Чому Семенко палив Шевченків "Кобзар"?

11:03, 3 листопада 2022

семенко місто

Скандальні перформенси, неймовірні розіграші, містифікації. Український мистецький авангард початку XX століття утверджувався гучно, весело й епатажно. Найяскравіше проявлялися футуристи. Боролися зі старосвітським реалізмом, із класикою, скидали з п’єдесталів авторитетів, зрікалися вчителів. Революційна дійсність видавалася найкращою сценою для тотального переоцінення. Все мало починатися з нового рядка, з нової дати в календарі.

Майже всі помітні авангардистські проєкти інспірувала одна людина — невтомний, всюдисущий Михайль Семенко.

Bez nazwy-1.jpg

Віра Агеєва

докторка філологічних наук, літературознавиця

Любов до класики та подряпане фортепіано

Портрет_Михайль Семенко
Усі ілюстрації: Марини Плахотнюк

Майбутній футурист і деструктор у дитинстві формувався підо впливом культурної традиції, яку згодом так ревно хотів подолати. Михайль Семенко народився у знаменитих Кибинцях на Полтавщині. Це село називали українськими Атенами: з ним пов’язані кілька важливих історичних і літературних сюжетів.

Сучасні апологети Семенка влаштовують на його батьківщині літературно-митецький фестиваль "Метро до Кибинець". Авжеж, підземка пасує авангардистові більше, ніж старосвітська залізниця: справжній урбаністичний транспорт! Утім, окрім станції "Семенківська", на маршруті могли би з’явитися ще й "Гоголівська" та "Котляревська".

Наприкінці XVIII століття у Кибинцях купив маєток Дмитро Трощинський. При царському дворі він був міністром наділів та фінансів і став одним із тих численних освічених українців, які будували Російську імперію. Після державної служби Трощинський оселився в садибі й перетворив її на осідок культурного, мистецького, світського життя.

Управителем маєтку був Василь Гоголь-Яновський, батько відомого письменника. Разом із відставним полтавським дворянином Іваном Котляревським він ще й опікувався домашнім театром, писав п’єси. Трощинський допоміг Миколі Гоголю здобути освіту. Автор "Тараса Бульби" набувався уявлень про українську минувшину підо впливом книжок із багатющої бібліотеки в Кибинцях.

Товариші-футуристи мали що закинути своєму безкомпромісному вождеві. Страшно казати, Михайль Семенко любив класичну музику, захоплювався Шопеном. Він добре грав на скрипці й мав удома дороге піаніно. На фото з музичними інструментами він виглядає академічно. Можливо, у нотах шукав відпочинку від повсякденних громовозвуких літературних битв.

Пізніше Семенкове фортепіано відкупив Максим Рильський. Хоч як дивно, послідовний неокласик і заповзятливий деструктор товаришували. Інструмент і нині можна побачити в київському музеї Рильського. На кришці видряпано "Семенко".

Михайлову музичну пристрасть підтримувала мати. Вона теж мала мистецьку натуру. Під псевдонімом Марія Проскурівна публікувала етнографічні оповідання із традиційними сільськими сюжетами. Хоч батьки не були багатими, вони послали сина до Петербурга вчитися музики. Там він вступив ще й до Психоневрологічного інституту. У ті часи дуже цікавилися новітньою психологією.

Семенко мав Шевченка в катафалку

Якщо сприймати маніфести футуристів серйозно, то за майбутнє варто було хвилюватись. Автори вимагали розтоптати "квіти мистецтва", спалити музеї, розгромити театри й інше огидне "барахло минулого".

Лідер українських футуристів Семенко змінив ім’я, яке дали батьки, "Михайло" на нечуване "Михайль". Коли вже зрікатися всього, то чому б і не власного імені?

Михайль Семенко видавав у Києві газету з промовистою назвою "Катафалк мистецтва". Ідея слабка вже тим, що не могла бути реалізованою. Після церемонії мистецтво могло існувати далі. Його лише мали демузеїфікувати, винести на вулиці, поєднати з побутом, зробити доступним кожному.

Тоді вірили, що мистецтво майбутнього творитиме колектив. На сторінках поважних видань дискутували: ера індивідуальної творчости минула. Робітничий гурт візьметься за перо, витерши руки від мастила.

Химерно: заклики знищити поезію писали тими ж таки віршами. Щоправда, замість класичних римованих ямбів віддавали перевагу верлібрам.

Найперше праглося скинути з постаменту класиків. На 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка Семенко написав, що спалив свій "Кобзар":

— Ти підносиш мені засмальцьованого "Кобзаря" й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Ти підносиш мені заялозені мистецькі "ідеї", й мене канудить. Чоловіче! Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. А ти вхопивсь за свого "Кобзаря", від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш, його захистить твоя пошана.

Згодом Михайль так само назвав свою збірку — "Кобзар". Тодішній шарж зображав маленького Семенка, який намагався відіпхнути велетня Шевченка: "Одступіться трохи, Тарасе Григоровичу, а то нас переплутають".

Нудно — живий Вороний. Весело — мертвий Семенко

Михайль Семенко не менш рішуче прокламував розрив зі своїми безпосередніми літературними батьками — модерністами. Коли 1913 року вийшла перша Семенкова збірка Prelude, дебютанта привітав найавторитетніший модерністський журнал "Українська хата". Схвально відгукнувся, зокрема, Микола Вороний. Та невдовзі бунтівний поет остаточно навернувся у футуризм.

Одним із найзнаменитіших став вірш "Парикмахер":

Сьогодні вдень мені було так нудно,

Ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка.

Почувалося дощово й по-осінньому облудно —

В душі цілий день парикмахер на гітарі бринькав.

Згодом Семенко написав вірша, якого найлегше перекласти усіма мовами світу. Він називається "Сім" (інший заголовок — "Тиждень") і звучить достоту цитатно:

Понеділок

Вівторок

Середа

Четвер

П’ятниця

Субота

Неділя.

"Сім" — це нульовий ступінь поетичности. Але таки поезія. Позбавлена символічного підтексту, зведена до прагматичного називання. "Тиждень" став маніфестом антипоетичности чи маніфестом, замаскованим під авангардистський вірш.

Весела бравада, епатаж, брязкання та переблискування — найважливішим був зовнішній ефект. Шукаючи усе сильніших спецзасобів, футуристи організували містифікацію з трупом. На вуличному перехресті в Харкові нібито знайшли бездиханне тіло. У кишені були документи на ім’я Михайля Семенка. Винуватцями смерти назвали літературних опонентів.

У харківському журналі "Нова генерація", який редагував Семенко, опублікували "Справу про труп":

— Зросту низького, брюнет, кучерявий, можливо, хінець, можливо папуас, некрасивий. У кишенях не знайдено нічого, окрім документів на ім’я Семенка М. В., боргових розписок і листа… Невідомого вбито за допомогою якогось дуже тупого предмета, щось на зразок грубого альманаху, формату "Літературного ярмарку".

Осте сте, бі бо бу

На тлі скандалів в українську поезію входили нові теми, новий слововжиток. Футуристи славили техніку, машини, механізми — чим не варіант нинішнього кіберпанку? Поколінню "Аспанфуту" — Асоціації футуристів — вірилося, що людина з автомобілем і трактором буде кардинально іншою. Сьогодні з тим самим захопленням говорять про неймовірні технології, які в майбутньому змінять людську сутність.

Футуристи заперечували село, вишневі садки й вишиванки. Натомість самовіддано оспівували місто:

Осте сте

бі бо

бу

візники — люди

трамваї — люди

автомобілібілі

бігорух рухобіги

рухливобіги.

Семенко належав до поетів, які усталили в українській літературі міські пейзажі, ландшафти, символи й атрибути мегаполісу. Але він не був єдиним. Урбаністичну поетику розвивали неокласики — Максим Рильський, Микола Зеров та інші. Вони сприймали місто як простір історії, записаної в камені, обшир традиції. Натомість авангардисти уславлювали технократичне сьогодення, потоки автомобілів, скрегіт механізмів. Як писав Семенко, "місто корчилось в жаданні бетонних поем".

Зеров доброзичливо іронізував у знаменитому сонеті про Київ: "В тобі розбили табір аспанфути, кують, і мелють, і дивують світ". Оте "дивують світ" таки точно характеризує рецепцію футуристичного руху. Прокламована деструкція мала стосуватися всіх жанрів. Свої романи авангардисти називали "антироманами", "кінороманами", писали "ревфутпоеми" та драматичні "ревю".

Михайля Семенка завжди вабили нові виражальні засоби. Якийсь час він працював на Одеській кінофабриці. Та врешті кінематограф виявився лише епізодичним захопленням — футурист повернувся до столичного Харкова. Зате зустрів в Одесі велике кохання — Наталію Ужвій.

Перший шлюб Семенка з Лідією Горенко був невдалим. Пара познайомилася ще у Владивостоці, де Семенко служив у роки Першої світової війни. Любов була яскравою, та подружжя розпалося. Кажуть, він докоряв дружині-учительці через те, що вона прищеплює учням любов до Тараса Шевченка замість того, щоб пропагувати чоловіковий доробок.

На кінофабриці поет познайомився з Наталією Ужвій, однією із найяскравіших актрис покоління 1920-х. Артистка грала на сцені курбасівського "Березоля", згодом стала знаменитою примою київського театру імені Івана Франка. Пара побралася. Сина назвали цілком не футуристично – Михасем.

Коса терору проти нової генерації

Метр футуристів зневажав архаїчні уявлення про натхнення, не замикався при робочому столі й волів писати на людях. Він днями просиджував у знаменитому харківському кафе "Пок" на вулиці Сумській. Встигав і віршувати, і каву смакувати, і сперечатися з друзями та недругами з різноманітних художніх об’єднань. Бо всі, незалежно від естетичних пріоритетів, любили забігати до "Пока".

Семенко став вождем "лівих" митців свого покоління. Він робив неймовірно багато, щоб налагодити поруйновані мистецькі зв’язки, структури та інституції. Здавалося, що з великими попередниками зручніше боротися гуртом. Авангардисти таки перевершили всіх, принаймні у творенні літературних угруповань.

Року 1921 Семенко започаткував у Києві "Ударну групу поетів-футуристів", потім "Комкосмос", а на початку 1922-го — "Аспанфут". У 1927 році Семенко втілив у Харкові один із найкращих своїх проєктів — створив угруповання "Нова генерація", почав видавати однойменний часопис.

Микола Бажан згадував той час, коли був співробітником Семенка в київській газеті "Більшовик":

— Нас, напівголодних репортерчиків, Семенко водив до кав’ярні. В ресторанах ми бували рідко, а от мало не щовечора ходили на чолі з нашим головним панфутуристом до грецької кав’ярні на Костьольній вулиці. Там у маленьких чашечках давали духмяну чорну каву і склянки холодної води. Можна було купити і до нудоти солодкі східні ласощі, але в мецената не завше вистачало на цю розкіш коштів. Кава пилася повільно. Часу вистачало, щоб і посваритись, і помиритись, і потішитись читанням уголос своїх віршів.

Згодом футуризм почав усе більше політизуватися. Не лише в Харкові, і не лише в Україні, а й в Італії та Росії. Футуристи прагнули перебудувати дійсність, пропонували владі найдієвішу для того ідеологію — слово. Ігри з тоталітарними режимами ставали небезпечними. Те, що здавалося митцям боротьбою за форму, вожді трактували інакше. Коса терору зітнула "лівих" поетів так само безжально, як і "правих".

Михайля Семенка розстріляли 24 жовтня 1937 року в Києві. Зловорожий, шкідливий футуризм заборонили. Затаврували так старанно, що кілька поколінь про нього взагалі не згадували. Втім наприкінці минулого століття виявилося, що наша література знову конче потребує оновлення, епатажних жестів і сміливих маніфестів. Молоді митці повернулися до гасел неоавангардизму, а Михайля Семенка знову назвали зразком для наслідування.

Метро до Кибинців ще не запустили, але проєкт дуже активно обговорюють.

Схожі матеріали

Література 1920-их | Ярина Цимбал

Література 1920-их | Ярина Цимбал

pidmohylnyi_1200-600.jpg

36 зі 120: парадокси Валер’яна Підмогильного

600.jpg

"Проповідував українізацію Кубані": контрреволюція Петра Лісового

1200х630.jpg

Сопляк, Буревій і Стріха: український націоналіст в особі російського есера

Seo.jpg

Плужник, Підмогильний та інші. Фактозвіряння історії МАРСу

600хвильовий.jpg

13: символічне в житті Миколи Хвильового

Майк Йогансен_СЕОО.jpg

Із розстрільних списків: Майк Йогансен

afisha-jaryna-cymbal.jpg

Без Сандармоху. Ярина Цимбал