Поділля 1920-х років на світлинах Аркадія Зарембського

Аркадій Зарембський — уродженець Чернігівщини, за першою освітою юрист, втратив руку під час Першої світової війни. Після кількох чиновницьких посад зрозумів, що ця робота його не цікавить, і вступив у Петроградський археологічний інститут. Зосередився на вивченні історії, етнографії, мистецтві України. 

На початку 1920-х років Зарембського взяли на роботу в Російський музей. Там він працював під керівництвом етнографа Бориса Крижановського, який був головним зберігачем відділу УкраїниДослідника заарештували 1934 року у "справі славістів", розстріляли через три роки.. Разом із ним Зарембський побував у багатьох експедиціях, зокрема на Чернігівщині та у поселеннях українських переселенців на Далекому Сході. 

Працівники відділу кілька років досліджували Поділля. Зарембський відвідав край 1924-го. Побував в Ольгопільському, Балтському, Вінницькому та Кам’янець-Подільському повітах Подільської губернії. Вивчав побут українців та євреїв. Зібрав матеріал про традиційну забудову сіл та розписи українських хат. Окрім артефактів, які купив для музею, Зарембський привіз серію світлинфотоколекція №4160, на яких зафіксував селян під час роботи на землі, їхні житла та народні свята. 

Житло 

Подільське село Хрестищі (тепер Миролюбівка) на правому березі річки Кам’янки, притоки Дністра. Традиційно хати розташовані на схилах річкової долини. Тут видно вільну забудову двору і типове планування трикамерного житла (хата+сіни+хата) з напівкурними печами, коли дим з обох хат через каглу отвір у димоході  виходить у димар, що у сінях. Хати мають солом’яний чотирисхилий дах. Стіни хат побілені, а призьба підведена кольоровою глиною.

Всі хати на фото поділені навпіл — мають два житлові приміщення. Чотирисхилі солом’яні дахи з "пошитими рогами" — уступи-сходинки з соломи. Високий гребінь хати притиснутий кізлинами. Димар вгорі має дерев’яний дашок. Виступ даху значний, що убезпечує стіну від опадів. У таких хатах привертає увагу широка призьба, обмащена кольоровою глиною. На фото по теракотовій обмазці призьби нанесли малюнок у вигляді білих цяток. У деяких хатах є віконницінепрозорі щитки для прикривання вікна.

Зарембському вдалось сфотографувати процес будівництва сільського житла. Тут є і так звані "вальковані хати", і хати зі стінами каркасної конструкції, де у вертикальні стовпи заводили горизонтальні дерев’яні жердини. Потім такі стіни обмащували глиною і білили.

У цій фотоколекції є лише одна світлина з інтер’єром хати. На ній зображено піч правобережного типу з нависаючим над припічком комином. Це так званий тип напів курної печі. Справа видно "шию" — димохід, через який дим відводився у комин, що у сінях. Зліва є вертикальна грубка. Устяотвір печі прикрите заслонкою.

На кількох світлинах бачимо віз — основний транспорт для перевезення вантажів.

Тягловою силою на селі були воли, ними орали поле: на світлині один чоловік поганяє тварин, а інший тримає плуг. Також тут і на іншому фото видно вітряки стовпового типу, які обертаються всім корпусом навколо осі-опори. Орієнтацію по вітру на більшості стовпових вітряків робили вручну: за допомогою довгого масивного важеля — воротила (його ми бачимо справа).

Одяг

Лівобережне Подністров’я, де працював Зарембський, було зоною взаємовпливу української та молдавської культур. Тож на світлинах бачимо одяг двох типів.

Авторка стінних розписів Ганна Бабченко у національному, так званому "молдавському", вбранні. На жінці — сорочка, підперезаний широким поясом "шарафан" (безрукавний одяг типу сукні), багате намисто з дукачамиметалева, визолочена нагрудна прикраса, що має вигляд медальйона. Подібно одягалися мешканки села Подойма Кам’янського району Молдови (тепер це територія самопроголошеного Придністров’я). Засноване 1729 року село населяли українці Поділля та молдавани Бессарабії.

Подібність вбрання у цих краях особливо помітна, якщо порівняти зі світлиною 1956 року з села Подойма, на якій місцеві мешканки Харитина Скодило та Марія Кушнір у національному одязі. 

Інший тип жіночого народного одягу Ольгопільщини — довга, додільна вишита сорочка, яку одягали з напуском на спідницю, та широкий пояс. На фото  із села Крикливець бачимо типову для цього району вишивку на жіночих сорочках. Плечовим одягом були так звані жіночі "кохти", декоровані чорним оксамитом. Оздоба могла обрамлювати полиКрай кожної з половин одягу (пальта, шинелі, піджака і т. ін.), що розгортається спереду кохти і низ рукава. Додатковим декором була тасьма типу "в'юнчик". Цей плечовий одяг шили на підкладці і застібався він на навісні плетені петлі і металеві ґудзики. У таку "кохту" вбрана жінка, яка стоїть праворуч від молодої.

Спідниці, як і "шарафани" по низу мали багате оздоблення двома широкими смугами чорного оксамиту і горизонтальними защипами.

Святкове вбрання молодих дівчат і особливо нареченої доповнювали багатьма разками різного намиста, хрестами, дукачами.

Окрім жіночого вбрання на фотографіях бачимо і чоловіче. Цікаво є те, що крій чоловічих сорочок тут переважно з широкою вишитою манишкою. Чоловічі головні убори — хутряні шапки та солом’яні капелюхи.

Зарембський також сфотографував хрести при дорогах та на цвинтарі, стару дерев’яну церкву у передмісті Вінниці.

У колекції є також фото руїн замку у Кам’янець-Подільському.