Умістити екзотичний світ в об’єктив фотокамери. Флоріан Заплетал і Закарпаття століття тому

Через війну – в Карпати

Флоріан Заплетал народився в моравському селі Бохорж неподалік від міста Пржеров. Гімназію закінчив у Містеку, студіював історію, літературу та мистецтвознавство на філософському факультеті Карлового університету в Празі. Саме там Заплетал відвідав лекції майбутнього президента Чехословаччини Томаша Масарика, з яким потоваришував. 

<p>Флоріан Заплетал Florian Zapletal (1884-1969)</p>

Флоріан мусив перервати студії, оскільки його мобілізували на однорічну військову службу. Навчання закінчив уже після повернення з війська. Продовжив вивчати мистецтвознавство у Віденському університеті.

Як і для тисяч інших, початок Першої світової війни означав для Флоріана Заплетала мобілізацію до австро-угорського війська. Після тримісячної підготовки його батальйон вирушив на фронт. Однак при першій же нагоді частина здалася в полон. Вояк опинився у таборі для полонених у Нижньому Новгороді. Там Заплетал контактував з Чехословацькою дружиною на Русі, став активним дописувачем тижневика Čechoslovák, що виходив у Петрограді (теперішній Санкт-Петербург), а згодом – його редактором. Писав на культурологічні та мистецтвознавчі теми, незабаром почав вивчати саме цей фах у Петроградському університеті.

Після війни Заплетал повернувся на батьківщину, у щойно створену Чехословацьку Республіку. Працював у відділі преси Ради міністрів. Як фахівця з проблематики Росії та східних країн його призначили “шефом пресслужби Підкарпатської Руси”. Перебравшись до Ужгорода, Флоріан насамперед рушив у майже двомісячну подорож-знайомство з краєм. Саме тоді зробив перші фотографії Підкарпаття. Найбільше чеського службовця вразили старовинні дерев’яні церкви.

Автомобілем і пішки

Більшість інформації про Флоріана Заплетала українцям відкрив словацький дослідник українського походження, академік Микола Мушинка. У 1960-х роках він подружився з чеським фотографом-дослідником, а після його смерти отримав значну частину архіву, включно з листами, документами, періодикою та 760 негативами на склі.

У своїх публікаціях про товариша Мушинка згадує, що Заплетал вирішив активно зайнятися фотографією на Закарпатті після того, як побачив жалюгідний стан архітектурних пам’яток. Ними майже ніхто не цікавився: офіційні кола – через брак бажання, інформації та фінансів, місцеві ж вважали ці споруди “старим мотлохом”, який необхідно замінити чимось новим, мурованим і “гарним”. Про незадовільний стан охорони пам’яток культури він письмово інформував центральні органи влади, окресливши кроки для їх збереження.

Року 1920 Заплетала призначили радником у військових справах губернатора Підкарпатської Руси Григорія Жатковича. Він жив в Ужгороді, щотижня писав у чеську пресу сповнені вражень статті. Поміж роботою, під час відпусток і вихідних, робив фотографії. Він став першим журналістом, який інформував чехів і словаків про життя та побут українців Карпатського регіону. Листування Заплетала з дружиною Лотою Цимбаловою засвідчує, що він постійно їздив закарпатськими селами й містечками, а також етнічними українськими землями на південному сході Словаччини. З кожної такої подорожі повертався з серіями цінних фото. Губернатор Жаткович дозволяв йому користуватися службовим автомобілем. Але непроїзні ґрунтові дороги змушували Флоріана йти у віддалені села пішки.

В листах до дружини хронологічно описано майже кожен день подорожі. 22 травня 1921 року Флоріан зазначив: “Ввечері на мене чекає багато праці з фотографіями. Я експонував 36 пластинок, які треба проявити. У четвер я відвідав Чорноголову, де стоїть стара дерев’яна церква. Вчора я був на Верховині в селі Вишка, де стоїть чарівна дерев’яна церква. Їхав потягом аж до Кострина. Далі йшов пішки в найбільшу спеку з 10-ої години до 1-ої пополудні. Здавалося, сонце спалить мене. Зате користь була велика. Церква у Вишці вартує того. Намагаюся встигнути якнайбільше за короткий час. Працюю за дуже важких обставин, оскільки об’єкти, що їх фотографую, значно віддалені один від одного й інколи доступні тільки пішки. Але результати такої праці тішать стократ. Вже маю колекцію фотографій, якою справді пишаюся, особливо як згадаю, скільки в них мого поту, праці й грошей”.

Прохідний двір Європи

Після виснажливих подорожей дослідник ночами, у тимчасових місцях проживання, при свічці або гасовій лампі, проявляв пластинки негативів, щоб у випадку невдачі одразу ж повторити фотографування. Щоправда, не кожна експедиція була успішною. В листі від 6 червня 1921 року він писав: “У неділю знову вирушив у гори до галицької границі. В селі Верховина-Бистра була стара дерев’яна церква. Шукаю її дві години. Потім дізнався, що церква згоріла 1917 року. Принаймні, глянув на згарище. Бачиш, яка це невдячна праця. В селі Лубня, ще ближче до галицької границі, є лише мала каплиця, в якій нині навіть не служиться, бо піп з Бистрої хоче за одне богослужіння 100 золотих, а село через бідність не може їх платити. Але інвентар в каплиці цікавий. Це було мені певним відшкодуванням за пройдену дорогу”.

Невдовзі Заплетал розчарувався ставленням чехословацького уряду до Підкарпатської Руси. Про це він писав у своїх репортажах, а відтак особисто звернувся до свого колишнього професора, а тоді вже президента, Томаша Масарика у майже п’ятисторінковому приватному листі. Радник губернатора писав, що “Підкарпатська Русь не є автономною частиною Чехословацької держави, вона є прохідним двором Центральної та Східної Європи”. 1921 року він вислав Урядові ЧСР офіційний звіт про ситуацію на Підкарпатті. Критикував бездіяльність, свідоме порушення законів і конституції. Не отримавши відповіді, разом із Жатковичем склав свої повноваження і повернувся до Праги. Влаштувався урядовцем у Міністерстві оборони, згодом перейшов до Військового історичного архіву, пізніше працював завідувачем відділу кінофото у Меморіалі визволення.

Заплетал не перестав цікавитися Закарпаттям і після від’їзду з Ужгорода. До 1925 року він щороку навідувався туди з фотоапаратом. Перше дослідження “Дерев’яні храми південнокарпатських русинів” Флоріан опублікував 1923 року у збірнику Podkarpatská Rus. У невеликій статті автор подав оригінальну класифікацію дерев’яних церков краю, в основу якої поклав не кількість бань, як це робили попередні дослідники, а горизонтальний план. Так він встановив три основні типи храмів: центральний, дводільний та тридільний. Того ж року у пресі він опублікував ще дві статті: “Турецький мотив в закарпатській церковній архітектурі” та “Дерев’яна церква в селі Обава”. Ще одна праця “Горянська ротонда” вийшла окремою книжкою.

У світі гуцулів, бойків і лемків

Влітку 1925 року Заплетал перебував на Закарпатті протягом п’яти тижнів. Писав своїй дружині із селища Королево: “Сьогодні я тут останній день. Завтра від’їжджаю до Хуста і потім до Волового (тепер селище Міжгір’я). Я задоволений результатами своєї поїздки. Досі я зробив загалом 130 знімків, з яких не вдалися лише два. Інші 128 – добрі. Я всі проявив і добре зробив. Принаймні, знаю, що повезу до Праги, не побоюючись, як вони вдалися. Найдалі на захід я дістався до Мукачева”.

Заплетал вивчав історію та мистецтво, однак як фотограф не мав жодної освіти. Попри це, його фотографії, зняті тогочасними недосконалими й громіздкими камерами, є технічно довершеними. Він був повністю залежним від денного світла. Не використовував спалах, а знімки робив на скляних пластинах – це була у той час наймобільніша, але достатньо дорога фототехніка.

Дослідник приділив багато уваги й світській архітектурі. Знимкував житлові будинки, господарські споруди, мости, замки, види на села і міста. На його світлинах – важливі пам’ятки Ужгорода, Мукачева, Хуста, Берегова, Тячева, Виноградова… Фотограф не обмежувався загальним виглядом споруд, фотографував і деталі. Робив знімки людей – гуцулів, бойків і лемків у народному одязі. На Рахівщині, у селищі Ясіня, він сфотографував родину президента Гуцульської республіки Степана Клочурака. Залишив зображення губернатора Жатковича, його сім’ї та оточення. Майже жодна з цих світлин за життя фотографа не була опублікована.

Заплетал мріяв написати монографію про дерев’яну архітектуру Закарпаття. Основою такої книги мали бути сотні його фотографій. Здійснити задум не вдалося.

Під час окупації Чехословаччини гітлерівськими військами він як офіцер зазнав переслідувань від гестапо, по війні – з боку комуністичної влади. Після приєднання Закарпатської України до Радянського Союзу дослідження тамтешньої церковної архітектури стало виключною прерогативою радянських істориків мистецтва. Опублікувати дослідження на таку тематику людині з “буржуазним кадровим профілем” у Чехословаччині було неможливо. З часом вимогливість Заплетала до себе зростала, а наукова продуктивність – зменшувалась. Завдяки спадкоємцю його архіву, словацькому фольклористу та українознавцю Миколі Мушинці, в Україні світлини Флоріана Заплетала були опубліковані у двох фотоальбомах “Дерев’яні церкви Закарпаття” (2015 р.) та “Міста і села Закарпаття” (2016 р.) майже після століття подорожей чеського фотографа нашими горами й долами.