Зелений клин у вишиванках: фотографії перших українських родин на Далекому Сході

З землі взятий – до землі повернешся

Перші переселенці з’явилися на Далекому Сході усередині 1860-х років. Вони вирушили у розвідку шукати нові землі для ведення господарства. На міграцію вплинув дефіцит наділів, що збільшився після скасування кріпацтва 1861 року у підросійській Україні.

Певний час на схід вдавалося добратися лише поодиноким переселенцям. Згодом російський уряд запустив програму, покликану сприяти освоєнню нових земель. Зокрема, транспортував 250 сімей морем із Одеси до Владивостока і погодився покрити видатки на освоєння мігрантів на новому місці. На початку XIX століття українським селянам надавали на правах безкоштовної оренди наділ у 100 десятин (109 гектарів) на родину. Для порівняння, тоді у Чернігівській губернії на господарство припадало лише 8 десятин.

Масове переселення українців на Далекий Схід почалося 1883 року, після налагодження регулярного морського сполучення між Одесою та Владивостоком і започаткування системи позик і пільг для переселенців.

На території нинішніх Приморського та Хабаровського країв і Амурської області українці заснували села з промовистими назвами – Чернігівка, Кирилівка, Сергіївка, Покровка, Ракитно, Ромни, Березовка, Іванківці, Богословка та інші.

За підрахунками російського історика Володимира Кабузана, до 1916 року з українських земель на Далекий Схід переселилося 276 тисяч осіб.

Зарембський і його “Українці”

Одними із перших переселенців, які вирушили на Далекий Схід, були українці з Чернігівщини. У 1888 році в Чернігові – якраз тоді, коли хвиля міграції розросталася – народився Аркадій Зарембський. 

Аркадій був молодшим сином у родині колезького асесора цивільний чин у Російській імперії Ігнатія Зарембського та Єфросинії Дяряби, вчительки жіночої гімназії. Дитячі роки хлопець провів у Чернігові. Атестат зрілості отримав у Варшаві у 1907 році, де закінчив гімназію. Того ж року вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, і 1912 року отримав випускне свідоцтво. 

<p>Аркадій Зарембський, 1929 рік</p>

На початку Першої світової війни Зарембського мобілізували. На фронті зазнав серйозного поранення – втратив руку. 

У 1917–1921 роках Аркадій Зарембський працював на різних посадах у міській управі, був старшим інспектором контролю статистичного бюро робітничо-селянської інспекції Петроградської губернії. Робота була нецікавою. Зарембський поєднував її із навчанням у Петроградському археологічному інституті. Навіть після випуску з вишу він продовжував відвідувати заняття. Зосередився на історії, етнографії, мистецтві України.

Викладач Археологічного інституту Олександр Міллер, який завідував Етнографічним відділом Російського музею, запропонував узяти Зарембського у штат ЕВРМ. Якраз тоді у Петроград повернулася виставка “Українці” (експозиція була готова у 1916 році, але 1917-го її евакуювали у Москву). У відділі було потрібно розбирати ящики, проводити інвентаризацію експонатів, організовувати їхнє зберігання, готуватися до нової експозиції. Для такої роботи Зарембський підходив якнайкраще. Головний зберігач відділу України Борис Крижанівський високо оцінив його за сумлінну і якісну роботу, і у 1921-му випускника зарахували на посаду асистента. А вже у 1926-му Зарембського обрали на посаду старшого помічника зберігача фондів.

Під час роботи в Етнографічному відділі Зарембський побував у багатьох етнографічних відрядженнях в Україні та Білорусі. Науковець брав участь у засіданнях Товариства дослідників української історії, писемності та мови, котре існувало в Ленінграді у 1921–1933 роках. При цьому товаристві діяла етнографічна секція, яку очолював Крижанівський.

У червні–вересні 1928 року Зарембський разом із Крижанівським здійснив експедицію до українців-переселенців на Далекий Схід – в Амурський, Хабаровський та Владивостоцький округи. Під час поїздки Зарембський зробив 506 фотознімків, які згодом зареєстрували у семи колекціях. Чотири з них присвячені українцям: 75 відбитків із Амурського округу, 93 і 119 – із Хабаровського, 196 – із Владивостоцького. Їх зберігають у Російському етнографічному музеї.

Згідно з вимогами тодішніх досліджень, під час експедиційних зйомок, крім фіксації традицій і сучасності в одязі, обрядовості, домашньому побуті, увагу мали приділяти колгоспному і соціалістичному будівництву. Тому на фото бачимо сільраду і хату-читальню.

Етнографічний відділ мусив реагувати на нові вимоги – всю наукову діяльність перепідпорядкували задачам “культурної революції”. Назву експозиції “Українці” змінили на “Українське село до і після Жовтня”. У збірці був розділ, присвячений господарству і побуту комуни імені Червоних партизанів, який разюче програвав яскравим етнографічним експонатам. 

Оновлену експозицію відкрили 1931 року. Та за рік її закрили – з формулюванням, що вона завдає “великої шкоди виховній діяльності, яку має здійснювати музей”. Усіх працівників, причетних до створення виставки, звинуватили у викривленні радянської дійсності та у спробі зобразити “ідеалістичну картину села без класового розшарування”. У лютому 1932 року заарештували головного зберігача; у березні більшість співробітників відділу звільнилися, в тому числі і Аркадій Зарембський.

Згодом Зарембського заарештували за так званою “справою славістів” ленінградської частини “Російської національної партії”. Він відбув покарання – три роки виправних робіт. Зарембського реабілітували 1956 року посмертно.

Мамина одежа, колодязь-журавель

Під час експедиції у Владивостоцький округ 1928 року Аркадій Зарембський відвідав села у Чернігівківському, Іванівському, Спаському та Яковлівському районах. На той час українці становили третину населення округу (за офіційними даними 1926 року – 32,8%). 

Село Чернігівка заснували 1885 року 25 родин-переселенців із села Мутин Конотопського повіту Чернігівської губернії (тепер – у Конотопському районі Сумської області). Чернігівка набула статусу районного центру у 1926-му. Більшість сіл, які відвідав Зарембський, були розташовані саме у цьому районі.

Досить багато фотографій маємо із села Чернишівка. Напевне, не випадково Зарембський сфотографував заможного селянина Я. М. Черниша (імені не вказано): вірогідно, саме родина Чернишів дала назву поселенню. 

Родина Чернишів походила із Чернігівщини. Звідти вони привезли свій найкращий святковий одяг. На фотографіях ми бачимо Е. Я. Черниш у святковому одязі матері Е. І .Черниш. Убір складається із вишитої сорочки, спідниці, керсетки з “вусами” і вишитого фартуха.

Зарембський зазнимкував цікаві кадри із забудовою вулиць – із колодязем-журавлем, господарськими спорудами, хатами. На відбитках зафіксовано двокамерне житло (хата і сіни), і трикамерне житло (хата, і сіни, і комора); стіни – не побілені. На одній зі світлин видно сволок – основну балку, яка тримала стелю.

У фототеці Зарембського є фотографія житла з ґанком, котре належало заможним селянам. Якби не було відомостей про місце фотозйомки, можна було б припустити, що хата на дві половини з побіленими житловими частинами і непобіленими сіньми, – десь на Полтавщині. Господарські споруди двору легко впізнаються – комора, клуня, курник, льох, саж із начинням для зберігання продуктів та одягу, колодязь-журавель.

На фотографіях інтер’єру житла бачимо лівобережний тип печіівобережний тип печі, це коли комин не виступає від стіни печі, як на Поділлі чи Гуцульщині зі стоячим комином, лежанкою, запічним вікном; красний кутпокуть – гарне "красне" місцеіз вишитими рушниками й столом, застеленим домотканою скатертиною й хлібом; піл між піччю і причілковою стіною зі складеною постіллю; дитячу колиску (фото №31). 

Зарембському вдалося красиво зняти панораму села Іванівка над річкою Лефу та кладовище з рушниками, пов’язаними на хрестах.

Багатство вишивки

Окрема тема – це люди. На світлинах бачимо селян. Про їхнє життя свідчить сам вигляд – вони щоденно тяжко працюють. 

Дуже милими є фотографії дітей. Малі дівчатка – у сорочечках-льолях, а хлопчики – у сорочці і штанцях на одній лямці. На одній дівчинці на сорочці видно вишивку. 

Буденне вбрання старших дівчат і жінок складають сорочка, спідниця, фартух і хустка. На кількох жінках видно буденні очіпки.

На фотографіях, зроблених біля церкви та на родинній фотографії у тайзі жінки вбрані у святковий одяг. Наряд складається із вишитої сорочки, спідниці, фартуха і керсетки; на голові – хустка. 

Чоловіки вбрані переважно по-міському, а з традиційного святкового одягу залишається лише вишита сорочка. 

Вишивка рослинним орнаментом на святкових сорочках у молодих жінок була як на уставках, так і по всьому рукаву. Скромніший варіант вишиття обмежувався декором лише на уставках.

Вікно у дім

Наостанок хочеться звернути увагу на вікна хат.

Деякі традиційні будинки старого типу не мають спеціального обрамлення вікон. Але є й хати, де навколо рам бачимо красиве різьблення і навіть віконниці, які були на Чернігівщині – батьківщині цих переселенців.

Ці вікна дивляться на нас з далекого, майже столітнього минулого.