Жіночий одяг українсько-молдовського пограниччя

Смуга вздовж лівого берега Дністра має змішане українсько-молдавське населення і складну політичну історію. До початку ХІХ століття Дністром проходив кордон між Молдавським князівствомвасалом Османської імперії та Російською імперією. Від 1812 року, коли східну частину Молдовимежиріччя Дністра і Прута, що отримало назву Бессарабія анексувала Росія, їй стали належати обидва береги Дністра: лівий відносився до Херсонської губернії, правий — до Бессарабської. Після перипетій 1917—1920 років по Дністру знову пройшов державний кордон — між Румунією та радянською Україною.

У 1924 році на території Придністров’я створили Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі УСРР. У 1940-му СРСР анексував Бессарабію, таким чином повернувшись до старого дореволюційного кордону по річці Прут. Більша частина Бессарабії відійшла до Молдавської РСР. Новоствореній союзній республіці передали шість із 14-ти районів ліквідованої  МАРСРрешту залишили Україні. У 1990 році, коли вже почався процес розпаду СРСР, було проголошено Придністровську Молдавську РСРз 5 листопада 1991 – Придністровська Молдавська Республіка, ПМР, яка після збройного конфлікту з Республікою Молдова завдяки підтримці Москви де-факто стала незалежним державним утворенням, однак де-юре її територія належить Республіці Молдова, ПМР не визнана жодною державою.

Коли йдеться про пограниччя, будь-яке культурне явище треба розглядати не лише в межах одного етносу, а й у контексті сусідніх етнічних культур. У таких випадках традиційний костюм не завжди є маркером етнічної приналежності того, хто цей костюм носить. 

Світлини

Одна з найдавніших світлин, на якій бачимо дівчину в традиційному одязі україно-молдовського пограниччя, датується 1924 роком. Етнограф та фотограф Аркадій Зарембський зробив її у селі Студена Ольгопільського повіту Подільської губерніїтепер це село у Тульчинському районі Вінницької області. Автор підписав це фото так: "Ганна Бабченко, автор стінних розписів, у національному "молдавському" одязі". Тобто такий одяг Зарембський не ідентифікував як український.

У Музеї антропології та етнографії у РосіїКунсткамера зберігається фото 1928 року з села Подоймицясело в Кам'янському районі в Молдові (Придністров'ї), на якому бачимо дівчат у весільному вбранні. У підписі зазначено, що це молдаванки. На цьому фото весільне вбрання складається з шарафану, вишитої сорочки, нагрудних прикраскоралове намисто з оковками, намисто з баламутів, намисто з дукачами та пишного вінка.

Таке ж вбрання нареченої видно і на фотографіях 1929 року, зроблених в цьому ж селі паном Свєшніковим. На них бачимо і вбрання заміжніх жінок, яке відрізняється від вбрання нареченої хіба що головним убором. Літній варіант цього ансамблю доповнює "кохта"короткий жакет або довгопола свитка. Свєшніков сфотографував також жінок і в буденному одязі, який від святкового відрізняється скромнішою вишивкою на сорочці і значно меншою кількістю намиста на шиї.

Упродовж тридцяти років традиційне жіноче вбрання села Подоймиця майже не змінилося. На світлинах Зінаїди Предтеченської 1956 року бачимо подібний одяг. Тут позначені імена жінок та їхню етнічну приналежність — молдавани.

Наступна колекція фотографій з Подоймиці, яку зберігають у Російському етнографічному музеїРЕМ, датується 1964—1966 роками. На них ми теж не помічаємо значних змін в жіночому традиційному одязі. Отже, впродовж майже сорока років святкове жіноче вбрання не зазнало суттєвих змін. Зазначимо, що населення Подоймиці у 1901 році складалося навпіл з українців та молдаван.

На жаль, в українських державних музеях немає подібних колекцій фотографій із цих пограничних територій. Кілька світлин, які зберігають у приватних колекціях, обмежені кількома географічними прив’язками. Здебільшого мова на них мешканці села Загнітків Подільського району Одеської області або Кодимського району Одеської області. На них теж бачимо одяг аналогічний одягу з Подоймиці.

Чим жіноче вбрання українсько-молдовського пограниччя відрізняється від інших регіонів? Розглянемо детальніше цей одяг.

Вінок

Насамперед увагу привертає пишний вінок, який досить часто називають "вінок з цукерками". "Цукерки" — це верхній ряд вінка у вигляді невеликих, щільно розміщених батончиків. Їх виготовляли з вати і загортали у кольоровий гофрований папір. Квіти, які розташовували нижче, теж робили з паперу. У центрі кожної квіточки нашивали намистинки з дутого скла. Між двома рядами цих паперових квітів пришивали довгий ялинковий стеклярустоненькі короткі трубочки кольорового скла, який утворював зигзагоподібну лінію. Також додавали обтягнуту папером пружинку і воскові квіти. Схеми таких вінків містяться у книжці Варвари Бузіли про народний молдавський костюмBuzilă, Varvara. Costumul popular din republika Moldova. Chişinău, 2011; фото 43.

Аналогічні вінки можна побачити  на фото з колекцій Ксенії Малюкової, Роксоляни Шимчук, Василя Вишиваного.

Але форма "вінка з цукерками" не завжди була такою. На фотографіях 1928 і 1929 років видно, що верхній ярус вінка був не таким щільним, а попарно розташовані "цукерки-батончики" ще не закомпоновані так рівно, як на фото 1950—1960-х років. На фотографіях з Кодимського району Одеської області у вінку молодої взагалі немає "цукеркового" ряду.

Можна припустити, що вінок поступово змінювався від звичайного весільного з паперових квітів до вінка з характерними ватними "цукерками".

Сорочка

Наступний важливий елемент вбрання — вишита сорочка. Сорочки були двох типів, які різнилися кроєм, композицією вишитих рукавів та колористикою. Різні варіанти можна побачити на одній зі світлин.

Перший, найпоширеніший варіант святкової (весільної) сорочки — це додільна сорочка на три пілкиелемент бічної частини сорочки з цільнокроєним рукавом, який внизу збирається на широкий манжет. Пілки вгорі збираються дрібними зборочками, які пришиваються до невисокого коміра-стійки.

Композиція вишивки таких сорочок завжди однакова: вгорі рукава розташований вишитий рослинний орнамент у вигляді двох смуг троянд з листям. Зазвичай верхня смуга ширша, нижня — вужча. Колір червоно-чорний. Внизу рукава у шахматному порядку розташовані невеликі восьмипроменеві геометричні зірочки-розетки двох типів. Сорочка для дівчинки мала скромнішу вишивку вгорі рукава і не мала зірочок внизу. Такі сорочки побутували на території України та Молдови.

Другий тип сорочки, характерний лише для України, мав тільки геометричний орнамент у верхній частині суцільнокроєного рукава. Бежеву вишивку доповнював кольоровий дрібний бісер. Такі сорочки могли мати манжети зі облямівкою.

Шарафан, кохта, свитка

Поверх сорочки одягався шарафаншарафан — від слова "сірий" — безрукавний одяг типу сукні. Він мав особливий крій: попереду, трохи нижче плеча, робили густі складки-вафлі. Передні пілки шарафану були суцільнокроєними, а спинка зі заниженою талією — відрізна. На спинці робили декоративне V-подібне оздоблення, яке підкреслювало крій. Нижня частина шарафану мала глибокі горизонтальні складки-защіпи, оздоблювали широкими смугами плису груба бавовняна ворсиста тканина або оксамиту та стрічками.

Широкий об’єм шарафану стягували шнурком, продітим у куліскудеталь одягу, виготовлена з підігнутого зрізу або настрочених смужок, яка утворює зборки по краях виробу, а поверху зав’язували широкий пояс із тканини. До кінців такого поясу пришивали кольорові шовкові стрічки, які часто обкручували поверх поясу і зав’язували збоку. Таким чином широкий однотонний пояс мав додаткове оздоблення. Зазвичай його використовували для святкового вбрання, бо він прикривав попереду глибоку розпірку шарафана.

Пояс міг бути також плетений із вовняних ниток технікою спренгтехніка переплетення натягнутих на рамку ниток, і тоді він був значно вужчим.

У міжсезоння поверх шарафану одягали "кохту" або простьобану свитку. Ці речі кроїли на підкладці. Краї виробу так само, як і шарафан, оздоблювали чорним плисом або оксамитом. 

Шийні прикраси

Доповнювало святкове (весільне) жіноче вбрання намисто, яке видно на весільних фотографіях. Ці шийні прикраси мали низки з перлів, дутого скла, коралів та баламутів, їх обрамляли дукачами, нанизаними на мотузку. Для того, щоби дукачі гарно лежали, між кожною монетою зав’язували вузлик. Крім монет, могло бути один або кілька хрестиків. Низки коралів мали по центру велику намистину, яку могла обрамляти ковка, або металева "пугвиця" кульку з металу.

Буденний одяг також могли доповнювати намистом, але значно скромнішим.

Вбрання українців та молдаван у Придністров’ї було дуже подібним, його етнічну приналежність неможливо чітко окреслити. Воно сформувалося на території спільного проживання українців і молдаван і належить обом етносам.