Сіверщина на фото Івана Абрамова 1905 року

<p>Іван Абрамов (1874&mdash;1960)</p>

Дослідник Воронежа

Іван Абрамов народився 20 червня 1874 року у містечку Вороніж у родині ремісника-покрівельника. Хлопець здобув освіту вчителя. Зокрема у Глухівському учительському інститутіцей навчальний заклад був одним із трьох перших учительських інститутів у підросійській Україні, відкритий 1874 року.

Іван Абрамов переїхав на роботу до Петербурга 1900 року. Відвідував засідання Етнографічного відділу Російського етнографічного товариства, став слухачем курсу Археологічного інституту. У 1909-му його прийняли до Археологічного товариства, а через п’ять років Абрамов став дійсним членом Російського географічного товариства.

Під час літніх канікул за завданням Етнографічного відділу Російського музею Абрамов почав їздити в експедиції та друкувати свої фольклорно-етнографічні публікації у журналі "Живая старина".

Після поїздок до рідного Воронежа Абрамов написав нарис "Чернігівські малороси", який видали книжкою 1905 року. Він описав побут, пісні, одяг, весільні обряди, ігри, народні прикмети, замовляння та інше фольклорне багатство краю.

"Матеріалом для статті слугували особисті спостереження за життям населення Глухівського повіту, головним чином містечка Воронежа, знайомого мені з дитинства", — зазначив Абрамов у передмові.

<p>Титульний лист видання &nbsp;Івана Абамова "Чернігівські малороси", 1905 рік</p>

До наукової розвідки увійшли історичні та археографічні дані, місцеві легенди, спостереження за особливостями діалектної вимови, а також описи народного одягу чоловіків, заміжніх жінок, дівчат та хлопців.

Про місцевий одяг Абрамов пише таке: "Верхнім одягом чоловіків є свита, тобто кафтан з домашнього сукна або подібною до свити "черкасинова козачка" з купованої фабричної тканини. На ногах чоботи, на голові саморобний повстяний шоломок або куплена на ярмарку у приїжджого шапочника шапка; спідня білизна полотняна, домашнього виготовлення. Заміжні жінки люблять носити білі свитки (юбки) з домашнього сукна, які часто зустрічаються у білорусів".

Дослідник зауважив, що дівчата і хлопці вимогливіші до свого вбрання. "Влітку дівчата носять "карсети", тобто короткий верхній одяг без рукавів, з фабричної тканини. Рукави полотняної або коленкорової сорочки при цьому розкішно вишиваються гладдю або хрестиком. Іноді корсет заміняють кофтою, і тоді по переду обов’язково одягається "хвартух", пов’язаний червоним вовняним поясом. Шия прикрашається різноманітним намистом; на ногах черевики з високими каблуками. Взимку верхнім одягом є "кожушанка", крита сукном або бавовняною тканиною".

Абрамов, як і більшість краєзнавців у Російській імперії, зазнав репресій. Наприкінці 1920-х його заарештували і заслали на Схід. Через кілька років після звільнення етнографа заарештували вдруге — у справі "Російської національної партії". Приводом для арешту було те, що він відвідував Українське наукове товариство. Його знову засудили і заслали на три роки в Тюмень. Абрамов помер 1960 року. Похований у рідному містечку на Микільському кладовищі. У вересні 1989-го був реабілітований.

Одяг, прикраси та житло на світлинах Абрамова

Фольклорна спадщина Івана Абрамова відома серед фахівців, а от про його етнографічну фотоколекцію№834, яка зберігається в Російському етнографічному музеїРЕМ донедавна не було ніяких відомостей. З’ясувалося, що окрім етнографічних і фольклорних записів, під час експедиції до містечка Вороніж у 1905-му Абрамов зробив ще низку фотографій. 

Цікавими на деталі є групові світлини мешканців Воронежа. Жінки та молоді дівчата одягнені у юпки з нагрудниками, керсетки, юпки з рукавами.

У багатьох, як і описував Абрамов, є вишиті сорочки. У деяких жінок на голові видно не тільки хустку, а й чепець.

Маленькі дівчатка вбрані у сукенки з фабричної тканини і підперезані фартушками. Зокрема, дитячий одяг добре видно на фото. Також на багатьох дівчатках одягнені фартушки з нагрудником, які схожі за конструкцією на російські "завески".

Кілька фотографій нам розповідають про одяг різних соціальних верств містечка Вороніж — міщанина та селянина. Міщанин одягнений за тодішньою модою в двобортний піджак, штани і картуз. Молодий селянин одягнутий у вишиту сорочку з манішкою, жилетку, штани і піджак, схожий на куфайку, старший селянин  — у темну свиту з домотканого сукна. У подібного крою сорочку вбраний і молодий чоловік на іншому фото. Жилети у чоловічому гардеробі побутували досить широко, це ми можемо побачити також на світлинах.

Різноманітні вишивки на жіночих та дівочих сорочках можна роздивитися на фото. Жіночі сорочки мають скромне оздоблення геометричними орнаментами. Вишивка виконана давнішими лічильними техніками.

На фото зафіксовані вишиті сорочки, які яскраво демонструють зміну вподобань — від традиційних геометричних орнаментів і технік (дівчина, яка стоїть справа) до сучасних сорочок, вишитих хрестиком модними квітковими візерунками (дівчина, яка сидить справа). Окрім вишитих сорочок, на знімках видно і частину вишитого фартушка. На дівчині, яка стоїть у центрі, одягнена міська сукня, а білий комірець вказує на те, що це, мабуть, учениця жіночої гімназії.

Дівочими прикрасами були різноманітні намиста — "правдиві" коралі, намисто з дутого скла, перли. У багатьох дівчат і жінок на шиї також помітно невеликі хрестики.

На світлинах також видно різні типи житла — як містечкового, так і народного сільського. Зокрема на одному фото бачимо зрубне житло під чотирьохсхилим солом’яним дахом. На іншому гребені солом’яних дахів споруд двору притиснуті кізлинамидва кілочки, збиті навхрест, які притримують солому на стрісі.