Львівський Йордан, що знайшовся в Лос-Анджелесі. Кінопродюсер Олександр Дебич про пошук старих фільмів

14:18, 19 січня 2022

1920.jpg

На Водохреще український кінопродюсер Олександр Дебич оприлюднив відео “Йордан у Львові”, яке зняли у 1930-х роках. У двохвилинному ролику закарбовано освячення води на Ринковій площі. Дійство відбувається біля криниці на одному з кутів Ринку. Навпроти видніє аптека Терлецького. На кадрах – ясна морозяна погода. Натовп людей, крізь який проходить церковна процесія. Серед учасників дійства, вбраних у строгі зимові пальта, архієпископ УГКЦ Іван Бучко та авторитетний політик, колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький. Один зі священників має теплі навушники від холоду. Врешті кілька чоловіків зачерпують освячену воду і роздають людям.

Кадри Йордану у Львові зняв Юліан Дорош, один із перших кінематографістів Галичини. Їх використав у своєму фільмі "Львів говорить" (1958) режисер з діаспори Богдан Солук. Саме у його архіві унікальні кадри й пролежали кілька десятиліть. Їх віднайшов, оцифрував та надіслав до України із Лос-Анджелеса син режисера Юрій Солук.

Олександр Дебич вже не вперше оприлюднює старі фільми, зокрема Юліана Дороша. Сьогодні він розповів "Локальній історії" про те, як його особиста історія переросла у масштабне історичне дослідження, і як вдається знаходити стрічки в архівах української діаспори.

Володимир Молодій.jpg

Володимир Молодій

журналіст

"У мене просто руки затряслися"

Року 2016 я поїхав у США знімати документальне кіно – фільм про те, як шукаю свою родину.

Брат мого прадіда поїхав на заробітки на шахти Пенсильванії у 1923-му з тогочасної Підкарпатської Русі, сучасного Закарпаття. Він там залишився. Остання звістка від нього – фотографія його сім’ї, яку нам прислав у 50-х. Він помер, і зв’язок втратився. З тією світлиною я їздив українськими архівами у США. Врешті знайшов родичів і зняв про це фільм.

У процесі пошуків я натрапив в Українському музеї-архіві Клівленда на афіші українських фільмів. Це мене дуже здивувало! Я є кінопродюсером, працюю у сфері кіно з 2008 року, і думав, що знаю про українське кіно все. А тут фільми, які взагалі мені невідомі.

Крім тих афіш там було багато фотографій. Усе не катологізоване, ніяк не опрацьоване, просто лежало на купі. Директор музею Андрій Фединський показував, наприклад, негативи світлини із Симоном Петлюрою або Четвертого універсалу Центральної ради. В мене просто руки затряслися. Від’їжджаючи, я запропонував долучитися до опрацювання тих документів.

pokaz04.jpg

Олександр Дебич

Фото: Ігор Сальніков

Згодом я подався на програму наукових обмінів імені Фулбрайта і через рік знову полетів у США. Цього разу – цільово для роботи зі старими українськими світлинами. Дев’ять місяців я займався тим, що сканував кожну фотографію, створюючи базу даних. Так опрацював понад шістсот фото. Привіз їх в Україну і тепер поширюю по різних інституціях і музеях.

Під час тієї роботи подумав: якщо я вже тут, то можна розібратися, що ж це за кіноафіші. Вечорами у вільний час я почав шукати у виданнях діаспори, в книгах і пресі, будь-яку інформацію про ці фільми.

Пошуки по підвалах

Доводилося дзвонити і вмовляти українців, переважно літніх людей, спуститися у підвал й попорпатися у речах своїх батьків: може, там є якісь плівки? Досить часто вони знаходили те, що треба. Так я віднайшов більш як сто фільмів. Документальних, ігрових чи просто якоїсь сімейної хроніки.

Наприклад, так отримав коротеньку стрічку, що належала одному українському режисеру з-під Клівленда. Його дочка знайшла і оцифрувала плівку, на якій був відзнятий гуцульський похорон у Космачі. Автором цього відео був Юліан Дорош. Фільм називається "Гуцульщина".

3-6.jpg

Юліан Дорош – шеф прес-квартири "Пласту", 1920-ті роки

Фото: photo-lviv.in.ua

Цікаво, що коли я працював в Музеї-архіві у Клівленді, туди прийшов лист з Львівського національного університету імені Івана Франка. Писала викладачка кафедри театрознавства та акторської майстерності Ірина Патрон. Вона надіслала в музей запит про фільми Юліана Дороша. Оскільки я працював з кіноафішами, то лист переправили мені. А я на той час нічого навіть не чув про Дороша. Як і про багатьох інших режисерів Галичини. Але взяв собі той запит на замітку, і коли повернувся в Україну, то зустрівся з Іриною у Львові й передав їй знайдені фільми. За якийсь час вона мені зателефонувала і сказала, що серед відео є фільм Юліана Дороша про похорон Мирона Тарнавського – "Останній салют командирові".

"Гуцульщину" і "Салют" я презентував в 2020-му році у Львові. Перші покази організував Роман Метельський, засновник Львівського музею фотографії. Потім показував фільми в Івано-Франківську Косові, Коломиї, Яворові, Буківці, Криворівні, Ільцях, Яремчі, Бистреці, Замагорі  та Києві.

Нові кадри з Шептицьким

У 2020-му році мені написав син Богдана Солука: він знайшов фільм, який може бути дотичний до Юліана Дороша. Я почав шукати походження фільму. Розібратися було непросто. В енциклопедії "Історії українського кіна"американське видання, яке уклав Борис Берест у 1962-му, – Ред., написано, що фільм змонтували і озвучили в 1958-му. В діаспорі завжди обмінювалася архівними плівками і робили з них інше кіно. Просто нарізали старі фільми і складали з них нові. Так, мабуть, вийшло і з цією стрічкою. Виявилося, що це плівки Юліана Дороша.

Тепер маємо п’ять фільмів Дороша: "Гуцульщина", "Останній салют командирові" у двох версіях, "Йордан у Львові" і фільм з Шептицьким.

Bez nazwy-1.jpg

Гуцульщина у 30-х роках. Світлина Юліана Дороша

Фото: suspilne.media

До цього з митрополитом було відомо тільки одне відео – "Рідна школа", зняте у 1930-му. Воно є в Центральному кінофотофоноархіві імені Пшеничного, його виклали на ютубі. Друге – із фільму "Останній салют командирові". А третє –  ймовірно, документальний фільм про посвячення прапора Ревізійного союзу українських кооператив.

Дуже часто діти чи внуки українців у США можуть взагалі не знати, чим займалися батьки. Наприклад, Патрисія Блондин-Сенборн з Клівленда, що у штаті Огайо, не знала, чим займався її батько Володимир Бльондиненко. А той знімав події в Карпатській Україні! Таких – більшість. У кращому випадку, люди передають всі ті речі в архіви при український інституціях і музеях. А в гіршому – просто викидають на смітник. Знаю про багато плівок, які викинули.

"Це буде сенсація"

Фільм "Йордан у Львові" прилетів до мене два роки по тому, як я попрацював у США: залишилися зв’язки. Проблема буває в тому, що людей важко вмовити передати стрічки в Україну. Діаспора не хоче цього робити: вони бачать, що відбувається з архівами в Україні.

14.jpg

Кадр з фільму "Йордан у Львові"

Можна робити копії. Втім це коштовна справа. Оцифрувати плівку – досить дорого. Часто родина режисера вкладає у це свої кошти, просто аби віддати шану своєму батьку. Юрій Солук, син Богдана Солука, знав про те, чим займався тато, бо теж працював у сфері кіно. Вони обоє працювали в Голлівуді. Юрій постійно щось сканує і надсилає, бо хоче, щоб в Україні бачили ті фільми.

Богдан Солук був у ді-пі-таборахтабори переміщених осіб, – Ред., отримав освіту у Мюнхені, в кіношколі Арнольд-Ріхтер при студії "Баварія-фільм". Богдан Солук був продюсером фільму про Львів, який називається "Львівські катакомби". Це детектив про львівські події, повністю знятий на вулицях Торонто. Думаю, коли його оприлюдню, це буде сенсація.

Схожі матеріали

krasa_tekst-5.original.jpg

"До добра і краси" Юліана Дороша. Перший повнометражний галицький фільм

Сео_Миколайчук.jpg

П’ять причин передивитися фільм “Вавилон-ХХ”

600.jpg

Сліди "Диявола по сусідству"