Чим жила Чернігівщина на початку ХХ століття

Одна із перших етнографинь 

<p>Марія &nbsp;Фріде (1888&mdash;?)</p>

На початку 1911 року у Російській імперії вийшов закон, який дозволив жінкам офіційно займатися науковою діяльністю. Через два роки цією можливістю скористалася Марія Фріде. Жінка стала однією із перших науковиць у Росії, які досліджували українську етнографію. 

Вона народилася 1888 року у Ярославлі. Вивчала історію та іноземні мови у Жіночому педагогічному інституті Санкт-Петербурга. Цікавилася архітектурою періоду Київської Русі. 

На початку 1920-х почала працювати в Етнографічному відділі Російського державного музеютепер Російський етнографічний музей — РЕМ, де згодом отримала посаду наукового співробітника відділу України, Білорусі та зарубіжних слов’ян. Фріде вивчала гончарство і регулярно їздила в експедиції Україною — на Поділля, Волинь та Чернігівщину.

Під час роботи в музеї написала і видала дві монографії: "Чумацтво в Україні"Петроград, 1922 рік та "Гончарство на півдні Чернігівщини"Ленінград, 1926 рік. Найімовірніше, працю про гончарство науковиця написала після поїздки на Чернігівщину 1925 року. У фототеці РЕМ зберігають колекцію світлин, які Фріде зробила під час цієї етнографічної експедиціїколекція номер 4033.

На початку 1930-х жінка стала жертвою радянських репресій проти науковців. Фріде та її колег із етнографічного відділу музею заарештували у "Справі славістів" 1933 року. Їх звинуватили у підготовці виставки "Українське село", яка створювала "ідилічну картину села без класового розшарування". Науковицю засудили до трьох років таборів.

Після звільнення жінка переїхала до Курська. Року 1956 справу проти науковиці та ще 33 осіб скасували. Після реабілітації Марію Фріде знайти не вдалося, її подальша доля невідома. За деякими даними, у 1955-му вона проживала у Німеччині, де й померла.

Господарські споруди та печі

На фотографіях Фріде бачимо забудову сільської вулиці з господарськими спорудами у дворі. Вони мають чотирьохсхилі солом’яні дахи, їхні гребені притиснуті кізлинами. Двори відгороджені від вулиці плетеними парканами.

На фото видно традиційне народне житло — так звану "довгу хату", яка об’єднує під одним дахом житлові і господарські приміщення. Зрубні стіни сіней не побілені, на відміну від стін житлового приміщення.

На одному фото бачимо традиційну піч лівобережного типу зі стоячим комином. А на іншій світлині дослідниця зафіксувала розмальовану піч — рідкісне явище для Чернігівщини.

Більшість печей цього часу були напівкурними, тобто дим виходив у комин, розміщений у сінях. Саме такий комин у сінях хати видно на фото.

Головним предметом дослідження Фріде була кераміка. Тому й не дивно, що у фотооб'єктив дослідниці потрапили печі, облицьовані кахлевими плитками. На знимці  традиційна піч лівобережного типу у верхній частині облицьована кахлями зі зображенням двоголового орла — геральдичною емблемою Російської імперії. У прийомі облицювання поверхні печі простежується запозичення з міської традиції облицювання печей голландського типу. Подібну піч з міського інтер’єру Ніжина зображено на іншому фото.

Одяг: від традицій до модних тенденцій

Вбрання мешканців Чернігівщини, яке Фріде зафіксувала на світлинах, зокрема на базарі у Ніжині, зберігає традиційні риси, водночас, помітний вплив моди 1920-х років. На світлинах бачимо традиційний сільський жіночий одяг: довгу сорочку, яку видно з-під стегнового вбрання; білу свиту з домотканого сукна, яка має позаду розширення завдяки трьом "вусам" — складкам-бантовкам; очіпок з твердим каркасом, поверх якого пов’язана намітка. Жінка тримає в руках довгий тканий рушник. Позаду неї стоїть інша жінка, яка одягнена за тодішньою модою — у білу блузу з широким декольте, спідницю і кофту. На голові зав’язана на потилиці хустка, з-під якої видно сучасну коротку стрижку. На базарі ця жінка вподобала собі відріз тканини з набивним малюнком для модної спідниці чи сукні. І якщо традиційно одягнена жінка взута у чоботи, то модниця — у туфлі на підборах і з перетинкою.

На двох фотографіях проглядаються, хоч і не дуже чітко, вишиті жіночі сорочки.

Традиційний жіночий одяг бачимо і на інших світлинах. На Спаса жінки біля храму святять зібрані плоди. На фото є і керсетки, і юпки з рукавами. Всі жінки на головах мають хустки, пов’язані під бородою. Велику хустку зав’язували позаду, обмотуючи її кінці навколо шиї.

На світлинах також бачимо Миколаївський собор у Ніжині, який 1925 року мав інші бані, ніж тепер.