Батьківщина "Енеїди" і її мова

11:34, 3 грудня 2021

1920.jpg

Двісті двадцять три роки тому в Петербурзі вийшла друком "Енеїда" Івана Котляревського – перший літературний твір розмовною українською. Автор використовував на письмі мову, яку чув щодня на вулицях Полтави і якою, ймовірно, сам спілкувався. Саме полтавська говірка середньонаддніпрянського діалекту лягла в основу української літературної мови. Відповідно, згодом саме вона стала загальновживаною серед українців. Парадокс у тому, що сьогодні полтавці говорять інакше

12.jpg

Олег Криштопа

журналіст

Мова, язик і покруч

"З моїх спогадів, українською говорили лише вчителі мови. В 11 класі мене так вкурвило, що всі говорять російською, що я захотіла втекти. Алілуя! Мені це вдалося", – подруга Юля, філологиня родом із Полтави, налаштовує нас перед поїздкою. Її коментарі скептичні, а висновки – невтішні: "Українську в Полтаві пора заносити в Червону книгу".

Але перше знайомство з мовною ситуацією у місті свідчить, що наче не все так російськомовно на батьківщині літературної української. Домінує тут рафінований суржик. Ми прислуховуємося до розмов випадкових перехожих: "Пойняв!", "харашо", "одстаньте", "не валяй дурака". Суржик пробрався навіть у вітрини крамниць. Наприклад, разом зі светром та штанами в Полтаві можна купити "ботинки".

3.jpg
Усі фото: Христина Бурдим

Проте що далі, то російської більшає. У готелі як мінімум половина зовнішньої реклами – російською. Так само російською половина написаних від руки інструкцій та оголошень всередині готелю. Не відстає і молодь. "Пайдьом на п’ятую школу", – чуємо від компанії підлітків. Прикурюючи, вони зникають у темряві центрального району.

Полтава видається нам якимось оксюмороном, бо тут поєднується, здається, непоєднуване. У місті одночасно існують пам’ятники Петру І та Іванові Мазепі. Тут кам’яний Пушкін знайшов собі місце поруч із таким же кам’яним Гоголем. А найпопулярніший бар на центральній вулиці називається "Чичиков", на честь російського героя "Мертвих душ" Гоголя, тоді як "Енеїда" – смердючий радянський заклад у підземному переході.

Центр міста – Кругла площа, посеред якої фалічно стримить знак перемоги російської зброї над українською, а навколо біліють напіврозвалені будівлі Кадетського корпусу, збудованого за кілька років після смерти Котляревського.

Підраховуємо тих, хто спілкується російською, а хто – українською. На третьому десятку рахунок "11:9" на користь української. А от соціологія твердить, що все навпаки: дослідження ГО "Простір свободи" 2015 року зафіксувало тільки 47 % полтавців, які в побуті українськомовні.

Масова русифікація у місті почалася за Хрущова. Секретар Полтавської міської ради й за сумісництвом блогер Андрій Карпов (Полтава) розповідає, що батько навмисно віддав його до російської школи. У той час це було, по-перше, престижно. По-друге – спрощувало вступ і навчання в інституті, де захиститися інакше як російською не було змоги. У 1970-ті роки – пік русифікації – у Полтаві ще й заборонили відзначати роковини виходу "Енеїди".   

В гостях у Котляревського

Україну і українську мову вигадали в австрійському генштабі – запевняють російські пропагандисти. Але, виявляється, усе почалося в російській армії. Іван Котляревський, автор першого тексту сучасною українською, був російським військовим і в час війни 1812 року навіть сформував український підрозділ на захист Росії від Наполеона. За службу отримав чимало нагород.

Неймовірно, але точної інформації про Котляревського мало. З особистого відомо, що він ніколи не був одружений – через невдале перше кохання – і все життя прожив із мамою. Любив пиятики і друзів: розказував їм історії так, що в тих животи боліли від сміху.

Пам’ять про письменника в Полтаві береже Музей-садиба Івана Котляревського. Всього кільканадцять хвилин пішки від центральної площі є місце, де він написав не лише "Енеїду", а й решту своїх текстів. Адже Котляревського називають ще засновником української драми та театру. У 1818 році він очолив полтавський театр і написав для нього дві драми: "Москаль-чарівник" та "Наталка Полтавка".

sadyba.jpg

Музей-садиба Івана Котляревського

Сьогоднішня музейна садиба заміняє оригінальний будинок Котляревського. Хоча й містить елементи з часів письменника. Наприклад, зберігся фундамент будинку, відновили один зі сволоків.

Маленька дерев’яна будівля стоїть неподалік Білої альтанки, що за радянських часів називали Ротондою дружби народів, якогось ресторану у стилі кіч і барокової церкви. Оддалік сидіть бронзовий Мазепа, заввишки сім метрів. Все це – на пагорбі. А внизу попід ним лежить класичне у плані архітектури радянське місто. З вікна садиби Котляревського проглядається ще пам’ятник полтавській галушці.

 – Нічого схожого на правду, – відрубує екскурсовод. 

Згідно з ковідними правилами, він у масці, і ця обставина створює певний бар’єр у встановленні контакту. Хоча чоловік середнього зросту добре знає свою справу: як носій місцевих знань пояснює, що в часи Котляревського тісто на галушки рвали руками, тому вони не мали ідеальної відрізної форми.

halushka1.jpg

Пам’ятник полтавській галушці

Загальна площа садиби – 120 квадратних метрів. За неї Котляревські в середині XVIII століття виклали понад 27 рублів. Сьогодні це еквівалентно сумі, за яку можна було би купити будинок на Печерських пагорбах Києва.

Кімнат у будинку Котляревського кілька. Кухня, кабінет-спальня самого Івана, спальня його матері Параскеви Лаврентіївни, вітальня і велика світлиця-їдальня. На робочому столі, не оригінальному, лежать аркуші "Енеїди".

 – У нас майже все оригінали! – обурюється на запитання про оригінальність екскурсовод. – Тільки я можу відрізнити де копія, а де справжнє.

Пародія на пародію

Іронія у тому, що перший текст нової української літератури – не оригінал, а копія, пародія, цитата. Ще й цитата на цитату. Постмодернізм кінця XVIII століття. Адже "Енеїда" Вергілія – це переказ "Одіссеї" Гомера. Тільки замість Одіссея, який повертається додому після Троянської війни, головним героєм стає Еней, переможений троянець. Замість повернення додому – пошук нового дому і створення Риму. Вергілій виконував політичне замовлення імператора Октавіана Августа: поглибити римську історію від Ромула і Рема й до троянців.

Недописану Вергілієву "Енеїду" теж не раз переписували. Одним із таких авторів був росіянин Микола Осипов (1751–1799): "Эней был удалой детина / И самый хватский молодец; / Герои все пред ним скотина, / Душил их так, как волк овец…"

mohyla.jpg

Могила Івана Котляревського

Український літературознавець Євген Нахлік вважає, що саме ту версію взяв за основу свого пародіювання Котляревський. Тільки от імперська візія оригінальної "Енеїди" тут висміяна. Котляревський висміював все – і козацтво також. У перших частинах троянці-козаки – жертви зруйнування Січі. А в останніх частинах вони вже перетворюються на завойовників Латинської землі, тобто на російських імперців або їх прислужників.

Котляревський писав твір свого життя  довгих 26 років. Але друком у повному обсязі так і не побачив – останні частини вийшли після його смерти. Уперше "Енеїду" надрукували 1798 року без цензурних перешкод. Тоді якраз минуло два роки як померла Катерина ІІ, та сама, яка доконала Гетьманщину й Січ. На троні її замінив Павло І, який ненавидів свою матір і цією ненавистю послуговувався у своїй політиці. Тож серед колишньої козацької старшини з’явилася слабка, проте марна надія на відновлення української автономії.

Мотиви Котляревського при створенні "Енеїди" – не відомі, але однозначно, що друкувати її 1798 року він не планував. Це без відома автора зробив конотопський поміщик Максим Пурпура. Котляревський йому цього не пробачив і у другому виданні твору ввів у текст в образі Мацапури: "Якусь особу мацапуру / Там шкварили на шашлику, / Гарячу мідь лили за шкуру / І розпинали на бику. / Натуру мав він дуже бридку, / Кривив душею для прибитку, / Чужеє оддавав в печать; / Без сорома, без бога бувши / І восьму заповідь забувши". Хоча в коментарях самого Котляревського Павло Мацапура – це ніжинський полковий кат, страчений 1740 pоку за "ядение человеческого мяса і прочия богопротивныя злодеяния".

rynok3.jpg

На полтавську ринку

"Будеш, батьку, панувати..."

На життя Івана Котляревського припало чимало історичних подій: знищення Запорозької Січі, війни імперії з османами та Наполеоном, зміни одного царя на іншого, повстання декабристів. Помер він 10 листопада 1838 року. На його похорон зійшлася ледь не вся Полтава. А 65 років потому в самому центрі його рідного міста йому відкрили пам’ятник. Ця подія стала новою декларацією українства. Хоч напис на пам’ятнику й досі російською, певно, як нагадування про Емський указ.

Могила ж Котляревського міститься оддалік садиби й пам’ятника. Самотньо захована біля великого перехрестя у скверику, що має ім’я письменника. Ні вінків, ні квітів від вдячних нащадків. Тільки радянські багатоповерхівки бовваніють позаду. 

Зате людно на ринку, який всього за кількасот метрів. Йдемо туди, бо де ж іще шукати справжньої живої мови як не на базарі. Спостерігаємо цікавий поділ: продавці промислового краму тут здебільшого російськомовні, а от продавці харчів послуговуються суржиком.

Дві жінки, одну з них звати Лєна, обговорюють якогось чоловіка:

– Нашо йому той хлєб? У нього коньяк – хлєб, Лєн!

Продавчиня сала пропонує купити в неї чи то здор, чи здир.

– Ето як смалець, – пояснює вона нам. Хоча смалець – це продукт, який виходить з цього нутряного жиру.

У п’ятницю обідньої пори базар майже порожній. Мабуть, тому так добре чути інформаційний шум різноманітних написів та оголошень. Здебільшого російською. Погляд зупиняється на рукописному графіті: "Прости, что жива". Здається, це про українську в Полтаві.

Схожі матеріали

600.jpg

“Багато людей не знають про те, яким жахливо зневажливим було ставлення до українців в Канаді”, – професорка Альбертського університету Оленка Білаш

600.jpg

Гаківниця. Перша ручна вогнепальна зброя

800x500 obkladunka Grucenko.jpg

Коли з’явилась українська мова | Павло Гриценко

600.jpg

Кому "покидьок", а кому "коштовність": усі значення слова "бастард"

231255899_419900169806017_606368823896366429_n.jpg

До Дня Незалежності проведуть марафон з удосконалення української Вікіпедії

СЕО_600х400.jpg

Ігор Юхновський: “Найскладніші задачі я розв’язував українською мовою”

Bez nazwy-1.jpg

Шарварок

CEO_мова.jpg

Азбучна війна, або як кирилиця мало до коша не пішла