Гуцульщина, віднайдена у Клівленді: історія фотокарток Юліана Дороша

Пластун, що не випустив камери з рук

Юліан-Юрій Дорош народився 9 червня 1909 року у містечку Жидачів, що на Львівщині. Батько Омелян Дорош працював дрібним службовцем митного нагляду. Матір Іванна Крушельницька – була сестрою письменника Антіна Крушельницького.

<p>Юліан Дорош &ndash; шеф прес-квартири "Пласту", 1920-ті рр.</p>

Невдовзі після народження сина Дорош-старший отримав роботу на австрійсько-російському кордоні. Родина оселилася у Копичинцях на Тернопільщині, а згодом – у селі Раковець під Городенкою, на Прикарпатті.

Освіту Юліан здобував у Станіславі (нині – Івано-Франківськ). Там закінчив початкову школу, а відтак вступив до державної класичної української гімназії. Під час навчання став членом "Пласту". Захопився тогочасною модою – фотографією. 

У "Пласті" Юліан належав до 11-го куреня імені Івана Мазепи. Згодом входив до 15-го куреня старшого пластунства "Орден Залізної Остроги". Невдовзі юнака запросили очолювати прес-квартиру "Пласту".

Із 1926 року Юліан Дорош фотографував різні урочистості та життя пластових таборів. Його першим успіхом як фотографа є альбом під назвою "Субреферат світлин при Економічному Рефераті В. П. К. у Львові", випущений 1918 року. На 44 світлинах зображено з’їзд пластунів-абсольвентів і водний табір над Дністром.

У "Пласті" Дорош не лише захопився фотографією, а й освоїв кінотехніку. У 1920 року зняв аматорський короткометражний фільм "Свято молоді" у пластовому таборі на Соколі, поблизу Підлютого. Цю плівку конфіскувала польська влада відразу ж після першого показу.

Львів: урбанізм замість карпатського пейзажу

До Львова Юліан Дорош переїхав після закінчення гімназії. У 1927–1932 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету Яна Казимира. Відвідував лекції із науково-прикладної фотографії Юзефа Світковського – професора фотографії, видатного львівського фотохудожника міжвоєнного періоду.

Дорош мешкав у Львові в родині маминого брата Антона Крушельницького. Дядько, а також його діти – двоюрідні Юліанові брати Тарас та Остап і їхня сестра Володимира – познайомили юнака з культурно-мистецьким середовищем міста.

"У будинку Крушельницьких збиралася інтелігенція: художники, архітектори, літератори. Зустрічі з художником графіком Володимиром Ласовським – одним з перших пропагандистів сюрреалізму в Галичині, поетом-футуристом Ярославом Цурковським, архітектором Євгеном Нагірним безперечно вплинули на творчість і світогляд юнака. Тепер класичні карпатські пейзажі та пластові репортажні фото поступаються місцем новим, урбаністичним. Новий Дорош вміло передає красу старого і нового міста, життя городян, архітектуру. Паралельно зі студіями в університеті він поринув в активне громадсько-мистецьке життя Львова", – пише дослідниця творчості Юліана Дороша, краєзнавиця Уляна Красник.

У 1928-му Дорош очолив пластову фотографічну секцію у Львові. У 1928–1930 був підреферентом світлини при Економічному рефераті Верховної пластової команди. Фотографії Юліана і його статті з проблем фотографії друкували на сторінках львівського журналу "Молоде життя". Дорош також вів рубрики фотолюбителя у пластовому часописі "Вогні". Його світлини публікували у виданнях "Кіно", "Світло й тінь", "Дні", "Життя і знання", "Українські вісти".

Восени 1930-го Дорош із однодумцями започаткував у Львові Українське фотографічне товариство (УФОТО). Уже за місяць після установчих зборів у залі готелю "Народна гостинниця" відбулася перша виставка української аматорської фотографії на теренах Галичини. У 1931–32 роках товариство видало перший в Галичині україномовний "Підручник фотоаматора" та посібник "Побільшення"; їх автором був Юліан Дорош.

Фотолабораторія у кімнатці біля кухні

Навесні 1932-го Юліан Дорош знову поїхав у село Раковець, що на Станіславщині. Там він зробив серію світлин, серед яких була "Віяльниця". Через рік це фото стане окрасою експозиції на виставці у Чикаго; його визнають одним із найкращих знімків на Всеслов’янській мистецькій фотовиставці у Загребі. 

Влітку 1934-го Дорош відвідав село Яворів на Прикарпатті. Там зняв іще одне фото, котре облетіло світ. "Шкрибляків онук" – фотографія хлопчика, одягнутого у вишиванку і кептар. У візерунок рукава сорочки вплетене прізвище хлопця – своєрідна мітка-оберіг, котра дозволяла дитині не загубитися.

У липні 1934-го Дорош пережив один із переломних моментів у своєму житті. Родина Крушельницьких, в яких квартирував Юліан, переїхала до радянської України. Сім’я оселилися у Харкові у будинку "Слово"; мала надію вільно працювати та розмовляти українською мовою. Невдовзі почалися арешти і страти. Багатьом із Крушельницьких забрали життя. Дорош був пригнічений. Він теж планував їхати до УСРР. Від переїзду врятувала порада майбутнього тестя, Михайла Хоркавого, коменданта Українського академічного дому у Львові.

Дорош оселився у Львові у новому житлі. Мешкав у невеличкій кімнаті біля кухні. Там обладнав і власну фотолабораторію. Він уже остаточно відмовився від кар’єри правника, а всі сили та натхнення скерував у напрямку фото- та кіномистецтва. Певний час доводилося перебиватися тимчасовими заробітками. 

Влітку 1935 року Юліан Дорош як фотограф і перекладач потрапив у щорічну етнографічну експедицію "Товариства приятелів Гуцульщини" із Варшави. Після закінчення сезону Юліан отримав дозвіл зробити відбитки з негативів. Невдовзі на матеріалах експедиції відбулася виставка "Наша Батьківщина у світлині". 150 фотографій із Гуцульщини і Покуття принесли молодому 26-річному Дорошеві визнання й славу майстра етнографічної фотографії.

Війна: перукар, акордеоніст і фотограф

У 1938-му Юліан Дорош одружився зі Стефанією Хоркавою. У подружжя народилася донька Марія-Олександра. Втім війна обірвала плани на спокійне життя. Молода пара виїхала зі Львова і оселилася у містечку Городенка на Прикарпатті. Там Дорош відкрив приватний фотосалон, працював директором місцевого кінотеатру.

Уляна Красник пише у дослідженні "Про життя і творчість Юліана Дороша": "Повсюди була оголошена мобілізація в ряди "визволителів Європи". Призов загрожував і Юліану Дорошу, але втрутилась Фортуна. Радянські військові щільними рядами посунули до воєнкома з вимогою "ми наступаєм от Одєси і ето пєрвий фотограф, которий нам встрєтілся. Пусть сдєлаєт фотокарточку, чтоби я послал домой вєсточку, что я жив". "Глас народа" був почутий, і з усього чоловічого населення Городенки в місті залишилось лише троє – перукар, акордеоніст і фотограф". 

Роки війни були для творчості непродуктивними. Дорош заледве зробив декілька сімейних фотографій. У 1944-му сім’ю спіткало горе – померла єдина донька. Дороші повернулися до Львова. Юліану запропонували посаду фотографа у музеях – Історичному та Леніна. У 1948-му народився син Андрій, і почалося ніби нове життя. 

Юліан Дорош влаштувався у Львівський політехнічній інститут. Спочатку працював у фотолабораторії, згодом – на кафедрі Історії техніки. Серед перших опановував техніку кольорової фотографії. 

Влітку у вільний від роботи час Дорош брав участь у археологічних експедиціях Інституту суспільних наук. Під керівництвом академіка Івана Крип’якевича фіксував життя Львова. А невдовзі повернувся до початої ще в 30-х роках роботи – висвітлення Карпат.

У 1960 році Дорош відкрив у Львові першу персональну виставку етнографічних фотографій. Згодом його роботи демонстрували на експозиціях в Івано-Франківську, на Тернопіллі. У 1976-му Дорош розпочав новий проєкт – фіксацію народної кам’яної скульптури, найбільше – надгробків і хрестів. 

Юліан-Юрій Дорош помер 20 липня 1982 року.