“Жидівки” – особливо сині сорочки Гадяччини

Без назви-2.jpg
Go to next

10:09, 5 серпня 2021

Go to next

Полтавщина вирізнялась багатством і різноманітністю поясного, нагрудного і верхнього вбрання. У цьому регіоні переважали домоткані лляні сорочки з уставками й великим шийним вирізом. Вишивкою оздоблювали манжети, уставки та поділ сорочки (його не закривали поясним одягом).  Вузький комір, чохли та пазуху не вишивали. Сорочки були довгі, додільні (до кісточки). Розріз-пазуху в сорочках робили спереду, щоб було  зручно годувати немовля

104184547_3924603460945071_5490119542760353539_n.jpg

Христина Федечко

етнологиня

Традиційно для сорочок українські господині обирали червоний колір.  Його найлегше було добути –  із материнки чи комахи воскового червця.  Проте унікальними для Полтавщини були сорочки,  які вишивали  нитками кольору індиго (проміжний між темно-синім та фіолетовим). Такого кольору неможливо було досягнути натуральними барвниками. Зате сині нитки можна було придбати на базарах Гадяча. Сьогодні такі сорочки знавці давнього одягу називають гадяцькими. Однак колись їх знали за зовсім іншою назвою. "Жидівки" – саме так називали сорочки із синіми орнаментами.  Барвники  індиго з Індії привозили єврейські купці. Саме тому жителі Гадяччини почали називати свої сорочки "жидівками", а нитки – "жидівськими".  Сорочка-"жидівка" була характерною для сіл Лисівка, Плішивець, Броварки, Вельбівка, Хитці, Книшівка.

3.jpg
Усі фото: Катерина Москалюк

Сорочка-"жидівка" була лише жіночою. Їхня вишивка поєднує рослинні та геометричні орнаменти. В одній сорочці може поєднуватись до десяти різних технік: вирізування, або лиштва, або низинка, протяганка, набирування, "пухлики", лічильна гладь (лиштва), настилування.  Зате немає жодної, яка була б вишита хрестиком. 

Поясним одягом була ткана плахта, а уже пізніше розвинулася зшивана спідниця, яка спочатку з’явилася у містян, а пізніше перейшла й до селян. Спідниці виготовляли вже не з домотканих матеріалів, а з різних купованих фабричних тканин. У ХІХ столітті спідниці були поширені майже всюди. На Полтавщині їх одягали поверх сорочки так, щоб вона не закривала вишитого подолу.

Стан підперезували вузьким тканим поясом-крайкою. Виготовляли його з вовняних ниток технікою ткання чи плетіння, завширшки від 3 до 5 см, завдовжки до 3 метрів. Пояси, ткані без допомоги ткацького верстата – на дощечках, на нитку, на бердечці, – могли бути однотонними, без малюнка, або ж пофарбованими в червоний чи зелений кольори. Поширеними були "узорчасті крайки" з виразним орнаментальним малюнком геометричного або рослинного характеру. Викінчували пояси різнокольоровими торочками. На Полтавщині  пояс-крайку часто пов’язували поверх плахти, яку він мав підтримувати на стані. Зав'язували його спереду, щоб кінці вільно спадали. 

Обов’язковим доповненням був головний убір, під який заплітали одну косу або дві коси, у які вплітали кольорові стрічки-кісники. На Полтавщині дівчата на свято вкладали високий чубатий вінок, виготовлений із штучних квітів та вовняних кульок-помпонів, прикріплених на тверду основу.   

Стрій вивершували прикрасами – намистом, коралями або дукатами. Їх виготовляли з різних матеріалів. Найціннішим вважали намисто з натуральних коралів, яке часто називали "добре", "дороге", тобто коштовне. Воно не тільки прикрашало вбрання, а й було надійною особистою маєтністю жінки, яке, якщо виникала необхідність, міняли на гроші. Вважали, що чим більше разків коралів одягала дівчина, тим заможнішою була її родина та багатим майбутнє придане.

Схожі матеріали

600.jpg

Яворівський жіночий стрій

600.jpg

Бойківське брижування