Там, де кіно відчувають на дотик

Від кінця 1930-х у будівлі на Голосіївській площі робили копії кінофільмів для прокату в десятках країн. Київська кінокопіювальна фабрика була одним із найбільших подібних підприємств у світі – з кількома корпусами, сотнями спеціалістів та тисячами кілометрів скопійованої кіноплівки на рік.

Формат закладу змінив час: якщо раніше лише в Україні були десятки кінотеатрів, які демонстрували фільми з плівок, то тепер їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Світ перейшов на цифровий формат, і кіноплівку задіюють лише у виняткових випадках. Але колективові Довженко-Центру – так називається установа, яка колись була фабрикою, – вистачає клопотів.

Тут досі роблять плівкові копії фільмів, зокрема й нових українських стрічок на кшталт “Кіборгів”. Але основні зусилля тепер спрямовані на те, щоб зберегти та поповнити колекцію українського кіно. У залах, де підтримують сталу температуру й рівень вологости, зберігають сотні коробок із плівками. Мета архівної частини Довженко-Центру – зібрати всі фільми, які колись знімали в Україні. Дослідникам і сьогодні вдається розшукати у французьких чи російських фільмотеках стрічки, які вважали втраченими чи про які ніхто не знав.

Після того, як плівка потрапляє до працівників Довженко-Центру, її передають у лабораторію. Фахівчині, які працюють тут уже понад 30 років, сантиметр за сантиметром перевіряють отримане: чи є на плівці грибок, подряпини і як можна зарадити цьому, де треба склеїти, а де створити один фільм із кількох його копій.