешнім соціалістам закидали москвофільські настрої. Тож їхнє роздратування успіхами "дорогих гостей" цілком можна зрозуміти. Українці в Подєбрадах ставали вагомим чинником. 

Зустріч Андрея Шептицького на вокзалі в Подєбрадах, 1926 рік_new.jpg

Зустріч Андрея Шептицького на вокзалі в Подєбрадах, 1926 рік

Великі здобутки за маленькі гроші

На початку 1920-х Чехословаччина стала головним осередком української еміграції. Уряд і президент Томаш Гаріг Масарик прихильно ставилися до біженців. У липні 1921 року глава держави започаткував "Російську акцію" — програму масштабної підтримки та фінансування організацій для вихідців з Російської імперії. Окрім того, сюди приїжджали українці з Галичини і таборів для інтернованих. У Празі вони заснували низку наукових та культурних установ. 

Проте в епіцентрі української освіти опинилося курортне містечко Подєбради. 1922 року за сприяння президента тут створено Українську господарську академію. Діяли три факультети — агрономічно-лісовий, інженерний та економіко-кооперативний. Поступово відкривалися нові кафедри, бібліотека, видавництво, різноманітні гуртки. Відбувалися корпоративні екскурсії на ферми та підприємства, діяла низка лабораторій та кабінетів. "В основу навчання було покладено ґрунтовне практичне ознайомлення з предметом, — наголошував один із ректорів академії, колишній голова Ради Міністрів УНР Борис Мартос. — Для цього служили практичні вправи в численних лабораторіях і кабінетах, на фермах і в полі, семінари, екскурсії, командировки на практику, дипломні праці й подібне. Представники високих шкіл були дуже здивовані, що емігранти за такі порівнюючи незначні кошти і за короткий час спорудили стільки учбових установ і зуміли поставити навчання на такий практичний ґрунт".

Праворуч Леонід Мосендз_new.jpg

Праворуч Леонід Мосендз

Ці "незначні кошти" надходили передусім з бюджету Чехословаччини. Студентські стипендії забезпечували Український громадський комітет у Празі та Дипломатична місія УНР у Празі. Тут читали лекції Іван Горбачевський — біохімік, колишній ректор Карлового університету; Дмитро Антонович — колишній член Центральної Ради, історик та громадський діяч; Ольгерд Бочковський — етнолог і політолог, фахівець із теорії націй. Через студентські лави УГА пройшли економіст Богдан Крушельницький; один із найяскравіших поетів-емігрантів Євген Маланюк; військовий діяч, сотник армії УНР Семен Якерсон; бандурист Михайло Теліга. Саме в Подєбрадах будував свою академічну кар’єру також відомий письменник Леонід Мосендз.

Багато новоприбулих студентів перебиралися до Подєбрад із таборів для інтернованих. Вони не мали документів про закінчення початкової школи. Тому при академії діяли так звані "матуральні курси", закінчивши які, молоді люди могли вступати у вищі навчальні заклади. Серед завдань таких курсів було написати твір на одну з двох тем — "Як я став свідомим українцем" або "Найдраматичніший момент у моєму житті". 

2.jpg

Практичні заняття в одній з лабораторій УГА

Від Шовгенова до Шовгеніва

Більшість студентів — колишні учасники визвольних змагань. А професори та викладачі ще нещодавно брали активну участь у розбудові новоствореної української незалежної держави. Не дивно, що академія мала яскраво виражене політичне забарвлення. 

Численні збори та доповіді проводили симпатики соціал-демократів та соціалістів-революціонерів. "Невеликою, але крикликовою", — за спогадами одного з місцевих професорів, — була група гетьманців. Траплялися і шанувальники ідеї "зміновіхівства" — переконання про можливість співпраці з більшовиками.

Наприкінці 1920-х активізувалися прихильники націоналізму та "диктатури сильних людей". Такі вечори часто супроводжувалися гострими дискусіями, а іноді й відвертими сварками. 

Bez nazwy-1.jpg

Анкетна картка професора Івана Шовгеніва

Перший ректор Іван Шовгенів походив зі Слобожанщини. Його життєва історія немовби втілювала післявоєнні блукання народу. Закінчив реальне училище в місті Ізюм, проте академічну кар’єру будував у Москві. Його сім’я зростала в атмосфері великоросійської культури, діти між собою розмовляли російською мовою. Навіть використовували російський варіант прізвища — Шовгенови. 

Однак 1918 року стався стрімкий розворот. Професор повернувся в Україну, почав викладати в Київській політехніці та обійняв посаду начальника департаменту водяного і дорожнього господарства в міністерстві шляхів уряду УНР. 

Доля родини Шовгенівих тісно переплелася з історичними подіями. Разом з урядом УНР вони втікали до Кам’янця-Подільського. Потім опинилися в польському Тарнові. А після остаточної поразки визвольних змагань перебралися до Чехословаччини. 

«Опинившись в Подєбрадах, я була приголомшена, що мій власний батько, відомий і заслужений російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали в Шовгеніва, є не що інше, як ректор школи, яку звуть господарською академією, де викладають "на мові" і де на стінах висять портрети Петлюри", — згадувала його донька Олена. 

Театр, бандура і футбол

Михайло Теліга_new.jpg

Михайло Теліга

При академії діяли хор і художній гурток, часто влаштовували театральні постановки. Зрештою у Подєбрадах розкрилося чимало літературних талантів — від Євгена Маланюка до Леоніда Мосендза.

Олена Теліга в Подєбрадах. Праворуч Михайло Теліга_new.jpg

Олена Теліга в Подєбрадах. Праворуч Михайло Теліга

"Єдиний Мосендз своїми віршами не хвалився, а скромно їх друкував, — згадував доцент Василь Іванис. — Колег же без жалю висміював і страшенно картав, хто погано вчився. Він до поезії ставився як до розваги, побічної праці. Головне, на його думку, у студентів мусить бути знання з того чи іншого фаху". 

Навчання органічно перепліталося з вечірками, а Подєбради — з Прагою. Взимку 1924 року на концерті у столичному Студентському домі студент УГА, бандурист із Кубані Михайло Теліга познайомився з дочкою ректора, а тоді вже студенткою Педагогічного інституту Оленою Шовгенів. Взаємна симпатія стрімко переросла в романтичні стосунки.

"Робіть, любий, як знаходите. Краще, ходіть всюди, знайомтесь, фліртуйте — і мені ви ніколи не зробите неприємности", — натякала Олена в листах. 

Михайло "неприємностей" не шукав — через два роки пара обвінчалася. Шовгенів, яка зростала в середовищі російської культури, поступово усвідомлювала себе українською націоналісткою. Саме в подєбрадському "царстві Петлюри" вона стала Оленою Телігою, однією з найвидатніших поетес свого часу. Михайло Теліга залишився немовби в тіні своєї дружини. Хоча насправді продовжував активну творчу діяльність. Не кинув і пристрасті до бандури — видав збірник музичних творів для цього інструмента. 

Культивували в Подєбрадах і спорт. Українці мали свої футбольні команди, утворювали "гнізда" в "Соколі" — місцевому аналозі "Пласту". 

3.jpg

Заняття з фехтування

У пошуках власного Масарика

Попри відносно недовгий час існування, Українська господарська академія в Подєбрадах відіграла віхову роль для української освіти та еміграції. Бодай ненадовго нашим землякам вдалося культурно відтворити свою країну — нехай і в межах невеличкого курортного містечка. 

А містечко відповідало взаємністю. Місцева преса часто згадувала про академічні та спортивні успіхи українців. Коли виникли чутки про можливий переїзд УГА до іншого міста, жителі Подєбрад стали на бік українців. Поступовий занепад академії був пов’язаний із цілком прозаїчною причиною — браком коштів. Після світової фінансової кризи кінця 1920-х Чехословаччина мала достатньо власних проблем і не могла приділяти увагу емігрантам та надавати їм ресурси. Міністерство хліборобства видало наказ про обмеження прийому нових абітурієнтів і поступове скорочення діяльності навчального закладу. 1935 року академію остаточно ліквідували.

Поминальний марш С.Петлюри 27 травня 1926 року_new.jpg
Поминальний марш Симона Петлюри 27 травня 1926 року

Так, українців перманентно критикували політики-москвофіли. Однак ставлення пересічних чехів до емігрантської громади добре характеризує стаття у тих-таки Poděbradských novinách від березня 1925-го: "Українське життя" — українська газета, що виходить в Подєбрадах, видала спеціальний святковий номер до 75-го дня народження президента Масарика з обіцянкою, що українські емігранти будуть ще інтенсивніше працювати в гостинній країні свого братнього народу, усвідомлюючи, що їхня праця в царині розбудови української культури з кожним днем наближає їх до миттєвості, коли на щастя та славу українському народові з’явиться їхній власний Масарик! Щиро бажаємо українським братам, щоб вони якнайшвидше дочекалися цієї миті, і щоб їхня рідна країна після великих страждань розцвіла прекрасною весною свободи!". 

Схожі матеріали

cover-1.jpg

Роман Ващук: “Важливо бути господарем своєї спадщини, а не її інструментом”

еміг500.jpg

Складнощі “колонізації”, або Як відбувалося залюднення Слобожанщини

600+.jpg

Пересе/и/ленці. Переміщені силою

600.jpg

Найвідоміший радянський підліток

Savchuk Terri 1200-630.jpg

Террі Савчук: рекорди і шрами української легенди світового хокею

600.jpg

ДНК полковника Євгена Коновальця

600.jpg

Козак українського гумору

nebyliv-tekst-2.jpg

Небилівська канадіана

600+.jpg

Юрій Кузич: “Ми ідеалізували Україну в Чикаго”