Будинок "Слово": Нескінчений роман на великому екрані

23:31, 22 травня 2024

слово

10 років життя і 66 мільйонів гривень витратив режисер Тарас Томенко на кінематографічний проєкт, присвячений Розстріляному Відродженню. 2017 року відбулася прем’єра його документальної стрічки «Будинок "Слово"». А цього місяця у прокат вийшов однойменний художній фільм. Головні ролі виконали В’ячеслав Довженко, Ніна Набока, Геннадій Попенко, Валерія Ходос, Дмитро Олійник.

"Локальна історія" побувала на спецпоказі фільму у Львові за участі режисера та поспілкувалася з літературознавцями, які поділилися думками про побачене.

Кокора

Анна-Лілія Кокора

журналістка

Про що фільм (є спойлери!)

1927 року в Харкові починають зводити будинок для інтелігенції, який згодом назвуть "Слово". Через три роки в нього заселяться Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Володимир Сосюра, Михайль Семенко, Майк Йогансен, Павло Тичина, Михайло Яловий, Григорій Епік.

До будинку також приходить Володимир Акімов, поет-початківець. З ним знайомиться Хвильовий й допомагає знайти помешкання. Акімов зачарований — навіть коридори дому святкові, що вже й говорити про квартири, у які проведені телефони. В їдальні будинку подають кав’яр і дорогий коньяк, а трапеза в будь-який момент може перетворитись на поетичні читання. Та не всі сприймають молодого поета — з’ясовується, що він графоман, копіює Тичину й Сосюру.

443861295_7882196318486696_3292699427929116973_n

Кадр з фільму «Будинок "Слово". Нескінчений роман»

Фото: facebook.com/BudyinokSlovo

Ображений на літераторів Акімов зголошується на пропозицію комісара НКВС Мерера й береться стежити та доносити на сусідів. За це отримує славу драматурга, гроші та квартиру в будинку "Слово" під № 27. У ній є потаємна кімната з апаратом для прослуховування телефонів і квартир. Знахабнівши, Акімов ґвалтує кухарку Галю, починає відповідати тим, хто задирав його, і писати доноси. За ретельну працю йде на підвищення — стає головним редактором літературного журналу. А в письменників починаються проблеми: їх не публікують, жити стає скрутно, через кризу продуктові пайки видають лише тим, чиї тексти відповідають ідеям партії. У цей час Семенко випадково дізнається, що Акімов — сексот.

З відрядження у Харків повертається Іван ПолярнийБагряний та розповідає товаришам про масові смерті на селі внаслідок Голодомору. Через якийсь час по нього приїздить чорне авто й він зникає. Хвильовий з Любченком теж вирушають у відрядження. Вони бачать повні вантажівки зі збіжжям і такі ж з тілами заморених селян. Не витримавши побаченого, розуміючи свою відповідальність за трагедію, Хвильовий випускає собі кулю в скроню.

Згодом починають арештовувати митців, які відмовляються співпрацювати з партією. Декотрі під тиском і страхом ламаються. Павло Тичина починає писати програмні вірші. Акімову підсовує отруту кухарка Валя, тітка зґвалтованої Галі.

"Акімов — чортик з табакерки Хвильового"

Тарас Томенко, режисер стрічки

13 травня 1933 року в будинку "Слово" у Харкові пустив собі кулю в скроню Микола Хвильовий. Незадовго до цього він з Аркадієм Любченком поїхав у село і на власні очі побачив масштаби Великого Голоду. Це був крах його ідеалів. Своїм вчинком він показав, яким повинен бути радянський письменник. Мертвим.

Я задумав стрічку понад 10 років тому, ще за часів Януковича. Тоді тема не була на слуху. Кілька років разом з Любов’ю Якимчук писав сценарій. Радився з фахівцями. Чорно-білість стрічки — це концепція. Ми так одразу вирішили з оператором Михайлом Любарським. Продюсери були проти, казали, що таке кіно ніхто не дивиться. Та ми добились свого.

У кастингу взяли участь сотні акторів, котрих ми переглянули на пробах, в кінокадрі, в гримі й костюмі. Головна була не візуальна подібність на прототипів, а щоб дух резонував з духом героїв. Метелик, який у кадрі носить Михайль Семенко — справді належав письменникові. Виконавець ролі антагоніста Дмитро Олійник ззовні подібний на Путіна. Він узагалі прийшов пробуватися на роль Анатолія Петрицького, дуже малу, епізодичну. Але вийшов з головною.

443698567_969543568099800_202118927889983337_n

Кадр з фільму «Будинок "Слово". Нескінчений роман»

Фото: facebook.com/BudyinokSlovo

Акімова ми "поселили" у квартиру № 27. Її звільнили ще до початку масових переслідувань. Попередню мешканку, актрису Галину Орлівну репресували. Виходить, не порушили історичної правдивості.

Микола Хвильовий згадує у передсмертній записці свій недописаний роман. Перед самогубством він знищив рукопис. Тому і назва фільму: «Будинок "Слово". Нескінчений роман». Ми уявили, яким міг би бути цей твір, і втілили його у кіно. В "Арабесках" Хвильовий пише: "Коли я наливаюся нескінченною мукою, тоді я молю боженьку, щоб він зробив мене генієм, щоб відчувати, як хрустить кришталь на розі, там де висять японські ліхтарики”. А також: "Я як поет пізнав маленького сірого чортика". Ці дві субстанції Хвильового — боженька, який зробив його генієм, і сіренький маленький чортик, який виростає до великого крамара світового зла — оце і є розвиток персонажа Акімова у стрічці. Він і є той "чортик з табакерки". Хвильовий убиває себе, бо не може протистояти цьому злу.

Цікавість до теми Розстріляного Відродження зросла лиш зараз, з повномасштабним вторгненням. Українці шукають підказок, аби легше пройти той шлях, який проходили наші генії. Сьогодні будинок "Слово" — під обстрілами. Вдруге туди прилетіло на Великдень. На щастя будівля не зазнала руйнувань — вибило вікна. Будинок стоїть.

"Якби я знімала фільм, тут головним був би страх"

Ярина Цимбал, літературознавиця

Я була консультанткою документальної стрічки «Будинок "Слово"». Під час зйомок художнього кіно Тарас Томенко також звертався до мене. Наприклад, сцена вербування Акімова в театрі. Режисер поцікавився, яку п’єсу я порадила б для театрального антуражу. Обрала "Алло на хвилі 447".

Звісно, мені дошкуляють неточності й анахронізми, але я розумію, що це художнє кіно, режисер має право на власне бачення. Мабуть, якби це був фільм про конкретну персону, можна було б ставити інші вимоги. Та головне завдання цієї стрічки — показати злочинність радянської влади, в другу чергу — інспірувати інтерес публіки до цього періоду, до всіх показаних митців. Творцям це вдалося. Чого вартує раптовий сплеск зацікавлення Раїсою Троянкер, досі мало кому відомої.

Що не подобається у фільмі — це те, що він вийшов кон’юнктурний, а не художній. Те, що антагоніст схожий на Путіна — дешевий прийом. Уже з перших кадрів, ба навіть з афіші видно, що він — головний поганець. Я б не робила його таким примітивним. Графоман, усім заздрить і мститься, ставши донощиком.

Насправді погодитися бути сексотом — це про трагедію людини. Я працювала з різними справами наших письменників: карними, формулярами, агентурними. Серед них і справа Юрія Смолича, агента "Стріла". У житті все було зовсім не нарядно, а банально і страшно. Чекісти "сняли" Смолича пізно ввечері в провулках біля заводу, де він вів літгурток. На той момент його близьких друзів Підмогильного і Поліщука вже заарештували. Смолича обробляли цілу ніч. Пригадали брата за кордоном, показали свідчення друзів, нібито він учасник терористичної організації. Його пригодницький роман "Фальшива Мельпомена" назвали націоналістичним і пред’явили як обвинувачення. Лише під ранок Смолич погодився на співпрацю.

Часто думають, ніби сексоти просто озолотилися завдяки зраді. У фільмі це теж показано — квартира у "Слові", валюта готівкою. Насправді їм нічого не платили. Смолич благав в обмін на співпрацю дати йому можливість жити й працювати. Звісно, це було наївно, але страх перемагав.

442487543_969544344766389_7539749775073384574_n

Кадр з фільму «Будинок "Слово". Нескінчений роман»

Фото: facebook.com/BudyinokSlovo

Тож якби я знімала фільм про будинок "Слово" і дія відбувалася б на початку 1930-х, це було б кіно про страх. Страх жити й працювати, страх і очікування, що за тобою прийдуть. Це й був інструмент терору. У терорі не було ні логіки, ні системи, сама його ірраціональність тримала людей у постійному страхові. За Йогансеном, за Семенком прийшли через чотири роки, 1937-го. Як їм було жити весь цей час? Якщо не в страху, то точно усвідомлюючи невідворотність своєї долі.

Дивно, чому Івана Багряного у фільмі назвали Полярним. Так, це перший псевдонім Івана Лозов’ягіна, з яким не пощастило, бо одночасно інший письменник теж узяв собі таке псевдо. Бертольд Брехт ніколи не приїздив до Харкова. У будинку "Слово" не було прослушки до кінця Другої світової. Такої кімнати для прослуховувань, як у фільмі, не було взагалі ніколи. У справі-формулярі на Миколу Бажана перша стенограма прослуханої телефонної розмови з’явилася аж 1938 року.

Головний секрет 1920-х, який я не можу розкрити: Як одночасно в літературу, мистецтво, культуру взагалі прийшло таке яскраве покоління, яке так багато зробило і могло зробити ще більше? За одне десятиліття вони створили стільки, що ми досі користаємося з цього доробку. Надихаємося, досліджуємо. Фільм Томенка теж не розкриває цей секрет, бо він узагалі про інше.

Я не вважаю будинок "Слово" ключовим пунктом в історії 1920-х. Письменники заселилися туди навесні 1930 року, коли "наші 20-ті" вже добігали кінця. Прожили там від трьох до семи років, майже ніхто не написав шедеврів чи бодай відомих нам творів. А проте будинок "Слово" став трагічним символом цієї доби. Митці самі його придумали, збудували, вкладалися у його спорудження. Адже це кооперативний будинок і не було ніякого "за наказом Сталіна", як написано в першому кадрі фільму. Люди хотіли свого житла, як писала у вірші Троянкер: "Кохаю кімнату, Простору кімнату, Широку кімнату, Високе вікно".

Я кілька разів була на резиденції в будинку "Слово". Почуваюся там, як удома, навіть вірші знову почала писати. Там так само живуть люди, кохають і кохаються, одружуються, народжують дітей. Навіть весілля було у внутрішньому дворі будинку, і це було так по-людськи, це свідчило, що життя і любов усе перемагають.

"Сюжетів у будинку "Слово" більше, ніж часу на екрані"

Ростислав Семків, літературознавець

Фільм дуже добре передає атмосферу 1930-х. Авжеж, сюжетів у реальному будинку "Слово" набагато більше, ніж потенційного часу на екрані. Ця історія заслуговує на серіал або кілька фільмів. Майк Йогансен у стрічці — радше статист, лиш похапцем показали його любов до більярду. Таким же видався Сосюра, котрий метався між своєю дружиною та Раїсою Троянкер. Мало Остапа Вишні — той був жвавий, активний. Бракнуло дружини Хвильового. У фільмі вона постає радикальною сталіністкою, можливо, навіть сексоткою. В житті все було простіше. Її ілюзії згодом також розвіялися. Сподобалися сцени з Любистком, названою донькою Хвильового. Вони показані дуже правдоподібно, трепетно і щемко.

Певні недостовірності є. Микола Хвильовий від самого початку налаштований скептично щодо радянського режиму — насправді це усвідомлення прийшло до нього доволі пізно. Не було й такої системи прослуховування в будинку. Це відбувалось прозаїчніше: люди, разом з якими жартували, пили, розважались, опісля йшли до друкарських машинок Remington і друкували доноси.

news_20240506_090626_1714975586-7

Кадр з фільму «Будинок "Слово". Нескінчений роман»

Фото: facebook.com/BudyinokSlovo

Антагоніст Акімов поданий дуже схематично. Він поганий, тому такий простий. Графоман — отже, сексот. Дійсність була складніша. Часто сексотами ставали генії. Це велика проблема, коли говоримо про 1930-ті: є розстріляні генії, є графомани-сексоти, яких варто забути — але є й таланти, які співпрацювали з системою.

Попри все, ніщо у стрічці мене не насторожувало і не дратувало. Діалоги — дотепні, до місця, атмосферні. "Ти класиків у трусах ніколи не бачив?" — оце задає тон. Якщо класики — то мають говорити високим стилем постійно? Та ні, отут вони волейбол грають, тут побутові речі обговорюють. Буває, що й п’ють, б’ються, закохуються. Семенко взагалі — троль, бігає отут. Моя улюблена сцена — поетичні читання у барі. Вона розкішна, хоч можна було обійтися без бійки наприкінці. Красива сцена на початку, коли мешканці будинку сходяться до їдальні. Приємну атмосферу руйнує офіціозний тост партійного функціонера Мерера. Всі розуміють, що це — тривожний дзвіночок. Сильний епізод, у якому показаний Голодомор. Знову ж, можна уявити цілий фільм, в якому Хвильовий і Любченко відвідують голодне українське село.

Наприкінці фільму Хвильовий палить другу частини "Вальдшнепів". Є нюанс — її встигли видати в журналі до того, як він знищив рукопис. Сподіваємося, якийсь конфіскований примірник зберігся в архівах. Колись його вдасться відшукати й прочитати.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

Лесь Курбас

Довга дорога на схід Леся Курбаса

Література 1920-их | Ярина Цимбал

Література 1920-их | Ярина Цимбал

Шкурупій 1200

Король на чолі революції: Гео Шкурупій у футуропреріях

pidmohylnyi_1200-600.jpg

36 зі 120: парадокси Валер’яна Підмогильного

семенко сео

Чому Семенко палив Шевченків "Кобзар"?

600хвильовий.jpg

13: символічне в житті Миколи Хвильового

сандармох 960

Без Сандармоху. Ярина Цимбал

600.jpg

"Проповідував українізацію Кубані": контрреволюція Петра Лісового

Майк Йогансен_СЕОО.jpg

Із розстрільних списків: Майк Йогансен