Українське народне вбрання на імператорській виставці 1867 року

Етнографічну виставку організували вчені з Імператорського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. Головним ініціатором був російський антрополог Анатолій Богданов. 

На виставці у Москві 1867 року демонстрували близько 300 манекенів в народному одязі, 450 комплексів народного одягу та його деталей, 1100 предметів побуту, моделей народного житла, музичних інструментів, 1600 фотографій. Тут були представлені народи (або, як говорили організатори виставки, "племена") Російської імперії: росіяни, українці, білоруси, молдавани, естонці, латиші, фіни, комі-зиряни, комі-пермяки, ханти, мансі, буряти, ескімоси, якути, черкеси, вірмени, грузини, туркмени, таджики, казахи. Окрему частину експозиції присвятили слов’янському населенню Австрійської імперії, Пруссії, Саксонії, Османської імперії, Сербії, Чорногорії.

До української частини виставки долучився Яків Головацький, завідувач кафедри руської словесності у Львівському університеті, який перейшов на москвофільські позиції і навіть отримав звання академіка Імператорської Академії наук. Він підібрав елементи одягу бойків, лемків, гуцулів та українців Закарпаття і подарував їх Комітету з влаштування виставки. Саме ці експонати започаткували фонд колекцій українського вбрання у Російській імперії.

Серед інших дарувальників були київський губернатор Іван Фундуклей, граф Адам Ржевуський, голова Комітету з влаштування виставки Василь Дашков, попечитель Московського навчального округу Дмитро Левшин, члени Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії Ковалевський та Анна Раєвська, радник правління у місті Сігет Еммануїл Грабар, керівник Московської удільної контори Іван Маслов.

Виставка складалася з трьох розділів. Перший демонстрував культуру народів Росії і зарубіжних слов’ян. Для цієї частини побудували макети народного житла на тлі характерних для кожної місцевості пейзажів. Туди помістили манекени в народному одязі. Куратори звертали увагу, щоб вони антропологічно відповідали рисам того чи іншого народу. Створені костюмовані образи неросійських народів імперії показували їх наївними та провінційними.

У другому і третьому розділі виставки експонували "Фотографічні знімки, альбоми і малюнки". Близько 1500 фотографій спеціально виготовили на замовлення організаторів. В етнографічному відділі окремо представили елементи одягу, знаряддя праці, посуд, меблі, музичні інструменти, дитячі іграшки. Також третій розділ містив антропологічні й археологічні матеріали.

Після закінчення виставки всі манекени в костюмах сфотографували у майстерні фотографа Торвальда Мітрейтера.  Світлини зробили на соляному папері і розфарбували аквареллю. Потім експонати відправили на зберігання до Рум’янцевського музею в Москві, а після його розформування у 1948 році значна частина потрапила в Російський етнографічний музей.

Який вигляд мала українська колекція

У центрі розташували макет селянської хати в натуральний розмір. Довкола зімітували двір, плетений тин, поле жита, пшениці та ячменю. У сцені "Домашній побут малоросіян" українське житло зобразили типовою хатою-мазанкою з призьбою та солом’яним чотирисхилим дахом. Дерев’яні віконниці прикрашали розписи вазон із квітами. На призьбі сиділа бабуся з онуками, а біля ґанку стояв літній чоловік.

За кутом хати розмістили групу дівчат, трохи далі від них вели бесіду чоловік з парубком, а поруч на землі сиділи жінки з немовлям.  Далі, біля колодязя — хлопець з дівчиною, (Фото№4) а за ними чумак з парою волів і возом. Всього в українській експозиції було 16 манекенів. На них одягли вбрання середини XIX століття з Харківщини, Київщини, Чернігівщини, Поділля, а також Бірючинського повіту Воронезької губернії. Також на виставці експонували одяг українців, які проживали в Австрійській імперії.

Захід детально описали у каталозі виставки, який видали 1878 року"Этнографическая выставка 1867 года Общества любителей естествознания, антропологии и этнографии, состоящего при Имп. Московском университете: Ист. очерк устройства Выст., описание и перечень предметов, бывших на Выст. и протоколы заседаний Ком. по устройству Выст. Изд. Ком. Антропол. выставки. – Москва: Тип. М.Н. Лаврова и К°, 1878"

Окрім детального опису предметів, у ньому йдеться також про урочисте відкриття, обід почесних гостей разом з імператором Алєксандром II і відгуки у пресі.

Австрійські газети небезпідставно назвали виставку у Москві "політичною демонстрацією". Вона набула ідеологічного характеру, а її основною ідеєю став панславізм — політичне об’єднання слов’ян під зверхністю Росії. Організатори декларували гасло "Москва скликає всіх слов’ян" і наголошували, що російський народ є найсильнішим з-поміж інших слов’янських народів і захищає слабших.

Ось що написала про це львівська газета "Dziennik Polski": "Етнографічна виставка в Москві влаштована для того, щоби показати перед Європою солідарність всіх слов'янських племен. Вона має чисто політичну мету, бо наука при цьому нічого не виграє. Основа всякої науки — істина, а керівна думка цієї виставки, як і всіх російських установ, — брехня. Брехнею є солідарність слов'янських племен під російським протекторатом. Такої солідарності не визнають ні поляки, ні чехи, ні рутени (галицькі русини). Навіть турецькі слов'яни не йдуть так сліпо за Росією, як вона намагається це представити Європі. Бо вони добре знають, що російська опіка може принести їм лише деспотизм".

Українці мають сумну нагоду пересвідчитися у цьому сьогодні.

На імператорській виставці сконструювали провінційний образ Малоросії, який служив ідеї імперської величі Росії. Однак її позитивне значення для української культури в тому, що тоді вдалося зібрати неоціненні експонати народного одягу, які зберігаються  дотепер. 140 років потому Російський етнографічний музей випустив альбом "Слов’яни Європи і народи Росії" і влаштував виставку. На ній представили дев'ять комплексів українського народного одягу, значна частина якого збереглася ще з 1867 року.

Наведемо кілька описів з каталогу виставки.

"Малоросіянка-жінка, Харківської губернії Ізюмського повіту. Одяг складається з таких частин: сорочка з мережкою і з заполоччю (червоні бавовняні нитки), плахта картата, передниця (фартух), кофточка (корсет) з жовтої бавовняної тканини з оксамитовою обшивкою. На голові у неї парчевий очіпок, пов'язаний шовковою хусткою, в руках рушник, на ногах червоні чоботи, на шиї намисто і дукат. У вухах сережки. Дарунок С.Д. Левшина". Цю фігуру ми бачимо на світлині з експозиції виставки, на фото Мітрейтера і в експозиції музею до 140-річчя виставки. На манекені з виставки РЕМ до 140-річчя є всі предмети з експозиції 1867 року, крім запаски. Також інакше пов’язана хустка.

"Малоросіянка, селянка (дівчина) Київської губернії, Бердичівського повіту, містечко Погребище. Одяг складається з таких елементів: вишита сорочка білим по-білому з мережкою, пістрява спідниця, ситцевий фартух, пояс червоний вовняний, свита біла. Головний убір — пов’язка зі стрічками і квітами; волосся заплетене в одну косу, на шиї намисто; на ногах чоботи. Дарунок Графа Адама Адамовича Ржевуського, при сприянні Київського статистичного комітету". Цю фігуру ми бачимо біля рогу хати в експозиції 1867 року і на фото з експозиції до 140-річчя виставки, але вже без свити.

На жаль, не всі костюми, що зазначені в описі 1867 року, збереглися повністю чи навіть частково. Також ми не маємо всіх фотографій тих костюмів. Як виглядав одяг гуцулів, лемків та бойків, можемо побачити лише на світлинах Мітрейтера, які він зробив у 1880-х роках. 

Крім манекенів, на виставці представили також фотографії, що є не менш цінним джерелом для вивчення народного вбрання. Їх зробили не пізніше дати відкриття виставки, тобто до 1867 року.