Із розстрільних списків: Майк Йогансен

15:14, 14 квітня 2022

Майк Йогансен.jpg

Майк Йогансен – поет, прозаїк, перекладач, філолог, поліглот, гуморист, мандрівник. Зачинатель нарису як жанру в українській літературі. Харків’янин. Свідок сталінського терору. Один із Розстріляного відродження. Писав про себе так: "І у віршах своїх, і в прозі, і в теоретичних статтях неуклінно старався підняти українське слово до європейського рівня. Не дбав за гроші і не дбав за славу, і не шукав дешевих ефектів".

oslavska.jpg

Світлана Ославська

журналістка

Більярд із Маяковським

Мав 30 із гаком років, вільний час, охоту "освіжити психіку" і квиток на потяг до Дагестану. У Дагестані він побачив аули, а в них – гірських євреїв, і степові села, а в них – полтавських українців. Відстрілювався від вівчарських псів і дивився на море. "О, безмежне мокре місце! О, море!" – писав у нотатнику. 

02_Johansen.jpg

Майк Йогансен

Фото: vufku.org

У Дагестані він побачив кількадесят народів на невеликому клапті землі, оточеному горами та морем. Побачив стіну між радянською культурою та "старовинною культурою". Знав, що ту стіну колись спиляють, що її вже починають пиляти. Але визнав: не йому, із його 10-денним досвідом перебування на Кавказі, її пиляти.

Чому Дагестан? Можливо, це був найдальший напрямок потяга з Харкова, столиці УРСР? Або дуже екзотичний пункт призначення? У Дагестані він побачив хліб, що нагадав йому довгу бурульку. І букви, що в’язалися між собою, як шнурівки.

Відпочивши, повернувся до столиці. До Харкова, де любив спорт і більярд. Переказують, якось він єдиний наважився зіграти в більярд із самим Маяковським – і таки виграв. Одна світлина зображує його в позі, що нагадує античні скульптури – оголений, він виходить із річки або озера, а за ним видно дерев’яний човен. На ногах напинаються м’язи. На іншому знімку Йогансен тримає в зубах люльку.

Від кінця 1920-х він жив у квартирі № 12 будинку "Слово". Це кооперативний дім для літераторів, збудований чи то на бажання самих письменників, які хотіли жити поряд, чи за хитрим задумом влади, яка хотіла тримати їх усіх разом під контролем.

Майк тримав собак і любив полювання – незвична аристократична розвага для будівничих комунізму. За спогадами сусідів, мисливська рушниця могла лежати в нього хоч на письмовому столі. За іншими спогадами – всіляко намагався заперечити своє німецьке походження. Робив непередбачувані вчинки, не дотримувався обіцянок, запізнювався...

Будинок Слово_1.jpg

Будинок "Слово" в Харкові

Фото: umoloda.kiev.ua
Будинок Слово.jpg

Будинок "Слово" зруйнований внаслідок рашистських бомбардувань в березні 2022 року

Коріння в міфах

Майк Йогансен_2.jpg

Відома світлина Майка Йогансена з люлькою в зубах 

Фото: vufku.org

Це походження – балтійські піски, у яких його дід садив картоплю, – Йогансен часто згадує у текстах, міфологізуючи, бавлячись кількома короткими фактами біографії. Те саме чинить і зі своїм старобільським корінням – козацькою гілкою материного роду. Гілка начебто починається від сестри Міґеля де Сервантеса Сааведри.

Якщо повернутися до коротких біографічних фактів, то дізнаємося, що Михайло Йогансен, син Гервасіюса і Ганни, народився та виріс у передмісті Харкова. Коли відбулася більшовицька революція, йому було 22 роки. За часів громадянської війни голодував і "вкупі з батьком садовив картоплю, й нею живилася вся сім’я". Батько, брат і сестра тих років не пережили.

Навчався у Полтаві та Харкові. Перші вірші писав німецькою та російською. Спалив їх усі – хоча тут ми вже не маємо певності, чи так справді було, чи це Йогансенові фантазії. Однак факт, що у 25 років він видав перші вірші – українською. 

Насамперед – він

Здається, він хапався за будь-яку можливість кудись поїхати: із делегацією, яка перевіряла стан колективізації у болгарських поселеннях чи життя єврейських колоністів у степах півдня України. Кидав до наплічника книжку, канапку з сиром – і в потяг. Або подорожував власним коштом: "Просто я за свої гроші поїхав до Дагестану на тиждень – головним чином відпочити і полювати на качки, бо на курорти я не їжджу".

Потяг перетинав Слобожанщину та Донбас, а він спостерігав і нотував: гори виростали вздовж залізниці, "мов шерег борсуків"; про неосяжну логікою повсюдну заборону ходити по перону й загрозу штрафу в три рублі. Записував із гумором, який не обмежувала радянська ідеологія. Його подорожні нариси сповнені біблійних алюзій. Наприклад, рибалки в нього "озброєні апостольським терпінням". Його наплічник містив книжки справді буржуазних авторів – і про буржуазні країни.

Темно і нічого не видко. Ні домів, ні людей, ні свиней, ні класової ворожнечі, ні далекосяжної руки влади

- Майк Йогансен, 1920-ті

Він іронічно зауважував радянські ідеологічні мітки: "Я не описуватиму Херсона – список його вулиць як викапаний нагадує список вулиць Нікополя й Кривого Рогу". Або так: "Темно і нічого не видко. Ні домів, ні людей, ні свиней, ні класової ворожнечі, ні далекосяжної руки влади". Це написано наприкінці 1920-х. Він писав так, як бачив і як хотів.

Тільки критики могли вивести його з рівноваги – закидали надмірну увагу до власної персони. Скаржилися: мовляв, не описує побачене в подорожах, а замість того описує себе. Без сумніву, мали рацію – це егоїстичні тексти. Вони – про автора, ерудованого й начитаного. І який цим, здається, пишається. Пролетарського автора, який і цим фактом, здається, пишається.

А з відстані майже ста років чи так нам хочеться знати про "об’єктивні" умови життя євреїв чи болгар у СРСР, чи все ж таки хочемо дізнатися про самого автора? Ось такого: "Насамперед – я. Знявши кепа, пальто і уклавши рюкзака на полицю, я показався здоровим хлопом літ 32, із засмаглим обличчям і з люлькою в зубах. Одягнений я був у сірі штани і зелений джемпер, у лівій руці я тримав про всякий випадок бутерброд із сиром".

Еталонна чутливість

Обмірковуючи подорож до Дагестану, Йогансен вважав себе трохи відповідальним сказати про те, як там треба розв’язати національне питання. Але чесно визнав, що не може дати відповіді, не проживши там 10 років. Йому шкода, що, знаючи стільки мов, він так і не вивчив жодної тюркської. Він виявляв таку чутливість на утиски людей, яку сьогодні можна еталонно демонструвати на семінарах із прав людини.

Йогансен в харківському трамваї.jpg

Ілюстрація Марини Плохотнюк

Наприклад, описав історію, яку нібито розказав йому знайомий. Було це в харківському трамваї. Дійові особи: "літня вже циганка" з дитиною на руках, кілька пасажирів і його знайомий-спостерігач. Коли одна з пасажирок уголос припустила, що дитина на руках у жінки має трохи світліший колір шкіри, а тому, певно, вкрадена (якнайтиповіша дитяча жахалка), його знайомий так само вголос припустив, що в авторки цього припущення, певно, сифіліс, і тому їй не можна їхати в тому вагоні. Йогансену дуже сподобалося, як його товариш вчинив із хамовитою тіткою.

Відсутність у себе будь-яких заснованих на етнічному ґрунті упереджень він прагнув показати й у тексті про єврейські колонії: "Я нічого не навчився з цієї подорожі, бо й раніше вважав, що бути євреєм – це не професія, а бути хліборобом – це не національна ознака; я побачив те, що й чекав побачити".

Напередодні Голодомору

Yohansen-by-Dovzhenko (1).jpg

Майк Йогансен. Портрет роботи Олександра Довженка, 1924 р. 

Фото: vufku.org

1928 рік – Майк Йогансен відвідав єврейські колонії в районі Нікополя та Херсона. "Озимі пропали, озимі пропали", – повторювали йому тамтешні дядьки, жінки та діти. Ці нариси побачили світ наступного року з назвою "Подорож людини під кепом (Єврейські колонії)". 1929 рік – він поїхав до радянської Болгарії, тобто до поселень етнічних болгар поблизу Мелітополя. Того ж року – ще далі на південь, на Дніпровсько-Бузький лиман.

Це кінець епохи НЕПу – уже мчала антикуркульська пропаганда. І Йогансен не стримувався, а додав до неї кілька своїх слів. Це тривожно читати, знаючи, що настане за кілька років у тих же степах: "Дядьки добре знали, хто ховав хліб, і мовчали". І десь там само: "Колектив “Комунар” вже побачив недалекі обрії велетенського майбутнього".

Йогансен бачив, що хліба немає. І списував це на суховії, брак дощу і специфіку освоєння цілинного степу, яку молоде радянське сільське господарство тільки освоювало. Ще нічого не почалося, але Йогансен уже нотував: "Мухи чорні, як люди, і люди сонні, як мухи".

Віра, яка його знищила

Він писав про стрімку індустріалізацію та про будівництво нового ладу. "Активний учасник великої соціалістичної будови", – так назвав себе в передмові до книжки "Поезії" 1933 року.

Подорож Йогансена.jpg

Обкладинка книжки Майка Йогансена "Подорож у радянську Болгарію"

Фото надала авторка
Книга Йогансена.jpg

Обкладинка книжки Майка Йогансена "Подорож у Даґестан"

Фото надала авторка
p.jpg

Обкладинка книжки Майка Йогансена "Під парусом на дубі"

Фото надала авторка

Йогансен вірив у провідні ідеї свого часу, щиро був комуністом. Це може дивувати, коли знаємо, що закінчив класичну філологію. Знав англійську та німецьку, латину та скандинавські мови. Батько удосконалював німецьку своїх дітей, читаючи їм Ґете. 

Йогансен.jpg

Майк Йогансен

Фото: vufku.org

Новий лад у Йогансена асоціювався з добром. Не раз він описував зустрічі з неприхильними до української мови. Як на зло із такими він спілкувався українською: "Просто для капости запитую, чи є українські книжки". На зло кому – не більшовикам, а тим, що носили в серці любов до колишнього ладу. На Українському тижні в Москві Сталін сказав, що підвищити культуру України можна тільки рідною мовою.

Моторошно й неприємно читати, як лексика того часу – куркулі, вороги, шкідники – ввійшла до загалом іронічного Йогансенового письма: "Це була дуже небезпечна тітка, її політична свідомість і обізнаність, її непереможна класова запекла ненависть роблять її лютим і загрозливим ворогом". Або таке: "Її не шкода, вона все одно спізнилася на пів десятка років проти нашої епохи".

Він вірив у те, що релігія має відійти. "Церква тепер править за сідало для галок. На той рік її ламатимуть", – писав про болгарське поселення. Що не заважало йому читати шотландця Чарльза Кінґзлі – попа, письменника, ботаніка й подорожнього.

Він вірив у радянський лад, це був "його" лад і світ. Три поліціянти на 80 тисяч людей у Нікополі – дивувався і не розумів, як можна називати СРСР поліцейською державою. Яка ж вона поліцейська із таким числом поліціянтів? Але держава й не мусила бути поліцейською, щоби розстріляти його менш як за 10 років після того.

Один із розстріляних

Він не був членом компартії. Був членом спілки пролетарських письменників «Гарт», Вільної академії пролетарської літератури ВАПЛІТЕ і "Техно-мистецької групи А". 1934-го вступив і до Спілки письменників.

Його забрали 1937-го. За чотири роки до того першого з будинку "Слово" забрали Михайла Ялового, Йогансенового однолітка. За чотири роки до того застрелився, мабуть, найвідоміший сьогодні літератор із-поміж мешканців "Слова", Микола Хвильовий.

Дружина одного з арештованих чотири дні ночувала з дітьми під парканом будинку. Залякані творчі діячі боялися взяти їх до себе переночувати. Із записів сучасників розуміємо, що "чистки" ввійшли в норму, і люди тільки сподівалися, що їх вони цього разу не торкнуться.

e137eec-----3.jpg

Вирок про розстріл Майка Йогансена

Фото надала авторка

Арештували Майка Йогансена 11 серпня 1937 року. Як члена української націонал-терористичної організації (за тією страшною статтею 54 КК УРСР, пункти 8 та 11 – тероризм та участь у контрреволюційній організації). Забрали до Києва. Тримали в Лук’янівській в’язниці. 26 жовтня засудили до розстрілу з конфіскацією майна. Наступного дня розстріляли. Записали на картці: "Протокол о расстреле Йогансена Михаила Гервазьевича приведен в исполнение".

У складеній 1929-го "Автоанкеті" на запитання "Коли ви збираєтесь умерти?" Йогансен відповів: "За день перед тим, як мене будуть ховати і оберуть за академіка".

Схожі матеріали

cover_makovej.jpg

Осип Маковей: Як я продавав свої новели

Bez nazwy-2.jpg

Стара хата. Іван Керницький

СЕО_лепкий_1.jpg

Богдан Лепкий: На порозі. Різдвяне оповідання

600.jpg

Андрій Чайковський: Краще смерть, чим неволя

c39dc776ba2418b1ee0a6befb46f861e-1.jpg

Ольга Кобилянська: Час

600.jpg

Уляна Кравченко. Із записок учительки

Untitled-1 (1).jpg

Марко Черемшина: Село потерпає

1prpp.jpeg

Осип Маковей: К.В.Д.

Mychaylo_Semenko (1).jpg

Михайль Семенко. Я палю свій “Кобзар”