Король на чолі революції: Гео Шкурупій у футуропреріях

23:49, 28 квітня 2023

Справа наліво стоїть Микола Терещенко, сидить другий скраю Гео Шкурупій, за ним Микола Бажан, поруч далі Яків Савченко, Борис Антоненко-Давидович, Валер’ян Підмогильний, Григорій Косяченко

Київ, 27 лютого 1924 року, восьма година вечора. Театр імені Шевченка повний до самої гальорки. На освітлену сцену виходить артист “Березоля” Лесь Сердюк і починає читати.

“Широко розляглася Мексика з лісами, степами, з Каліфорнією золотих ланів, жита й пшениці, з широкими битими шляхами й захованими по нетрях стежками й дорогами.
Ходить нею всякий люд із саквами й ціпками, їздить верхи на конях і волами на скрипучих гарбах, вештається й без діла з наганами й одрізанами...
Тепер коло битих шляхів і доріг притаївся Чучупак.
Зустрічає він перехожих і вершників і тихо питає їх, чи не бояться вони смерти. І сама смерть дивиться його очима на них...
Шумить ліс.
У зоряну ніч гадюкою виблискує шлях.
Сірий вовк виходить на дорогу й виє від нудьги.
А може, то Чучупак?
Слухає зойки й шуми Українська Мексика від зорі до зорі.
Хрестить спітніле чоло.
Прислухається”.

Артист читає повість “Штаб смерти”, про яку писали, що вона відкриває нові шляхи і нові обрії для української прози. Автор сидить у залі. Його звати Гео Шкурупій, йому двадцять років, і він називає себе королем футуропрерій. 

afisha-jaryna-cymbal.jpg

Ярина Цимбал

кандидатка філологічних наук

Молоді літа короля Гео І

Майбутній король народився 20 квітня 1903 року. Батько Данило Омелянович Шкурупій працював на залізниці, а мама Ольга Владиславівна вчителювала. Хлопчика назвали Георгієм; вдома кликали Жорою, а друзі – Жоржем.

Батькова професія мала важливе значення в житті і творчості Гео Шкурупія. Коли він розповідав про дитинство, то називав не міста й містечка, а залізничні станції. Народився на станції Бендери, переїхали на станцію Флорешти, далі на станцію Балта. Зрештою сім’я оселилася в Києві.

Гео Шкурупій

Гео Шкурупій (1903–1937)

Усі фото надала авторка

У Києві десятирічний Жора пішов до школи — вступив до другої чоловічої гімназії. Вона вважалася різночинською, коли перша була дворянською. У школі товаришував із Олексієм Шимковим, якому потім присвятить поему — “шановному другові, свідкові обов’язкового дитинства і моїх недоречних минулих та сучасних вчинків”.

Їм було по 14 років, коли у Петрограді цар зрікся престолу, в Києві Центральна Рада проголосила УНР. П’ятикласники опинилися у вирі революції. У гімназії запровадили нові предмети — географію, історію й літературу України. Комітєт русскіх учащихся розцінив це як насильницьку українізацію школи.

“Русские! Помните, что вас большинство и “украинизация” главным образом коснется вас. Вас хотят насильственно отторгнуть от великаго русскаго народа, от общения с произведениями великой русской культуры, созданной веками...”

“Украинцы! Вы получили право на национальное самоопределение, и если среди вас есть лица, сознающие, что насилие всегда останется насилием, присоединитесь во имя правды и справедливости к общему протесту”.

Кожен робив свій вибір, і Шкурупій його зробив на користь українства. 

Влітку 1920 року Георгій закінчив сьомий клас гімназії і вступив на медичний факультет університету. Медика з нього не вийшло — навчання він покинув. Потім ще трохи повчився в інституті зовнішніх зносин, але освіти таки не здобув і пішов працювати. Спершу до батька на залізницю, потім на митницю і нарешті в газету “Більшовик” — орган Київського губревкому.

Вітер-буря-революція

У редакції “Більшовика” Шкурупій познайомився з письменниками Валер’яном Поліщуком і Сергієм Пилипенком. Поліщук саме заснував угруповання “Гроно” – до нього приєднався і сімнадцятирічний Георгій. У листопаді в Києві вийшов літературно-мистецький збірник “Ґроно”, де було вміщено прозові твори “Ми” і “В час великих страждань” за підписом Георгій Шкурупій.

Гроно 1920

Обкладинка літературно-мистецького збірника "Гроно"

“Ґроністи” прагнули утворити новий стиль у літературі, який відповідав би духовній структурі їхньої доби — доби соціальних заворушень. Це мав бути гармонійний синтез усіх попередніх здобутків мистецтва. Вони обирали рух і швидкість як антитезу інертности.

Хоча Шкурупій був серед них наймолодший, лідер “ґроністів” Валер’ян Поліщук не боявся доручати йому представницькі функції. 24 квітня 1921 року в Українській академії наук у Києві відбувся вечір динамічної пролетарської поезії за участи Шкурупія, Поліщука і Миколи Терещенка. Шкурупій виголосив доповідь про новий синтетично-динамічний напрямок пролетарської поезії і заявив, що група молодих людей обрала своїм гаслом “Мистецтво для людей, для життя”.

“Ґроністи” швидко назбирали матеріал і на другий збірник. “Вир революції” вийшов 1921 року в Катеринославі. У ньому вміщено п’ять віршів і поему “Вулиця” Шкурупія, досі ще Георгія. А проте в українську літературу вже влітає паротяг і революція ламає звичний лад.

Ех, вітер!.. Ех, буря!..
Завихрила, закурявила...
Ех, обійми ж мене!
Закрути мене!
Поцілуй мене в уста сміливі!
Не боюся я грому, гуркоту.
Це душа моя.
Ех, вітер!.. Ех, буря!.

Смичок зі скальпа Володьки Маяковського

Восени 1921 року до Києва приїхав Михайль Семенко. Літературне життя одразу пожвавилося, а редакція “Більшовика” перетворилася на форпост українського футуризму.

Шкурупій та його друг-однокласник Шимков працювали в “Більшовику” у відділі робітничого життя: перший завідувачем, другий робкором. Улітку 1921-го вони з поетами Олексою Слісаренком і Миколою Терещенком спробували утворити свою футуристську групу — “Комкосмос”, тобто “комуністичний космос”. З того нічого не вийшло — їм бракувало лідера. І от він з’явився.

Гео Шкурупій, Михайль Семенко

З "Літературної газети". Ймовірно, шарж Георгія Дубінського

Восени 1922-го Семенко заснував у Києві Асоціацію панфутуристів, або Аспанфут — коротко, чітко і ясно. Сюди приходили всі, хто виступав за революцію в літературі, хто вважав, що писати по-старому не можна, малювати, як раніше, не можна, грати на сцені традиційно не можна. Вони збиралися у редакції “Більшовика”, читали вірші й прозу, обговорювали і радилися. Виступали по клубах і вишах — демонстрували свою творчість.

У травні 1922-го вийшов “перший нумер апарату панфутуристів” — журнал “Семафор у майбутнє”. Залізничний образ у назві походив від Гео Шкурупія. А під його титульним віршем “Семафори” стояло: “Клавдієве. Верхи на залізничній рейці”.

“Семафор у майбутнє” — це виклик. Не тільки для української літератури, а й для театру, образотворчого мистецтва. Режисер Марко Терещенко обґрунтовував “мистецтво дійства”. Метамаляр Оле Шимков обіцяв засобами джіуфарбджитсу покласти на лопатки всіх художників світу.

А Гео Шкурупій оголошував небачене полювання на російських поетів. “Я дуже спритний команч у преріях футуризму і в мене безкінечне ласó дотепности, яким я виловлю вас, як буйволів”, — погрожував він. Зі скальпа Володьки Маяковського він збирався зробити смичок, із хребта Васьки Камєнського — флейту, а шкуру Ігугу Єсєніна натягнути на барабан у звукестрі свого кінематографу.

Йолопи

У це майбутнє Шкурупій — тепер уже Гео — ішов королем. Того самого 1922 року вийшла його перша збірка “Психетози” з підзаголовком “Вітрина третя” й авторським означенням “Король футуропрерій”. Між віршами вміщено фотографії різних механізмів із гаслами “Двигунами, двигунами розуму знищимо упередження серця” або з підписом “Ось такими двигунами двигати по голові міщан”.

Шкурупій — поет міста, але не кав’ярень і кабаре, як це досі було в Михайля Семенка. Він поет заводів і семафорів, індустріального й робітничого міста, у нього панують “натовпи пацанів і трампів”. Він і сам такий.

Я

сьогодні король завтра пройдисвіт
сонце сонце
вироблю
із сонячних душ
у футуропреріях
для майбутнього
сьогодні король
футуровиробництва футуротрестів
синдикатів
завтра робітник
троєкутники куби машин
зламані лінії коло
автомобілі карбід бензин
переплавлю слова чудесні
і виставлю у вітринах

Шкурупій зухвалий і епатажний, він уживає вульгаризми й навіть лайку, не цурається міцного слівця. Публіку це шокувало ще більше, ніж футуристські вірші Семенка.

На “Психетози” відгукнулися навіть у Москві. Написали, що Шкурупій, як і належиться королю, “царственно груб”. Критиків дратував егоцентризм юного поета. Збірку відкривав вірш “Автопортрет”: geo O ge ego. Перша ж рецензія пера партійного критика Івана Кулика називалася просто — “Йолопи”. У множині, бо назвався королем — відповідай за всі футуропрерії.

Гео Шкурупій

Гео Шкурупій

Гео, о Гео!

Королю футуропрерій 19 років. Одна за одною виходять його збірки віршів: “Барабан” (1923), “Жарини слів” (1925). Театр Гната Михайличенка ставить свою другу прем’єру — “Небо горить” — на вірші Семенка, Шкурупія і Слісаренка, везе її на гастролі в столицю, Харків.

Редакція “Більшовика” випускає двотижневий ілюстрований універсальний журнал “Глобус”. Його майже повністю віддано в руки футуристів. Вони розсилають запрошення до співпраці київським літераторам, зокрема своїм ворогам неокласикам, за підписами Семенка й Шкурупія.

Гео Шкурупій

Шарж Казимира Агніт-Следзевського

Виходить “Жовтневий збірник панфутуристів” (1923). Семенко написав гасла, а Гео Шкурупій і Нік Бажан зробили колаж — вони, міняючи й компонуючи шрифти, розташували ці гасла на сторінках та обрамили ними тексти інших авторів.

У листопаді 1923-го з Харкова приїздить група письменників, у театрі Шевченка влаштовують великий вечір. Київська публіка сприймає це, як змагання, тупотить ногами і підтримує своїх. У залі лунають вигуки: “Барабань, Шкурупій!”.

Він знову береться за прозу, друкує в “Глобусі” нові оповідання. Повість “Штаб смерти” читають на літературному вечорі в Харкові, вона викликає полеміку: це щось нове, свіже і зовсім не схоже на Хвильового. У Києві на вечорі в театрі Шевченка Шкурупій виголошує вступну доповідь про нову українську прозу. Нарешті 1925 року виходять дві його прозові збірки, і професор Олександр Білецький називає його “вундеркіндом української літератури”. Королю футуропрерій тільки 22 роки.

Книжки, які страшно читати

На вступних іспитах у Музично-драматичний інститут імени Лисенка в Києві стався скандал. Комісія була обурена й шокована виступом абітурієнта, який наважився декламувати...

“«Ви» — вірш Гео Шкурупія! — оголосив я сміливо, як тільки може оголосити людина, що зважилася скочити в прірву й, досягши ногами ґрунту, запалити цигарку. В залі стало тихо. Де поділися вітри? Я й сам не знаю. Моє оголошення справило вражіння.

Місто,
кендюхи гладких пузів
вивалило,
лякаючи дівчат і жінок, —

“вивалив” я на голови Комісії, “лякаючи дівчат і жінок”, що були серед публіки.

Не дивлячись ні на тих, ні на тих, я ударив у словесний гонг, і він продзичав, як гостра пилка, що вп’ялася зубами в м’ясо дубової колоди:

Ціла армія
одвислих цицьок
і задниць
приймає військовий парад...

До мого вуха долетіло жіноче “фу-у-у” і чоловіче “г-га-ха”. Далі я нічого не чув і не бачив. Я говорив, розповідав, казав, балакав, махав руками, головою, поводив очима, і слина летіла мені з рота, як у верблюда. Я переживав, про що говорив. Я... мені не дали закінчити тільки одного останнього слова — “Алилуя” — і покликали до столу.

Прохолонувши, я почув навкруги сміх, сміх такий, якому позаздрив би перший-ліпший жеребець… Не знаю вже, що й як, але якийсь процент поглянув на мене так, наче я тільки-тільки виліз із асенізаційного каналу. А як же вони дивилися на самого Шкурупія? Мене це дуже здивувало… До мого чуткого вуха долетіли уривки слів: Шкур... Шкуруп... рупій...” Це фейлетон Євгена Яворовського "Іхтіозаврова фантазія", опублікований у "Новій генерації". Цей випадок стався з ним при вступі в муздрам. Відомий навіть склад приймальної комісії, серед них була Марія Михайлівна Старицька.

“Люди майбутнього, — писав Шкурупій, — всі будуть героями, бо вони нічого не боятимуться. А тепер іще страшно навіть прочитати книжку, яку не так написано, як до цього звикли”. 

Сам він не боявся писати книжки, від яких закочували очі екзаменатори, непритомніли ніжні панночки і які боялася читати міщанська публіка.

Справа наліво стоїть Микола Терещенко, сидить другий скраю Гео Шкурупій, за ним Микола Бажан, поруч далі Яків Савченко, Борис Антоненко-Давидович, Валер’ян Підмогильний, Григорій Косяченко

Справа наліво стоїть Микола Терещенко, сидить другий скраю Гео Шкурупій, за ним Микола Бажан, поруч далі Яків Савченко, Борис Антоненко-Давидович, Валер’ян Підмогильний, Григорій Косяченко

Людина в четвертому вимірі

Улітку 1927 року Гео Шкурупій провів місяць у військових таборах. На полігоні під Києвом хлопці проходили муштру і слухали лекції. Шкурупій із тих навчань зробив репортажне оповідання “Місяць з рушницею”.

“Місяць…” — це ніби творчий маніфест Гео Шкурупія, короля, який очолив революцію в літературі.

“Люди звикають до умовності змалку. Умовність — це людська уява, що перетворює перекинутий стілець у корабель, підлогу в море і різні інші речі в морських піратів. Але це умовність революційна, є умовність гіршого сорту — умовність побутова.

гео шкурупій шарж

Шарж Георгія Дубінського

Революційна умовність — це мрія людини винайти четвертий вимір, це людина в четвертому вимірі. Умовність виходить із рамок — вона розпирає їх. Вам треба в театрі поставити домну, рамки театру для цього замалі. Рабське наслідування в мізерних розмірах вас не задовольняє, і ви ставите шматок чудернацької декорації і кажете: це є домна.

Я завжди був і буду за умовність. Вона ламає стіни звичайних вимірів. Вона змалку привчає людину до різних несподіванок дійсності. Вона є також репетицією можливих подій”.

Шкурупій узагалі не боявся і сміливо ламав звичні рамки й усталені правила. Він експериментував, і експерименти йому вдавалися. “Місяць з рушницею” — суміш белетристики і документа — нова фішка панфутуристів. Вони писали репортажні оповідання, повісті й романи — і хто добере, де там вигадка, а де факти.

З-під пера Шкурупія вийшли перше детективне оповідання в українській літературі — “Провокатор”, перший репортаж — “Старим Дніпром в останній раз”, перший експериментальний роман — “Двері в день”. У “Дверях…” є всього потроху: бульварний роман, детективна новела, любовний роман, історичний роман з життя первісних людей, кіносценарій, художній репортаж. І хай комусь страшно було читати такі книжки, проза Шкурупія користувалася популярністю. А він користувався популярністю своєї прози.

Праця — жорстока насолода

Восени 1924 року Семенко покинув київських панфутуристів і перебрався до Харкова працювати у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). За собою він потягнув Шкурупія, Бажана, Яновського й інших. Шкурупій став редактором недовговічного “Журналу для всіх” – його вийшло тільки одне число.

Шкурупій ще попрацював у харківській газеті, але через матеріальні умови мусив повернутися до Києва. ВУФКУ Шкурупій не покинув і до кінця 1930 року працював редактором на Київській кінофабриці. У 1926-му на екрани вийшли два кінофільми за його сценаріями — “Синій пакет” і “Спартак” (жоден не зберігся).

гео шкурупій

Шарж Б. Бамського

У Харкові Шкурупій і Бажан вступили до ВАПЛІТЕ, організації з вельми авторитарними засадами. Коли 1927-го в Києві вийшов журнал памфлетів “Бумеранг”, зібраний і виданий Семенком, зі Шкурупія і Бажана затребували звіт: чому це вони друкуються у футуристських виданнях? А до того ж слідом вийшла “Зустріч на перехресній станції” (1927), де знову Семенко, Шкурупій, Бажан.

Ваплітяни вимагали від “зрадників” каяття і спокути. І тоді Шкурупій не просто вийшов із ВАПЛІТЕ, а й опублікував у газеті “Комуніст” відкритого листа, де глузував із “ваплітянського хутора”. На обрії вже з’явилася “Нова генерація”.

Гео Шкурупій очолив київських панфутуристів. З ним охоче співпрацювали старші авангардисти — від Світозара Драгоманова до Казимира Малевича, його обожнювала молодь. Він редагував “Авангард — альманах митців “Нової генерації” (1930), якого вийшло два числа.

Улітку 1930 року Гео Шкурупій і його друг-футурист, секретар “Нової генерації” Олексій Полторацький вирушили в далекі мандри. Полторацький потім згадував: “Узявши до рук карту СРСР, ми ухвалили поїхати на найдальшу дистанцію, яка на цій карті вимальовувалася — аж до Владивостока. Гроші були — ми обидва взяли аванси під майбутні твори. Владивосток нас вабив як місце, освячене перебуванням там молодого Семенка, про Далекий Схід розповідав нам один із Семенкових послідовників Леонід Недоля-Гончаренко, та й взагалі, коли ми перебирали в уяві такі місця, як Байкал, Тигрова сопка, міста Іркутськ і Верхньоудинськ (нині Улан-Уде), то в нас із очей починали сипатися іскри. Десь з початком літа 1930 року ми з Жоржем сіли в поїзд і поїхали до Москви, а там — транссибірським експресом на Далекий Схід”.

У редакції “Бурят-Монгольської правди” вони зустріли старого знайомого, який захотів показати українським письменникам щось цікавіше. Так вони потрапили в Монголію, в Улан-Батор, де зустріли колишнього футуриста, свого давнього друга Йосипа Стрільчука. А той запропонував їм поїхати вглиб країни.

З подорожі обидва по-чесному, як і обіцяли, привезли по книжці. Передмову Шкурупій завершив так: “Книжку написано, і хай її судять читачі, які знають, що працювати важко, що праця — жорстока насолода тих, хто мусить працювати”.

То була найбільша пригода в житті короля футуропрерій. І, напевне, остання. 

Кінець футуропрерій

1930 року між футуристами і хвильовістами почався лютий хейт. Головною мішенню став якраз Шкурупій. Кость Буревій доводив, що в самій природі, у суті футуризму закладено фашизм. Дійшло до того, що він назвав Шкурупія монархістом за поетичний титул “короля футуропрерій”.

У Шкурупія регулярно виходили книжки, а проте в них уже не було революції. “Нову генерацію” закрили, з кінофабрики його звільнили. Два роки він перебивався гонорарами від різних видавництв, але й вони зникли, залишалося одне монопольне державне.

Король мусив шукати прозаїчної роботи. Працював редактором у науково-дослідному інституті тютюну й махорки, літконсультантом у видавництві, інструктором організаційного відділу в Київському облвиконкомі, редактором відділу “Завойовники світу” у Всеукраїнському радіокомітеті.

3 грудня 1934 року, на третій день після вбивства в Ленінграді Сергія Кірова, Гео Шкурупія заарештували. Почалися так звані “кіровські” арешти – перша масова хвиля терору. 27 квітня 1935 року Гео засудили до десяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і відправили на Соловки. 25 листопада 1937 року “особлива трійка” переглянула справу і засудила його до смертної кари. Розстріляли Гео Шкурупія 8 грудня десь біля Ленінграда, місце загибелі досі не встановлено. Королю футуропрерій було 34 роки.

У 1929 році Шкурупій зібрав свої вірші і видав у збірці “Для друзів поетів сучасників вічности”. Обкладинку до книжки зробила художниця-авангардистка Ніна Генке-Меллер. На яскраво-жовтому тлі, що його панфутуристи називали канарковим і видавали в такому тоні “Нову генерацію”, дизайнерка розмістила автограф вірша “Семафори в майбутнє”. Понад сімдесят років обкладинка залишалася одиноким зразком почерку поета. Його рукописи не збереглися.

І тільки ми бадьорими ранками
зриваючи м’яту й руту
пісень
йдемо по залізних шляхах!
Тільки нам одкрито
семафори в майбутнє!...

Схожі матеріали

Микола_Хвильовий (1).jpg

"Хвильовий — це динаміт!". Думки галичан про поета

Лесь Курбас

Довга дорога на схід Леся Курбаса

сео

Будинок "Слово": Нескінчений роман на великому екрані

Література 1920-их | Ярина Цимбал

Література 1920-их | Ярина Цимбал

pidmohylnyi_1200-600.jpg

36 зі 120: парадокси Валер’яна Підмогильного

семенко сео

Чому Семенко палив Шевченків "Кобзар"?

600хвильовий.jpg

13: символічне в житті Миколи Хвильового

сандармох 960

Без Сандармоху. Ярина Цимбал

600.jpg

"Проповідував українізацію Кубані": контрреволюція Петра Лісового